Пепіно, динна груша або солодкий огірок (лат. Solanum muricatum, родина Пасльонові) – багаторічна напівдеревна гілляста чагарникова рослина висотою близько 1–1,5 м, яка відома своїми ароматними, яскравими і соковитими плодами, що своєю формою нагадують грушу (зустрічаються також округлі, довгастоциліндричні і подовженоконічні форми). Батьківщина пепіно – Південна Америка, а саме гірські схили Анд, де його здавна вирощували племена інків.
Перші згадки про пепіно в літературі відносяться до середини XVI століття. У Європі культура з’явилася лише в 1785 році. Сьогодні рослину культивують у Центральній і Південній Америці (Перу, Еквадор, Чилі, Колумбія, Болівія, Каліфорнія), а також у Новій Зеландії, Японії та інших країнах з теплим кліматом (Марокко, Ізраїль, Іспанія, високогір’я Кенії). З’явився пепіно і на європейських ринках, але у нас він ще не набув великої популярності.
Попри те, що пепіно належить до тропічних культур, рослина погано переносить спеку. Оптимальна температура для його успішного розвитку знаходиться у межах +20…25°С. Водночас ця культура досить вимоглива до сонячного світла і вологості (не менше 75–80%). У разі затіненості пепіно не буде цвісти або плодоносити, а в посушливих умовах (низька вологість ґрунту і повітря) може скидати бутони і зав’язь.
Найближчі родичі – томати, картопля, солодкий перець, баклажани. Це пояснює схожість квітів пепіно і картоплі. Єдина відмінність полягає в текстурі та інтенсивності забарвлення пелюсток цих культур. У решті ж кущики пепіно за їх зовнішнім виглядом можна порівняти з рослинами солодкого перцю.
В умовах помірного клімату пепіно без особливих проблем вирощують у теплицях. Для культивування рослини у відкритому ґрунті потрібно попередньо виростити розсаду (аналогічно томатам і солодкому перцю).
Також поширена практика розведення пепіно як екзотичної горщикової культури. У цьому разі він одночасно слугує оригінальною прикрасою балкона, лоджії, веранди, кімнати, оскільки крім смачних плодів рослина вирізняється красивою формою гіллястої крони, виразним шкірястим листям і декоративним забарвленням плодів.
У холодний період рослину необхідно перенести до приміщення з температурним режимом +12…14°С. За умови вирощування пепіно в діжках, ящиках, горщиках врожайність культури дещо знижується (не більше 3 кг плодів з одного куща), а їх смакові якості поступаються плодам, вирощеним на грядці.
Основне призначення культури – харчове. Плоди пепіно, що мають різноманітну форму, розміри, забарвлення і смакові відмінності, можна вживати як свіжими (як десерт або складова салатів), так і в переробленому вигляді (варення, цукати, джеми, компоти та ін.). Вони багаті на залізо, йод, вітаміни А, В, РР, цукри, пектин, який покращує функціонування шлунково-кишкового тракту і сприяє виведенню солей з організму.
М’якоть плодів має світло-жовте забарвлення, вона дуже соковита, оскільки містить до 93% води, і тому чудово втамовує спрагу. Ця властивість плодів пепіно використовувалася пастухами і мандрівниками під час тривалих переходів у пустельній місцевості.
Низький вміст кислоти у м’якуші дозволяє вживати плоди навіть за наявності різних функціональних порушень в роботі печінки, нирок та шлунково-кишкового тракту. Їх рекомендується додавати до раціону вагітних жінок і дітей як цінний дієтичний продукт, що сприяє підвищенню імунітету, збагаченню організму мінералами і вітамінами.
Пепіно покращує роботу щитовидної залози, оскільки містить значну кількість йоду. Також м’якуш пепіно має значні антисептичні властивості, що пояснює використання плодів у народній медицині (у лікуванні кашлю та ін.). Єдиним протипоказанням є індивідуальне несприйняття продукту організмом, що виявляється в алергічних реакціях.
Розмножується пепіно насінням або вегетативно (живцями, пагонами). На жаль, в разі використання насіннєвого способу сортові особливості пепіно не зберігаються. До того ж у помірному кліматі виникає складність з отриманням посівного матеріалу, оскільки насіння пепіно не встигає визріти. Тому найчастіше вдаються до розмноження культури живцюванням.
Коренева система рослини дуже компактна, сприяє швидкому укоріненню, що дозволяє без проблем здійснювати пересадку культури. Ґрунт краще вибирати нейтральний, з хорошим дренуванням та невисоким вмістом азотистих сполук.
Хоча пепіно є багаторічною рослиною, та в нашому кліматі він не може зимувати у відкритому грунті. Восени, до настання холодів, кущі акуратно викопують, поміщають їх у ящики або горщики, наповнені живильною ґрунтовою сумішшю і обрізають, лишивши у гілок і пагонів лише третю частину.
Зберігають у прохолодному приміщенні (підвалі, неопалюваній теплиці тощо) за температури не нижче +5°С до лютого. З наближенням весни і збільшенням кількості сонячних днів рослини розміщують у кімнаті з хорошим освітленням і температурою +16…18°С, орієнтованій на південну сторону. Рекомендуються помірні поливи теплою водою і мінеральне підживлення.
Після появи на пагонах листків (5–7 шт.), з них зрізають живці і висаджують в індивідуальні торф’яні стаканчики. Вкорінені рослини пересаджують у відкритий грунт не раніше середини травня (зазвичай у віці 3 місяців), вкриваючи їх у разі загрози зворотних заморозків або значного зниження температури (менше +3…5°С), а також притіняючи від пекучих сонячних променів. Висаджують живці рядами з відстанню у міжряддях близько 70 см. Майбутні кущики розміщують в рядах через кожні 30–35 см один від одного.
Агрономічні особливості вирощування пепіно практично аналогічні вирощуванню томатів або баклажанів. Рослина характеризується інтенсивним паросткоутворенням, тому в процесі росту потребує формування крони. Для правильного розвитку культури слід залишити один, рідше 2–3 найсильніших паростки, а решту – видалити. Найсмачніші плоди і найбільш інтенсивне плодоношення спостерігаються саме на бічних гілках куща.
З огляду на високорослість чагарника (до 1 м й більше), а також його вразливість у разі сильних вітрових навантажень (через поверхневе розташування кореневої системи), рослини підв’язують до міцних опор (кілочків).
Щоб створити умови для отримання хорошого врожаю, саджанці підживлюють органічними добривами. Для цього використовують зелені добрива, настої коров’яка або пташиного посліду. Мульчування грядок сіном, тирсою, сухим торфом тощо допоможе зберігати необхідний рівень вологості ґрунту.
Як і всі пасльонові культури, пепіно вразливий до згубної дії шкідливих комах (колорадського жука, попелиць, павутинного кліща). А в разі тривалого перезволоження (у дощове літо) можливе також ураження рослини грибковим захворюванням (альтернаріозом). Щоб уникнути пошкодження посадок пепіно і для захисту майбутнього врожаю застосовують різні інсектицидні засоби (зокрема й природного походження).
З моменту утворення зав’язі і до стадії повного дозрівання плодів минає близько 2,5 місяців. Збір врожаю зазвичай починається у вересні.
Повністю дозрілі плоди відрізняються м’якістю при натисканні, блискучою жовтою або помаранчевою шкіркою, прикрашеною фіолетовими штриховими смугами, і особливим ароматом. Можна збирати й неповністю стиглі плоди. У цьому разі вони здатні дозріти самостійно за умови зберігання в темному й прохолодному місці. Наприклад, у холодильнику плоди пепіно дозрівають протягом півтора місяця і можуть зберігатися там до 2,5 місяців. Перед вживанням слід очистити шкірку, що має гіркуватий смак.
Поділитись в соцмережах:
