Сівалка – одна з найдавніших землеробських машин, яку люди використовують для посіву насіння в ґрунт. Порівняно з ручним розкиданням насіння, що практикувалось аграріями в давні часи, сівалка дозволяє скоротити витрату посівного матеріалу до 30%, а також значно зекономити час і працю землеробів.
Ще однією перевагою механізації посівного процесу є точна та рівномірна глибина загортання насіння, що дозволяє вберегти ого від впливу вітру, знищення комахами, птахами, гризунами та зрештою отримати дружні і якісні сходи.
Перше примітивне обладнання у вигляді насіннєпровода, яке допомагало частково полегшити важку ручну працю і згодом стало прообразом сівалки, використовувалось ще в 1400-х роках до н. е. вавилонцями.
Вивчаючи археологічні знахідки на території Китаю, датовані початком 200-х років н. е. (часи правління імперії Хань, династія Лю), науковці визначили, що посівні роботи в той час здійснювалися дерев’яної сівалкою з декількома насіннєпроводами у вигляді залізних труб. Автором її імовірно був чиновник на ім’я Чжао Го.
За допомогою такої сівалки можна було за день засівати поле площею до 7 га. Тягловою силою в подібних знаряддях слугували воли або буйволи. Цей винахід дозволив Китаю досягти значної продуктивності в землеробстві та істотно підвищити продуктивність вирощування рослинних продуктів харчування, необхідних для забезпечення їжею багатомільйонного населення імперії протягом не одного тисячоліття.
Селяни Індії повсюдно користувались сівалками вже в ХVI столітті, в період існування імперії Великих Моголів. У Європі перша сівалка, винахід якої згідно з документами належить Камілло Торелло, була запатентована у Венеціанському Сенаті в 1566 році. Конструкція її була ще досить слабкою і ненадійною.
Пошуки більш досконалих варіантів сівалок велися протягом тривалого часу, і приблизно до 1700 року з’явились вже досить надійні версії. Наприклад, в Англії, в період Британської аграрної революції, агроном Джетро Талл продемонстрував свою модель сівалки на кінній тязі, в якій насіння рівномірно, рівними рядками потрапляло в землю по металевим, оснащеним нижнім клапаном насіннєпроводам.
Та навіть після появи сівалок Талла ручний висів насіння залишався звичним явищем ще не менше століття. Повсюдне застосування сівалок почалося лише в середині ХIХ століття, коли досягли більш високого рівня розвитку такі промислові галузі, як металургія (кування, штампування металу) і машинобудування (верстати, що дозволяють випускати точні великогабаритні металеві деталі). Науково-технічний прогрес дозволив не лише вдосконалити виробництво сівалок, але й зробити його економічно вигідним.
З появою перших тракторів малогабаритні вузькорядні сівалки на тягловій кінській силі, що переважали в землеробських господарствах до 1930-х років, поступово замінювалися більш продуктивними, габаритними, широкорядними посівними машинами.
Ширина захвату сівалки – один з найважливіших її показників, який зазвичай вказується в модифікаційному маркуванні машини. Чим більшою є ширина посівної смуги, тим вища продуктивність агрегату, і тим менше часу знадобиться для завершення посівної на тій же площі поля.
Залежно від виду тяглової сили, що приводить сівалку в рух, бувають:
– ручні та кінні сівалки, які вже втратили свою актуальність в сучасному землеробстві;
– тракторні, які своєю чергою поділяються на причіпні та навісні;
– самохідні сівалки.
Нині в аграрному секторі найпоширенішими є тракторні сівалки. За своїм призначенням вони поділяються на:
– універсальні, які застосовуються для посіву зернових, зернобобових, олійних, технічних культур, кормових трав тощо; також їх можна використати для розкидання мінеральних добрив гранульованої чи порошкоподібної форми, вапна;
– спеціальні, які використовуються для посіву культур якогось одного певного виду (картоплі, буряка, кукурудзи, овочевих культур, льону, бавовни, арахісу тощо), або декількох з них;
– комбіновані, окрім насіннєвого апарату оснащені ще й туковисівним, завдяки чому можуть здійснювати одночасне внесення в ґрунт і насіння, і добрив.
Також сівалки відрізняються за способом (схемою) посіву, який обирається залежно від виду культури, особливостей її вегетації, а також від ґрунтових і кліматичних умов. Відповідно до цієї класифікації в агрономії розрізняють сівалки: рядкові, гніздові або квадратно-гніздові, пунктирні (однозернового або точного висіву), розкидні.
Рядковий – спосіб посіву, за якого насіння з кожного насіннєпровода висівається в ґрунт рівними рядками, на однакову глибину, з точно встановленими міжряддями. На сьогодні це основний спосіб посіву сільськогосподарських рослин. Він підходить як для зернових культур суцільної сівби (звичайний, вузькорядний, перехресний, перехресно-діагональний), так і для просапних (широкорядний, стрічковий рядковий).
Для рядкового звичайного посіву ширина міжрядь становить від 10 см до 25 см. Найчастіше цей спосіб застосовується для зернових культур. На значних посівних площах встановлюється ширина міжрядь 13,5–15 см, а крок між насінням в ряду становить не більше 1,5–2 см.
Щоб забезпечити майбутнім рослинам кращий доступ води, світла, збільшити площу живлення, застосовують також рядковий перехресний посів, коли половину норми насіння сіють уздовж поля, а другу частину – в поперечних рядах.
Проте такий спосіб має і свої недоліки: збільшення трудовитрат, термінів посіву, перевитрата палива, дворазове проходження трактора, нерівномірність посівів у місцях перетину рядків. Існує також перехресно-діагональний спосіб посіву, як один з варіантів рядкового перехресного.
Рядковий вузькорядний посів передбачає менше загущення рослин в рядах (крок між насінням в ряду збільшується до 3–4 см), але більш вузьку ширину міжрядь (до 7–10 см). Для рядкового широкорядного способу ширину міжрядь збільшують до 90 см, за рахунок чого рослини забезпечуються більшою площею живлення. Застосовується цей спосіб для посіву просапних культур (соняшника, кукурудзи, картоплі, буряка тощо), які потребують додаткової обробки і внесення добрив в період вегетації.
Стрічковий або рядковий спосіб сівби відрізняється від звичайного рядкового тим, що між певною кількістю рядків робиться широке міжряддя (30–40 см). Це дає можливість проведення підживлення, розпушування і додаткових обробок у разі значного засмічення посівів. Застосовується для таких культур, як морква, цибуля, просо, столовий буряк і деяких видів лікарських рослин.
Гніздовий (зокрема й квадратно-гніздовий, шаховий) спосіб передбачає посів насіння рівновіддаленими одна від одної в рядках групами. Але якщо в простому гніздовому ці групи зміщуються відносно одна одної в кожному новому проході сівалки, то за квадратно-гніздового вони розташовуються чітко у вершинах умовних квадратів заданого розміру.
Такий спосіб виконується лише фахівцями високої кваліфікації і застосовується нечасто, хоча дозволяє проводити обробку поля в будь-якому напрямку (вздовж рядків і перпендикулярно їм) із використанням техніки і спеціальних механізмів.
Пунктирний або однозерновой посів здійснюється спеціальними широкорядними сівалками точного висіву і забезпечує рівномірні, незагущені сходи, що не вимагає додаткових робіт з їх проріджування. Цей спосіб більш досконалий, ніж рядковий. Застосовується для висіву кукурудзи, буряків та інших культур.
Розкидні сівалки використовуються як для посіву насіння (переважно трав), так і для розсіювання добрив по поверхні землі.
За своєю конструкцією усі сівалки схожі. Вони мають такі основні вузли й елементи: бункер для зберігання посівного матеріалу (насіння), висівний апарат, насіннєпроводи, сошники і пристосування для закладання насіння.
Також сівалки відрізняються за типом сошників (дискові, лемішного типу, катки для утворення борозенок), за видом насіннєпроводів (трубчасті, воронкоподібні, гофровані, спірально-стрічкові, спірально-дротові), за принципом дії дозувальних апаратів (механічний, пневматичний) таі іншими особливостями пристрою.
Під час вибору потрібної моделі посівного агрегату слід враховувати його надійність в експлуатації, продуктивність, якість і точність виконання посіву, простоту та економічність в обслуговуванні.
Поділитись в соцмережах:
