Тропілелапсоз – нове для України захворювання бджіл

Заняття тваринництвом нерідко пов’язане з такими негативними подіями, як виникнення хвороб та поява шкідників у тварин, яких вирощують у господарстві заради отримання цільової продукції.

Не є винятком у цій сумній ситуації і бджільництво. Бджоли можуть уражатись чималою кількістю властивих лише їм специфічних шкідників та хвороб. Деякі хвороби проявляються тільки на окремих територіях або в якомусь конкретному кліматі, але більшість їх поширена повсюдно.

Швидкому розповсюдженню багатьох хвороб сприяють самі люди через обмін або купівлю-продаж продуктів бджільництва та самих бджіл (маток, бджолопакетів тощо) з віддалених один від одного регіонів.

Без допомоги людини, природним шляхом, збудник здебільшого не здатний долати значні відстані (між країнами, континентами та кліматичними поясами). На це йому знадобилися б століття, а то й тисячоліття. Але в сучасному світі з його глобалізацією й добре налагодженою логістикою відстань перестала бути надійною перешкодою та щитом від заражень на шляху поширення заразних хвороб і різних паразитарних організмів.

Захворювання бджіл, про яке йтиметься в цій статті, тривалий час обмежувалось лише регіонами з теплим кліматом, де зими або зовсім немає, або вона дуже м’яка і нетривала, тому для нас воно вважалося безпечним. Але в останні кілька років тропілелапсоз було виявлено і на пасіках українських бджолярів, хоча офіційно ця хвороба в Україні поки що не зареєстрована.

І багато не знайомих з цією проблемою пасічників не звертають особливої уваги на дивні симптоми, що з’являються у бджіл, або ж просто не розуміють причину того, що відбувається і лишаються беззбройними перед досить серйозною загрозою.

Тропілелапсоз є паразитарним захварюванням бджолиних сімей, яке спричинюють кліщі видів Tropilaelaps clareae та Tropilaelaps mercedesaе, що належать до надродини Гамазові (лат. Gamasina) з надряду Паразитиформні кліщі (лат. Parasitiformes). Зовні, як  і за способом життя, вони мало відрізняються один від одного (незначні відмінності в будові помітні лише під мікроскопом), тому на практиці немає сенсу диференціювати, яким саме з цих двох видів кліщів заразилися бджоли.

Ці кліщі мають дуже дрібні розміри (майже втричі менші за варроа), проте добре помітні навіть для неозброєного ока через свою значну рухливість. Самка завжди дещо довша за самця. Її довжина досягає 1мм, а ширина становить близько 0,5 мм. Довжина самців – до 0,88 мм, а ширина така ж, як і в самок – близько 0,51 мм. Тіло в кліщів напівпрозоре, червонясто-коричневого кольору з різними відтінками.

Кліщі Tropilaelaps clareae та Tropilaelaps mercedesaе мають по 8 ніг і невеликі вирости на передньому кінці тіла. Хитиновий покрив спинної поверхні вкритий безліччю дрібних коротких щетинок, які можна побачити тільки під мікроскопом.

У теплому кліматі, де в бджіл немає безоблітного періоду, кліщі можуть жити 2–3 роки. Але в більшості випадків вони так довго не живуть, оскільки знищують заражену ними бджолину сім’ю набагато раніше, а отже, гинуть і самі паразити, оскільки без бджіл вони не здатні продовжувати свою життєдіяльність.

Після загибелі зараженої сім’ї виживає лише невелика кількість кліщів – ті, що переселились у нову бджолосім’ю та продовжили свій життєвий цикл.

Дорослі кліщі та їх личинки живляться гемолімфою бджолиних личинок, а також рідкими поживними речовинами, якими бджоли годують розплід. На відміну від повільних і неповоротких варроа, ці кліщі доволі спритні. Вони з порівняно великою швидкістю переміщаються бджолиними комірками (чарунками), і зловити їх складно.

Ні дорослі кліщі тропілелапс, ні їхнє потомсство не здатні живитись гемолімфою дорослих бджіл, медом, пилком чи іншими продуктами бджолиної життєдіяльності. А прожити без їжі кліщі можуть лише 2–3 доби. Тому, якщо у вулику немає розплоду, то популяція шкідників гине через декілька днів, а бджолина сім’я позбувається паразитів та очищується.

Така особливість кліщів тропілелапс зумовлює можливість їх існування виключно в спекотному кліматі, де бджолині сім’ї не мають сезонної перерви в роботі маток і де відсутній тривалий безрозплідний період.

У нашому кліматі, де безрозплідний період у бджіл триває кілька місяців, кліщ не може пережити зиму. І навіть потрапивши якимось чином на пасіку влітку, він загине пізно восени від голоду.

Життєвий цикл кліщів тропілелапс. Вже через кілька діб після виходу з розплідної комірки молоді кліщі стають статевозрілими і починають паруватись. А ще через кілька днів запліднена самка ховається в комірку з розплодом (за день-два до її запечатування), і невдовзі (через 48 годин після запечатування) вона відкладає на личинку бджоли чи трутня 3–4 яйця.

У сприятливих для їх розвитку умовах (достатня вентиляція, тепло та різноманітність рідких поживних речовин), яйця кліща починають розвиватись, внаслідок чого потроху ушкоджують живу личинку бджоли або трутня. Самка кліща в цей час теж живиться гемолімфою залялькованої бджолиної личинки.

Через постійні пошкодження личинка бджоли або гине (якщо паразитів багато, оскільки відкласти яйця в комірку могла не одна самка кліща, а відразу декілька), або розвивається з порушеннями будови тіла (у разі невеликої кількості паразитів у комірці).

Розвиток від яйця до молодого кліща Tropilaelaps clareae чи Tropilaelaps mercedesaе триває 6–9 діб (залежно від виду й умов). Повністю сформовані молоді кліщі прогризають кришечку комірки та виходять на поверхню рамки. Відповідно до термінів дозрівання, бджолиний розплід не встигає до цього часу завершити свій розвиток і гине від нанесених кліщем пошкоджень або ж внаслідок механічного порушення цілісності кришечок комірок та розвитку супутньої мікрофлори.

Якщо молода бджола все ж таки не гине від перерахованих причин і встигає розвинутись до стану імаго, то в більшості випадків вона виводиться неповноцінною (з недорозвиненими чи відсутніми крилами, ногами, вкороченими деякими частинами тіла, без вусиків тощо). У разі значної кількості кліщів у вулику порушується (сильно уповільнюється або повністю припиняється) весь процес нормальної зміни старих робочих бджіл молодими.

Оскільки старі бджоли гинуть своєю природною смертю, а молоді їм на зміну не приходять, бджолині сім’ї швидко втрачають чисельність і слабшають. А внаслідок того, що у вулику майже не залишається молодих бджіл, матка не отримує нормального харчування (маткове молочко виробляють переважно молоді бджоли) і сильно знижує свою продуктивність, що послаблює сім’ю ще сильніше.

Деякі з уражених кліщами сімей гинуть за пару місяців, не встигнувши дожити до осені, коли матки припиняють сіяти і з’являється шанс позбутися паразитів. Заражені сім’ї, що дожили до осені, в зиму йдуть слабкими і з цієї причини часто не доживають до весни.

Донедавна ці види кліщів не зустрічались у нашому кліматі, але зараз ситуація змінилася. З’являється інформація про зараження бджолиних сімей на пасіках, розташованих у центральних та південних областях України.

У південних регіонах планети, де тропілелапсоз реєструється давно, зараження здорової сім’ї відбувається різними шляхами. Насамперед, внаслідок близьких контактів дорослих бджіл між собою поза вуликами. Кліщ здатний переміщатися з одного вулика до іншого на бджолах, які контактували одна з одною в полі, на квітках медоносів.

Такі випадкові контакти і передачі збудника захворювання нерідко відбуваються під час кочівель заражених і здорових пасік на одне й те саме поле, або в разі сусідства заражених стаціонарних пасік і пасік зі здоровими бджолами в межах одного населеного пункту. Кліщі можуть «переїжджати» на бджолах із зараженого вулика до благополучного під час бджолиних крадіжок чи в разі відвідування одних і тих же джерел питної води робочими особинами з різних вуликів.

В Україні, де це захворювання поки ще лишається нетиповим, бджоляр може «купити» тропілелапсоз разом із придбаними в інших господарствах матками чи бджолопакетами. Поширити тропілелапсоз на своїй пасіці можна також внаслідок перестановки рамки із зараженої сім’ї у вулик зі здоровими бджолами.

Теоретично переносити кліщів можуть і рої, але на практиці таке навряд чи станеться, оскільки заражена сім’я не зможе набрати достатньої сили для роєвого стану.

Тропілелапсоз проявляється лише влітку. Насамперед ним вражається трутневий розплід. Якщо кліщів чимало, то дорослі Tropilaelaps clareae і Tropilaelaps mercedesae, а також їхні личинки паразитують на будь-якому наявному розплоді.

Під час уважного огляду можна помітити, що уражений розплід розташовується в комірках зміщено, має дефекти (потворності), а деякі недорозвинені личинки виступають за межі комірок. Запечатаний розплід, що вже знаходиться на виході, може мати маленькі отвори в кришечках.

Внаслідок зараження бджолиної сім’ї тропілелапсозом загальна кількість розплоду у вулику зменшується. Сім’я стрімко (за 2–4 тижні) слабшає. Кількість молодих бджіл помітно зменшується, а молоді особини, що з’явилися з розплоду, мають помітні каліцтва. На землі біля льотків з’являється чимало викинутих з вулика мертвих бджіл з дефектами, лялечок та личинок.

Дорослих кліщів в умовах сильного зараження сім’ї можна побачити на рамках, всередині комірок, на стінках та дні вулика. В одній комірці можна налічити від 1–2 кліщів до 20–30 особин!

У разі підозри на тропілелапсоз необхідно звернутись у ветеринарну лабораторію для підтвердження чи спростування початкового діагнозу. Фахівцям для проведення дослідження потрібно надати рамку із запечатаним розплодом або частину рамки розміром не менше 3 × 15 (см), 100–150 живих вуликових бджіл та сміття з дна вулика. Проби слід надати в лабораторію одразу після відбору (не позніше ніж через 8–10 годин).

Згідно з ветеринарними правилами у разі підтвердження діагнозу про це повідомляють усіх бджолярів у межах адміністративного району. У неблагополучному господарстві запроваджується карантин, який забороняє будь-яке переміщення бджолиних сімей, продаж маток, бджолопакетів та реалізацію продуктів бджільництва. Карантин з пасіки знімають через рік, якщо захворювання усунуто та повторних випадків не помічено.

Якщо вражено лише кілька сімей, то найкраще спалити їх разом із усім вмістом і не ризикувати всією пасікою, особливо якщо вона численна.

Якщо ж виявлене ураження значної частини сімей на пасіці (чи населеному пункті), то бджіл потрібно терміново лікувати. Бджолярі з південних регіонів вже напрацювали кілька варіантів таких заходів. Найбільш ефективними є два з них.

У першому випадку використовують біологічні особливості кліща, а саме: його нездатність живитись нічим іншим, окрім рідин личинок, та його загибель внаслідок тривалої відсутності їжі.

Щоб вилікувати сім’ю, всі рамки з розплодом потрібно забрати з вулика та перетопити у воскотопці. Разом з розплодом та рамками знищиться і основна частина кліщів. Після цього дно вулика слід застелити білим папером, змащеним вазеліном або літолом. На білому тлі кліщі, що обсипаються, будуть добре помітні, а вазелін чи літол перешкоджатимуть їхньому переміщенню.

Бджіл потрібно забезпечити 1–2 повномедими рамками, в яких відсутні вільні комірки для засіву, и вночі (коли всі льотні бджоли вже повернулись до вулика) перенести в холодне темне місце (у погріб, зимівник, промисловий холодильник тощо) на 4–5 днів. Матку на цей час краще посадити в кліточку, щоб убезпечитись від нового розплоду у вулику.

Створивши штучним чином бджолам безрозплідний період тривалістю більше, ніж кліщі можуть проіснувати без їжі, ми даємо можливість сім’ї позбутися шкідників за рахунок особливості їх фізіології.

Поки бджоли перебувають у низькотемпературному середовищі, територію пасіки та прилеглу до неї ділянку радіусом приблизно 50 метрів потрібно обов’язково обробити дезакарицидними засобами. Підійдуть і ті, що застосовуються для очищення місцевості від іксодових кліщів: «Цифокс», «Таран», «Доброхім», «Бриз 25% е. к.» та інші.

Через 4–5 діб бджіл слід повернути на їх попереднє місце – переселити в продезинфіковані чисті вулики і забезпечити свіжою вощиною. Папір із дна вулика треба спалити, а старі вулики знезаразити полум’ям газового пальника. Матку випускають з кліточки лише через 7–10 днів від початку лікування.

Протягом наступних 10–14 днів потрібно кілька разів обробити сім’ю мурашиною кислотою або препаратими, що використовуються для боротьби з варроатозом. Після завершення лікування слід поспостерігати за пасікою щодо повторної появи кліщів до кінця сезону.

Інший ефективний спосіб полягає у використанні щавлевої кислоти. 65%-ий розчин щавлевої кислоти щіточкою наносять на поверхню рамок і залишають їх просохнути за межами вулика впродовж 10–15 хвилин, після чого повертають назад у вулик. Обробку повторюють через кожні 4–6 днів до повного знищення паразитів.

Практика бджолярів довела, що цей метод дозволяє знищити як дорослих кліщів, які знаходяться у відкритих стільниках і на рамках, так і тих, які заховані в запечатаних розплідних комірках.

Якщо неподалік з’явились пасіки, заражені цим паразитом, то для профілактики можна застосувати різні протикліщові смужки, якими користуються при варроатозі.

Невідомо, чи приживеться на наших пасіках цей південний паразит. Теоретично – найближчим часом не повинен. Але не варто забувати, що клімат у наших широтах з кожним роком стає більш спекотнішим, а кліщ, як і будь-яка жива істота на планеті, має здатність пристосовуватись і змінюватись. Тому нам не можна сподіватися лише на біологічні та кліматичні бар’єри.

Віталій Чугуєвець