Вирощуючи овочі та фрукти на грядках, присадибних чи дачних ділянках, ми майже не замислюємось про те, що з розвитком сучасного сільського господарства в різних кліматичних зонах сформувався певний асортимент культурних рослин, який є основою нашого раціону. Така ситуація призводить до того, що в своєму меню ми використовуємо лише мізерну частину всього багатства рослинних ресурсів нашої планети, до яких належать переважно культурні рослини.
Проте дикорослі рослини їх багато в чому перевершують. Це й більш ранній початок вегетації, невибагливість до навколишнього середовища, доступність, а також вищий вміст білків, амінокислот, водорозчинних вітамінів, мінеральних солей, рідкісних елементів (наприклад, у молодих пагонах і коренях цикорію, листі лопуха міститься значна кількість легкозасвоюваного органічного полісахариду інуліну). Американський письменник Ральф Емерсон якось зауважив: «Що таке бур’ян? Це рослина, корисні властивості якої ще не відкриті».
Бур’яни, що ростуть на наших грядках і не викликають у нас ніяких емоцій, окрім роздратування та засмучення, у багатьох випадках є придатними для приготування смачних, ароматних, багатих на вітаміни й вуглеводи страв. Таке харчування зміцнює організм, наповнює його енергією, надає сили та сприяє оздоровленню.
Напровесні, коли можна лише мріяти про появу свіжих овочів і фруктів, зелені паростки кульбаби, кропиви, лободи, щириці, подорожника, цикорію, осота, лопуха, суріпиці та інших поширених бур’янів стануть основою для приготування перших вітамінних салатів.
Можна з не меншою користю використовувати зелену масу бур’янів і в супах, бульйонах, борщах, в інших стравах та випічці. Додавання пряних трав (полину, дикої гірчиці) надає особливої пікантності м’ясним та рибним стравам.
Для приготування салатів придатні саме молоді й ніжні частини рослин: листя, пагони, кореневища, квіткові бутони, стебла тощо. У їжу, яка готується з переробленої зелені, можна використати більш стиглі та жорсткі частини. Щоб покращити смакові якості, в салати за бажанням додають сіль, перець, лимонну кислоту, оливкову олію, сметану, йогурт, або трішки оцту. Чим різноманітнішим є асортимент компонентів у страві, тим вона смачніша та корисніша.
Найпростіший у приготуванні – салат «Весна», складовими частинами якого є свіжозібрані, вимиті та подрібнені листочки глухої кропиви, щавлю і грициків. До них можна додати молоді кореневища цикорію та козельців, попередньо ретельно вимиті, очищені від шкірки та дрібно нарізані.
Соус для заправки салату готують із сметани, вершків чи йогурту, солі, гірчиці, рослинної олії. Щоб прикрасити страви, використовують напіврозкриті кульбабові бутони, попередньо вимочені в холодній воді (впродовж 2–3 годин) для усунення гіркоти, і дрібно нарізану зелену цибулю.
Такий салат чудово поєднується з овочевими, рибними, м’ясними стравами. Для підвищення поживності в нього додають нарізану кубиками варену картоплю, подрібнене нежирне варене м’ясо або копчену рибу.
Не менш смачними є й моносалати, приготовані з одного виду рослини. Вихідним продуктом для такої страви може бути листя кульбаби, кропиви, подорожника, портулаку чи інших поширених бур’янів. Кожна з цих рослин є джерелом біологічно активних речовин, необхідних для гармонійного розвитку організму.
Один з найпоширеніших і злісних бур’янів на наших грядках – осот жовтий або осот польовий (лат. Sónchus arvénsis, родина Айстрові), що зустрічається на полях, городах, в садах, на узбіччях доріг, та практично всюди – щиро ненавидять усі покоління землеробів. І мало кому відомо, що його молоді листочки і стебла, досить тендітні й ніжні в цей час, можна використовувати в салатах, овочевих пюре та як інгредієнти в супі чи як додаткові смакові компоненти у стравах з рису, плову, м’ясних солянках.
Перед приготуванням листя необхідно вимочити в солоній воді (30–35 хвилин), щоб позбутись гіркого присмаку. А очищені від шкірки та розтерті молоді стебла осоту здавна відомі як ласощі для дітей і дорослих. Молоді стебла й пагони також очищують від зовнішньої шкірки та готують як спаржу або цвітну капусту, обсмажуючи в панірувальних сухарях на вершковому маслі.
Лобода біла (лат. Chenopódium, родина Щирицеві) дуже добре відома кожному городнику як незнищуваний і всюдисущий бур’ян, поширений не тільки на грядках, присадибних, дачних і садово-городніх ділянках, а й на пустирях, в кюветах і канавах, біля доріг, на покинутих територіях.
Молоді листочки та ніжні стебла лободи є пом’якшувальним компонентом гострих салатів. На Кавказі листя лободи обливають окропом і кладуть у борщ. Додають рослину замість спаржі чи шпинату і в різні овочеві соуси, пюре. У деяких народів зелень (листя, стебла) лободи традиційно маринують і квасять, як капусту.
Ще один рецепт: злегка відварене листя рослини подрібнюють блендером, додають у цю масу трохи молока, сирі яйця, розмочені в молоці сухарі, сіль, цибулю, перець (за смаком) і готують смачні овочеві котлети, млинці, запіканки, оладки.
Лопух або реп’ях (лат. Árctium, родина Айстрові) – багаторічна, добре відома трав’яниста рослина, поширена практично на всій території Європи й Азії, окрім районів Крайньої Півночі. Лопух широко використовують як вітамінний продукт і цілющий засіб.
Для вживання придатне тільки молоде листя рослини, а також попередньо очищені молоді м’ясисті стебла, одно-, дводенні пагони. Напровесні з них готують салати або додають у перші страви, як овоч. Для салатів і вінегретів використовують очищені від шкірки та злегка відварені ніжки листків. Зелень лопуха додають у супи, холодні борщі, бульйони.
У насінні лопуха міститься до 25% білкових сполук. Його збирають пізно восени або взимку, очищують, розтирають і вживають як приправу до перших і других страв. Молоде коріння лопуха, яке їдять запеченим або обсмаженим, цілком замінює собою картоплю, а за смаком дуже нагадує батат.
Кропива дводомна (лат. Urtíca dioica, родина Кропивові) з’являється на дачних ділянках однією з перших, саме тоді, коли організм найбільше потребує свіжих вітамінів і мінералів. З молодої кропиви можна приготувати салати, пюре, зелений борщ, плов, битки (відбивні), пельмені, начинку для пиріжків.
Дуже смачні та корисні кропив’яні супові заправки і добавки до вершкового масла (на 500 г масла беруть 65 г подрібненого листя кропиви і 35 г натертого хріну).
Готують з неї також різні напої: сік (суміш з однієї склянки кропив’яного соку та трьох склянок води доводять до кипіння і закривають у чисті банки), коктейлі (в суміші з морквяним та лимонним соком, з додаванням кубиків льоду), сиропи (на 1 частину соку кропиви необхідно взяти 0,5 частини меду та 1 частина води).
Кропив’яний салат готують із свіжої зелені кропиви (200 г), яку необхідно промити, занурити на кілька секунд у крутий окріп і трохи остудити, зеленої цибулі (30 г), листя петрушки (20 г), ядер волоських горіхів (25 шт.). Усі інгредієнти подрібнюють, перемішують з додаванням солі та перцю (за смаком) і складають у салатницю, після чого заправляють олією або сметаною.
Додавання в меню страв з кропиви надзвичайно корисне, оскільки рослина дуже багата на аскорбінову кислоту, вітаміни К, В1, каротиноїди (провітамін А), білкові та дубильні речовини, флавоноїди і мікроелементи.
Подорожник (лат. Plantágo, родина Подорожникові) досить складно називати бур’яном, оскільки він дуже популярний у народній медицині. Це багаторічна, дуже невибаглива трав’яниста рослина, яка росте вздовж стежок, доріг, біля водойм, торфовищ, боліт і на територіях з кислою реакцією ґрунту.
Листя подорожника містить значну кількість калію й лимонної кислоти; є в них ферменти інвертин та емульсин, глікозид аукубін, гіркоти, дубильні речовини, алкалоїди, каротин та аскорбінова кислота. У насінні знаходиться до 15–20% специфічної жирної олії, вуглеводи, слизові речовини, олеїнова кислота.
У Швеції, Норвегії, Фінляндії, на Кавказі з молодих листочків подорожника готують салати. Також листя цієї рослини рекомендують для підвищення апетиту і стимулювання життєдіяльності організму.
Квашене листя вживають як смачну й поживну овочеву страву, яка до того ж допомагає позбутися головного болю в разі алкогольного отруєння та вилікувати шлункові хвороби. Листя й насіння використовують і в приготуванні перших страв. Молоду зелень додають у зелені супи та бульйони, а насіння, підсмажене й розтерте до утворення борошна коричневого кольору, вживають як компонент соусів, підлив.
Спориш звичайний або гірчак звичайний (лат. Polýgonum aviculáre, родина Гречкові) – однорічна трав’яниста рослина з високими харчовими якостями. Трава споришу багата цукрами, білком, кальцієм, фосфором, цинком і кремнієм у формі, що легко засвоюється людиною. За кількістю аскорбінової кислоти спориш удвічі перевищує лимон. Сік трави містить смоли та дубильні речовини, що сприяють процесу травлення їжі.
На Кавказі, Далекому Сході, а також у багатьох народів, що населяють європейську територію, молоді пагони та листя споришу здавна вживають замість щавлю: готують з них салати, супи-пюре, гарніри до овочевих і м’ясних страв.
Сухий спориш, перетертий на порошок, додають у борошно для випікання домашнього хліба, оладок, млинців.
Свіже листя споришу має солодкуватий присмак, тому у страви разом з ним додають гостру та пряну зелень. Також молоді листочки споришу варять, тушкують, після чого готують з них пюре, яке може використовуватись як начинка для пирогів чи пельменів. У пюре зазвичай додають дрібно нарізану цибулю, рубані зварені круто яйця, сіль, олію, перець. Використовують спориш і в салатах, як гарнір, або як приправу до різноманітних м’ясних страв.
Не менш корисними й цінними для нашого харчування є такі непрохані мешканці грядок як козельці, кульбаба, грицики, щириця та багато інших бур’янів, чиї унікальні корисні властивості не надто відомі.
Поділитись в соцмережах:
