Гладіолус або косарики (лат. Gladiolus, родина Півникові) – це рід квітучих, багаторічних, декоративних бульбоцибулинних рослин заввишки до 1,5 м, що об’єднує понад 285 видів. Представники цього роду походять із Середземноморської Європи, Близького Сходу, Африки та Мадагаскару. Найбільш яскраве та розмаїте забарвлення квітів спостерігається в південноафриканських видів гладіолусів.
Назва рослини, яка зустрічається в працях давньоримського вченого, письменника, філософа Плінія Старшого, походить від латинського слова gladius – «меч», оскільки квітконоси, що з’являються з листя гладіолуса, мають неабияку схожість з коротким мечем гладіатора.
Гладіолус здавна вважався символом мужності. На своїй батьківщині, в Африці, де жодне свято не відбувається без цих квітів, він є ознакою щастя.
Існує дуже зворушлива стародавня легенда про те, що гладіолуси з’явились з мечів двох молодих воїнів-фракійців Севта і Тереса. Юнаки, захоплені римлянами в полон, примушені були стати гладіаторами. На чужині їх пов’язала міцна дружба.
Якось за наказом впливового римського воєначальника їм належало битись один проти одного. На переможця цього двобою чекала воля. Та юнаки вийшли на арену амфітеатру, встромили мечі в землю й обнялися, бо кожен з них не міг вбити друга. Обурена публіка стала вимагати кривавого поєдинку, і тоді воєначальник віддав наказ стратити непокірних рабів. Щойно тіла вбитих гладіаторів торкнулися землі, їхні мечі перетворились на прекрасні квіти, які й досі вважаються символом лицарського благородства та гідності.
У Стародавній Греції, за часів Теофраста (приблизно в 300-х роках до нашої ери), ця рослина (дикоросла форма) вважалася бур’яном, оскільки значно засмічувала посіви. Проте з гладіолусів робили борошно й додавали його під час випікання хліба. Квіти деяких видів гладіолусів, як і їх бульбоцибулини, використовують у кулінарії і в наші дні. Їх споживають після приготування, а в деяких випадках їдять навіть сирими.
Гладіолуси використовують як біоіндикатор для виявлення неорганічних сполук фтору в довколишньому повітрі. Вони надто чутливі до впливу навіть незначних концентрацій цих сполук, що одразу можна помітити за зміною кольору (від білого до бурого, спочатку на вехівці, а згодом все нижче) їхнього листя.
В наш час гладіолуси повсюдно вирощують на дачах та присадибних ділянках. Завдяки цим квітам створюються яскраві кольорові композиції, що прикрашають подвір’я, зелені зони, парки та сквери, майданчики і прилеглі до будинків території.
Вадою цих рослин є досить короткий період активного цвітіння, який триває близько двох тижнів. Тому, щоб продовжити його, садівники зазвичай підбирають та висаджують кілька сортів із різними строками вегетації. Сучасні сорти та гібридні форми гладіолусів налічують вже понад 200 тисяч, зокрема й мініатюрні форми.
Вибір місця для садіння
Місце для вирощування гладіолусів слід вибирати з огляду на те, що рослини будуть там рости протягом двох років. На третій рік їх бажано пересадити на іншу ділянку.
Гладіолуси надають перевагу добре освітленим ділянкам без протягів, ізольованим від інших рослин, з добре дренованим ґрунтом. Ґрунт попередньо збагачують мінеральними добривами або перегноєм, оскільки на свіжий гній рослини можуть погано реагувати. Ділянку, призначену для вирощування квітів, ще з осені слід перекопати та очистити від багаторічних бур’янів.
Рослини можуть зростати і в напівзатінку, але в такому разі цвітіння в них розпочнеться дещо пізніше. Важливо забезпечити гладіолуси достатньою кількістю свіжого повітря, щоб зменшити можливість їх інфікування грибковими захворюваннями.
Найкращими типами ґрунту будуть супісок, суглинок або чернозем з незначним кислим чи нейтральним рівнем рН (від 6,5 до 6,8 одиниць).
Розмножують гладіолуси зазвичай вегетативним способом, шляхом висаджування цілих або поділених на частинки з бруньками бульбоцибулин.
Садіння рослин у відкритий ґрунт
За ритмом розвитку гладіолуси поділяються на зимово-весняні (озимі), які вирощують досить рідко, та літні, до яких належить переважна більшість видів, форм, сортів, гібридів цих рослин. Останні висаджують зазвичай навесні (наприкінці квітня й аж до другої половини травня), що залежить насамперед від кліматичних та погодних умов у кожному окремому регіоні. Але квітів слід чекати лише наступного року після садіння.
Підготовку цибулин слід розпочинати приблизно за місяць до висадки у відкритий ґрунт. Спершу дочірні цибулинки необхідно очистити від засохлої, грубої зовнішньої шкаралупи. Бажано робити це обережно, щоб не зламати паросток, який у великих цибулин може мати значну довжину. Щоб майбутня рослина була міцнішою, краще залишити на ній лише один паросток.
Дуже старі цибулини, на денці яких добре помітний великий рубець, краще вибракувати (дорослі цибулини зазвичай мають плескату форму).
Весь посадковий матеріал слід уважно оглянути з метою виявлення цвілі або слідів зараження хворобами.
Підготовлені цибулинки розкладають по одній, паростками вгору й до моменту саджання лишають у добре освітленому й теплому місці.
У разі відсутності власного посадкового матеріалу, бажано придбати районовані, тобто адаптовані до місцевих кліматичних умов цибулини. До того ж якісні та дорогі гібридні форми гладіолусів подарують пишне та рясне цвітіння лише один раз.
Гладіолус належить до теплолюбних культур, тому цибулини закладають лише у добре прогрітий ґрунт. З метою профілактики від ураження грибковими інфекціями та трипсами, посадковий матеріал бажано попередньо витримати близько двох годин у розчині марганцевокислого калію (0,3%).
Дочірні цибулинки розміщують рівновіддалено на відстані від 2 до 5 см одна від одної (залежно від їхньої величини). Дистанція між рядами має становити близько 15 см.
Дорослі цибулини висаджують окремо від дочірніх, інакше вони швидко підуть у ріст і пригнічуватимуть менші рослини.
Глибина закладання цибулин у ґрунт також впливає на розвиток рослин і залежить від його фізико-хімічних властивостей. Чим легший ґрунт, тим глибше треба садити цибулини. Для невеличких діток глибина закладання складає від 8 до 10 см, а для більших – від 10 до 15 см.
Внаслідок значної глибини закладання рослина може так і не зацвісти, а в разі недостатнього заглиблення вимагатиме додаткової опори та укріплення квітконоса.
Перші два дні після садіння рослини обов’язково треба полити.
Щоб забезпечити кращі умови для росту та цвітіння, ґрунт під гладіолусами бажано замульчувати. Мульчою можуть слугувати деякі природні матеріали,зокрема тирса, солома, суха трава чи хвоя, деревна стружка. Мульча не лише позбавить необхідності проводити регулярне прополювання та розпушування ґрунту, але й захистить гладіолуси від перегріву та бур’янів, зберігши водночас достатній рівень вологи.
Догляд за гладіолусами
Як тільки в гладіолусів з’являться квітконоси, між рядами бажано встановити огорожу заввишки близько 40 см, здатну забезпечити рослинам надійну опору.
Здійснювати підживлення гладіолусів потрібно щонайменше тричі: у фазі появи третьего листка, в період викидання квітконоса й під час активного цвітіння.
Під час першого підживлення до ґрунту вносять по 25–35 г аміачної селітри, або по 25 г сульфату амонію чи по 25 г сечовини на кожен квадратний метр грядки.
Друге підживлення рослин полягає у внесенні 10–20 г сульфату амонію, 15–20 г суперфосфату та 10–20 г сірчанокислого калію на кожен квадратний метр площі.
Для третього підживлення на кожен квадратний метр грядок використовують 15–20 г хлористого калію та 30–40 г суперфосфату.
Не гірший результат досягається й у разі використання природних добрив з органічних речовин. Наприклад, розчину ( 1:10 ) пташиного посліду.
Поливати рослини за сухої погоди слід один раз на тиждень, витрачаючи не менше 10 л води на 1 м2 площі.
Восени, приблизно через місяць після завершення цвітіння, цибулини гладіолусів викопують, обтрушують від землі та переносять для зберігання в прохолодне місце з температурою +5…10°С.
Як правильно зрізати квіти
Зрізають квіти в гладіолусів рано вранці або вечірньої години гострим ножем. Окрім суцвіття на зрізаному квітконосі повинно бути не менше чотирьох листків.
Захист гладіолусів від хвороб
На жаль, гладіолуси схильні до інфікування різними грибковими, вірусними та бактеріальними захворюваннями (яких налічується понад 30). Найчастіше ці рослини заражаються фузаріозом, різними видами гнилі та паршою.
Щоб успішно притистояти цим хворобам квітникарям варто дотримуватись головного правила: інфекцію легше попередити, ніж потім боротися з її наслідками. Тому необхідно регулярно обстежувати рослини задля виявлення ознак (пожовтіння листя, наявність на них підозрілих плям і цяток) і осередків зараження, щоб вчасно відреагувати на їх появу.
Нанебезпечніші захворювання гладіолусів:
· Фузаріоз
Хворобу спричинюють ґрунтові гриби (лат. Fusarium oxysporum). Патоген поширюється через грунт, але може переноситися разом із зараженими цибулинами. З цієї причини щойно придбані сортові цибулини слід зберігати окремо від основної колекції, щоб запобігти їх зараженню.
Квітникарям слід зважати на те, що грибні спори, які знаходяться в ґрунті, здатні зберігати свою життєздатність до п’яти (!) років, а отже висаджувати гладіолуси на попередню ділянку не варто раніше, ніж через 6-7 років.
У разі захворювання на фузаріоз, вся надземна частина гладіолусів деформується, набуває жовтого відтінку й починає усихати. На інфікованих цибулинах можна спостерігати бурі плями, неначе вдавлені всередину. Фузаріоз призводить до загибелі майже 90% усіх заражених рослин.
Позбутися фузаріозу можна лише одним способом – усі інфіковані рослини слід негайно видалити з ділянки разом з коренями й спалити, а задіяні в роботі інструменти обов’язково знезаразити.
Для профілактичної обробки рослин зазвичай використовують мідний купорос і хлорокис міді. А безпосередньо перед садінням бажано впродовж півгодини потримати цибулини в розчині фундазолу (0,2%) або в препараті «Максим».
· Склеротиніоз (біла гниль)
Цю хворобу також викликають ґрунтові гриби (лат. Sclerotinia sclerotiorum), котрі заражають рослини в період їх вегетації. На відміну від спор фузаріозу, грибні спори склеротиніозу зберігають свою життєздатність впродовж двадцяти (!) років.
Поширюється захворювання через ґрунт або разом із зараженими цибулинами.
Внаслідок інфікування гладіолусів склеротиніозом, на листі рослин з’являються дрібні коричневі цятки з темною облямівкою, які поступово збільшуються в розмірах і зливаються в одну велику пляму. Цибулини під дією грибка вкриваються дрібними вдавленими бурими плямами, а лусочки на них відсихають.
Метод боротьби з хворобою аналогічний тому, що й при фузаріозі – усі інфіковані рослини необхідно викопати з коренем та знищити шляхом спалювання в багатті.
Для прфілактики захворювання склеротиніозом потрібно обробити гладіолуси препаратами, що містять мідь, наприклад, такими як «Ордан», «Хом», «Абіга-Пік» та ін.
· Ботритіс або сіра цвіль
Збудником є ґрунтовий сапротрофний гриб (лат. Botrytis cinerea), який вражає будь-які культури через рани на їхній поверхні. Це захворювання поширюється за допомогою опадів та вітру. Хвороба прогресує під час прохолодної та сирої погоди. Зараження може статися як в період вегетації (вся надземна частина рослини), так і в період зберігання (цибулини).
Інфіковане листя вкривається бурими плямами, які потім збільшуються й утворюють великі осередки. Уражені тканини рослини руйнуються й відмирають. На квітах з’являється вогка цвіль, вони втрачають свій початковий колір і форму.
Уражені ботритіозом стебла й цибулини загнивають.
Якщо знайдено ознаки інфікування, усі рослини необхідно викопати з корінням і знищити.
Для профілактики та запобігання ураженню гладіолусів сірою гниллю, бажано обробляти рослини розчином мідного купоросу або бордоською сумішшю. Цибулини перед садінням замочують на 30 хвилин у препараті Максим (3%) або в розчині фундазолу (0,2%).
· Септоріоз (тверда гниль бульбоцибулин)
Збудником хвороби є ґрунтові гриби роду Septoria. Грибні спори зберігаються на бур’янах, рослинних рештках культурних рослин і прогресують в умовах підвищеної вологості та тепла (+20…25°С).
Ознакою зараження є поява на листі бурих цяток і плям з темнішою серединою, а цибулини вкриваються водянистими темними плямками, які поступово темнішають і перетворюються на чорну гниль.
Якщо осередки зараження незначні, інфіковані ділянки можна акуратно зрізати гострим ножем, а потім обробити рану розчином діамантового зеленого.
У разі сильного пошкодження рослин, їх слід знищити разом з корінням.
Цибулини перед зберіганням потрібно ретельно оглянути, щоб виявити можливі осередки зараження та продезінфікувати за допомогою препарату «Вітарос».
· Бактеріальний кореневий рак
Небезпечне інфекційне захворювання, яке викликають ґрунтові бактерії (лат. Agrobacterium). Ці організми можуть зберігати свою життєздатність до трьох років.
Першою ознакою зараження цибулини (зазвичай молодої) можуть бути численні тоненькі, короткі й деформовані пагони, що з’явились внаслідок її проростання навесні.
Пошкоджуватись можуть як цибулина, так і прикоренева шийка рослини, а на коренях замість діток утворюються грубі нарости різних форм і розмірів.
Усі інфіковані рослини бажано видалити разом з кореневою системою і не висаджувати гладіолуси на цьому місці протягом щонайменше трьох років.
· Бактеріальна парша
Небезпечне інфекційне захворювання, яке викликається ґрунтовими бактеріями (лат. Pseudomonas marginata). Хвороба прогресує в умовах помірної температури та підвищеної вологості повітря.
Інфекція проявляється у вигляді червоно-коричневих плям (виразок чи наростів), що утворюються в прикореневій зоні рослин. Осередки зараження мають неправильну форму і в процесі подальшого розростання викликають процес гниття. Як наслідок, починають жовтіти та всихати верхівки листя.
Якщо ступінь зараження незначний, інфіковану ділянку необхідно зрізати гострим ножем та обробити розчином діамантової зелені. за інших умов хворі рослини гладіолуса видаляють і знищують разом із коренями.
· Мозаїка, жовтяниця, кільцева плямистість
Усі ці захворювання мають вірусне походження. Насамперед вірусні інфекції руйнують у рослин хлорофіл, внаслідок чого на листі та квітах з’являються світло-жовті або сірі смуги чи плями, які часто охоплюють стебло навколо.
Уражені вірусами цибулини гладіолусів дрібнішають, а всі надземні частини рослини деформуються. Вірусна інфекція здебільшого має вигляд ракових наростів (зморшкуватості, горбкуватості, кучерявості) на всіх органах рослини.
Переносниками вірусних захворювань зазвичай є попелиці, трипси й кліщі, тому одним із профілактичних заходів у боротьбі з вірусними інфекціями є знищення цих комах-шкідників.
Заражені рослини не підлягають лікуванню, тому їх потрібно видалити разом з корінням і знищити.
Для профілактики всіх зазначених вище захворювань слід виконувати відомі правила, а саме:
· уникати загущення рослин в посадках;
· сумлінно дотримуватись сівозмін;
· своєчасно прибирати на ділянці з квітами рослинні рештки;
· вчасно підживлювати рослини;
· дотримуватись вимог до умов зберігання бульбоцибулин;
· своєчасно реагувати на перші ознаки зараження.
Захист гладіолусів від шкідників
Найбільшу небезпеку для гладіолусів становлять трипси, попелиця, а також личинки жука-ковалика, відомі як дротяники, слимаки, гусінь певних видів совок, личинки хрущів, капустянка.
Трипси (лат. Taeniothrips simplex Moris) – це дрібні крилаті комахи, які знищують квіткові бутони, а також висмоктують сік із стебел та листя рослин. На пошкоджених ділянках з’являються знебарвлені, сріблясті плями, а уражені квіти змінюють форму й вкриваються плямами, втрачаючи при цьому природну красу.
Ці шкідники завдають також істотної шкоди і цибулинам під час їхнього зберігання. Внаслідок шкодочинної дії трипсів цибулини вкриваються липкою солодкуватою субстанцією та поступово всихають.
Методи боротьби з трипсами:
· Своєчасне збирання бульбоцибулин, поки шкідники не встигли поширитись на нижню частину рослин
· Дотримання оптимальної температури (близько +8°С) під час збереження цибулин, оскільки її підвищення сприяє активізації життєдіяльності трипсів
· Передпосадкова обробка цибулин карбофосом (0,4%) впродовж 30 хвилин
· Ретельне перекопування ґрунту ще з осені та видалення усіх рослинних решток
· Обприскування гладіолусів в період вегетації препаратами «Карате», «Фітоверм», «Децис»
Личинки жука ковалика або дротяники ховаються восени в землю, де й перебувають зиму, а з настанням весни проникають у підземну частину рослини й пошкоджують бульбоцибулину. Окрім того, цей шкідник є переносником багатьох небезпечних захворювань.
Методи боротьби з дротяниками:
· Своєчасне видалення бур’янів
· Глибоке розпушування поверхневого шару в період з липня до серпня, бо саме тоді ковалики (дротяники) заляльковуються
· Внесення в ґрунт інсектицидного препарату кишкової дії «Базудин»
Неабиякої шкоди квітам можуть також завдати попелиці (лат. Macrosiphoniella millefollii), які живляться соком рослин і поширюють небезпечні вірусні захворювання.
Для боротьби з цим шкідником застосовують методи, аналогічні наведеним вище.
Ушкоджують гладіолуси й різні види совок, зокрема городня (лат. Мamestra oleracea) і капустяна (лат. Mamestra brassicae), личинки яких живляться листям і бутонами рослин.
Знищити цих шкідників можна за допомогою препаратів «Карате», «Фітоверм», «Децис».
Серед народних засобів боротьби з вищезгаданими шкідниками найчастіше застосовується настій часнику (200 г товченого часнику необхідно настояти протягом трьох днів у 2 літрах гарячої води, після чого розчин слід процідити, а його загальний обсяг довести до 10 літрів). Для кращого прилипання до рослин у готовий засіб бажано додати 50 г звичайного господарського мила.
Кращі сорти гладіолусів
Усі сорти гладіолусів за висотою, формою й розміром квітів умовно поділяють на 4 групи:
· Великоквіткові
· Примулоподібні
· Метеликові
· Карликові
Сорт гладіолусів «Belle de nuit»
Великоквіткова рослина. Назва перекладається з французької як «краса ночі», оскільки пелюстки квітів мають оксамитове темно-бордове забарвлення.
Сорт гладіолусів «Invitation»
Великоквіткова рослина. Назва перекладається з англійської як «Запрошення». Квіти мають дуже гарні рожеві пелюстки з білою облямівкою.
Сорт гладіолуса «Vera Linn»
Належить до багаторічних великоквіткових сортів. Пелюстки квітів вигнуті, мають ніжне забарвлення бузково-фіолетових відтінків з темною серединою.
Сорт гладіолуса «Vіоlеttа»
Є одним з представників великоквіткових різновидів. Квіти мають глибоке синьо-фіолетове забарвлення, у центральній частині помітні цятки бордового кольору. Усі пелюстки облямовані білою смужкою, а на нижніх є світлі стрілки.
Сорт гладіолусів «Blue bird»
Належить до групи великоквіткових. Квіти в цього сорту чималі за розміром, мають гарну лійкоподібну форму й темно-синього кольору пелюстки.
Сорт гладіолусів «Kosta»
Великоквітковий сорт (квіти можуть досягати 20 см в діаметрі). Пелюстки, забарвлені в ніжний бузковий колір, мають гофровану поверхню.
Квітам цього сорту властивий тонкий приємний аромат. Рослина гарно виглядає як у групових, так і в поодиноких насадженнях.
Сорт гладіолуса «Faro»
Цей великоквітковий сорт гладіолусів зустрічається досить рідко. Він є однорічним, добре протистоїть шкідникам і хворобам. Пелюстки забарвлені у фіолетовий колір з більш світлими відтінками в центральній зоні квітів.
Сорт гладіолуса «Робін Гуд»
Примулоподібний різновид. Квіткові пелюстки гофровані, забарвлені в червоно-бордовий колір. Рослини цього сорту вдало поєднуються з іншими культурами у формуванні букетів чи створенні флористичних композицій.
Сорт гладіолуса «Леонора»
Метеликовий сорт гладіолуса з дуже гарними золотаво-жовтими гофрованими пелюстками. Суцвіття дворядне. Цю рослину нерідко можна побачити на квіткових виставках.
Сорт гладіолуса «Вечірня мелодія»
Рослина належить до метеликових гладіолусів. Суцвіття – високий колос. Пелюстки глянсові, гофровані, тому виглядають ніби трохи зім’ятими. Забарвлені в яскравий малиновий колір з красивою сріблястою облямівкою. Зазвичай цей сорт використовується для прикрашання альпійських гірок, а також у створенні композицій на квіткових клумбах.
Сорт гладіолуса «Frizzled Coral Lace»
Квіти цього метеликового сорту гладіолусів зовні нагадують частинки коралового рифу, і назва рослини перекладається як «Коралове мереживо». Пелюстки світлих, рожевих тонів, гофровані, з бахромчастим краєм.
Сорт гладіолуса «Green Star»
Був виведений у шістдесятих роках минулого сторіччя. Має гофровані пелюстки незвичайного світло-зеленого кольору. Квіти досягають 8 см у діаметрі.
Сорт гладіолуса «Priscilla»
Карликовий різновид. Гофровані пелюстки забарвлені в яскраво-рожевий, жовтий і білий кольори. Має гарний вигляд у групових композиціях з п’яти й більше рослин. Квітне з середини й до кінця літа.
Сорт гладіолуса Mirella
Рослина є представником карликових форм гладіолусів. Квіти в діаметрі досягають 10 см. Дожина стебла складає близько 80 см, а суцвіття – близько 50 см. Пелюстки забарвлені в яскравий, полум’яний корір і вдало поєднуються з іншими рослинами.
Поділитись в соцмережах:
