Кунжут індійський або сезам (лат. Sésamum indicum, родина Кунжутові) – однорічна трав’яниста олійна культура, добре відома нам завдяки своєму насінню. Насіння, олію та корені кунжуту використовують з лікувальною та харчовою метою. Кунжутні зерна користуються неабияким попитом у харчовій промисловості як у вигляді приправи до м’ясних, овочевих, рибних страв, салатів) чи присипки в хлібо-булочних та кондитерських виробах, так і в якості сировини у виробництві халви, козинаків, пасти, кунжутної олії тощо.
Найбільшого поширення набули білі зерна кунжуту, хоча існує чимало варіантів їхнього забарвлення, зокрема й чорний. Зерна чорного кунжуту мають дещо інший смак, на відміну від білих, і до того ж, вони ароматніші. Кунжут – рослина спекотного півдня.
Батьківщиною його, ймовірно, є Африка, де й нині росте близько дев’яти дикорослих видів кунжуту. У наш час цю рослину культивують у багатьох тропічних і субтропічних країнах не лище Європи, Азії, Північної Африки, але також і на Американському континенті.
Вирощувати кунжут розпочали ще задовго до нашої ери, і вирощували його переважно як сировину для отримання цінної олії. Відомо, що близько 7 тисяч років тому в Китаї кунжутною олією заправляли освітлювальні пристосування (ліхтарі, лампи, смолоскипи), а її суміш із сажею використовували як чорнило. У Стародавньому Єгипті були добре відомі не тільки технічні, кулінарні та косметичні властивості рослини, а й її лікувальна дія.
За сотні років використання кунжут здобув собі славу продукту, що забезпечує довголіття і навіть став символом безсмертя. Потрапивши до Америки, рослина (її зерна та олія) стала популярною як спеція і як неодмінний кулінарний інгредієнт у кухні населення південних регіонів. До нас же кунжут завезли з Індії, де його плантації перевершують за площею поля, зайняті кунжутом в інших країнах.
Цікава особливість кунжуту – кожна його квітка (з білим, рожевим чи фіолетовим віночком) цвіте лише один день, після чого починає формуватися плід – довгастий зелений футляр завдовжки 3–5 см, всередині якого знаходиться насіння (до 100 шт.). У момент повного дозрівання плід відкривається від найменшого дотику, а насіння миттєво висипається на землю, після чого зібрати його доволі проблемно. Тому збирають урожай до настання повної стиглості плодів. Футляр-коробочку зрізають разом з насінням, а потім досушують у теплому сухому місці.
Кунжутні зернята досягають розміру 3–3,5 мм і містять необхідні організму мікроелементи: значний запас кальцію (у 100 г міститься добова доза дорослої людини), міді, магнію, цинку, заліза, фосфору. До їхнього складу входять і вітаміни: групи В, Е, РР, К. Насичені (пальмітинова, стеаринова, арахінова) та ненасичені (лінолева, олеїнова, пальмітолеїнова) жирні кислоти, а також Омега-6 становлять у кунжутних зернах до 60%, тож калорійність цього продукту доволі висока.
І хоча фітостерин, що міститься в кунжуті, виводить холестерин з крові та попереджає розвиток атеросклерозу, однак тим, хто страждає від зайвої ваги, слід суворо контролювати вживання цього насіння. Оптимальна норма споживання кунжутних зерен для здорового організму становить не більше 2–3 чайних ложок на добу.
Окрім того, в зернах рослини знаходиться надзвичайно активний антиоксидант сезамін. Він має профілактичну дію та попереджає чимало захворювань, зокрема й виникнення злоякісних утворень.
Ще одна корисна властивість кунжуту зумовлена наявністю в його насінні фітоестрагону, що є природним гормональним засобом, який допомагає жіночому організму уникнути загострень у клімактеричний період.
Та попри безлічі корисних якостей, кунжут має і протипоказання: у разі сечокам’яної хвороби, тромбозу, варикозного захворювання вен, підвищених показників згортання крові, а також схильності до тромбоутворення та індивідуальної непереносимості слід відмовитися від його вживання.
Отримана з насіння методом холодного віджиму кунжутна олія здатна зберігатись тривалий час (до 9 років) без втрати корисних властивостей та аромасмакових показників. Особливо великим попитом користується цей продукт у східних народів. Лідером серед країн-імпортерів кунжутної олії є Японія.
Ще за часів Середньовіччя кунжутна олія була добре відома своєю ранозагоювальною, загальнозміцнювальною, очищувальною, кровоспинною, протизапальною, протигрибковою, онкопротекторною та омолоджувальною дією. Її цілющі якості описані в трактатах Авіценни.
Сьогодні, окрім харчової галузі, кунжутну олію широко застосовують у медицині, косметології, фармацевтиці, парфумерії, а також для виробництва мастильних матеріалів.
Кунжут – рослина теплолюбна, але цілком можливо виростити її і в середніх широтах, хоча це більш затратно і менш результативно. Ця культура надає перевагу родючим, добре аерованим легким ґрунтам (наприклад, суглинним). Дуже чутлива до світла і тепла, тому слід висаджувати її, коли ґрунт прогріється до +16…18°С і мине загроза нічних знижень температури, оскільки при 0°С рослина може загинути.
Висівають кунжут зазвичай наприкінці весни або на початку літа. Потрібно зважати, що він не терпить надлишку вологи у ґрунті і не ростиме, якщо ділянка заболочена або розташована в низині. Не любить ця рослина і близького сусідства з іншими культурами. Проте вона має достатню вітро- та посухостійкість, тому її посіви (дво- чи трирядні) можуть слугувати природним захистом від вітрового навантаження для інших, менш стійких культур.
Площу перед посівом кунжут попередньо необхідно підготувати: позбутися бур’яну, перекопати й розпушити ґрунт, внести органічні та мінеральні добрива (аміачної селітри – 30 г/м2, хлористого калію – 20 г/м2, суперфосфату – 100 г/м2).
Насіння висівають у вологу землю, в борозенки завглибшки 2–3 см, дотримуючись дистанції у міжряддях 45–60 см, потім присипають ґрунтом і каткують. Сходи звичайно з’являються через 7–10 днів. У цей період не можна допускати утворення на грядці поверхневої сухої кірки, бо вона перешкоджатиме проростанню сходів.
У разі значного загущення посівів, слід їх прополоти вручну. Оптимальна відстань між рослинами має становити 6–8 см. Подальший догляд за кунжутом полягає у спушуванні ґрунту, видаленні бур’яну та забезпеченні достатнього рівня вологості (без надмірного поливання рослин).
Вегетаційний період рослини триває от 2,5 до 4 місяців. Зазвичай уже на початку вересня листя кунжуту жовтіє і поступово обсипається, а стручки-футлярчики з насінням готові до збирання. Збирають їх дуже обережно, попередньо розстеливши під рослинами плівку чи полотно, щоб уникнути втрати врожаю. Зібране насіння зберігають у темному, прохолодному (+9°С) і сухому приміщенні.
Поділитись в соцмережах:
