Насправді редька городня або посівна (лат. Raphanus sativus) і редиска (лат. Raphanus sativus) – одна й та ж рослина, один і той же біологічний вид, тільки сорти редиски – однорічні. Також обидві ці форми мають дуже подібні ботанічні характеристики: пелюстки рожевого, білого або фіолетового кольору, потовщений корінь, з якого утворюється коренеплід, видовжені, перцеподібної форми стручки, що мають на вершечку довгий носик, яйцевидно-кулясте насіння.
Редиска – однорічна або дворічна городня рослина з роду Редька родини Капустяні. Згідно з класифікацією редиска – група різновидів виду редька городня або редька посівна.
У чому ж полягає відмінність редиски від редьки? По-перше, у розмірах: редиска зазвичай виростає діаметром 3–5 см, тоді як редька значно більша. По-друге, вона відчутно ніжніша на смак, хоча й має специфічну гіркоту та пряність.
На відміну від редьки, різновиди якої мають чорне, біле або зелене забарвлення, редиска буває рожево-червоного, білого, бузкового, коричневого і навіть жовтого кольору. Остання вирощується у Чехії.
Найсмачніша редиска за кольором має бути рожево-червоною, з білим на кінчику хвостиком. Головне, щоб плід був твердим, бо м’яка редиска зазвичай виявляється трухлявою і сухою всередині.
Цінність редиски полягає у її скороплідності. Це один з ранньовесняних овочів, джерело перших у сезоні корисних речовин та вітамінів. Через 10–12 днів після формування коренеплоду рослина розвиває стебло-квітконіс, після чого змінюється структура м’якушу редиски. Тканина, що його утворює, грубшає, набуває жорсткості та волокнистості. Втрачається харчова цінність продукту. У цьому разі рослину використовують, щоб отримати насіння.
Повний період вегетації від посіву до збирання насіння триває близько 120 днів. Забарвлення та форма коренеплоду дуже різноманітні. Найпоширеніші – кулясті та видовжені циліндричні з білим і червоним забарвленням, менш відомі – з фіолетовою і жовтою м’якоттю; середній діаметр коренеплоду сягає 2–3,5 см, деколи й більше.
Насіння ж у всіх сортів подібне – коричневе, неправильної округлої форми. У разі раннього висівання всі сорти редиски та більшість сортів редьки зацвітають влітку того ж року.
Редиска й редька можуть перехресно запилюватись не тільки в межах своїх сортів, а й між собою.
Для вирощування цих культур вибирають ділянки з пухким ґрунтом, достатньо забезпеченим поживними речовинами та вологою. Літні сорти редьки висівають під літо двічі: вперше – рано навесні, щоб отримати овоч на початку літа, коли сезон редиски вже закінчується, а вдруге – в середині чи другій половині літа, щоб забезпечити урожай коренеплодів до осені.
Ґрунт для весняного посіву редьки готують так само, як і для інших ранніх коренеплодів. Насіння сіють з міжряддям 20 см. Щойно з’являться й трохи підростуть сходи, їх проривають, лишаючи найсильніші рослини на відстані 5–6 см одна від одної.
Подальший догляд полягає у дво-, триразовому розпушуванні ґрунту. Зимові сорти з круглими коренеплодами висівають на початку літа (приблизно в липні). Урожай літніх сортів збирають кілька разів в міру наростання коренеплодів, а зимових – с настанням похолодання.
Вегетаційний період у редиски досить короткий (25–45 днів). Висівають її здебільшого в якості попередника помідорів, пізньої капусти чи пізніх огірків, а також як рослину-компаньон для відлякування попелиці (тлі), мурахів, деяких шкодочинних видів жуків та клопів.
У відкритому ґрунті редиску висівають двічі за сезон: рано навесні та наприкінці літа (можна висівати в кілька строків – щотижня). Проривають рослини з дистанцією 3–4 см між сусідніми. Урожай починають збирати через 34–40 днів після висіву.
У Європі редиска поширилась в ХVІ столітті, проте й досі точне походження рослини невідоме. Спочатку її стали використовувати у французькій кухні, згодом – в кухнях решти європейських країн. Сьогодні різновиди редиски можна зустріти в усьому світі.
Попри майже повну відсутність археологічних підтверджень вчені все ж визначили походження культури з регіону Південно-Східної Азії, оскільки це єдина місцевість, де були виявлені дикі форми редиски. Згодом культивування рослини ймовірно продовжилось в Індії, Центральному Китаї та Центральній Азії.
Перша згадка про редиску зустрічається в історичному літописі, датованому ІІІ століттям до н. е. Грецькі та римські землебороби І-го століття нашої ери вже були знайомі з багатьма сортами овоча, що давали малі й великі, круглі й довгі, ніжні та гострі на смак коренеплоди. Редиска була однією з перших європейських культур, завезених в Америку.
Хоча батьківщиною редьки вважається Середземномор’я, нині цей овоч вирощують майже в усіх країнах світу – переважно в помірному кліматі або в гірських районах, оскільки рослина надає перевагу прохолодним погодним умовам з більш низькою температурою.
Коренеплоди редьки вживалися в їжу ще в Стародавньому Єгипті, а з її насіння добували олію. Хоча харчового значення ця олія не має, але в наш час може використовуватись як біопаливо. До речі, зображення редьки збереглися на древніх пірамідах.
Після встановлення у слов’ян християнства, редька мала неабияке значення як продукт харчування під час Великого Посту. Завдяки значному вмісту корисних елементів та тривалості зберігання, редька підтримувала захисні сили організму впродовж перших весняних місяців, коли решта овочевих культур вже (або ще) були недоступні.
Цікаво, що сорт найбільшої у світі редьки вирощують лише на острові Сакура-дзіма в Японії. Вага її коренеплодів сягає від 6 до 27 кг, а діаметр становить близько 50 см. Редьку з найдовшими коренеплодами можна побачити на полях поблизу міста Моріґучі, що знаходиться також в Японії, у префектурі Осака. Вага такого коренеплоду може сягати майже до 30 кг, а довжина – до 2 м! На думку вчених, найважчим є коренеплід редьки, що має саме форму, наближену до кулі.
Корисні властивості редиски
Редиска містить вуглеводи, білки, азотисті й зольні речовини, вітаміни, мінеральні солі та фітонциди, відомі як природні антибиотики, що допомагають у профілактиці багатьох інфекційних захворювань.
Коренеплід редиски цінують за гострий специфічний смак, який надають йому ефірні олії. За калорійністю його можна порівняти з помідорами, патісонами, кабачками й баклажанами. Редиска містить цукри, ферменти, клітковину, жири та вітаміни С, В1, В2 и РР. Також до її складу входять солі макро- та мікроелементів: калію, магнію, фосфору, натрію, кальцію, заліза. Антисептичні властивості редиски зумовлені присутністю в коренеплоді гірчичної олії.
Редиска покращує травлення, тому вона корисна при ожирінні, хворобах серця і судин. Не дарма її рекомендують для попередження серцево-судинних захворювань. Під час вживання редиски відбувається стимулювання виділення шлункового соку, завдяки чому процес травлення активізується. Цей «розігрівний» ефект дуже цінують у східній медицині – вважається, що він допомагає організму довше зберігати молодість. Такий результат забезпечується впливом вітаміну С на міжклітинні мембрани – він збільшує їх проникність для усіх поживних речовин.
Клітковина, на яку багата редиска, здатна виводити з організму зайвий холестерин. За кількістю клітковини цей овоч наближений до часника, помідорів, буряку та білоголової капусти. Холестерин – непомітний вбивця судинних клітин, що спричиняє їх крихкість, тоншання та руйнацію. Щоб попередити атеросклеротичні зміни, потрібно регулярно вживати редиску, а також редьку й ріпу.
У редисці містяться речовини, здатні стабілізувати рівень цукру в крові. У наш час повального захоплення нездоровою їжею це дуже важливо. А якщо до того ж у родині є схильність до діабету, редиска буде бажаним продуктом на столі.
Згідно з найостаннішими даними редиска здатна сприяти попередженню ракових захворювань завдяки біологічно активній речовині антоціану, що входить до її складу та надає коренеплоду доволі привабливого вигляду.
Для профілактики простудних захворювань використовують сік редиски. Він особливо корисний у поєднанні з морквяним (одна частина редискового і дві частини морквяного). Цей коктейль також допоможе відновити тонус слизової оболонки шлунку.
Лікування за допомогою овочів, фруктів і зелені набуває все більшої популярності в наші дні. Не стала винятком і редиска. Пропонуємо кілька рецептів народних цілителів:
Радикуліт: натерти коренеплід редиски на тертушці та накласти отриману кашку зі свіжого овоча на хворе місце як компрес.
Головний біль: натерти лоб, скроні й перенісся свежим соком редиски.
Закреп: приготувати настій із зеленої частини редиски: 1 ст. л. бадилля залити склянкою окропу, настояти 1 год. Вживати тричі на день через 20 хвилин після іжі впродовж 2–3 днів.
У яких випадках не можна вживати редиску
Людям із захворюваннями шлунка чи кишківника надмірно захоплюватися вживанням редиски не варто, тому що це може викликати загострення хвороб. Враховуйте свої відчуття, а фахівці радять їсти цей коренеплід не частіше ніж один раз на тиждень.
Корисні та лікувальні властивості редьки
Редька здавна відома своїми цілющими властивостями і може бути корисною в лікуванні багатьох захворювань організму.
Жовтяниця. Редька допомагає при хворобах печінки й шлунку, адже є чудовим детоксикантом – рослина ефективно очищає кров. Ці її властивості дуже корисні при жовтяниці, оскільки редька сприяє виведенню білірубіну, а також регулює його продукування. Вона також перешкоджає руйнуванню еритроцитів під час хвороби за рахунок посиленого постачання свіжого кисню в кров. При жовтяниці найкращою є чорна редька. Листя цієї рослини теж дуже корисне для лікування цього захворювання.
Геморой. Редька містить значну кількість грубих волокон, тобто, неперетравних вуглеводів, які допомагають травленню, затримують воду, лікують закрепи (одну з головних причин геморою), тобто значно полегшують перебіг захворювання. Сприяючи процесу детоксикації, редька допомагає швидко позбутися геморою. Сік редьки також заспокоює травну й видільну системи, і це також покращує стан хворого.
Сечостатеві розлади. Редька має діуретичні властивості, тобто збільшує продукування сечі організмом. Сік редьки лікує запалення й усуває відчуття печіння під час сечовипускання. Він очищає нирки, а також перешкоджає поширенню інфекції в нирки і сечостатеву систему. Таким чином, редька відчутно допомагає в лікуванні розладів сечовипускання.
Втрата ваги. Разом з незначною кількістю засвоюваних вуглеводів редька містить багато грубих волокон і чимало води, тому вона швидко наповнює шлунок й усуває відчуття голоду, не навантажуючи при цьому організм значною кількістю калорій. Висновок: редьку корисно включати до раціону харчування тим, хто вирішив схуднути.
Рак. Оскільки редька є прекрасним детоксикантом, багата на вітамін С і фолієву кислоту, вона допомагає в лікуванні багатьох видів раку, особливо ободової кишки, нирок, кишечника, шлунку і раку ротової порожнини.
Лейкодерма. Детоксикаційні та антиканцерогенні властивості редьки роблять її корисною в лікуванні лейкодерми. У цьому випадку використовується насіння редьки. Його розмелюють на порошок, вимочують у оцті чи в імбирному соку, а потім наносять на білі плями. Вживання редьки як їжі також допомагає в лікуванні лейкодерми.
Захворювання шкіри. Вітамін С, фосфор, цинк і деякі вітаміни групи В, що містяться в коренеплоді редьки, дуже корисні для шкіри. Високий вміст води в ньому допомагає підтримати достатній рівень вологості шкіри. Маска з перетертої сирої редьки чудово очищує шкіру обличчя. Завдяки своїм дезинфікуючим властивостями редька допомагає лікуванню сухості шкіри, висипу, тріщин, а також оновлює клітини шкіри обличчя.
Нирки. Як діуретик, чудовий очисний і дезінфікуючий засіб, редька лікує деякі ниркові розлади. Її діуретичні властивості допомагають вимивати токсини, що накопичилися в нирках. Завдяки своїй очисній дії редька виводить токсини з крові, тим самим знижуючи їх концентрацію в нирках. Її дезінфікуючі властивості захищають нирки від багатьох інфекцій. Тобто редька має лікувальний вплив на загальний стан здоров’я нирок.
Укуси комах. Протизапальні властивості редьки заспокоюють подразнення та ефективно лікують укуси комах: бджіл, шершнів, ос тощо. Сік редьки також зменшує біль і набряки в постраждалій від укусу ділянці.
Жар. Редька сприяє зниженню температури тела та знімає запальні процеси, що виникли через гарячку. З цією метою вживають підсолений сік чорної редьки. Коренеплід відомий і своїми дезинфікуючими властивостями.
Респіраторні захворювання, бронхіт та астма. Сік редьки стимулює відділення слизу та звільняє дихальну систему (ніс, горло й легені) від застійних явищ і блоків, що виникли внаслідок застуди, інфекції та алергії. Він дезінфікує й захищає дихальні шляхи від інфекцій.
Печінка та жовчний міхур. Особливо корисний цей коренеплід для нормальної роботи печінки і жовчного міхура. Редька регулює вироблення та відтік жовчі, а також рівень білірубіну, кислоти, ферменти. Видаляє надлишковий білірубін з крові, є хорошим детоксикантом. Вона містить ферменти типу мірозінази, діастази, амілази, естерази. Захищає печінку та жовчний міхур від інфекцій і виразок, надає заспокійливу дію.
Інші переваги. Редька є смачною стравою. Вона освіжає рот і дихання, надає послаблюючий ефект, регулює обмін речовин, покращує кровообіг, позбавляє від головного болю, закрепу, нудоти, ожиріння, болю в горлі, допомагає в лікуванні коклюшу, нетравлення чи інших проблем шлунка.
Протипоказання до вживання редьки та її лікувальні властивості
Протипоказання до вживання редьки пов’язані з наступими порушеннями здоров’я: нещодавно перенесений інфаркт, гастрит з підвищеною кислотністю, виразка шлунка та 12-палої кишки, гломерулонефрит.
Редька й редиска – це їжа для здорових людей і ліки для хворих.
Поділитись в соцмережах:
