Мангольд або буряк листковий (лат. Bēta vulgāris, родина Щирицеві) як цінна харчова й декоративна культура, що має чимало корисних і цілющих властивостей, був добре відомий ще в Стародавніх Греції та Римі. Це дворічна салатно-шпинатна рослина, батьківщиною якої є Середземномор’я.
Сьогодні мангольд широко використовується в країнах Європи, США, Латинській Америці, Індії, Японії, де його вирощують у промислових масштабах. Рослину було окультурено понад 6 тисяч років тому, набагато раніше, ніж звичний нам коренеплідний буряк.
На відміну від традиційних столових буряків, мангольд не формує коренеплід, його підземна частина складається з жорсткого стрижневого кореня, а для споживання використовують соковиті, м’ясисті стебла та листя, що утворює потужну прикореневу розетку.
Смак листя мангольду можна порівняти зі шпинатом, а його стебла за смаком нагадують спаржу. З них можна приготувати корисні та смачні вітамінні салати, соління, різні овочеві страви (літні супи, голубці, вінегрет), гарніри до м’яса. Борщ чи суп набувають більш насиченого смаку та отримують додатковий набір вітамінів, якщо додати в них листя й черешки мангольду. Стебла, відварені в підсоленій воді та підсмажені в панірувальних сухарях на олії, не поступаються за смаком цвітній капусті.
Відомі дві основні форми цього овочу: листкова та стеблова. За своїм мінеральним і вітамінним складом вони набагато перевершують коренеплідні буряки. І листя, і черешки мангольду містять білки, вуглеводи, органічні кислоти, азотисті речовини, цукри, каротин, вітаміни (С, В1, В2, Р, РР, А, Е, К), солі калію, кальцію, фосфору, заліза, натрію, літію, магнію та інші важливі речовини. Завдяки такому корисному складу та низькій калорійності (19 ккал/100 г), рослину по праву зараховують до цінних дієтичних продуктів.
Здавна мангольд був відомий як легкий проносний засіб, його призначали при анемії, авітамінозі, діабеті, підвищеному артеріальному тиску, для очищення крові. Він сприяє покращенню роботи печінки, нирок, серцево-судинної системи, знижує ризик інфекційних захворювань. Регулярне вживання мангольду є профілактикою від онкозахворювань.
Водночас через високий вміст вітаміну К і щавлевої кислоти він має деякі протипоказання. Необмежене вживання вітаміну К провокує підвищення в’язкості крові і збільшує ризик тромбоутворення, у зв’язку з чим листя та стебла мангольду слід попередньо обробляти термічно.
Висока температура частково руйнує вітамін К, чим обмежує його небезпечну дію. Для усунення негативних наслідків дії щавлевої кислоти, що має властивість кристалізуватися в організмі (у печінці, нирках), перед вживанням зрізані частини рослини бланшують в окропі.
Рослина належить до холодостійких культур, її насіння проростає при +5° С. Інтенсивно зростає в умовах достатнього сонячного освітлення, затінок дещо пригнічує розвиток мангольду і сприяє накопиченню в ньому нітратів, хоча для декоративного вирощування рослини тіньові ділянки цілком придатні.
Надає перевагу легким та пухким нейтральним чи слабокислим ґрунтам, збагаченим органікою, але може рости на різних землях після відповідної їх обробки (нейтралізації). Мангольд любить рясні поливи, у разі нестачі вологи листя росте грубим і жорстким. Водночас надмірна вологість йому шкодить, оскільки сприяє виникненню різних захворювань (борошнистої роси, чорної ніжки тощо).
Вегетаційний період листкового мангольда триває близько двох місяців (45–60 днів), тому за сезон можна встигнути здійснити кілька посівів, що дозволять виростити культуру та зібрати її врожай конвеєрним способом. Стебловий мангольд дає врожай дещо пізніше, через 90–120 днів після посіву.
Розмножують культуру насінням, яке висівають рядками в борозенки з міжряддями 35 см на глибину 2–3 см. Насіння розташовують рівновіддалено, на відстані 10 см одне від одного. Оскільки дорослі рослини мангольду утворюють розлогу прикореневу розетку і сягають заввишки до 60–70 см, сходи необхідно проріджувати так, щоб дистанція між ними була не менше 30–60 см.
Щоб захистити посіви від шкідників і захворювань, рекомендується посипати ґрунтову поверхню деревним попелом. Догляд за мангольдом полягає в систематичному розпушуванні землі й видаленні бур’янів, поливанні та підживленні азотовмісними добривами.
На перший рік розвитку в мангольда утворюється лише надземна розетка листя. Збирають листки вибірково, як і щавель, 8–10 разів на сезон. Щоб отримати насіння, рослину підживлюють і залишають зимувати на грядці, ретельно вкривши її мульчею з торфу та листя. Перезимувалі рослини мангольду дають дуже ранні сходи.
Мінусові температури стимулюють стрілкування та цвітіння культури, але до настання цього періоду можна встигнути кілька разів зібрати перші вітамінні врожаї. Разом з редисом, ревенем, шпинатом, петрушкою мангольд входить до перших овочів – постачальників вітамінів у період їх гострої нестачі після закінчення зимового сезону.
Листковий буряк можна успішно вирощувати і взимку, на підвіконнику чи в тепличних умовах. Для цього восени потрібно викопати корені рослини й залишити їх у темному, прохолодному приміщенні (можна використати підвал) до кінця осені.
Наприкінці листопада – в грудні в контейнер (горщик), на дні якого знаходиться шар з піску (1–1,5 см) і ґрунту (2 см), розміщують вертикально корені мангольду й щільно присипають їх поживною ґрунтовою сумішшю таким чином, щоб її рівень знаходився на 2 см вище за верхівки коренів. Після цього ґрунтову поверхню поливають теплою водою та встановлюють контейнер у приміщенні з температурою довкілля +12…15°С.
З появою перших листочків (через 15–20 днів після садіння) контейнер переносять у добре освітлене й тепле місце. Вегетативні частини мангольду, вирощеного взимку, ніжніші за рослини на грядках і надзвичайно смачні. Урожай вітамінів на підвіконні можна буде збирати всю зиму.
Поділитись в соцмережах:
