Перстач білий (лат. Potentilla alba, родина Розові) – один з численних представників роду Перстач, що об’єднує понад 300 видів – є багаторічною, квітковою, трав’янистою рослиною, поширеною в помірній кліматичній зоні європейської території та здавна відомою своїми цілющими властивостями. Перший опис перстача білого зробив у 1753 році Карл Лінней. Характерною особливістю рослини є утворення довгого (іноді до 0,6–0,8 м), веретеноподібного, бурого корневища, яке розташовується горизонтально, майже біля самої поверхні землі. Навесні з нього виростають тонкі, здебільшого ледь зігнуті пагони, що згодом досягають заввишки 5–8 см: короткі – квітконосні стебла, а вищі – стебла з п’ятилопатевими листками. Верхня сторона листочків перстача білого забарвлена у темно-зелений колір і майже не опушена, тоді як нижня – сріблясто-біла й шовковиста на дотик внаслідок значного опушення.
Відмінні декоративні якості притаманні усім видам перстачу, особливо під час їхнього цвітіння. У перстачу білого період квітнення розпочинається наприкінці квітня і триває до кінця травня – початку червня, здерідка можливе цвітіння рослини й у вересні. Великі (діаметром 15–25 мм), білі, п’ятипелюсткові квіти перстачу мають надзвичайно гарний вигляд, проте їхній аромат майже не відчутний. Запилюються переважно бджолами та іншими комахами, також здатні до самоопилення. У червоно-брунатних плодах знаходиться чимало (від 20 шт. й більше) насінин.
Перстач поширений у листяних і змішаних лісах, дібровах Лісостепу та Полісся. Також зустрічається на висоті від 1000 до 1600 м в Альпах, Карпатах, на Балканах, у Кримських горах і на Кавказі. Іноді рослину можна помітити лише завдяки квітам, оскільки вони часто пробиваються з-під торішнього залежалого листя. Перстач білий росте на піщаних, супіщаних і глинистих ґрунтах з хорошою водо- та повітропроникністю, з нейтральним і слабкокислим рівнем рН, помірно багатих на поживні речовини, досить вологих навесні й сухих улітку. Оселяється на лісових галявинах і добре освітлених місцинах. Має високу морозостійкість: його прикореневі зимуючі бруньки, захищені лише сніговим покривом і опалим листям, легко переносять суворі кліматичні умови.
Перстач білий добре відомий у народній медицині й здавна застосовується для лікування захворювання щитовидної залози (гіпертиреозу). Є також підтвердження загальнозміцнюючого, тонізуючого та оздоровчого впливу відварів з перстачу білого. Народи Полісся традиційно використовують рослину для приготування трав’яного чаю і на власному досвіді знають про його цілющі властивості. Досить кілька разів вжити відвар, щоб стан хворого покращився. Безумовно, необхідно також враховувати й індивідуальні особливості кожного. Крім того, трава протипоказана в разі алергії, в період вагітності та лактації. Початкова доза під час заварювання чаю не повинна перевищувати 20 г сухої сировини на склянку окропу. Відвар готують у щільно закритому посуді, після чого настоюють 4–6 годин, проціджують і випивають за три рази протягом дня.
Сумною подією, яка довела надзвичайну цілющу силу перстачу, стала Чорнобильська катастрофа. Саме тоді ця трава допомогла значно зменшити або повністю усунути порушення функцій щитовидної залози, спичинені радіоактивним випромінюванням. Ця обставина привернула увагу вчених, біологів, фармацевтів. І сьогодні унікальні властивості перстачу білого всебічно вивчаються в лабораторних і клінічних умовах.
Лікувальні якості властиві усім частинам рослини, але найбільшу цінність має кореневище перстачу. До його складу входять білки, вуглеводи, амінокислоти, таніни, дубильні речовини (15–30%), хінна кислота, тритерпенові сапоніни, необхідні для організму мікро- та макроелементи (зокрема значна кількість кремнію, марганцю, цинку, алюмінію), доступні форми йоду тощо. Стебла й листя збагачені флавоноїдами, смолами, крохмалем, є в них також елагова кислота, воск та інші дважливі біологічно активні речовини.
Збирають перстач білий під час цвітіння, для чого акуратно викопують рослину разом з кореневищем. Важливо враховувати, що підземна частина в перстачу дуже тендітна, легко відламується, тому витягувати її треба поступово й обережно. Зібрані рослини звільняють та очищують від піску, землі й різних залишків, після чого сировину висушують у добре вентильованому теплому приміщенні, подрібнюють і зберігають у щільній паперовій упаковці.
Через інтенсивний розвиток лісового та сільського господарства в наш час, рослина знаходиться під загрозою зникнення. Перстач білий занесений до списку зникаючих видів, взятих під охорону. Але завдяки тому, що нині він користується значним попитом у фітоаптеках і компаніях по переробці лікарських трав, все більшої популярності набуває вирощування його на приватних територіях, у фермерських господарствах, на присадибних ділянках тощо. Оскільки культура невибаглива і не потребує особливого догляду, такий бізнес приносить відчутний дохід власникам плантацій перстачу.
Найкращий спосіб вирощування перстачу білого – насіннєвий. Висівають його насіння під зиму. Навесні зазвичай з’являються дружні сходи, які за необхідності проріджують. Перстач білий не любить спекотних сонячних променів, тому вирощувати його слід на ділянках з невеликим затіненням. Догляд за рослинами полягає в обережному розпушуванні ґрунту та видаленні бур’яну. Поливати рекомендується тільки у випадку посухи, за тривалої відсутності опадів. Бажано використовувати для цього нагріту на сонці воду. Полегшити догляд за плантацією перстачу можна завдяки мульчуванню ґрунту. Для цього у міжряддях насипають невеликий шар з тирси або сухих рослинних залишків, листя, хвої. Такий метод допоможе зберегти вологу в землі та перешкодить зростанню бур’янів, що також сприятиме кращому розвитку рослин.
Поділитись в соцмережах:
