Дрібні ссавці, що зовні нагадують мишу з видовженим носовим відділом у вигляді хоботка, відомі під загальновживаною назвою землерийки, насправді належать до родини Мідицеві або Землерийкові (лат. Soricidae) з ряду Комахоїдні (лат. Eulipotyphla).
Вони поширені майже по всьому світу. Землерийки населяють Євразію, Африку, Північну та Центральну Америку, однак не зустрічаються в Південній Америці (за винятком крайніх північно-заходних територій), Австрало-Океанічному регіоні, у полярних широтах та на віддалених островах.
Родина мідицевих налічує до 500 різних видів, 10 з яких живуть у Центральній Європі. У класі Ссавці ця родина посідає четверте місце за видовим різноманіттям.
В Україні живуть представники трьох родів мідицевих: мідиця або бурозуба землерийка (Sorex), рясоніжка або кутора (Neomys) та білозубка або білозуба землерийка (Crocidura). Три види з представників вказаних родів знаходяться під охороною і занесені до Червоної книги України. Це мідиця альпійська (Sorex alpinus), рясоніжка мала (Neomys anomalus) та білозубка білочерева (Crocidura leucodon).
Землерийки надають перевагу вологим місцинам. Більшість з них оселяються в густих лісах, інші – на луках, кілька видів пристосовані до існування в напівпустельному кліматі, у заростях саксаулу на піщаних землях.
Загалом ці тваринки ведуть наземний спосіб існування. Попри свою зовнішню схожість з мишами, землерийки є хижаками, а не гризунами. У пошуках живлення вони добувають собі в опалому листі і густій траві комах і їх личинок, земляних черв’яків, горіхи, насіння рослин та інші їстівні продукти. Втім, деякі види здатні лазити по деревах, або жити в нірках під землею чи під снігом, або навіть займатися водним полюванням. Середня тривалість існування землерийок складає один-два роки.
Опис землерийки
Землерийки – маленькі, а подекуди навіть крихітні ссавці, загальна довжина тіла й голови в яких сягає від 3 до 18 см, найчастіше від 6 до 10 см. Довжина хвоста різна, у деяких підземних видів він помітно коротший. Вага зазвичай коливається від 3 до 18 г, проте трапляються тваринки вагою до 65 г. У багатьох видів є пахучі залози, за допомогою яких вони мітять свою територію.
У землерийок маленькі очі та поганий зір, але вони мають чудові слух і нюх. Хутро у тваринок коротке, проте дуже густе й оксамитове на дотик. Його забарвлення варіюється від жовтувато-коричневого до різних відтінків сірого, коричневого, аж до чорного. З черевного боку зазвичай світліше, хоча в деяких видів спостерігається різкий перехід між темним кольором хутра на спинці та світлим з нижнього боку. Кінцівки короткі, з п’ятьмя пальцями на стопах.
Серце землерийки б’ється із частотою від 800 до 1000 разів на хвилину. Коли тваринка налякана, її серцебиття може становити до 1200 скорочень на хвилину, внаслідок чого вона часто гине від шоку. Кількість зубів становить від 26 до 32 шт., тобто менше, ніж у решти комахоїдних.
Живлення землерийок
Землерийки – дуже активні тваринки і мають непомірний апетит, що пояснюється надзвичайно високою швидкістю метаболізму в їхньому організмі. Через високу інтенсивність обміну речовин землерийка змушена постійно споживати їжу, яка зрештою може в півтора-два рази перевищувати її власну вагу.
Якщо залишити землерийку без поживи хоча б на 7–8 годин, вона може загинути, тому за відсутності доступної їжі тваринка впадає в короткочасне заціпеніння, за якого в неї навіть знижується температура тіла. Взимку чимало видів землерийок зазнають морфологічних змін, які різко знижують їхню масу тіла. Ці тваринки можуть втрачати від 30 до 50% маси тіла, у них зменшується розмір кісток, черепа та внутрішніх органів.
Особливістю землерийок є їхня здатність до ехолокації, подібно до кажанів і зубатих китів. Завдяки продукованим пронизливим скрипучим звукам, вони обстежують і досліджують територію, на якій проживають. Можливо, що ехолокація допомагає тваринкам знаходити і полювати на здобич.
Спосіб існування землерийки
Землерійки – м’ясоїдні тварини. Живляться вони переважно комахами та їх личинками, дощовими хробаками й іншими безхребетними. Іноді вони поїдають і дрібних хребетних. Якщо з’являється можливість вполювати здобич удвічі більшого розміру, наприклад, полівку, жабу або невелику змію, землерийки паралізують жертву токсичною речовиною, яка виробляється у їхній підщелепній слинній залозі. У невеликій кількості вони також споживають рослинний матеріал, такий як насіння та горіхи. Водяні види землерийок додають до свого основного раціону, що складається з личинок жуків і водяних равликів, мальків та дрібну рибу.
Процес розмноження у землерийок відбувається один-два рази на рік, здерідка тричі, а період вагітності триває близько трьох-чотирьох тижнів. Самки народжують від 4-х до 14-ти дитинчат, які з’явлються на світ сліпими, голими, проте з усіма зубами. Ростуть малята досить швидко, і вже на 7-й – 24-й день у них повністю розплющуються очі. Годування молоком самка припиняє через два-чотири тижні після народження потомства. А вже через місяць молоде покоління розпочинає самостійне існування. Статевої зрілості молодняк досягає лише у віці двох-трьох місяців.
Ці крихітні тваринки під час свого активного живлення знищують значну кількість комах-шкідників, зокрема личинок хрущів, капустянок, мокриць і слимаків, внаслідок чого приносять неоціненну допомогу сільському та лісовому господарству. До того ж, роблять цю корсну справу щодня й цілодобово.
Проте якщо землерийка оселяється поблизу городу чи на присадибній ділянці, то може завдати неабиякої шкоди культурним рослинам своєю «бурхливою діяльністю», коли в пошуках їжі ретельно переорює кореневмісший шар ґрунту.
Заходи протидії землерийкам
Використання хімічних препаратів з метою позбутися цих тваринок є найефективнішим заходом. Але вдаватися до нього слід лише в разі крайньої необхідності. Необережність у застосуванні отрути може зрештою спричинити трагедію. Внаслідок контакту з токсичними речовинами можуть постраждати діти, домашні улюбленці та інші ссавці. Тому перед використання цього методу необхідно зважити всі «за» і «проти».
Якщо ви все-таки зважилися на те, щоб застосовувати отруту, необхідно вжити максимальних запобіжних заходів, щоб ніхто ніяким чином не постраждав.
Відомими засобами, що дозволяють швидко позбутися землерийок, є гранули від кротів «Karbidex 500 г BROS» та «Goodbye».
Більш гуманно, але менш ефективно діють різноманітні відлякувачі: димові шашки, ультразвукові прилади. Останні здатні відлякувати дрібних ссавців і гризунів на відстань до одного кілометра.
Створено спеціальний прилад «Торнадо ОЗВ 01», який налаштовується на певну частоту вібрацій, що відтворюються через кожні кілька секунд. Завдяки цьому кроти, миші, землерийки і навіть шкідлива капустянка полишають і саму ділянку, і навіть найближчу прилеглу до неї територію.
Здавна відомо, що землерийки, кроти і сліпаки не сприймають певні інтенсивні аромати, тому на ділянці варто висаджувати м’яту, мелісу й інші культури, що продукують сильні запахи. Відлякують цих тваринок також ря́бчик ца́рський (Fritillaria imperialis), чорнобри́вці (Tagetes), пастернак (Pastinaca).
Для людини укуси землерийок є досить болючими через отруйність їхньої слини, тому краще уникати безпосереднього контакту з цим ссавцем.
Поділитись в соцмережах:
