Багато хто з власників присадибних і дачних ділянок залюбки вирощують у своїх квітниках різноманітні сорти хризантем (Chrysanthemum), краса яких здатна якщо не вразити кожного, то принаймні нікого не лишити байдужим.
Завдяки неймовірній кількості новостворених сортів і гібридів з різної форми пелюстками білого, ніжно-рожевого, бузкового, яскраво-жовтого, помаранчевого, червоного, пурпурового, фіолетового кольору, кожен поціновувач цієї рослини може обрати для себе улюблений варіант.
Надзвичайно привабливі суцвіття хризантем зачаровують і тішать око яскравими осінніми барвами аж до стійких заморозків. На жаль, нерідко навіть за хорошого догляду та попри міцний імунітет і високий спротив ураженню патогенами, хризантеми раптом починають занепадати.
Найчастіше причинами такої проблемами є грибкові захворювання, що вражають не лише хризантеми, але й інші види декоративних культур. Найбільш поширені серед них – борошниста роса, септоріоз, ботритіс, фузаріоз та різні листкові плямистості. Також існує кілька карантинних, особливо небезпечних для хризантем хвороб, про які йтиметься у цій статті.
Аскохітоз хризантем
Збудником аскохітозу хризантем є вид паразитичних грибів Didymella ligulicola (анаморфна стадія Ascochyta chrysanthemi). Патоген вражає квіткові рослини з родів Chrysanthemum та Dendranthema родини Айстрові (Asteraceae). Уперше його виявили в Північній Кароліні (США) у 1904 році.
Згодом, через зростання популярності вирощування хризантем у світі, Didymella ligulicola потрапив до Європи. На цей час аскохітоз хризантем, відомий ще як опік чи гниль пелюсток, є однією з найнебезпечніших хвороб цих чудових квітів, і її додано до переліку карантинних об’єктів у деяких європейських та азійських країнах.
- Ознаки
Аскохітоз здатен вражати будь-які частини хризантем: квіти, стебла, пагони, листя, корені, до того ж, протягом усьго вегетаційного періоду.
Осередки уражень з’являються насамперед на листках і черешках рослини. Вони мають вигляд невеликих цяток неправильної форми. Спочатку їхнє забарвлення наближене до відтінків жовтого кольору, але згодом цятки збільшуються в розмірах, і перетворюються на темно-сірі, сіро-бурі чи майже чорні плями.
На поверхні інфікованих листків з’являються підгнилі або висохлі ділянки, проте уражені листки не відпадають, а лишаються звисати на рослині. Незабаром на їхній поверхні з’являються пікніди – плодові тіла, всередині яких розвиваються пікноспори, за допомогою яких гриб розмножується і поширюється.
На стеблах хризантем місця ураження зазвичай розташовуються у розгалуженнях та біля основи, де накопичується і затримується волога. Інфіковані ділянки незабаром набувають вигляду сірувато-коричневих загнилих ран. На молодих пагонах аскохітоз розвивається більш інтенсивно, ніж на старих і здерев’янілих. Верхівки зелених стебел руйнуються.
Якщо патоген вражає зародкове листя (сім’ядолі) хризантем, то вони знебарвлюються і виглядають, ніби обпалені вогнем.
На квіткових пелюстках захворювання також має вигляд темних плям. Гриб починає розвиватися біля основи одиночних язичкових квіток, а згодом поширюється на все суцвіття, внаслідок чого воно стає сірувато-коричневим і деформується.
У разі враження патогеном корневої системи, підземна частина хризантем набуває коричневого забарвлення, корені стають ламкими, загнивають і відмирають.
Грибні пікніди здатні розвиватись і за посушливих умов, та для успішного дозрівання і поширення пікноспор достатній рівень вологості є життєво необхідним. У вологому середовищі вони активно розвиваються, утворюють міцелій, що проникає в епідерміс рослини-хазяїна. Температура повітря, придатна для розвитку аскохітозу, становить +9…26ºС.
Спороношення пікнід найчастіше спостерігається на квіткових пелюстках, а вже в другу чергу – на листі та стеблах хризантем.
- Поширення
Поширення аскохітозу відбувається внаслідок перевезення інфікованих рослин, посадкового матеріалу та зрізаних квітів. Нерідко збудник хвороби знаходиться у грудочках ґрунту, що налипли на корені хризантем.
У квітниках патоген може потрапляти з інфікованих хризантем на здорові рослини у краплинках вологи під час опадів. Також він здатен поширюватись за допомогою вітру та комах.
- Карантинні заходи
Головним запобіжним заходом від поширення аскохітозу територією України є заборона ввезення рослин хризантеми та посадкового матеріалу з країн чи регіонів, де зафіксована ця хвороба.
Для квітникарів профілактичною мірою убезпечення хризантем від ураження Didymella ligulicola є придбання посадкового матеріалу лише у сертифікованих постачальників. А ще варто обирати для вирощування сорти та гібриди з високою стійкістю до аскохітозу.
У вегетаційний період важливо забезпечити рослинам хороший догляд, уникати загущення посадок, не зловживати азотними добривами. Перезволоження ґрунту на грядках теж загрожує негативними наслідками, оскільки сприяє поширенню патогена.
Біла іржа
Біла іржа хризантем, відома ще як «бородавка» – небезпечне карантинне грибкове захворювання квіткових рослин роду Chrysanthemum, збудником якого є мікроміцет виду Puсcinia horiana. Вперше білу іржу виявили на листі хризантеми садової (Chrysanthemum sinense) у 1895 році в Японії, на о. Хонсю. Німецький міколог Пауль Крістоф Геннінгс першим визначив і опублікував науковий опис збудника цієї хвороби.
Патоген насамперед інфікує великоквіткові сорти та гібриди хризантеми, що вирощуються зокрема й у квіткових оранжереях.
На цей час захворювання поширене по всій території Азії, Європи, Австралії, Південної Америки. Кілька разів біла іржа була зафіксована і в Сполучених Штатах, але завдяки вчасному виявленню та негайно вжитим заходам щодо її непоширення, США вдалося позбутися цієї хвороби.
В Україні патоген вперше зареєстрований у 1986 році, коли потрапив до країни разом з імпортованими рослинами хризантем. У 1997 році біла іржа була помічена в Закарпатській області, та завдяки вчасно вжитим терміновим карантинним заходам вдалося зупинити подальший її розвиток і поширення.
Станом на сьогодні біла іржа доповнила список A2 Європейської та Середземноморської організації з карантину й захисту рослин (ЕPPO), а також додана в карантинний перелік Євросоюзу (EU).
- Поширення
Поширюється біла іржа через імпортований посадковий матеріал, разом з інфікованими живими рослинами, зрізаними квітами та рослинними рештками.
Ураження хризантем, як в умовах відкритого ґрунту, так і в оранжереях, відбувається за допомогою базидіоспор (відтвірних спор статевого походження, які формуються базидіальними грибами у спеціальних структурах – базидіях). Базидії ж виростають із товстостінних теліоспор (спор зимової стадії розвитку гриба – теліостадії).
Базидіоспори здатні поширюватися повітряними потоками, комахами, з рослинними рештками на доволі значні відстані (до 1 км). У здорові рослини збудник білої іржі потрапляє через природні отвори, а також у місцях механічних пошкоджень поверхневої тканини.
- Ознаки
Біла іржа найчастіше уражає листя хризантем, рідше – стебла, пагони, квітконоси та квіти. На початковій фазі розвитку хвороби з нижнього і верхнього боку листків з’являються блідо-зелені чи жовтуваті невеличкі плями діаметром до 5 мм. Згодом вони збільшуються. Центр інфікованого осередку набуває коричневого забарвлення, а краї стають яскраво-жовтими.
З подальшим розвитком захворювання спершу на нижній поверхні листків, а згодом і на верхній (біля прожилків) з’являються потворні порожнисті нарости, що мають вигляд опуклих воскоподібних утворень. Напочатку вони забарвлені в рожевуватий або світло-жовтавий колір, а з часом біліють. Інколи біла іржа на листі має вигляд білих чи трохи червонястих концентричних плям.
За умови значного інфікування листки загинаються донизу й відмирають. Рослини хризантем виглядають, ніби опалені вогнем, і протягом короткого проміжку часу гинуть. На стеблах, приквітничках і квітах у разі сильного зараження з’являються соруси (групи спорангіїв – органів розмноження, в яких утворюються грибні спори). На квітах біла іржа має вигляд некротичних цяток та поодиноких пустул.
За сприятливих для розвитку хвороби умов патоген здатен знищити до 80% рослин. Особливо небезпечним він є для хризантем, що вирощуються в закритому ґрунті. Значний рівень вологості та сприятливі для рослин температури в оранжереях і теплицях надзвичайно пришвидшують розвиток і поширення білої іржі.
Проростання теліоспор відбувається в температурному режимі від +4 до +36ºС, але оптимальним для розвитку гриба вважається діапазон +17…28ºС. Інкубаційний період триває зазвичай від тижня до двох, хоча в несприятливому середовищі може затримуватися в часі до 8 тижнів.
Взимку, у відкритому ґрунті, теліоспори зберігаються на рослинних рештках. Вони здатні витримувати тривкі морози до –22°С. Але необхідною умовою для розвитку білої іржі є високий рівень вологості, і в разі зниження цього показника менш ніж до 80% спори патогена гинуть.
- Карантинні заходи
Насамперед забороняється ввезення в Україну живих квітів, горщикових чи контейнерних рослин і посадкового матеріалу з регіонів, де пожирена біла іржа. У разі виявлення хвороби спеціальні служби вживають необхідних заходів з ліквідації осередків інфікування.
Аби уникнути потрапляння збудників хвороби на ділянку чи в оранжерею, необхідно використовувати лише здоровий посадковий матеріал.
Хризантеми перед висаджуванням слід обов’язково обробити фунгіцидами, дія яких передбачає зокрема й захист від білої іржі. Особливо потребують профілактичної обробки рослини, які вирощуються в закритому ґрунті (теплицях, парниках, оранжереях).
Серед поширених в Україні фунгіцидів найчастіше для захисту хризантем використовують такі засоби: «Амістар Екстра», «Флінт стар», «Сапроль», «Байлетон» («Байзафон»), «Камелот», «Тілт», «Магнікур Енерджі» тощо.
Поділитись в соцмережах:
