Ця унікальна тропічна культура з надзвичайними властивостями щоразу дивує нас своєю здатністю до лікування численних захворювань. Стевія (лат. Stévia) – багаторічна трав’яниста рослина з родини Айстрових або Складноцвітих, батьківщиною якої є Південна і Центральна Америка. Вона може рости як на луках, так і на гірських хребтах, у напівпосушливому кліматі. Рід стевії об’єднує до 240 видів ароматичних трав і кущів. Назву він отримав на честь іспанського ботаніка, лікаря Петруса Якобуса Стевуса (Педро Хайме Естеве, 1500–1556 р.), професора ботаніки в Університеті Валенсії.
Стевія здавна використовувалась аборигенами як природний підсолоджувач. Індіанці додавали листя рослини до чаю, щоб надати йому солодкого смаку й аромату. Такий напій мав і лікувальні властивості: він підвищував життєвий тонус, зміцнював захисні сили організму та прискорював процес одужання в разі хвороби або нездужання.
Більш детальне вивчення стевії розпочалося після того, як рослина потрапила до Європи. У XХ столітті французькі вчені виявили в її складі стевіозид і ребаудіозид – глікозиди, які й визначали солодкий смак листя стевії.
Ці речовини містяться лише в рослинах стевії, а унікальність їх полягає в тому, що за рівнем солодкості вони перевершують сахарозу в 200–400 разів! Разом з тим, ці глікозиди не належать до високовуглеводних сполук, їх калорійність надзвичайно низька. Тобто вони можуть використовуватись як природний замінник цукру, що до того ж нормалізує його рівень у крові. Завдяки таким властивостям стевія просто незамінна для людей, хворих на цукровий діабет чи ожиріння.
Окрім солодкого смаку, який стевія надає харчовим продуктам, вона сприяє відновленню роботи підшлункової залози, покращує функції печінки й жовчного міхура, знімає запальні процеси в шлунково-кишковому тракті, перешкоджає росту хвороботворних мікробів та усуває дисбактеріоз. Стевія також багата на такі мінеральні речовини як мідь, цинк, магній, фосфор, калій, кальцій, селен, хром, кремній; антиоксиданти (зокрема рутин, кверцетин) і вітаміни А, С, Е, групи В.
Регулярне вживання стевії забезпечує уповільнення процесів новоутворень в організмі. Ця її властивість була помічена японцями, а згодом використана в лікуванні променевої хвороби після ядерних вибухів у Хіросімі й Нагасакі.
А вже з сімдесятих років минулого століття японці розпочали вирощувати стевію в промислових масштабах. На сьогоднішній день 40% світового ринку цієї культури припадає саме на Японію. Майже половина продуктів у цій країні містять стевію як корисний і безпечний цукрозамінник.
Вирощують цю чудову рослину й у Китаї (на сьогодні він є лідером з експорту стевіозиду), Кореї, Малайзії, Тайваню, Таїланді, Америці, Ізраїлі, в Україні та Росії.
Хоча стевія належить до культур тропічної-субтропічної зони, але насправді це дуже пластична рослина, яку можна культивувати практично скрізь. Сприятливими для неї є захищені від вітру, добре освітлені ділянки з легкими нейтральними або слабокислими ґрунтами. Запилення рослини здійснюється комахами. У північних регіонах стевію культивують лише як однорічну культуру – низькі температури згубно діють на рослину, тому в холодних кліматичних зонах стевію вирощують розсадним методом.
Субстрат для посіву насіння готують з 2 частин піску та 1 частини перегною з додаванням невеликої кількості біогумуса. Наприкінці березня – початку квітня насіння сіють без заглиблення у вологий субстрат, накривають зверху склом (плівкою) і залишають у теплому місці до проростання. З появою сходів скло (плівку) знімають, а контейнер переносять у світле, без протягів приміщення з температурою повітря вище +15°С.
Коли у сходів з’являться два справжніх листочка, їх пікірують в окремі стаканчики або горщики таким чином, щоб заглибити рослини до першої пари листя. Субстрат для пересадки повинен складатися з 1 частини дернини, 1 частини піску і 1 частини перегною, змішаного з невеликою кількістю біогумусу. Далі необхідно стежити за регулярністю поливу і щотижня підживлювати розсаду комплексними мінеральними добривами.
Через 8–10 тижнів рослини можна пересаджувати у відкритий ґрунт. Важливо убезпечити саджанці від дії низьких температур, тому необхідно враховувати можливість виникнення пізніх весняних заморозків. Сприятлива температура вдень має сладати +15…20°С. Найкращий час для посадки – вечір, або ж за хмарної погоди. У підготовлені лунки (на відстані 25–30 см одна від одної) висаджують по одній рослині на глибину 6–8 см й одразу поливають (0,5 л теплої води), а потім присипають землею на третину надземної частини саджанця.
В подальшому догляд за рослинами полягає у своєчасному прополюванні, рихленні міжрядь, регулярному поливі та періодичному їх підживленні мінеральними добривами. Збір врожаю проводиться через два, два з половиною місяці з моменту посадки стевії у відкритий ґрунт, під час цвітіння культури. Саме тоді її листя найбільш солодке і має найбільшу масу. Рослини зрізаються на висоті 5–6 см від землі.
Та все ж краще вирощувати стевію як багаторічну культуру, тому після збирання врожаю її кореневища акуратно викопують та розміщують у ящиках із землею, насипаною шаром у 3–5 см. Потім присипають зверху вологим ґрунтом таким чином, щоб над поверхнею залишалися лише зрізані частини стебел рослин і залишають зимувати у темному, прохолодному (+4…8°С), вологому (80–85%) приміщенні. Такий спосіб дозволить отримати наступного року більш ранній та щедрий урожай солодкого листя. А вживання цієї корисної продукції сприятиме покращенню здоров’я всієї сім’ї.
Поділитись в соцмережах:
