Серед різноманітних технологій вирощування сільськогосподарських і декоративних культур аграрії, садівники та фермери нерідко обирають безґрунтовий метод, відомий ще як гідропоніка. Базується він на функціональних особливостях кореневої системи рослин.
Головне призначення коренів будь-якої культури полягає у створенні надійної опори для її надземної частини та забезпеченні всієї рослини необхідними елементами живлення. За традиційного вирощування у ґрунті необхідно постійно стежити за рівнем вологості, контролювати оптимальну концентрацію поживних речовин у ґрунтовому розчині, їх сумісність, взаємодію та доступність. Якщо ж субстратом для рослин слугуватиме гравій (керамзит, перліт тощо), це дозволить значно спростити технологію догляду за культурами.
Після вкорінення рослин у гравії, їх корені проростають між окремими фракціями на певну глибину та поглинають присутній там поживний розчин, який подається одним з двох найбільш відомих способів.
Перший варіант надходження поживного розчину у гравій – техніка живильного шару, коли нижня частина гравію занурена в розчин, який постійно циркулює. У цьому разі коренева система рослин, що досягла необхідного рівня, повсякчас забезпечується усіма необхідними для росту й розвитку елементами.
Другий – спосіб періодичного затоплення, коли субстрат зрошується наповненим поживними речовинами розчином з певною періодичністю. Усі необхідні рослинам елементи залишаються на поверхні гравію у формі найбільш доступних для засвоєння сполук. Обидва способи мають додаткову перевагу – вони надзвичайно ефективно забезпечують кореневу систему рослин таким необхідним для них киснем.
Трохи про гравій. Він є уламками зруйнованої, твердої, гірської породи. Абсолютно нетоксичний, без якоїсь хімічної активності та, що дуже важливо, під час контакту з живильним розчином зберігає нейтральність.
У виборі гравію, як субстрату для вирощування рослин, найкращим матеріалом природного походження буде кремнієвий або кварцовий гравійний щебінь близької до округлої форми, з розміром фракцій до 1 см, без вмісту карбонатів. Якщо ж у його складі є вуглекислий кальцій (CaCO3), то внаслідок контакту з поживним розчином відбуватиметься зміщення реакції до лужної (рН > 8), а це може блокувати надходження поживних елементів, що негативно позначиться на зростанні й розвитку рослин.
Гравійні фракції невеликих розмірів мають низьку вологоємність, тому за таких умов потрібне часте зрошення субстрату живильним розчином. Щоб збільшити період між зрошеннями, практикується використання гравію у суміші з вермикулітом або піском, що не містять шкідливих домішок.
Використання гравійного субстрату є доцільним у тепличних гідропонних системах, що працюють за технікою періодичного затоплення. Гравій легко миється і дезинфікується завдяки відсутності пористої структури, тому його можна після кожного збирання врожаю регулярно очищати водним розчином задля видалення рослинних решток та відкладених солей.
З решти переваг гравію слід зазначити, що він має необмежений термін використання, надійно захищає кореневу систему рослин від висушування чи перегріву, добре утримує на поверхні часточки живильного розчину. До того ж, гравійний субстрат має високу водо- та повітропроникність.
І хоча початкова підготовка до використання гравію доволі трудомістка через значну вагу матеріалу (1,5 т/м3), необхідності очищення його від пилу, грязюки, а також дезінфекції, вирішальним чинником у виборі є його надійність та довговічність.
Окрім сучасних агротехнологій замкнутого циклу в закритому ґрунті, гравій використовують і для вирощування культур на відкритих площах. За таких обставин він виконує функцію мульчі.
Останніми роками в Європі та Азії набуло поширення таке явище як гравійний сад. Спершу гравієм вкривали лише доріжки та майданчики скверів, парків, садів. Згодом його декоративні властивості були інтерпретовані ландшафтними дизайнерами як базова основа, фон для створення кам’яних, рослинних і квіткових композицій.
У ґрунті під верхнім гравійним шаром можуть успішно рости різні культури, хоча в таких умовах бажано вирощувати посухостійкі та жаростійкі рослини. Для цього попередньо знімається верхній родючий шар ґрунту (дернина) приблизно завтовшки до 0,2 м і, за можливості, видаляються усі рослинні рештки та корені рослин. Ділянку поливають, після чого очікують 7–10 днів і старанно перекопують ґрунт з одночасним видаленням разом з кореневищами бур’янів, що встигли вирости за цей час.
Аби підвищити аераційні властивості ґрунту, до нього додають такі матеріали, як річний пісок, цегляна крихта, вермикуліт тощо з розрахунку 2–5 кг/м2, після чого ущільнюють садовим катком.
Щоб запобігти можливому проростанню бур’янів, поверхню ділянки вкривають плівкою чи агрополотном, у яких передбачені хрестоподібні прорізи для посадки рослин. Кожна культура висаджується в окрему посадкову яму. Після посадки ґрунт над посадковою ямою присипають шаром гравію завтовшки близько 5 см. Плівка чи геотекстиль слугуватимуть також опорою для гравію, оскільки перешкоджатимуть його просіданню.
Подібний спосіб створення саду реально полегшує вирощування рослин. Переваги гравійного вирощування культур очевидні. Ця технологія дозволяє позбутися багатьох трудомістких операцій: розпушування ґрунту, видалення бур’янів, внесення у ґрунт поживних компонентів та ін.
Поділитись в соцмережах:
