Серед культур, найбільш адаптованих до кліматичних особливостей помірного поясу, варто назвати багаторічний листопадовий ягідний кущ шефердію. Вона близько споріднена з такими рослинами як лох та обліпиха.
Ця культура ще досить маловідома у нашій країні, тому лише здерідка зустрічається на садово-городніх ділянках. Іноді шефердію називають червоною або американською обліпихою. З існуючих трьох її видів на нашій території поширені два: шефердія срібляста та шефердія канадська, але остання використовується виключно як декоративна культура.
Шефердія срібляста або американська обліпиха (лат. Shephérdia argéntea, родина Маслинкові або Лохові) – невеликий плодоносний кущ (розлоге дерево) з добре розгалуженими колючими гілками, заввишки до 2–6 м, батьківщиною якого є Північна Америка. Відзначається невибагливістю до природних умов, а також регулярним та рясним плодоносінням.
Має високу морозостійкість, може витримувати морози до –45°С. Добре переносить посуху, спеку, стійка до впливу газу й пилу, практично не вражається хворобами та шкідниками. Ще одна безсумнівно позитивна властивість шефердії: вона збагачує ґрунт азотом завдяки діяльності бульбочкових азотофіксуючих бактерій, що знаходяться на її кореневій системі.
Шефердія срібляста – дводомна культура, тому для її запилення потрібна наявність чоловічої та жіночої рослин. Їх можна розрізнити за формою бруньок: округлої форми й більшого розміру характерні для чоловічої, а більш дрібні, із загостреною верхівкою – для жіночої. Запилюють рослину комахи.
Цвіте шефердія рано (у квітні), до розпускання листя. Квіти утворюються з чотирьох чашолистків, пелюсток вони не мають. Іноді тривала зимова відлига може спровокувати повторне цвітіння, що несприятливо позначається на розвитку рослини.
Плодоносіння настає у віці 2–3 років і продовжується до 40–50-річного віку. Врожайність молодих дерев складає 15–25 кг, та згодом вона поступово збільшується, досягаючи у дорослих рослин близько 30–40 кг.
Крім смачних і корисних ягід, шефердія має яскравий, привабливий вигляд. Завдяки таким високим декоративним якостям її охоче використовують у ландшафтному дизайні. Рослина легко формується шляхом обрізки, тому її нерідко висаджують для облаштування густих, непрохідних і в той же час мальовничих живоплотів, захисних лісосмуг, фітомеліоративних насаджень.
Особливу ошатність надають чагарнику червоні ягоди-намистини, що рясно вкривають гілки рослини. Вони можуть зберігатися на шефердії всю зиму. Ягоди їстівні та дуже корисні. Мають кисло-солодкий смак з незначним гіркуватим присмаком і терпкістю, але після морозів їх смакові якості значно поліпшуються: ягоди стають солодкими та запашними.
Ягоди шефердії збагачені вітамінами (особливо С), цукрами, органічними кислотами, катехінами, каротином, ефірними оліями, Р-активними та дубильними речовинами. Вони добре відомі як цінний харчовий і дієтичний продукт.
До того ж вони надзвичайно корисні. Мають протизапальну і кровоспинну дію. А вітамін Р, що знаходиться в них, зміцнює стінки судин, внаслідок чого значно зменшує ризик виникнення інсультів та інфарктів. Завдяки значній кількості лікопіну плоди шефердії здатні спричиняти протипухлинну дію на організм.
Вживати ягоди можна як свіжими, так і переробленими. Дуже популярні сухофрукти з шефердії. Також подрібнені й перетерті з цукром ягоди можуть довго зберігатися у холодильнику, не втрачаючи свої корисні властивості. Компоти, сік, вино, наливки, повидло, джем, варення, желе, приправи до м’яса – це лише неповний перелік страв, які готують з шефердії.
Протипоказана ця ягода людям з індивідуальною нестерпністю організму до цього продукту, а також тим, хто потерпає від алергічних реакцій.
Вирощування цієї культури не пов’язане зі складнощами, оскільки шефердія надзвичайно невибаглива. Може рости на будь-яких типах ґрунтів, окрім перезволожених, заболочених та ділянок з високим рівнем ґрунтових вод. Любить сонячні, захищені від вітрів місцини. Шефердія надає перевагу родючим, пухким, кислим або слабокислим ґрунтам, але можна вирощувати її навіть на піщаних, кам’янистих і засолених ділянках, дуже бідних на поживні речовини.
Розмножується шефердія насінням або вегетативно (прикореневою порослю, зеленими живцями, відводками). Слід пам’ятати, що здатність до проростання у насіння шефердії зберігається не більше двох років, тому в якості посівного матеріалу його не можна довго зберігати.
Насіння висівають у відкритий грунт наприкінці осені – початку зими (за теплої погоди). Шефердії притаманне рясне утворення кореневої порослі. Нові пагони з’являються на деякому віддаленні від материнської рослини (до 2 м), тому надалі зростають як самостійні рослини, і вже через два-три роки від них можна отримати перші врожаї.
Заготівлю живців для вирощування шефердії методом живцювання проводять влітку, наприкінці червня – початку липня. Для цього з найрозвинутіших пагонів нинішнього року зрізають ділянки довжиною 10–15 см, з двома-трьома міжвузлями на них. Нижні листки видаляють, один із зрізів занурюють у стимулятор коренеутворення на добу.
Далі висаджують похило в субстрат з торфу та піску (1:1) на глибину 3–4 см. Перший час живці необхідно затіняти, оберігаючи від прямого сонячного проміння. Також необхідно контролювати достатність зволоження субстрату. Зазвичай рослини завершують вкорінення у жовтні, після чого їх можна пересаджувати у відкритий грунт.
Догляд за шефердією полягає в неглибокому розпушуванні (до 5–8 см) навколостовбурного кола, видаленні бур’янів та своєчасному обрізанні крони. Обрізка передбачає формування рослини або у вигляді куща, або у вигляді штамбового дерева.
З початком плодоношення необхідно періодично знижувати крону у чагарників. Також регулярно слід видаляти всі підмерзлі, пошкоджені, хворі та такі гілки, що ростуть усередину й загущують крону. За допомогою омолодження обрізкою стимулюється зростання шефердії та підвищується її врожайність.
Поділитись в соцмережах:
