У більшості людей слово «оса» асоціюється з невеликою жалкою комахою чорно-жовтого забарвлення – осою звичайною. Але в світі налічується кілька тисяч видів ос, серед яких є хижаки й вегетаріанці, агресивні й нешкідливі, корисні й небезпечні. Багато з цих комах живуть поруч з людиною, мають цікаві особливості поведінки та заслуговують на прихильне ставлення до них. Повною мірою це стосується сфецид – риючих ос, які часто трапляються на дачних і присадибних ділянках.
Оси – комахи ряду перетинчастокрилих, що належать, відповідно до найбільш поширеної класифікації, до наведених нижче родин.
• Справжні або складчатокрилі оси (забарвлення черевця імаго складається з чорних і жовтих смуг, що чергуються).
• Паперові оси (споруджують гнізда на горищах і стінах будинків, використовуючи для будівництва папір, який комахи виготовляють, пережовуючи і склеюючи деревні волокна за допомогою слини).
• Дорожні оси (не будують гнізд, а розміщують потомство в невеликих нірках, які риють в землі).
• Оси-блищанки, або золоті оси (паразитують на деяких видах комах, в тому числі – на осах, бджолах, метеликах. Мають яскраве блискуче забарвлення тіла).
• Оси-німкені (пухнасті комахи, що зовні нагадують мурах).
• Піщані оси (будують гнізда в землі, наповнюючи їх різними комахами або павуками, які потім стають кормом для личинок).
• Риючі оси або сфециди (споруджують гнізда в піщаному ґрунті. Деякі види сфецид прикріплюють побудовані гнізда до поверхні стін в господарських та житлових будівлях).
• Сколії (красиві комахи середньої величини, що зовні нагадують метеликів).
• Квіткові оси (невеликі комахи близько 1 см в довжину, що будують гнізда в землі або на деревах. Використовують як будівельний матеріал пісок, скріплений слиною. Харчуються пилком і нектаром квітів).
• Шершні (найбільші представники ос. Розміри комах можуть досягати 5,5 см в довжину. Нападаючи на жертву, використовують як жало, так і потужні щелепи, що дозволяють легко руйнувати навіть дуже щільний хітиновий покрив крилатих комах).
• Тифії (оси середньої величини чорного кольору. Зазвичай паразитують на хрущах. У пошуках їх личинок можуть зариватися глибоко в ґрунт).
Ареал поширення ос досить широкий. Цих комах можна зустріти на всій території Євразії, в державах Північної Африки, в Австралії, країнах Південної та Північної Америки.
Через надто суворий клімат відсутні на Аравійському півострові, в спекотних пустелях, а також в дуже холодних північних регіонах.
Особливості поведінки соціальних і одиночних ос
Ентомологи поділяють ос на дві основні категорії:
• одиночні;
• соціальні.
Як випливає з назви, соціальні оси живуть великими сім’ями і будують гнізда, в яких можуть мешкати кілька тисяч особин. З настанням весни запліднена самка будує гніздо з окремими комірками, куди відкладає яйця. Їх загальна кількість може перевищувати 2000 штук.
Протягом життєвого циклу яйця розвиваються в личинки, потім перетворюються на лялечки, і в результаті метаморфоза з них виходять вже дорослі особини.
Робочі оси, поки самка відкладає яйця, доглядають за потомством, що підростає.
На противагу соціальним осам, одиночні живуть відокремлено, але мають оригінальніші способи побудови гнізд. Так, деякі представники риючих видів, зокрема, гончарні або пілюльні оси, споруджують гнізда, які за формою схожі на витончені вази.
Самці і самки одиночних видів зазвичай живуть окремо, контактуючи один з одним виключно в період спарювання. Після запліднення жіночі особини будують гнізда, а потім наповнюють їх різними комахами. Метелики, павуки, личинки і т. ін. є білковою їжею для підростаючого покоління.
На відміну від соціальних комах, одиночні оси, будуючи гнізда, споруджують окремі комірки або капсули, в кожну з яких закладають одне яйце. Після того як капсула буде забезпечена необхідною кількістю провіанту, самка закорковує вхід всередину. Матеріалом для створення корку зазвичай служить субстрат, який є навколо гнізда. Деякі види ос використовують для цієї мети смолу, зібрану з дерев.
Як тільки капсула закупорена, подальший контакт між матір’ю та її потомством повністю припиняється, і далі личинка розвивається самостійно, поки не перетвориться на лялечку.
У кінцевій фазі свого розвитку молода доросла особина прогризає вихід з комірки й вирушає на пошуки нового місця проживання.
Риючі види ос найчастіше зустрічаються поблизу невеликих населених пунктів, тому їх часто можна спостерігати на дачних і присадибних ділянках. Для побудови гнізда самки намагаються вибирати приховані від очей куточки в опалювальних господарських будівлях або в житлових будинках. У приміщеннях, які не мають системи опалення, може розвиватися виключно літнє покоління ос.
Гнізда риючих видів можна виявити на горищах, поблизу вентиляційних отворів, у щілинах під залізним дахом. Цьому місцю оси віддають перевагу перед усіма іншими, оскільки металева покрівля під впливом сонячних променів дуже нагрівається, що сприяє успішнішому розвитку личинок.
У природних умовах для побудови гнізд одиночні оси вибирають печери, ніші в скелях або в урвищах, природні заглиблення в каменях. В умовах відкритого простору осине гніздо може розмокнути і зруйнуватися під впливом опадів, тому йому необхідний захист. З цієї причини деякі види ос використовують для побудови «осель» дупла дерев.
Боятися риючих ос не слід, оскільки вони неагресивні, а тому не становлять серйозної загрози для дачників, хоча в разі небезпеки для свого життя комаха може досить боляче вжалити.
Молоді, щойно народжені імаго на людей не нападають, навіть якщо вийшли з гнізда, побудованого всередині людського житла, і незабаром залишають його в пошуку нового місця для життя.
Модель живлення
Живлення в ос надзвичайно різноманітне. Деякі види споживають квітковий пилок і нектар, інші живляться соком фруктів і ягід, окремі представники підбирають густу й солодку рідину (падь), що є виділенням попелиць, червеців, блішок-листоїдів та інших комах, основним раціоном яких є рослинний сік. Оси можуть пити воду, а деякі види навіть нападають на робочих бджіл і вичавлюють з їх зобиків зібраний нектар.
Існують також оси-хижаки, які віддають перевагу різним дрібним комахам і павукам, якими харчуються самі й годують своє потомство. Зазвичай представники хижих видів полюють відкрито, нападаючи на мух, жуків, клопів, метеликів, коників, кліщів і павуків, а схопивши жертву, вводять в її тіло отруйне жало.
Для більшості видів властивий сталий вибір певного типу здобичі.
Оси сцеліфрон
Найбільш яскравими і поширеними представниками риючих ос є комахи роду сцеліфрон (Sceliphron), до якого входить понад три десятки видів. Більшість з них теплолюбні, тому живуть найчастіше в тропіках, але є й види, що мешкають у помірному кліматі. Саме комах з цього роду часто називають осами-гончарями за глиняні гнізда, схожі на вази або глечики.
У межах роду виділяють два підроди – Sceliphron і Hensenia. Крім деяких відмінностей в будові тіла, вони відрізняються «архітектурою» своїх гнізд. Комахи підроду Sceliphron споруджують гнізда з капсул, об’єднаних загальною оболонкою, а оси з підроду Hensenia будують окремі «одномісні» глечики.
В Україні зараз мешкає п’ять видів роду сцеліфрон. Три з них (Sceliphron spirifex, Sceliphron caementarium, Sceliphron madraspatanum) є рідкісними і живуть тільки в Криму й деяких районах Одеської області. А на всій території країни можна зустріти комах ще двох видів – пелопея звичайного (Sceliphron destillatorium) і пелопея вигнутого (Sceliphron curvatum). Оскільки вони є представниками різних підродів, то любителі природи нашої країни мають можливість на власні очі побачити й обидва різновиди будівель.
Пелопей звичайний (Sceliphron destillatorium)
Ще два десятиліття тому найпоширенішим в Україні видом сцеліфронів був пелопей звичайний. Він мешкає в різних регіонах світу з теплим і сухим кліматом, але популяції, як правило, скрізь нечисленні. Цих комах можна зустріти на півдні і в центрі європейського континенту, в деяких країнах Середньої Азії, на півночі Африки, на Кавказі, в Монголії, в південній частині Сибіру. Зони з дуже суворими зимами їм не підходять.
Довжина дорослої комахи досягає від 15 до 30 мм, при цьому самки зазвичай трохи більші за самців.
Тіло імаго розділене на три основні частини: голова, груди і довге черевце. Основне забарвлення чорне (в жовтий колір частково забарвлені вусики і ноги).
Завдяки тонкій «талії» пелопей, як, втім, і оси інших видів, може складати своє тіло практично навпіл і вправно вивертатися, що дозволяє комасі нападати на здобич або захищатися від нападу під будь-яким кутом.
Голова і груди оси покриті темними довгими волосками. Крила прозорі, з добре помітними прожилками.
Очі добре розвинені і дозволяють бачити одночасно в різних напрямках.
На голові комахи розташовані вусики, які реагують на запахи, коливання повітря і виступають в ролі смакових рецепторів. Більш того, в процесі спорудження гнізда самка за допомогою вусиків контролює розмір комірок.
Ротовий апарат пелопея складають потужні щелепи – мандибули, які оса використовує не тільки під час нападу на жертву, а, зокрема, й в процесі будівництва гнізда. Однак головною і найбільш грізною зброєю комахи є гостре зазубрене жало, заховане в черевці. Завдяки спеціальним залозам, воно випускає отруту, яка паралізує здобич.
На відміну від бджоли, після вжалення оса не залишає жало в жертві і не гине, тому може жалити повторно.
Імаго пелопея харчуються нектаром, збираючи його з рослин родини зонтичні (селерові). Літання дорослих комах починається в червні.
Найбільшу активність комахи проявляють в сонячну погоду за підвищеної температури повітря. Після запліднення самка береться до спорудження гніздових капсул.
У спекотні дні, зазвичай опівдні, самиць пелопея можна зустріти біля невеликих прісноводних водойм (струмків, ставків, калюж, що не висихають, тощо), де вони за допомогою передніх лапок скачують шматочки бруду або мокрої глини. Цей матеріал комахи використовують для будівництва гнізда.
У нічний час оси ховаються в листі дерев або чагарників, а вдень будують гнізда або відловлюють представників павукоподібних, щоб забезпечити потомство необхідною кількістю їжі.
Гніздо у пелопея звичайного складене з досить великої кількості довгастих капсул (до 3 см довжиною) і зовні нагадує шматок глини неправильної форми. На будівництво однієї капсули йде 1–2 дні, після чого самка приступає до спорудження наступної. Загальна кількість комірок у гнізді сягає від 10 до 15 штук.
Щоб закінчити будівництво однієї комірки, комасі доводиться здійснити понад 15 перельотів. Після закінчення будівельних робіт самка заповнює внутрішню порожнину павуками, закупорює вхідні отвори комірок і покриває гніздо додатковим шаром глини, що об’єднує всі капсули і повністю огортає споруду.
Личинки пелопея м’ясоїдні і в процесі свого розвитку харчуються павуками, яких для них заготовила турботлива мати. Отрута, яку оса вводить в тіло жертви, повністю паралізує павука, але не вбиває його. Таким чином, здобич зберігається в свіжому вигляді до того часу, поки личинка не починає її поїдати.
Як тільки капсула готова, свою першу здобич оса проштовхує всередину, а потім відкладає поруч з нею яйце. Розвиток ембріона триває 3–4 дні.
Примітно, що найбільших за розміром павуків самка залишає якомога ближче до виходу, а дрібних складає безпосередньо біля яйця. Таким чином, чим більше личинка підростає, тим більшу кількість їжі вона отримує.
Зазвичай в одній капсулі буває заготовлено від 5 до 15 павуків різного розміру.
Личинка пелопея веде малорухливий спосіб життя і в разі виникнення небезпеки ззовні абсолютно беззахисна. Вона має червоподібну форму тулуба з редукованими кінцівками й маленькою голівкою, але наділена могутніми щелепами, які дозволяють легко справлятися з хітиновим захистом павуків.
Приблизно через два тижні личинка, що підросла, починає формувати кокон, після чого перетворюється на молоду особину. Вона прогризає вихід з капсули й вибирається назовні.
Життєвий цикл розвитку комахи триває в середньому від 30 до 40 днів. Протягом одного сезону пелопей може дати кілька генерацій потомства, відкладаючи в середньому від 15 до 20 яєць.
Зимує комаха в коконі, у фазі пронімфи.
Пелопей вигнутий (Sceliphron curvatum)
На відміну від попереднього виду, пелопей вигнутий не є «корінним європейцем», проте лише за кілька десятиліть став у наших краях не менш поширеним. Споконвічні місця його проживання – Індія, Непал, Пакистан, Казахстан, Таджикистан. Причому, заселяє він передгір’я найвищих гірських хребтів світу – Гімалаїв, Каракоруму й Паміру.
В Європі цю осу вперше зустріли неподалік від одного з австрійських сіл у 1979 році. Яким чином вона туди потрапила, залишається загадкою. Найімовірніше, комаха або її гнізда були завезені з Азії разом з якимись товарами або багажем мандрівників.
Європейський клімат пелопею вигнутому цілком підійшов, і оса почала стрімко заселяти нові території. В експансії пелопея ентомологи виділяють п’ять етапів, кожен з яких характеризується просуванням у певному напрямку. Зараз комаха стала цілком звичайною вже більш ніж для двох десятків країн Східної і Центральної Європи. Крім того, вона з’явилася і в Південній Америці.
В Україну вид потрапив на другому етапі розселення: вперше окремих особин виявили в 1999 році в Харківській області, через рік – в Криму, а ще за рік – у Закарпатті. Надалі їх стали зустрічати практично на всій території країни. Цікаво, що в Карпатах пелопеїв знаходили навіть на висоті понад 1200 м над рівнем моря.
Чимало вчених у нашій країні й за кордоном ставляться до прибульця з побоюванням і про всяк випадок відносять до інвазивних видів. Вони припускають, що пелопей вигнутий може почати витісняти місцевих комах. Інші дослідники з ними не згодні і вважають цю осу адвентивним видом, тобто занесеним на певну територію завдяки прямій або непрямій діяльності людини, але таким, що, на відміну від інвазивного, не становить загрози для місцевої ентомофауни.
Варто відзначити, що і пелопей вигнутий, і пелопей звичайний годують своїх личинок павуками, тому теоретично дійсно можуть конкурувати за джерела їжі, а також зменшувати кількість павукоподібних. Але поки що ніякої шкоди ні для популяції пелопея звичайного, ні для чисельності павуків з боку нового виду сцеліфрона не спостерігалося.
Пелопей вигнутий – витончена оса довжиною 15–25 мм з тонкою стеблинкою-«талією» між груддю й черевцем. Зовні він схожий на пелопея звичайного, але має на черевці жовті смужки. В цілому, поведінка й спосіб життя представників обох видів також досить схожі. Основна відмінність – в «архітектурі» будівель.
Пелопей вигнутий – типова оса-гончар, що ліпить глечики з глини. Він розміщує їх рядами, зазвичай впритул один до одного. В одному місці може бути від двох до кількох десятків глечиків. Але кожна така капсула завжди залишається вільною: на відміну від свого родича, сцеліфрон вигнутий не вкриває їх зверху загальним шаром глини.
Оса селиться переважно під одним дахом з людиною. У неї є свої «міркування» з приводу найкращого місця для гнізд. Часто вона вибирає затишні куточки, віддаючи перевагу тим, де багато матеріалів природного походження, – картону, паперу, дерева, бавовняних тканин тощо. Тому глечики нерідко знаходять на паперових шпалерах, за картинами, в порожніх картонних коробках, дерев’яних ящиках, на шторах, на книжкових полицях, в тому числі – і безпосередньо на книжках, і в інших подібних місцях. Але деякі комахи освоюють і цілком сучасну техніку. Наприклад, були повідомлення про знахідки гнізд всередині принтера й навіть в електронній книзі, яка лежала в дамській сумочці.
Яким би винахідливим не був пелопей в пошуку «майданчика» для будівництва, виявити його досить легко. Під час спорудження глечика комаха видає характерне дзижчання, яким себе і викриває. Людям, що живуть в цьому ж приміщенні, не завжди подобається поява оси та її гнізд. Та якщо капсулу, яку розпочав будувати пелопей, зруйнувати, комаха наполегливо намагатиметься виліпити нову.
Втім, якщо осу не турбувати й не чіпати її гнізда, вона абсолютно не агресивна. Людей комаха просто ігнорує. А для любителів природи сусідство з пелопеєм може бути навіть бажаним, адже це унікальна можливість не виходячи з дому поспостерігати за цікавою поведінкою комахи й сфотографувати її, а якщо пощастить – то й зафільмувати процес виходу з гнізд молодих ос.
Одного разу оселившись в якомусь приміщенні, пелопей залишається тут на довгі роки. Щоправда, окрема особина живе лише 3–4 місяці. Але, народившись в певному місці, оси зазвичай повертаються в той же будинок для продовження роду. Тому нові покоління з’являються тут з року в рік.
В останні роки європейські ентомологи повідомляють про поодинокі знахідки особин ще одного азіатського виду пелопеїв – Sceliphron deforme. Ця оса, зовні, поведінкою і типом гнізд дуже схожа на пелопея вигнутого, поки що не змогла закріпитися в Європі, тому що є більш теплолюбним видом. Але, з огляду на зміни клімату, які тривають, не виключено, що в майбутньому ми зможемо спостерігати на території нашої країни ще один вид риючих ос.
Риючі оси потребують охорони
Незважаючи на досить широке поширення сцеліфронів, ніде в світі вони не є численними. Однією з причин нечисленності риючих ос є надзвичайно низький рівень виживання їх потомства. Частину гнізд руйнують люди, крім того, вони часто страждають від природних опадів (дощу або снігу), а також стають здобиччю гризунів. Також на личинках нерідко паразитують інші комахи – оси-блищанки, оси-німкені, наїзники-іхневмоніди, хальциди, деякі мухи.
Сьогодні людина активно наступає на природу, не залишаючи місця для життя багатьом представникам фауни, в результаті чого не лише дикі звірі чи птахи, але й рідкісні ендемічні види комах масово зникають. Негативно впливають на ситуацію й антропогенні фактори, що знищують все живе на планеті.
В даний час багато видів ос вписано в Червоні книги більшості країн. На жаль, поки що це не дає належного ефекту, і комах рідкісних видів стає все менше.
Поділитись в соцмережах:
