Хрін звичайний (лат. Armoracia rusticana) – багаторічна трав’яниста рослина родини Капустяні (Хрестоцвіті).
Вона досить широко розповсюджена, і в дикому вигляді її можна зустріти практично на всій території Євразії, зокрема й у Сибіру. Нещодавно хрін був завезений в Америку, де він зміг легко адаптуватися.
В умовах дикої природи рослина надає перевагу добре зволоженим та освітленим місцям, тому найчастіше зустрічається біля берегів прісноводних водойм.
Хрін у якості гіркої та гострої приправи активно використовувався ще стародавніми єгиптянами, римлянами, греками. Та й нині своєрідний смак і пряний запах хрону цінується багатьма кухнями світу, тому він часто застосовується в кулінарії.
Приблизно наприкінці ХVIII століття цю приправу стала витісняти гірчиця, яка довше не втрачає свої смакові якості, а до того ж дешевша у виробництві. Справа в тому, що природну пекучість і гостроту, а також характерний аромат хрін зберігає не більше двох діб з моменту приготування, а потім поступово втрачає силу.
У Білорусі, Литві та на Волині приправу з хрону готували на основі оцту. Називалась вона «хрін по-польски». Окрім того, з коріння рослини варять квас і готують популярну горілку «хріновуха».
В Україні хрін традиційно вживається як гостра приправа до холодцю, заливної риби чи холодного м’яса, а листя рослини використовують у суміші з іншими прянощами для консервування, маринування і соління грибів, огірків, помідорів та інших овочів.
Серед біологічних родичів хрону слід згадати про такі культури, як васабі (евтрема японська) і катран, що також належать до родини Капустяні. Їх можна назвати замінниками хрону, оскільки за харчовими і смаковими характеристиками вони дуже схожі. Зокрема васабі часто називають зеленою гірчицею або японським хріном.
Опис рослини
Кореневище хріна має світле забарвлення. Воно довге, багатоголове, міцне та м’ясисте, здатне проникати у ґрунт на глибину до 2-х метрів.
Стебло порожнисте, пряме, борозенчасте, ближче до верхівки рослини гіллясте. Воно виростає від 50 см до півтора метра заввишки.
Листя у хріна велике, прикореневе, довгасте, біля основи серцеподібне. Нижні листки мають перисто-роздільну форму, а верхні – лінійну.
Цвіте хрін квіточками білого кольору, зібраними у довгі суцвіття, що нагадують за формою гілочку бузку. Квіти мають правильну форму, а довжина їх пелюсток досягає 6 мм.
Розпочинається цвітіння хріну в травні, а закінчується у червні.
Плід – невеликий довгастий стручок близько 5 мм завдовжки, усередині якого містяться чотири сім’янки.
Склад рослини
Усі частини хрону містять велику кількість ефірної олії, яка має сильний аромат і різкий смак. Крім того, до складу рослини входять вуглеводи, жири, крохмаль, білок лізоцим, каротин, тіамін, смолисті й азотисті речовини, органічні кислоти, вітаміни групи В та С.
Стосовно макро- і мікроелементів, у хроні їх міститься: калія – до 580 мг%, натрія – 140 мг%, фосфора – 130 мг%, кальція – 118 мг%, магнія – 36 мг%, заліза – до 2 мг%, марганцю – до 0,9 мг%, міді – до 0,4 мг% та багато інших.
Основою лікувальної речовини є глікозид синігрин. Саме він внаслідок розщеплення до рівня глюкози, кислої солі калію та ізотіоціанистого аллила (гірчичне масло), надає хріну впізнаваної гостроти, пекучості й характерного аромату.
Завдяки значній кількості корисних речовин у складі хрону, ця рослина активно використовується у народній медицині.
Хрін має протипаразитарну і жовчогінну дію, застосовується в лікуванні застуди та кашлю, недокрів’я, ревматизму, подагри, захворювань шлунково-кишкового тракту і хвороб печінки.
До того ж він позитивно впливає на роботу кишківника і здатний знижувати артеріальний тиск.
Сік хрону зазвичай вживають від колітів, сечокам’яної хвороби, гепатиту та в разі порушень менструального циклу.
Хріну властивий і потужний антибактеріальний ефект. Наприклад у давнину, щоб очистити воду від хвороботворних мікроорганізмів, у ємність з водою занурювали вимитий і очищений корінь рослини.
Особливості вирощування
Хрін – рослина багаторічна, і розмножується як за допомогою насіння, так і вегетативно.
Він досить невибагливий і життєздатний, тому добре переносить навіть сильні морози. Водночас рослина може поводити себе досить агресивно стосовно інших культур і пригнічувати їх розвиток, як злісний бур’ян.
Для вирощування хрону найкраще придатна сонячна місцина поруч з межею ділянки, недалеко від огорожі.
Ґрунт годиться будь-який (чорнозем, суглинок або піщаний), але бажано попередньо удобрити його перегноєм (10 кг субстрату на м2). Якщо ж земля глиниста і важка, до неї бажано додати пісок і торф.
Ділянку перед посадкою слід перекопати і звільнити від рослинних залишків та бур’янів, а з настанням весни внести на підготовлену грядку мінеральні добрива (30 г калійної солі, 30 г суперфосфату і стільки ж аміачної селітри на кожен м2).
Насіння хрону не є дефіцитним, але через надмірну трудомісткість і довготривалість такого процесу вирощування власники городів надають перевагу вегетативному способу і розмножують хрін частинами кореневищ.
З цією метою коренеплоди заготовлюють ще з осені, а потім зберігають їх у погребі чи підвалі до весни. Для цього підійдуть здорові бічні відростки основного кореня завдовжки до 25 см і товщиною близько 1 см.
За два тижні до висаджування у ґрунт корінці слід покласти в тепле місце і накрити вологою тканиною, щоб вони прогрілися і пустили бруньки. Безпосередньо перед саджанням їх обережно ділять на посадкові живці довжиною до 10 см. Верхню частину корінця зрізають поперек, а нижню – під кутом, навскоси. Це робиться для того, щоб не посадити живець «догори ногами».
Саджають хрін зазвичай наприкінці березня або на початку квітня.
Якщо живці для посадки викопуються навесні, то робити це необхідно якомога раніше, ще до того, як рослина розкриє листя.
Висаджувати черенки слід по 4–6 штук на м2 площі, на відстані близько 40 см один від одного. Ширина міжрядь повинна складати приблизно 60–70 см.
Розташовувати живці у ґрунті потрібно під нахилом, з кутом 45°, і намагатися робити це акуратно, щоб не пошкодити бруньки, які вже проклюнулися. Верхівка живця має знаходитись на 5 см нижче рівня ґрунту.
Першим сходам хрону необхідне суттєве прорідження, внаслідок якого лишають лише найкріпші та найвищі рослини.
Якщо хрін сильно розростається і глушить інші культури, його кореневу систему необхідно прорідити. Робиться це зазвичай у середині літа. Кореневище хрону слід розкопати, а потім видалити частину бічних відгалужень, що розрослися найбільше. Після закінчення процедури укорочений корінь ретельно засипають ґрунтом, землю утрамбовують і рясно поливають водою.
Можна також висаджувати рослину й восени. Здійснюють таку посадку зазавичай у середині жовтня.
На одному місці без пересадки хрін може благополучно зростати протягом п’яти і більше років. Однак городникам слід пам’ятати, що кореневище багаторічної рослини поступово дерев’яніє, грубішає і вже не дає продукцію високої якості після переробки.
Догляд за культурою досить простий. Рослині необхідно забезпечити регулярне зрошення або поливання (особливо в посушливий період), вчасно прополювати від бур’яну та розпушувати ґрунт, щоб попередити утворення повітронепроникної поверхневої кірки.
Врожай збирають наприкінці жовтня, коли листя хрону зжовкне та відімре.
Щоб позбутися рослини на ділянці, потрібно рано навесні накрити грядку хрону якимось щільним, цупким, матеріалом, що не пропускає світло. З цією метою можна використати, наприклад, шматок руберойду або міцної, темної, непрозорої поліетиленової плівки. Внаслідок нестачі освітлення рослини невдовзі гинуть.
Як і більшість хрестоцвітих культур, хрін найчастіше уражається білою гниллю, вертицильозним в’яненням (вілтом) та вірусної мозаїкою.
Від грибкових захворювань захистити рослини допомагає мідний купорос, бордоська рідина чи будь-які інші препарати, у складі яких міститься мідь. А ось що стосується вірусних інфекцій, то в разі зараження хрін бажано повністю викопати і видалити, оскільки вірус погано піддається лікуванню.
З комах-шкідників хрін найчастіше ушкоджується ріпаковим квіткоїдом, клопами і вогнівками. В якості засобів захисту зазвичай застосовуються такі препарати як «Актеллік», «Золон», «Етафос».
Поділитись в соцмережах:
