Опеньки є одними з найпоширеніших на нашій території грибами. Вони мають чимало корисних властивостей. Гриби цієї групи відомі як засіб для профілактики гепатиту та виразки шлунка, їх рекомендують вживати для зміцнення пам’яті та як продукт-імуномодулятор з протипухлинною і ранозагоювальною дією.
Існує значна кількість різновидів опеньків, і період плодоношення цих грибів обмежується хіба що сильними зимовими холодами. Найбільш відомими з усієї їх різноманітності є так звані літні опеньки (плодоношення в них триває з червня до жовтня), осінні та зимові (ростуть з початку осені до настання зимових морозів). Обидва різновиди придатні для вирощування в умовах приватного господарства, проте перевагу надають все ж таки зимовим опенькам.
Літні опеньки легко приживаються на садових ділянках. Їх можна культивувати на пнях листяних порід дерев. Для цього достатньо помістити в щілини дерева (або штучно створені отвори) невелику кількість міцелію, закрити їх мохом або замазати зверху садовим варом. Поливати пеньки з міцелієм потрібно регулярно. Такий «город» здатен забезпечувати урожай впродовж 4–7 років.
Найкраще закладати у пні зерновий міцелій навесні, на початку травня, тоді наступного року можна буде збирати врожай. Цей спосіб дуже простий, сприяє руйнуванню непотрібних пеньків, але небезпечний для здорових дерев. Спори опеньків легко переносяться на сусідню деревину та руйнують її, тому якщо поблизу є сад, дерева у ньому можуть загинути.
На жаль, наші кліматичні особливості не завжди сприяють вирощуванню літніх опеньків у природному середовищі. Тому в умовах приватного господарства вдаються до іншої технології. Вона застосовується як для літніх опеньків, так і для зимових, і дає можливість отримувати врожаї цілорічно. Базується така технологія на використанні деревних відходів. Метод приготування субстрату та заселення його міцелієм аналогічний тому, який використовують для вирощування грибів шіїтаке.
Відібрані тирсу, деревну стружку, трісочки насамперед стерилізують шляхом термічної обробки (паром, окропом). Надалі деревні відходи лишають вистигати, після чого до них додають поживні добавки (вівсяні або кукурудзяні висівки, а також незначну кількість борошна чи крохмалю і деревний попіл). Кількість добавок має становитии 30% (28% з них – висівки) , а деревних відходів – 70%.
Після цього готовий субстрат необхідно розфасувати. Тарою можуть слугувати звичайні скляні банки (1,2,3-літрові), квіткові горщики, полімерні пакети. Тару заповнюють охололим і ретельно перемішаним субстратом на 2/3 її висоти. Наступна дія – знезаражування субстрату. Наповнену тару обробляють термічно окропом або паром впродовж 5 годин. Через добу таку обробку слід повторити.
Підготовлений (розкришений) зерновий міцелій засипають в охолоджений до температури +25°С субстрат за нормою 20 г посадкового матеріалу на 2-літрову тару.
Інший спосіб посіву полягає у занесенні міцелію за допомогою стерильної палички. Її заглиблюють у субстрат, після чого в утворені тунелі засипають крихти грибниці. Завершивши посів, банку одразу ж закривають стерильною кришкою (зручно використовувати капронові), в центрі якої зроблено отвір діаметром 2 см, закритий шматочком стерильної вати (або марлевим корком).
У разі використання полімерних пакетів, таку ж пробку розміщують у шийці пакета і ретельно обв’язують довкола пакета мотузкою.
Підготовлену таким чином тару с субстратом переносять до темного й теплого приміщення, де температура повітря становить від +20°С до +24°С. Допустимими є коливання температури в межах від +12°С до +27°С, але це вплине на час інкубаційного періоду грибниці.
Через 20–30 днів грибниця проросте і майже повністю заповнить пакет чи банку, з’являться крихітні плодові тіла грибів. У цей період необхідно забезпечити високу вологість у приміщенні (не менше 80%) і знизити температуру повітря до +10…14°С.
У разі неможливості знизити температуру в приміщенні, для стимулювання розвитку грибів використовують метод холодного шоку. Тару з пророслим міцелієм ставлять у морозильну камеру або взимку на відкритий балкон (не більше 3 годин!). Потім ще три доби тримають у холодильнику за температури +1…5°С. Після такої процедури грибочки з’являться через три-чотири дні.
Як тільки грибочки доростуть до горлечка, з банок знімають кришки (розв’язують пакети), а самі горлечка обгортають довкола паперовими чи картонними смужками у вигляді манжет. Така дія забезпечить опору тонким і високим ніжкам грибів, а також полегшить збір урожаю. Шапинки грибів легко зрізають ножем, після чого видаляють ніжки. Якщо потрібно отримати плоди з невисокими ніжками та відносно великими капелюшками, паперові манжети не застосовують, а освітлення роблять більш інтенсивним.
Ніжки в опеньків, вирощених у природних умовах, доволі жорсткі, тому їх практично не використовують в кулінарії. А от в разі вирощування цих грибів у приватному господарстві, довгі та тоненькі ніжки не поступаються за смаком і ніжною текстурою опеньковим капелюшкам.
Опенькі можна вирощувати як в умовах освітлення, так і в темноті. Це не впливає на їхні якісні показники. Єдина відмінність обох цих варіантів – забарвлення плодових тіл грибів. У темному приміщенні ми отримаємо плоди білого кольору, в освітленому – світло-коричневого або бежевих відтінків.
Поділитись в соцмережах:
