Кропива (лат. Urtíca, родина Кропив’яні) – рід одно- і багаторічних квітучих трав’янистих рослин, який об’єднує понад 45 видів, найбільшого поширення серед яких отримали кропива дводомна (лат. Urtica dioica) і кропива жалка (лат. Urtica urens). Рослини кропиви зустрічаються як у Східній, так і в Західній півкулях Землі, вони добре відомі й широко розповсюджені майже по всьому світу, за винятком зон поблизу Північного та Південного полюсів. Перша класифікація видів кропиви, об’єднаних в один рід Urtica, була здійснена Карлом Ліннеєм у 1753 році, в його роботі «Species Plantarum».
Стебла рослини прямостоячі, зазвичай чотиригранні. Залежно від кліматичної зони, поживності ґрунту та виду, кропива може досягати заввишки 0,1–3,0 м. Рослина має захисну особливість – жалкі голкоподібні волоски, розташовані на поверхні її листя і стебел. Вони містять мурашину кислоту, яка при дотику до шкіри викликає сильне відчуття опіку та болючість.
Підземні кореневища багаторічних видів рослини утворюють густу, сильно розгалужену мережу, завдяки чому кропива добре зберігає свої популяції. Крім вегетативного способу, вона також успішно розмножується насінням.
Цвіте культура зазвичай у червні – липні, запилюється здебільшого вітром. Серед її видів є як дводомні рослини (кропива дводомна), так і однодомні (кропива жалка, кропива коноплева). Плоди, дозрівання яких відбувається у липні – серпні, є сплюснутими яйцеподібними або еліптичної форми горішками. Усередині них розташовується дуже дрібне насіння: маса 1 тис. штук не перевищує 0,14 г.
Незважаючи на те, що кропива зустрічається повсюди та цілком може вважатись бур’яном, її унікальні якості використовуються людством протягом багатьох століть і ставлять цю культуру в один ряд з найбільш цінними і корисними рослинами нашої планети. Кропива відома своїми кормовими, харчовими, цілющими і технічними властивостями, тому слугує сировиною для фармацевтичної, харчової, текстильної, косметичної та інших галузей народного господарства.
У зеленій масі рослини містяться вітаміни, білки, мінерали та інші поживні речовини, які сприяють активізації ростових процесів, тому кропива незамінна в якості кормової культури для годування й вирощування сільськогосподарських птахів, а також у тваринництві, для отримання органічної продукції. Завдяки своїй високій врожайності, яка перевершує у 1,5–2 рази традиційні кормові культури, і багатому хімічному складу, що забезпечує повноцінну кормову базу всім видам сільськогосподарських тварин, кропива сьогодні може стати лідером у кормовиробництві.
У деяких європейських країнах (Німеччині, Швеції, Білорусі, Литві, Латвії) і в США вирощування кропиви як кормової культури набуває все більших масштабів. Багаторічні види кропиви, серед яких найбільше застосування отримали кропива дводомна і кропива коноплева, забезпечують близько 8–10 т зеленої маси з одного гектара посівів щорічно, не потребуючи особливих умов догляду. На зрошуваних землях і за умов достатнього азотного живлення цей показник буде набагато вищий, до 20–40 т.
Плантація багаторічних видів кропиви зберігає свою врожайність протягом 8–10 років без додаткових заходів по її утриманню. До того ж, на відміну від традиційних кормових культур, кропива не виснажує ґрунт і навіть частково виводить з нього солі важких металів, що є істотною перевагою рослини. Високі показники холодо- та зимостійкості, хороша пристосованість до умов існування в помірному кліматі, тривалий період вегетації (з ранньої весни і до пізньої осені) та активне нарощування високопоживної зеленої маси, які дозволяють отримувати не менше 2–3 укосів за сезон, у поєднанні з низькою собівартістю продукту і стійкістю рослини до різних захворювань, роблять кропиву однією з найбільш вигідних і перспективних культур для вирощування у степових і лісостепових зонах середніх широт.
Кропиву можна заготовлювати не лише як зелений корм або силосну масу, але й переробляти на білково-вітамінні концентрати у вигляді брикетів, гранул, вітамінного борошна тощо. Навіть невелика кількість кормових добавок з кропиви в раціоні сільськогосподарських тварин і птиці сприяє підвищенню їх продуктивності та поліпшенню якості одержуваних продуктів: у корів зростають надої молока, а крім того, підвищується його жирність; збільшується несучість у курей-несучок; у м’ясних порід худоби і птиці спостерігається зростання добових приростів.
Також незаперечною є й харчова цінність кропиви. З давніх-давен її перші весняні пагони, багаті хлорофілом і фітонцидами, служили джерелом вітамінів (А, С, Е, групи В, К), таких необхідних елементів як кальцій, марганець, залізо, калій, магній, фосфор, кремній, хлор, мідь, сірка, а також органічних кислот, білка, азотистих сполук (18–20%), жирів (до 7%), крохмалю (9–10%) та інших біологічно активних речовин для відновлення організму після тривалого зимового періоду. За своїми поживними якостями листя молодої кропиви не поступається бобовим культурам, зокрема квасолі та зеленому горошку.
Ніжні паростки кропиви мають смак, що нагадує листя шпинату. Їх збирають до того часу, поки висота рослини не перевищить 20 см. Найбільшою користю відзначаються саме верхівки пагонів довжиною 1,5–5 см. Перед вживанням в їжу їх бланшують або перетирають, щоб позбутися жалючих волосків, а потім додають у салати, перші страви, готують у вигляді пюре, соусів до м’яса, грибів, картоплі, випічки.
Стебла кропиви квасять, маринують або засолюють. За своїми поживними і смаковими якостями вони перевершують традиційну в нашому харчуванні квашену капусту. В кухнях деяких країн молоде коріння рослини успішно замінює спаржу.
Кропиву використовують для приготування алкогольних (вино, пиво) і безалкогольних напоїв. З висушеного молодого листя і суцвіть кропиви готують смачний та цілющий чай. Подрібнена до порошкоподібного стану суха зелень кропиви входить в якості приправи до складу деяких сортів сиру, м’ясних і ковбасних виробів. Крім того, такий порошок, як і свіже листя рослини, має властивості консерванту і допомагає довше зберігати свіжими рибу, м’ясопродукти, молоко та запобігати їх псуванню. Зелений барвник, що використовується в харчовій промисловості, виробляється з надземної частини рослини. Коріння застосовують для отримання барвника жовтого кольору.
З давніх часів добре відомі цілющі властивості кропиви. В наші дні її застосовують не тільки в народній, але й у традиційній медицині. Рослина надає кровоспинну, протизапальну, бактерицидну, протиревматичну, ранозагоювальну, сечогінну дію. Вживають препарати з кропиви при різних захворюваннях суглобів, м’язових болях, у разі анемії, порушень функцій печінки, жовчного міхура, шлунково-кишкового тракту.
Ефективна кропива й у лікуванні бронхіту, туберкульозу, тонзиліту, гінгівіту, пародонтозу, екземи, при порушенні обміну речовин та ін. Свіжий сік кропиви, а також настояний на вині чи воді порошок з її насіння – надійний засіб для відновлення потенції і загального зміцнення організму. На випадок радикуліту чи ревматизму дієвими є «кропив’яні ванни», коли уражені хворобою осередки обробляють жалкими, щойно зірваними рослинами.
Кропива, як і будь-яка інша рослина з лікувальною дією, має свої протипоказання. Вживати будь-які препарати або засоби з кропивою не можна при вагітності, тромбофлебіті, варикозі, гіпертонічній хворобі, атеросклерозі, гострих ниркових захворюваннях, у разі можливих внутрішніх кровотеч чи проблем зі згортанням крові (тромбофілії).
Фармацевтичні компанії багатьох країн закуповують сировину у вигляді висушеного листя й кореневищ кропиви. Такі країни як Німеччина, Болгарія, Польща, Канада, США, Мексика та ін. постачають на світовий ринок сертифіковану органічну продукцію за закупівельною ціною 2–6 $/100 г. Для неорганічної сировини ціна набагато нижча, близько 1 $/100 г.
Збирають кропиву не тільки на плантаціях, а й у дикій природі, що також дозволяє отримати непоганий прибуток. Проводять збір уранці, після висихання роси. З одного гектара оброблюваної площі можна отримати від 2,5 до 4 т лікарської сировини.
У цьому бізнесі дуже важливо дотримуватися правил технологічного процесу сушки врожаю, щоб зберегти зелене забарвлення в сухого листя кропиви. Для цього слід розстелити зібрані частини рослини тонким шаром і просушувати їх у затінку, уникаючи попадання прямих сонячних променів. Під дією сонця відбувається руйнування хлорофілу, висушена сировина знебарвлюється, набуває сіро-коричневого кольору, втрачаючи при цьому свої лікувальні якості, що також знижує товарну цінність продукту.
Ефірна олія, яка міститься у свіжому кропив’яному листі, є цінним компонентом для парфумерної та косметичної галузей. На її основі роблять омолоджуючі, зволожуючі, освіжаючі вітамінні креми, маски, шампуні, лосьйони з відновлювальною дією, а також інші засоби для догляду за шкірою й волоссям.
Більшість видів кропиви в старовину використовувалися як прядильні рослини. З волокнистих стебел після попередньої обробки виходила надзвичайно міцна та гігроскопічна пряжа. Залежно від виду вирощуваної кропиви, пряжа призначалася або для виробництва грубих текстильних виробів (мішки, ковдри, рибальські сіті, вітрильне полотно, канати), або для виробів вищої якості (одяг, постільна білизна тощо).
Найбільш придатним для такої переробки вважається вид кропива коноплева (лат. Urtica cannabina), поширена в таких країнах як Монголія, Китай, Іран, Росія (зокрема регіон Сибіру) і на значній частині Східної Європи, хоча й інші високорослі види кропиви можуть успішно конкурувати з нею.
Відомий також особливий вид кропиви –кропива китайська (лат. Boehmeria nivea) або рамі, волокна якої мають надзвичайну шовковистість та м’якість. Легка, дуже приємна на дотик тканина, що охолоджує в спеку, виробляється саме з цієї рослини. Вона користується великим попитом, а детальна технологія її виготовлення тримається в секреті.
Кропива китайська – рослина багаторічна й швидкоростуча. Її плантації можуть давати гідні врожаї до 3-х, а при хорошому догляді і відповідних кліматичних умовах – до 6 разів за сезон. Після посадки культура розростається і зберігається на одному місці 8–12 років.
Тканини та пряжа з кропиви дуже популярні в Японії, Китаї, Кореї та інших азіатських країнах. Вони нітрохи не поступаються звичним для нас бавовні чи льону, а завдяки особливій структурі волокон можуть вбирати набагато більше вологи, ніж вовна, бавовна та інші прядильні тканини. До того ж, вирощування кропиви, на відміну від бавовни, не вимагає застосування пестицидів, а врожайність її стебел може конкурувати з рослинами льону. У середньоєвропейському кліматі вона становить 45–55 ц/га.
Щоб зберегти стабільно високий рівень волокон у стеблах, рослини розмножують вегетативним способом, оскільки насіннєвий спосіб призводить до значної неоднорідності посівів. Також практикують вирощування кропиви через розсаду, для чого насіння висівають навесні в індивідуальні торф’яні горщики, а до літа пересаджують підрослі сіянці у відкритий ґрунт.
Щоб отримати волокна високої якості, рослини регулярно поливають. З недавнього часу, з метою задовольнити зростаючий попит на натуральні тканини з кропив’яного волокна, деякі компанії Австрії, Італії, Німеччини (компанія «Stoffkontor» в м. Люхов, Нижня Саксонія) та Фінляндії почали відродження їх виробництва у промислових масштабах.
Є в кропиви й багато інших застосувань. Здавна її використовували у виробництві паперу. Перші православні книги, виготовлені з волокон кропиви, конопель та льону, практично повністю зберегли свій первозданний вигляд, уникнувши руйнівних вікових процесів. Старовинна технологія застосовується й нині в кустарних майстернях для отримання оригінального паперу ручної роботи.
Кропива, що росте в саду, або на дачній ділянці, є не тільки відмінним добривом (у вигляді гумусу чи мульчуючого шару), але й виконує функції природного пестициду. Азотисті сполуки, солі заліза, магнію, сірки, які містяться в ній, допоможуть збагатити ґрунт і забезпечити інші рослини поживними елементами. За допомогою кропив’яного відвару або настою, яким обприскують інші культури, можна запобігти їх ураженню шкідливими комахами, такими як тля, і грибковими захворюваннями, зокрема борошнистою росою.
Культивування кропиви здійснюється людиною вже більше п’яти тисячоліть. Відомо, що її вирощували ще в Стародавньому Єгипті. Сьогодні питання про доцільність розведення цієї рослини також актуальне, і багатьма фермерами-хліборобами воно вирішене позитивно.
Для розмноження кропиви застосовують три основні методи: прямий посів насіння в ґрунт, вирощування через розсаду з подальшою пересадкою у відкритий ґрунт і вегетативний спосіб шляхом ділення кореневища або відсадження прикореневих пагонів.
Щоб створити оптимальні умови для її успішного вирощування, необхідно перш за все правильно вибрати ділянку. Найкраще рослина розвивається на чистих, пухких, родючих, добре зволожених (але без застою вологи) ґрунтах, у півтіні. Важкі, з поганою аерацією, сухі піщані, або засмічені багаторічними бур’янами землі не годяться для розведення кропиви. Кращими попередниками для кропиви є картопля, цукровий буряк, кукурудза та інші просапні культури.
Перед посівом ґрунт на ділянці слід добре розпушити й одночасно ретельно видалити всі бур’яни. Застосування гербіцидів небажане, оскільки воно вплине на показники екологічної чистоти кінцевого продукту й може зіграти негативну роль у формуванні закупівельної ціни на кінцевий продукт. Те саме стосується й добрив. Азотомісткі та фосфорні добрива дуже сприятливі для зростання кропиви. При внесенні їх у ґрунт слід віддавати перевагу препаратам органічного походження й чітко дотримуватися дозування.
Після оранки поле рекомендується двічі заборонувати. Важливо не застосовувати для цього важку, великогабаритну техніку, щоб не ущільнювати землю. Сіяти кропиву можна як ранньою весною, після танення снігового покриву, поки земля ще зберегла достатню кількість вологи, так і пізно восени. Оскільки насіння її дуже дрібне, то його необхідно попередньо змішати з піском, а також додати насіння будь-якої маячної культури. Посів здійснюють широкорядним способом, з міжряддями 0,3 м восени і 0,4–0,5 м навесні, при глибині загортання насіння 1–1,5 см, використовуючи для цього звичайні зернові або зерноовочеві сівалки.
Кропива має гарну схожість, але спочатку розвивається надто повільно. Проростки зазвичай з’являються наприкінці квітня – на початку травня, коли повітря прогріється не менше ніж до +8°С. На початкових етапах росту культура дуже чутлива до несприятливого впливу бур’янів, тому потрібно постійно стежити за їх появою і негайно видаляти небажані рослини з кропив’яної плантації. Другий важливий фактор – достатні поливи.
У разі вегетативного розмноження кореневище кропиви ділять на живці з декількома бруньками, їх довжина має бути не менше 10 см. У середині квітня заготовлені живці висаджують у ґрунт на глибину 5–7 см. Відстань між саджанцями в рядах становить 25–30 см, а міжряддя зберігаються в межах 40–50 см. Після достатнього розвитку кореневої системи, який зазвичай завершується через 1,5 місяці після посадки, починає активно розвиватися надземна частина рослин.
Скошування кропиви на зелений корм проводять у фазі бутонізації, на висоті не менше 10 см від поверхні ґрунту, щоб забезпечити гарне відростання вегетативної частини. Для силосування вибирають період у будь-який час з початку й до кінця цвітіння. У фазі повного цвітіння здійснюють збір рослини як сировини для отримання текстильних волокон. Після кожного скошування бажано проводити підживлення посівів. Можна використовувати для цього водний розчин курячого посліду (1:10).
Поділитись в соцмережах:
