Тубероза або поліантес бульбоносний (Polianthes tuberosa) – вид багаторічних, декоративних, квіткових, ароматних рослин з роду Поліантес (Polianthes), підродини Агавові (Agavoideae), родини Холодкові (Asparagaceae).
Первісним ареалом туберози є центральні та південні території Мексики. Її дикоросла форма не збереглась до цього часу. Ймовірно, це сталося через одомашнення рослини ацтеками.
В історико-етнографічній праці «Florentine Codex» (1547–1577) іспанського місіонера, історика, перекладача, дослідника-науковця Бернардіно де Саагуна (Bernardino de Sahagún) згадується місцева назва туберози – omixochitl, (у перекладі – кістяна квітка). Сучасний же видовий епітет tuberosa пов’язаний з формою кореневої системи рослини (бульбоцибулини) і перекладається з латини як опуклий чи бульбоподібний.
В Європі тубероза стала відома не пізніше 1601 року, – її перше ілюстративне зображення збереглось у книзі видатного фламандсько-голландського вченого, ботаніка, лікаря Шарля де л’Еклюза (1526–1609) «Rariorum plantarum historia». З ХVII століття квіти рослини слугують сировиною для отримання ароматичної ефірної олії, що використовується у виробництві парфумів.
З Європи тубероза потрапила до Південної Азії, а згодом й до інших куточків світу, де її почали культивувати у промислових масштабах заради надзвичайно ароматних і привабливих квітів. Період найбільшої популярності рослини припав на епоху модерну (кінець ХІХ – початок ХХ ст.).
На цей час створено чимало різноманітних сортів туберози, які вирощуються як декоративні рослини та сировина для парфумерної промисловості у регіонах з м’яким, теплим кліматом. Лідерами в цій галузі є Індія, Китай та Марокко.
Властивості й використання туберози
Рослина відома не лише своїми вишуканими, восковими, білими квітами, а й чарівним, насиченим ароматом, що поєднує медовий запах жасмину, солодкість лілії, екзотичність тропічних фруктів, гострий зелений запах весняних нарцисів та гарденій. Навіть після зрізки тубероза понад дві доби випромінює свої пахощі. Вночі аромат її квітів посилюється.
Саме звабливий аромат туберози посприяв тому, що її квіти почали використовувати для створення особливих, п’янких парфумів. Ефірна олія, екстрагована з туберози, є високоцінним інгредієнтом у розкішних та чуттєвих ароматах. Вона містить метил антранілат (С8Н9NО2), який надає виноградного й цитрусового аромату не лише косметичним виробам, а й солодощам, порошкоподібним напоям, тютюновим виробам.
Ефірну олію туберози додають у парфуми, парфумовану й туалетну воду, одеколони та інші ароматизовані косметичні продукти. Вона є незамінною складовою престижних ароматів парфумерного дому Christian Dior, Caron, Éditions de Parfums Frédéric Malle та інших брендів. Щоб отримати 1 літр цієї дорогоцінної олії, необхідно переробити близько 1 тонни квітів туберози.
У давнину натуральну есенцію туберози отримували шляхом холодного анфлеражу, для чого квіти рослини розкладали на поверхню, вкриту жиром без запаху. А коли жирова основа поглинала квітковий аромат, її розчиняли у спирті (нариклад, в етанолі).
Сьогодні холодний анфлераж майже не практикується. Ефірну олію туберози екстрагують безпосередньо за допомогою летких розчинників. Проте у Франції, зокрема в регіоні Грасс у Провансі, ця технологія використовується й досі. Вона забезпечує надзвичайно п’янкий аромат.
Також туберозу (зрізані квіти) використовують у букетах і квіткових композиціях. В Індії та Бангладеш її вплітають у весільні квіткові гірлянди, або приносять до храмів як дарунок богам. Можна вирощувати туберозу і як горщикову культуру, хоча кожна її бульбоцибулина квітне лише один раз у своєму житті.
Аромат туберози має здатність заспокоювати нервову систему та розслаблювати м’язи. Він полегшує спазми й постійний кашель. Певні компоненти ефірної олії стимулюють частини мозку, відповідальні за сексуальні почуття та лібідо. Але концентровані пахощі цих квітів впродовж тривалого часу можуть спричинити головний біль.
У деяких азійських країнах (наприклад, в Індонезії) квіти туберози іноді додають до супів чи соусів, а в народній медицині використовують її бульбоцибулини. Втім, подібний метод лікування потребує фахового призначення й великої обережності, оскільки сирі бульбоцибулини рослини містять токсичний алкалоїд лікорин.
Опис рослини поліантеса бульбоносного
Тубероза проростає з підземних м’ясистих бульбоцибулин і формує прикореневу розетку, що складається з 6–10 листків. Бульбоцибулини вкриті зовні щільними коричневими лусочками, вони мають конічну форму, в їх діаметр сягає 2–6 см. Від денця ростуть тонкі, ниткоподібні корінці.
Листки м’які, лінійні, мечоподібної форми, світло-зелені. Іноді бувають червонуватими біля основи, іноді мають коричневі цятки з нижнього боку. Довжина листка сягає від 30 до 60 см, а ширина – від 1 до 1,5–2 см.
Прямі, вертикальні стебла з колосоподібними суцвіттями, в яких налічується від 10 до 40 бутонів, виростають заввишки від 60 см до 1 м. Вони досить щільні, з шорсткою поверхнею, не гілкуються.
Квітки білі або рожевуваті чи жовтуваті (здерідка), з простою оцвітиною трубчастої форми, що вгорі розділяється на шість пелюсточок. Мають сильний аромат, розміщуються попарно, практично без ніжок (сидячі), їх довжина складає 25–40 (60) мм. Трубка в нижній частині росте вгору, але десь приблизно посередині відгинається назовні перпендикулярно до листків. Її діаметр у місці згину становить 7–8 мм.
Оцвітина туберози зовні виглядає як воскова або порцелянова. Всередині квітки є шість тичинок, прикріплених тичинковими нитками до стінки трубки, та маточка з нижньою тригніздою зав’яззю, довгим ниткоподібним стовпчиком і трилопатевою приймочкою.
У сортових рослин квітки бувають як з простими пелюстками, так і з махровими. Останні нагадують невеличкі троянди. Бутони в суцвіттях розкриваються почергово, знизу вгору. Період цвітіння кожної квітки триває 3–4 дні.
Після запилення утворюється плід – видовжено-овальна коробочка з дрібним, пласким насінням. Материнська бульбоцибулина втрачає здатність цвісти та поступово відмирає, сформувавши натомість кілька (від 15 до 30 шт.) маленьких цибулинок-діток.
Внаслідок багаторічної роботи селекціонерів створено чимало декоративних сортів туберози, і їх кількість щорічно зростає. На цей час відомі рослини з різною формою, розміром і забарвленням квітів: жовті, рожеві, помаранчеві, червоні, пурпурові, зеленкуваті тощо.
Деякі популярні сорти туберози
- Сорт The Pearl (Перлина)
Найбільш відомим є класичний сорт туберози The Pearl (Перлина) з великими, ароматними, махровими квітами, пелюстки яких мають біле або ніжно-рожеве забарвлення. Висота квітконосів у цих рослин зазвичай не перевищує 50–60 см, а листки дещо ширші й темніші, ніж у несортової туберози.
Квітуча The Pearl дарує свою чарівність і незабутній аромат впродовж 6–8 тижнів. У посадках вона вдало поєднується з мальвами, гладіолусами, дельфінієм. Може вирощуватись і в контейнерах. А її зрізані квіти тривалий час зберігаються свіжими, не втрачають форму й насичену духмяність, тому є ідеальним варіантом для створення квіткових композицій і букетів.
У кліматичних умовах нашої країни бульбоцибулини The Pearl слід попередньо пророщувати (десь з березня), а висаджувати – лише в добре прогрітий ґрунт (зазвичай у травні). Восени їх викопують і зберігають до наступного сезону в сухому, й теплому (+15…18°С) приміщенні. (Холодний підвал використовувати не можна!)
- Сорт Pink Sapphire (Рожевий сапфір)
Створений в університеті Тайваню. Висота квітконосів сягає 60–90 см, а самого суцвіття – близько 30 см. На відміну від класичних білоквіткових тубероз, густомахрові зірчасті квіти сорту Pink Sapphire забарвлені в ніжний рожевий колір з перламутровим полиском.
Суцвіття починають квітнути знизу, і поступово темно-рожеві бутони розкриваються до самого вершечка. Пелюстки дуже щільні, ніби зроблені з порцеляни. Такий вигляд вони зберігають досить довго навіть після зрізки. Кожна квітка продукує інтенсивний солодкий аромат, який послюється надвечір і вночі.
Період цвітіння в цього сорту починається в липні і триває до вересня-жовтня. Висаджують Pink Sapphire на сонячних, захищених від холодних вітрів та протягів ділянках. Можна вирощувати і в контейнерах.
- Сорт Super Gold (Супер Голд)
З жовтоквіткових сортів туберози найпопулярніщими є Super Gold та Yellow Baby. Загалом вони відрізняються між собою висотою квітконосів, забарвленням віночків та швидкістю росту. Квіти в обох сортів прості (не махрові), зірчасті, дуже ароматні.
Super Gold має стрункі, високі (від 60 до 90–100 см) квітконоси, на яких формуються щільні, колосоподібні суцвіття. Бутони розкриваються поступово, знизу вгору. Забарвлення в квітів – насичене темно-жовте, з золотавим відблиском, особливо добре помітним під час заходу сонця. Цвітіння рослини триває кілька тижнів.
Рослину можна вирощувати в контейнерах на балконах, терасах тощо. Її зрізані квіти використовують у створенні чудових, запашних букетів. Super Gold вдало поєднується з сортом Pink Sapphire, утворюючи ефектну композицію з золотаво-рожево-лимонних кольорів.
Сорт Yellow Baby – це рослини з ніжними, пастельно-жовтого або світло-лимонного забарвлення пелюстками та чарівним ароматом. Вони компактні (до 65 см), тому найкраще виглядають як горщикові культури. Створено також карликові форми цього сорту.
- Сорт Chia Nong Sensation (Чіа Нонг Сенсація)
Цей сорт також створений тайванськими селекціонерами. Він вирізняється перламутрово-рожевими, з ніжним лавандово-бузковим відтінком квітами та вишуканим солодким ароматом. Висота дорослої рослини становить 60–100 см.
Період квітнення Chia Nong Sensation триває з другої половини липня до середини серпня. Воскоподібні квіти сягають у діаметрі до 5 см.
Сорт Chia Nong Sensation – улюбленець флористів. Створені з цих квітів букети здатні тривалий час зберігати привабливий, свіжий вигляд і дарувати п’янкий, солодкий аромат.
Вирощують рослину не лише у відкритому ґрунті, а й у контейнерах. Неперевершеним є поєднання Chia Nong Sensation з класичною білоквітковою формою туберози, але не менш привабливо вона виглядає і з жовтоквітковими рослинами Chia Nong Super Gold.
- Сорт Cinderella (Попелюшка)
Особливістю сорту є бузково-рожеві, з фіолетовими краями квіти діаметром до 5 см, що випромінюють сильний солодкий аромат. Пелюстки щільні, ніби порцелянові.
Квітнуть ці туберози з другої половини літа до середини осені, зазвичай у серпні-вересні, але за теплої осені навіть у вересні-жовтні. Тривалість цвітіння – близько місяця.
Сорт Cinderella вирощують у міксбордерах, або в монотипних насадженнях, якщо потрібно створити кольоровий акцент на ділянці. А завдяки здатності зберігати тривалий час свіжість, ці рослини залюбки використовують і в букетах.
Cinderella – сорт доволі невибагливий, але надає перевагу сонячним, захищеним від вітру ділянкам. Після цвітіння бульбоцибулини викопують і зберігають в сухому, теплому (+15…18°С) приміщенні до весни наступного року. Відділяти діток від материнської цибулини слід лише перед посадкою.
- Сорт Cherry (Чері)
Суцвіття цих рослин забарвлені в насичений вишнево-рожевий колір з ледь акцентованим пурпуровим відтінком. Ошатні, порцелянові на вигляд, зірчасті квіти зібрані в щільні колосоподібні суцвіття. Пелюстки дещо світліші в центрі квітки та темніші по краях, за текстурою дуже щільні, воскоподібні.
Тубероза Cherry ефектно виглядає як у самостійних мононасадженнях, так і в змішаних. На відміну від більшості сортів, має делікатний, витончений аромат.
Квітне наприкінці літа, у серпні-вересні. Висаджують Cherry на сонячних, захищених від холоду ділянках з добре дренованим, багатим на гумус ґрунтом. Можна вирощувати рослину і в контейнерах, як окрасу балконів, терас, патіо, дахів, майданчиків кафе чи ресторанів, паркових доріжок, біля штучних водойм та інших зон відпочинку.
Особливості вирощування туберози в нашому кліматі
Усі представники роду Polianthes є надзвичайно теплолюбними рослинами, що походять з субтропічних та тропічних зон Центральної Америки, тому в кліматичних умовах України їх можна вирощувати у відкритому ґрунті лише з настанням теплого сезону (з травня до жовтня).
Внаслідок охолодження довкілля до 0°С й нижче, вегетативна частина туберози гине, а для бульбоцибулини критичним є навіть тривале перебування у ґрунті з температурним показником менше +10°С. Такі особливості рослини зумовлюють необхідність викопування її після завершення цвітіння й настання перших холодів (наприкінці жовтня – початку листопада) та зберігання посадкового матеріалу (молодих цибулинок разом з цибулинним гніздом) до весни.
Оскільки тубероза доволі довго прокидається навесні (до 3–4 тижнів), а її розвиток до початку цвітіння триває аж близько 4–5 місяців, в умовах нашого клімату ця теплолюбна рослина просто не встигне розквітнути до настання холодів. Тому приблизно в середині березня цибулине гніздо дуже обережно розділяють на окремі бульбоцибулинки і висаджують їх окремо в горщики з пухким і поживним субстратом (суміш збагаченого органікою, родючого ґрунту або перегною з піском і торфом).
Маленькі бульбоцибулинки-дітки починають цвісти лише через 1–3 роки, коли досягнуть достатнього розміру для утворення квітконоса, тому їх краще дорощувати окремо.
Глибина занурення цибулинок у ґрунт має бути такою, щоб їх шийка трішки вивищувалась над поверхнею субстрату. Горщики розташовують у сонячному й теплому (+22…25°С) місці. Поливають помірно, теплою водою.
У відкритий ґрунт рослину пересаджують методом перевалки, і лише коли земля прогріється до +15°С. Зазвичай це відбувається в середині чи наприкінці травня. Ділянка має розташовуватись у сонячному, захищеному від сильних протягів і холодних вітрів місці. Ґрунт – легкий, добре дренований, з нейтральним середовищем (у жодному разі не кислий) і без застійних явищ. У суглинкову землю попередньо додають пісок.
Бульбоцибулинки розташовують на відстані 15–20 см одна від одної, а в ґрунт заглиблюють на 3–5 см від їхніх верхівок. Подальший догляд вимагає вчасного поливання під корінь теплою водою і рясних підживлень, які тубероза дуже любить.
Перше підживлення (азотними добривами чи розчином перегною, коров’яку тощо) роблять приблизно через два тижні після пересаджування. У червні, під час активного розвитку, – нарощування вегетативної маси й закладання квіткових бутонів, – туберозу забезпечують комплексом необхідних речовин (NPK) з використанням таких добрив, як нітроамофоска, діамофоска чи поліфоска. Усі добрива слід вносити у вологий ґрунт, після рясного поливу.
У липні-серпні, з появою квітконоса, проводять третій етап підживлення, з якого повністю виключають азотні сполуки. Добривами можуть слугувати монокалійфосфат, хелатин, або деревний попіл (100 г на 10 л води). Щоб підтримати рясне й пишне цвітіння туберози, через два тижні підживлення цими ж речовинами повторюють.
Після завершення цвітіння рослину слід підготувати до зими. Наприкінці жовтня чи на початку листопада стебла туберози зрізають на висоті 2–3 см від цибулини, а підземну частину акуратно викопують разом з грудкою землі.
Надалі цибулині гнізда просушують впродовж місяця у сухому, теплому (+20°С) приміщенні, обережно очищують від сухих рослинних решток (листків, корінців), загортають у папір або пересипають тирсою та зберігають до весни у затишному місці (в коробці чи ящику).
У разі дощового літа тубероза може вражатися грибковими захворюваннями. Протидією таким хворобам є обробка рослин фунгіцидами, що містять мідні сполуки. На випадок появи попелиць застосовують інсектицидні препарати.
Поділитись в соцмережах:
