Осінь – улюблена пора року для грибників. Але період грибних врожаїв минає, на жаль, дуже швидко. Та й погодні умови частенько стають на заваді. То як же вирішити цю проблему?
Якщо у вашому розпорядженні є прохолодне приміщення з високою вологістю повітря та гарною системою вентиляції, то можна збирати врожай грибів цілий рік. Зазвичай для цього використовують підвали та погреби, попередньо їх очистивши та дезінфікувавши.
Виростити печериці в домашніх умовах можна за 3–4 місяці. Незалежно від того, чи планується комерційне вирощування грибів, чи це буде спроба задовольнити виключно власні потреби, насамперед необхідно виконати два завдання: придбати якісний посівний матеріал (міцелій або грибницю) та правильно приготувати субстрат (компост).
Найбільш трудомісткою операцією у вирощуванні печериць вважається приготування субстрату. Для вдалого та правильного вирощування грибів потрібне поживне середовище, щоб забезпечити їх усіма необхідними мікроелементами та мінералами.
Щоб правильно приготувати субстрат, слід використати кінський гній (75–80%) і свіжу пшеничну солому (20–25%). У разі відсутності цих складових, допустимо замінити кінський гній на коров’ячий або на пташиний послід, а пшеничну солому – на житню, проте це суттєво погіршить якість продукції.
Головна умова отримання якісного врожаю – солома має бути свіжою, сухою і золотистого кольору. До компонентів органічного походження додають мінеральні речовини: крейду, гіпс, сечовину та суперфосфат.
Оскільки під час змішування компонентів субстрату відбувається бурхлива реакція зі значними викидами аміаку, вуглекислого газу та вологи, цю операцію необхідно здійснювати або на вулиці під навісом, або ж використовувати приміщення з потужною вентиляцією. Водночас слід убезпечитись від потрапляння у компост дощової води або змішування його з ґрунтом, що є неприпустимим.
На практиці користуються наступними рецептами з найбільш оптимальними пропорціями компонентів субстрату:
♦ кінський гній, що містить солому – 850 кг, алебастр (гіпс) – 18 кг, суперфосфат – 6 кг, сечовина – 3 кг;
♦ курячий послід – 400 кг, суха солома – 400 кг, алебастр (гіпс) – 24 кг, сечовина – 4 кг.
Для незначних обсягів компосту (у разі вирощування печериць на ділянці площею від 2,5 до 3 м2) досить зручною є така формула:
на 100 кг соломи беруть 7–8 кг гіпсу, 5 кг крейди, 2 кг суперфосфату, 2 кг сечовини. Додавши необхідну кількість гною, отримаємо 300 кг компосту, чого вистачить для вирощування печериць на площі 2–3 м2.
Технологія приготування компосту наступна: насамперед замочують у воді солому на 3–5 діб; після цього пошарово викладають вологу солому і гній (кожен з цих двох компонентів почергово, у 3–4 шари) у штабель. Під час цієї операції необхідно додатково зволожувати кожен шар соломи (витрата води на 100 кг соломи має становити близько 300–400 л) і поступово додавати у штабель 0,5 кг суперфосфату та 2 кг сечовини.
Зрештою утворюється багатошарова купа з шарів соломи завтовшки близько 30 см і шарів гною товщиною приблизно 20 см кожен. Штабель необхідно час від часу поливати, щоб уникнути його висихання. Водночас з нього не має витікати вода.
Через тиждень необхідно вперше перемішати шари штабелю (усього таких перемішувань має бути чотири). Під час першого у майбутній компост дододають гіпс, під час другого – решту 1,5 кг суперфосфату, а за третього – крейду. Циклічність між попереднім і наступним перемішуваннями – три-чотири дні.
Після четвертого перемішування в суміші розпочинається процес ферментації (горіння), температура всередині штабелю підвищиться до +70°С, і для кращого перебігу реакції бажано сформувати бурт розмірами 1,5 м заввишки, довжиною 1,5 м і 1,2 м шириною.
Через 20–22 дні компост вже можна використовувати. Визначити готовність субстрату можна за відсутністю різкого аміачного запаху, однорідному темно-коричневому забарвленню суміші та пухкою, сипкою кашкоподібною структурою. Найпростіший та найбільш надійний спосіб перевірки: грудочка готового компосту не липне до рук, а залишає вологий слід. Якщо з бурту витікає вода, його необхідно перемішати ще раз.
Для посівного матеріалу використовується виключно якісний, стерильний міцелій (грибниця), вирощений у лабораторії. Існує два види міцелію: зерновий та компостний. Переваги компостного міцелію полягають у більшій стійкості до впливу негативних факторів довкілля, але водночас він менш врожайний, ніж зерновий.
У нерозпакованому контейнері (скляній банці) компостний міцелій може зберігатися рік за температури 0°С. Якщо ж температура становить +18…20°С, то не більше 20 днів. Витрата посівного матеріалу на 1 м2 складає 500 г.
Визначають якість посівного матеріалу за такими ознаками: грибниця має білий, без будь-яких кольорових включень колір, за текстурою – пухка і з добре відчутним запахом печериць. Зерновий міцелій може зберігатися у поліетиленових пакетах 6 місяців за температури 0…+4°С. Норма витрати його на 1 м2 становить 350–400 г.
Перед висаджуванням субстрат необхідно пастеризувати. А використовувати починають після його охолодження до +25°С. Готовий, дозрілий компост насипають шаром до 30 см у дерев’яні (пластикові) ящики (контейнери), трохи ущільнюють і ставлять на стелажі.
Компостний міцелій перед висаджуванням розламують на частинки розміром приблизно 2 × 3 (см). У субстраті роблять за шаховою схемою невеличкі лунки глибиною не більше 5 см, на відстані 20 см одна від одної. У ці лунки розкладають шматочки грибниці і присипають зверху компостом.
У разі використння зернового мицелію, його просто розсипають рівномірно на поверхні підготовленого субстрату та засипають залишками компосту.
Аби перешкодити швидкому висиханню субстрату в ящиках, поверхню ґрунту накривають тканиною чи газетами, які постійно зволожують, але таким чином, щоб вода не потрапила на ґрунт. Важливим чинником є також температурний режим. Якщо температура всередині субстрату сягає +27°С, то необхідно провітрити приміщення. А критично низьким є температурний показник +20°С.
Через десять днів після посадки, коли грибниця почне вже рости, газети чи мішковину прибирають. Натомість зверху насипають 3–4 см легкого дернистого ґрунту. Ущільнювати його не можна, бо крізь фракції землі до грибниці має надходити повітря. А ще через 3–4 дні після засипання субстрату ґрунтом температуру в приміщенні зменшують до +12…17°С.
Зволожувати насипаний зверху шар землі слід регулярно, але так, щоб вода не потрапила на субстрат. Під час провітрювання приміщення потрібно уникати будь-яких протягів. Перші печериці (плодові тіла) з’являються через 35–40 днів після висаджування грибниці.
Гриби збирають дуже обережно, щоб не пошкодити грибницю. Їх не зрізають, а викручують ніжку. У ямки, що лишаються після грибів, потрібно насипати той же легкий дернистий ґрунт.
Важливо також перевіряти гриби щодо наявності можливих захворювань. У разі знаходження гнилі, необхідно рясно посипати цю ділянку харчовою сіллю.
Плодоношення печериць може тривати понад два місяці. За цей час вдається зібрати до семи врожаїв. Збирають гриби на тій стадії зрілості, коли плівочка між краями шляпки і ніжкою гриба вже достатньо натягнулась, але ще не розірвалась.
Після того, як зібрано 1 кг грибів, цю ділянку обережно поливають 1 л води. Варто нагадати, що печериці легше сприймають нестачу вологи, ніж її надлишок.
Після завершення збирання врожаю необхідно ретельно вимити, вичистити, просушити та дезинфікувати усе приміщення, стелажі, ящики та решту інвентарю. Використання хімічних препаратів категорично заборонене на будь-яких етапах вирощування печериць, оскільки гриби всотують усі доступні їм речовини, навіть небезпечні чи отруйні для людини.
Самостійне вирощування печериць – надзвичайно захопливе, але доволі клопітке та трудомістке заняття. Та попри це ви отримаєте неабияке задоволення від наслідків своєї праці!
Поділитись в соцмережах:
