Ботанічна характеристика сої
Соя – однорічна трав’яниста рослина з жорстким стрижневим, відносно коротким коренем. Від стрижневого кореня відходять довгі й тонкі бічні корінці, які проникають вглиб на 1,5–2 м. Висота рослини може становити від 20 см до 1,5 м залежно від сорту сої, а також кліматичних та ґрунтових умов її зростання. Стебло пряме, товсте або тонке, у деяких сортів сланке чи витке, добре розгалужене.
Від центрального стебла в нижній його половині або третині відходять бокові гілочки. Вони можуть розташовуватись як в одній площині, так і в різних. У деяких форм бокові пагони розвивають гілочки другого порядку.
Стебло й бокові гілочки припиняють свій ріст, коли верхня брунька викидає суцвіття-китицю. Проте, існують і сорти з необмеженим ростом – їх витягнута тонка верхівка розвиває листя. Перший варіант властивий формам з прямими, грубими стеблами й бічними гілками, другий – формам з тонкими, виткими стеблами.
Вся рослина сої зазвичай вкрита дрібними щетинками жовтого, рудуватого чи білого кольору. Опушення може бути коротким, повстистим, густим, довгим, розрідженим, притиснутим, припіднятим, гострокінцевим тощо.
Плід – біб, як і вся рослина вкритий щетинками. Розрізняють дрібні боби, завдовжки 3–4 см, середні – 4–5 см і великі, які досягають 6–7 см уздовж. За формою вони бувають прямі, мечеподібні, серпоподібні, з гладенькими або фігурними стулками. Дозрілі боби набувають жовтого, рудого, брунатного кольору. Кількість їх на рослині становить від 10 до 400 шт. Залежно від сорту спілі плоди розтріскуються або ж лишаються закритими.
Біб містить від одного до чотирьох зерен. Маса тисячі штук складає від 50 до 450 г. Діаметр дрібних зерен 5–5,4 мм, середніх 6–7 мм, великих 9,5–9,8 мм. Колір насіння дуже різноманітний: жовтий, зелений, коричневий, чорний. Зустрічаються сорти з двоколірним зерном, так званого мармурового забарвлення. Рубчик зерен також може бути різного кольору: бурий, чорний, коричневий, світло-коричневий чи сірий, світлий. Розрізняють зерно за формою: округле, округло-овальне, овальне, видовжене овальне, пласке, опукле.
Вимоги до умов середовища
Соя – східноазійська рослина, яку протягом тисячоліть вирощували в Японії, Китаї, Кореї, тому вона пристосована до зростання й розвитку в зонах з тривалим безморозним періодом і вологим, теплим літом. Це пояснює, чому найкращих врожаїв вдається досягнути при вирощуванні сої в регіонах, схожих за своїми кліматичними умовами до основного ареалу її поширення.
Рослини сої адаптуються до різних кліматичних зон, тому культуру успішно вирощують у багатьох країнах світу. Однак кращі врожаї збирають у кліматичних умовах, де температура з травня по вересень приблизно дорівнює +25°C. Температура нижче +18°C і вище +40°C може негативно позначитися на зростанні сої.
Для вирощування сої потрібна сума активних температур від 1800°С й вище, з кількістю безморозних днів не менше ніж 120–150, при середньодобовій температурі не нижче +15°С. Найбільше тепла соя потребує в період цвітіння та достигання бобів. Для нормального перебігу цих фаз потрібна середня температура +18…22°С. Порівняно висока температура необхідна й для проростання насіння: оптимальною є температура +15…20°С, а мінімальна температура знаходиться в межах +10…12°С. Весняні заморозки –1…2,5°С соя переносить легко та не вимерзає, лише дещо затримується в розвитку. Осінні заморозки пошкоджують листя, але в разі їх настання незадовго до завершення дозрівання, якихось втрат врожаю не відбувається.
Соя належить до рослин короткого дня. В умовах довгого дня час зростання культури збільшується через затримку цвітіння та дозрівання насіння. При зменшенні денного часу її вегетаційний період різко скорочується, спостерігається прискорення термінів цвітіння, але затримується налив і дозрівання бобів. Цвітіння визначається тривалістю світлового дня: у багатьох сортів воно починається за умови, коли дні стають коротші іж 12,8 годин. При довгому дні фаза цвітіння значно уповільнюється.
Різний вплив тривалості дня на етапи розвитку сої виражається в тому, що фотоперіод (тривалість денного освітлення) визначає не лише сам процес розвитку, але й ростові явища, а також процеси, пов’язані з прискоренням або затримкою старіння зеленої тканини рослини. Під впливом довгого дня на початку розвитку або протягом усього вегетаційного періоду рослини, прискорюється пожовтіння й опадання листя, в зв’язку з чим швидше відбувається налив та дозрівання бобів. В умовах довгого дня останні фази розвитку сої проходять швидше, ніж при короткому дні.
Зміни процесів розвитку й зростання, спричинені довжиною дня, створюють значний вплив на продуктивність рослини. Зі збільшенням довжини дня, за умови достатнього азотного живлення, число вузлів і бобів, а також кількість зерен у бобах сої зростають. Однак абсолютна вага зерен при цьому зменшується.
Соя входить у групу середньостійких до посухи культур. Протягом вегетаційного періоду вона потребує вологи у 3–4 рази більше, ніж пшениця. Рослини сої легше переносять надмірне зволоження, ніж посуху. Проте діяльність азотфіксуючих бульбочкових бактерій при перезволоженні різко пригнічується.
Щоб відбулося набухання й успішне проростання сої, води потрібно 130–160% від маси самого насіння. З моменту появи сходів і до початку цвітіння рослина менш залежна від вологи й порівняно добре переносить посуху. Її потреба в достатній кількості води, так само як і в сприятливій температурі, досягає максимуму під час цвітіння й наливу бобів.
Оптимальна зволоженість ґрунту для сої складає 70–80% від граничної польової вологоємності, повітря – 70–75%.
Райони сталих врожаїв сої відзначаються вологим літом, особливо під час другої половини вегетації рослини.
Соя добре вдається на всіх ґрунтах, крім солонцюватих, важких і кислих, а також заболочених. Вона може успішно вирощуватися на чорноземах, каштанових і дерново-підзолистих землях різного механічного складу, а при достатній кількості поживних речовин – навіть на пісчаних. Оптимальною для сої є кислотність ґрунту рН 6,0–7,0.
Високі врожаї сої досягаються на окультурених, збагачених гумусом і вапном, удобрених та пухких ділянках, які легко прогріваються.
Кращими ґрунтами для сої є структуровані, достатньо вологоємні, з потужним коренезаселеним шаром, високородючі, з оптимальним запасом рухливих елементів мінерального живлення, здатні легко прогріватися, багаті на гумус землі зі складом материнської, ґрунтоутворюючої породи. Виходячи з біологічних особливостей рослин сої, обробка ґрунту повинна бути відносно глибока. Однак на еродованих землях і при повторних посівах по стерньових попередниках доводиться вдаватися до її мінімалізації під цю культуру.
Попередники сої в сівозміні
Посіви сої розміщують у просапних ланках сівозмін, на полях, чистих від бур’янів, з достатніми запасами вологи й поживних речовин у ґрунті. Такими попередниками є: озима та яра пшениці, озиме жито, ячмінь, кукурудза, картопля, овочеві.
Соя в сівозміні сприяє підвищенню культури землеробства і врожайності наступних зернових культур.
Соя – один з кращих попередників для багатьох культур. Вона покращує фізичні властивості ґрунту. Завдяки симбіозу її коренів і бульбочкових бактерій соя розпушує поверхневий шар, внаслідок чого полегшується проникнення в землю вологи, зростає економія її витрачання, і підвищується врожайність наступних культур у сівозміні.
Небажаними попередниками для сої вважаються: суданська трава, соняшник, а також бобові культури, що вражаються аналогічними шкідниками й хворобами.
Соя добре відома як хороший попередник для зернових, технічних, кормових та інших культур, тому введення її в сівозміну, правильне чергування з іншими культурами сприяють поліпшенню складу попередників, а отже й продуктивності сівозміни, нормалізують азотний баланс ґрунту, підвищують вміст протеїну та покращують якість кормів. Розміщують її не ближче як за 500 м від насаджень білої та жовтої акації, а також від посівів бобових культур, у яких є спільні з нею шкідники та хвороби.
Обробіток ґрунту
До системи основного обробітку ґрунту входять лущення стерні й зяблева оранка плугом з передплужником.
Лущення стерні покращує врожайність сої. Найвищі результати від проведення операції досягаються в разі правильного й своєчасного її проведення: одночасно з прибиранням попередніх колосових культур і не глибше ніж на 5 см. Кращим знаряддям для лущення є дискатор (дисковий лущильник).
При проведенні другої операції в системі обробітку ґрунту – оранки – велике значення для підвищення родючості ґрунту та урожайності сої мають час та глибина оранки.
Зяблеву оранку здійснюють у найранніші можливі строки плугами з передплужниками (культурна оранка), оскільки запізнення з її проведенням знижує врожайність сої.
Дуже велике значення для врожайності сої має глибина зяблевої оранки. Кращі врожаї досягаються при глибкій оранці, ніж при мілкій, особливо якщо її проводять плугами з передплужниками, в поєднанні з попереднім лущенням стерні.
Ґрунт, глибоко зораний на зяб, протягом усього вегетаційного періоду рослин має пухкіший верхній шар, що забезпечує збереження ґрунтової вологи, хорошу аерацію ґрунту та мобілізацію нітратного азоту.
Також глибока зяблева оранка значно зменшує засміченість посівів сої.
Передпосівний обробіток ґрунту
Правильна система передпосівного обробітку тісно пов’язана з системою зяблевого обробітку землі. На полях, зораних на зяб, перший обробіток ґрунту рано навесні проводять з метою створення ізолюючого шару на її поверхні. Призначення цього шару – зберегти вологу в ґрунті, яка накопичилась за осінньо-зимовий період.
На легких і добре підготовлених з осені ґрунтах ізолюючий шар створюють методом шлейфування, з застосуванням шлейф-волокуші. Таке знаряддя вирівнює поверхню ґрунту без його розпорошування. Навесні шлейфування можна здійснювати раніше, ніж боронування, незабаром після сходу снігу. На важких, злитих ґрунтах застосовують важкі борони, якими можна домогтися кращого обробітку ґрунту; як боронування, так і шлейфування проводять під кутом до напрямку борозен.
Крім цього ранньовесняного обробітку зябу, що створює потужніший, пухкий шар ґрунту, під посів сої проводять культивацію, використовуючи для цього зазвичай лапові знаряддя. Культивацією також очищають ґрунт від бур’янів.
На площах з недостатнім або нестійким зволоженням, а також у роки весняної посухи верхній шар ґрунту нерідко пересихає. У таких випадках окрім культивації під час обробітку зябу під сою безпосередньо перед посівом застосовують прикочування. Такий метод підсилює підняття води по капілярах з нижніх вологих горизонтів ґрунту до його верхнього шару.
Насіння та сівба сої
Для посіву потрібно використовувати тільки добре відсортоване й вирівняне за величиною насіння з високою схожістю та енергією проростання. Насіння сої з високим вмістом білка та жиру при поганих умовах зберігання швидко втрачає польову схожість і знижує енергію проростання, тому якість посівного матеріалу обов’язково перевіряють навесні. У насіння повинна бути хороша наповненість і висока питома вага. Також важливими умовами є відсутність у ньому карантинних бур’янів, живих шкідників та їх личинок, небезпечних для сої.
Насіння великого та середнього розміру має кращі посівні якості й вищу врожайність, ніж дрібне. Для посіву використовують очищене насіння першої та наступної репродукцій районованих сортів. Найвищі врожаї соєвого зерна досягаються при використанні в посівах насіння першого класу.
Іноді після сівби спостерігається різке зниження температури. В холодному ґрунті насіння й проростки значною мірою вражаються патогенними мікроорганізмами, що призводить до відсутності сходів. Щоб підвищити польову схожість насіння, перед сівбою його обробляють протигрибковими й антибактеріальними засобами. Найбільшої популярності останнім часом здобули препарати, що складаються з біологічного інокулянту та містять у своєму складі прилипачі й протруйники. Наприклад, РізоФло 5 чи ХіСтік Соя. Серед новаційних – двокомпонентний ХайКот Супер Соя + ХайКот Супер Екстендер. Урожай сої без протруєння насіння зазвичай нижчий, ніж з протруєнням. Насіння сої, що має вологість до 14%, протруюють за один-два місяці до посіву. Завчасна обробка отрутохімікатами оберігає насіння від грибкових та бактеріальних захворювань, не знижує схожість і збільшує урожай на 15%.
Також для обробки насіння застосовують стимулятори росту рослин і мікродобрива. Ці препарати сприяють збільшенню енергії проростання насіння, і сходи сої в такому разі з’являються на кілька днів раніше.
Оскільки сипучість насіння після його обробки змінюється, потрібно перед сівбою перевірити налаштування сіялки на норму висіву. У сівалках з пневматичним висіваючим апаратом обробка насіння практично не впливає на норму висіву.
Терміни сівби та глибина загортання насіння
Соя – теплолюбна культура. Її насіння починає проростати при температурі +6…8°С. У ґрунті, прогрітому до такого рівня, насіння швидко набухає, але його проростання затримується, і сходи з’являються через 25–30 днів. У цей період відбувається інтенсивний розвиток фузарію, грибниці якого спричинюють фузаріозну гниль насіння та сходів. Польова схожість насіння сильно змінюється залежно від періоду його посіву. За надмірно ранніх або надто пізніх строків сівби 30,3–31% насіння не сходить, тому виникає зрідження посівів.
Сівбу сої розпочинають, коли ґрунт добре прогріється, мине небезпека весняних заморозків, і стійка середньодобова температура на глибині загортання насіння досягне +10…14°С.
Строки сівби залежать не лише від температурного режиму ґрунту, біологічних особливостей сортів, але й від тривалості вегетаційного періоду, кількості опадів, зволоження та аерації ґрунту. В умовах хорошого вологозабезпечення сою висівають в оптимальні строки, при достатньому прогріванні та вологості землі. У посушливі роки кращі результати дає більш рання сівба, що дозволяє використовувати наявні в ґрунті весняні запаси вологи для набухання й проростання насіння. Пізні посіви за таких умов призводять до того, що насіння потрапляє в сухий грунт, частина з нього уражається хворобами, інше довго не проростає, сходи бувають зрідженими. Найкращий розвиток рослин спостерігається в разі оптимального строку сівби сої.
До того ж, при сівбі сої в оптимальні строки створюються кращі умови для боротьби з бур’янами й виконання комплексу агротехнічних прийомів. Найбільш ефективні гербіциди під сою: Зенкор Ліквід (норма внесення препарату складає 2,0–6,0 л/га ), Харнес 90% (норма внесення: 2,0–3,0 л/га), Дуалд Голд 960 ЕС (до 1,2–1,6 л/га) та інші. Вказані гербіциди використовують переважно для боротьби зі злаковими бур’янами. Вносять їх під час проведення передпосівної культивації, або ж безпосередньо перед початком сівби чи після неї (до появи сої) із закладенням у ґрунт боронами.
На полях, чистих від бур’яну, або при використанні високоефективних гербіцидів можна сіяти сою в ранні строки.
Показники врожайності сої залежать від поєднання строків посіву, поживності (удобреності) фону й густоти посівів.
Оптимальна глибина загортання насіння сої в основних районах її виробництва становить 4–5 см, на легких землях – 5–6 см. У разі пересихання верхнього шару на структурованих ґрунтах вона может бути збільшена до 6–8 см. Під час налаштування сівалок на глибину висіву, необхідно враховувати, що насіння сої при проростанні виносить на поверхню сім’ядолі, тому відхилення від оптимальної глибини різко знижує врожайність.
Глибина загортання насіння сої встановлюється з урахуванням вологості, температури верхнього шару ґрунту та якості посівного матеріалу. Мілке закладання (2–4 см) насіння, як і глибоке (8–10 см), знижує врожайність.
Оптимальні строки сівби в поєднанні з правильною глибиною загортання насіння та з урахуванням його посівних якостей сприяють дружнім і повним сходам, гарному розвитку рослин, високим урожаям зерна.
Способи сівби та норми висіву
Умови вологозабезпечення, біологічні особливості сорту, ступінь і характер засміченості поля, технічна оснащеність господарства визначають спосіб сівби сої. Висівати її можна широкорядно, з міжряддям 45 см, просапними сівалками, або звичайним рядовим способом з використанням зернових чи стерньових сівалок.
Від площі живлення рослин залежить їх освітленість, забезпеченість вологою та поживними речовинами, що впливає на залистяність і показники біометричних вимірювань. При зменшенні площі живлення знижується висота рослин, їх вага, діаметр стебла, кількість гілок, бобів і насіння, збільшується висота прикріплення бобів нижнього ярусу. При оптимальній величині площі живлення основна кількість бобів (61,5–70,6%) формується на головному стеблі. У зріджених посівах значна їх частина (71,5%) розташовується на бокових гілках. Якщо площа живлення оптимальна, рослини не надто галузяться, їхні пагони утворюються в міжвузлях середнього та верхнього ярусів, куди потрапляє більше сонячного світла.
Біологічним вимогам культури щодо освітленості найкраще відповідає звичайний рядовий метод сівби, при якому рослини розподіляються на площі рівномірно, тоді як при широкорядному способі відбувається взаємне їх затінення через щільність стояння рослин у рядку (через 2–5 см). Такий метод можна застосовувати на добре окультурених полях зі слабким ступенем засміченості. Як правило, він вимагає внесення ефективних гербіцидів для підтримки чистоти посівів від бур’янів. Рядовий посів кращий для ранньостиглих, низькорослих сортів з невеликим галуженням, особливо у північних районах соєсіяння, оскільки при ньому досягається прискорене й рівномірне дозрівання рослин.
Догляд за посівами
Велике значення для хорошого розвитку сої та отримання високого врожаю має своєчасний і ретельний догляд за посівами. Протягом усієї вегетації треба піклуватися про те, щоб посіви були чистими від бур’янів, а верхній шар ґрунту пухким. При такому догляді за посівами в ґрунті зберігається достатня кількість вологи й поживних речовин для рослин і забезпечується хороший доступ до них світла й тепла. Все це сприяє підвищенню врожайності.
Залежно від кліматичних особливостей року, засміченості поля та можливостей господарства система догляду складається з певних комплекних агроприйомів:
– на широкорядних посівах без гербіцидів: 1–2 досходових боронування, 1–2 боронування по сходам і 2–3 культивації міжрядь;
– при значній засміченості необхідно поєднувати механічні (боронування, обробітки міжрядь) та хімічні (до- й післясходове внесення гербіцидів) методи обробітку;
– на чистому від бур’янів полі при звичайному рядовому методі сівби можна обмежитись лише боронуванням до й після появи сходів, проте зазвичай доводиться поєднувати їх із застосуванням ґрунтових (до сходів) та допоміжних (по сходам) гербіцидів.
Суцільну культивацію рядових посівів, як і боронування, можна проводити тоді, коли довжина корінців у проростків не перевищує половини довжини насінини та за умови глибокого загортання насіння. Глибину культивації встановлюють на 2–3 см менше за глибину загортання насіння, а саму культивацію здійснюють вздовж рядків посівів.
Боронування сходів проводять поперек рядків посівів у фазу першого трійчастого листка сої, коли рослини досягають 10–12 см заввишки. Швидкість руху не повинна перевищувати 4–5 км/год. Найкраще боронувати посіви сонячної днини, після полудня, коли ламкість рослин сої найменша, а проростки бур’янів добре знищуються. Кількість пошкоджених рослин сої при боронуванні до й після сходів має бути не більше за 5 і 9%, а число знищених бур’янів близько 65–70%.
Першу культивацію міжрядь проводять через 8–12 днів після проростання сходів, з добре позначеними рядками, на глибину 5–6 см, з шириною захисної зони 8–10 см. При першому обробітку міжрядь рекомендується обладнати культиватори односторонніми лапами-лезами й просапними боронами КРН-38. Вдруге міжряддя культивують стрілчастими лапами на глибину 8–10 см через вісім–десять днів після першої культивації, але не пізніше появи другої пари трійчастих листків. При цьому лишають захисну зону завширшки 10–12 см. Третій та четвертий обробіток здійснюють з урахуванням засміченості, наявних опадів, змикання рядків й ущільнення ґрунту. Останній обробіток міжрядь, який зазвичай збігається з початком цвітіння сої, поєднують з підживленням рослин мінеральними добривами.
Обробіток міжрядь культиваторами не лише знищує бур’яни, але й сприяє утворенню азотфіксуючих бульбочок на коренях рослин, які краще фіксують азот в аеробних умовах, при постійному забезпеченні достатньою кількістю повітря.
Таким чином, система механізованого догляду за посівами сої включає досходове боронування посівів. Після появи сходів і при хорошому позначенні рядків проводять друге боронування легкими боронами у поперечному до посівів напрямку. Кількість міжрядних обробітків і терміни їх виконання встановлюють з урахуванням наявності бур’янів: при слабкому засміченні та застосуванні ефективних гербіцидів проводять один-два обробітки, у разі сильного засмічення – два-три. Під час першого обробітку міжрядь ґрунт у рядках і захисних зонах розпушують за допомогою порядкових сапувальних борін. Додатково обробляють ґрунт тільки у випадку появи бур’янів або ущільненні верхнього ґрунтового шару.
Найпродуктивнішими для обробітку міжрядь сої визнано широкозахватні агрегати, які складаються з трьох навісних культиваторів КРН-4,2 і зчіпки СН-75. Комплектування агрегатів передбачає суміщення ширини захвату прополювального та посівного механізмів.
Перед початком кожного обробітку робочі органи культиваторів налаштовують на задану глибину, регулюють і закріплюють. Односторонні бритви й стрілчасті лапи повинні під час роботи повністю підрізати бур’яни у міжряддях, але не пошкоджувати при цьому рослини сої; рихлити ґрунт таким чином, щоб не утворювались гребені та борозни. Оброблювальні смуги лап повинні перекривати одна одну не менше ніж на 23 см.
Хімічна боротьба з бур’янами
Застосування гербіцидів на посівах сої забезпечує успішне знищення основного бур’яну. Практикують допосівне, досходове, післяпосівне внесення гербіцидів, а також хімічне прополювання попередників. На сьогоднішній день на сої випробувано велику кількість препаратів, однак лише деякі з них знищують бур’яни без пошкодження культурних рослин.
Зростання сої у перші тижні її вегетації відбувається відносно повільно. Тому бур’яни успішно конкурують з нею у споживанні вологи, поживних речовин, використанні світла. Після появи першого трійчастого листка відбувається активне формування кореневої системи сої. У цей період культура особливо вразлива до небезпечного впливу бур’янів. Спершу на її посівах розвиваються злакові види, потім – дводольні. Обробіток сої від дводольних бур’янів здійснюють у фазі 1–3 трійчастих лисків, а від злакових – незалежно від фази її розвитку, але зазвичай до початку цвітіння (фаза 5–7 листків).
На посівах сої викоритовують наступні гербіциди (л/га): від дводольних однорічних бур’янів – Базагран, 48% в.р. – 1,5–3,0; Блазер 2С, 24% в.к. – 1,5–2,5; від однорічних злаків – Набу, 20% к.е. – 1–3 л/га; Поаст, 20% к.е. – 1–3; Продифокс, 28% к.е. – 3–3,5; Тарга, 10% к.е. – 1–2; Фуроре, 9% к.е. – 0,8–1,2 тощо; від багаторічних злаків: Тарга супер, 5% к.е. – 2–3; Фюзілад супер, 12,5% к.е. – 2–4 та інші.
Гербіциди для сої у рекомендованих дозах не спричиняють негативних наслідків. Їх багаторічне, з року в рік, застосування не знижує ріст і розвиток рослин сої, утворення на їх коренях бульбочок, інтенсивність фотосинтезу та продуктивність. Проте підвищені дози гербіцидних препаратів пригнічують азотфіксуючу діяльність бульбочок.
Шкідники та хвороби сої
Велике значення для отримання високих врожаїв при вирощуванні сої має боротьба зі шкідниками та захворюваннями, які вражають цю культуру, погіршують умови її розвитку і знижують урожайність.
Шкідникків у сої надзвичайно багато – близько 60 видів, та й хвороб немало – 35 видів. Вірусні захворювання викликають значні порушення обміну речовин у рослин, особливо протеїнового комплексу.
Вогнівка акацієва – найнебезпечніший шкідник сої. Особливо значні пошкодження він завдає рослинам у посушливі роки. Метелики відкладають яйця на боби під час їх формування. Гусінь після народження прогризає стулки і харчується молодим насінням. Акацієва вогнівка пошкоджує всі сорти сої. Однак менше пошкоджуються рослини тих сортів, у яких фаза формування бобів не збігається з періодом лету метеликів і відкладенням ними яєць.
Довгоносик бульбочковий. Навесні, при появі сходів, дорослі жуки обгризають краї листя, точку росту рослин сої та сім’ядольні листочки. Їх личинки живуть у ґрунті й живляться бактеріальною тканиною бульбочок, що знижує ефективність фіксації азоту, зменшує вміст білка в рослинах, сприяє ураженню коренів збудниками різних хвороб.
Дротяники. Личинки жуків-коваликів (дротяники) прогризають ходи різної товщини в набряклому насінні, проростках і стеблах сходів, а також у прикореневій частині стебла. На полях, заселених цим шкідником, пошкодження посилюється в роки з холодною, затяжною весною.
Павутинний кліщ оселяється й розмножується переважно на нижній стороні листка, обплітаючи його тонкою павутиною. Цей шкідник живиться соком листя, внаслідок чого воно жовтіє та опадає. Це прискорює дозрівання рослини, зменшує вагу, кількість бобів і зерен у них. Навесні особини, які перезимували, відкладають яйця на бур’янах і культурних рослинах поряд з соєвими полями, а згодом переселяються на посіви сої.
Совка люцернова або льонова. Сою пошкоджує гусінь цього метелика. Вона вигризає м’якоть листя й залишає отвори неправильної форми, які заплітає тонким павутинням. Гусінь ховається в листі, згортаючи його, що ускладнює боротьбу з нею.
Бактеріоз насіння і сходів. Збудник захворювання – хітономус. Ця хвороба вражає сходи, листя, стебла, боби та насіння. На листі спочатку утворюються округлі плями з темною крапкою в центрі, оточені вузькою масною або ширшою етіольованою облямівкою. Надалі плями зливаються. В сиру погоду на них, з нижньої сторони, виступають краплі ексудату. Уражене насіння має бліді й жовто-бурі, дещо вдавлені плями та виразки, зморщену оболонку без блиску. На підсім’ядольному коліні також утворюються буро-коричневі плями. Проростки з уражених насінин потовщуються, згинаються і не можуть пробитися на поверхню. Іноді уражене насіння зовсім не проростає. Бактеріоз передається через насіння, також він залишається в полі разом з рослинними залишками.
Фузаріоз. На посівах сої зустрічаються декілька видів, проте найчастіше – Fusarium solani. Цей збудник викликає фузаріоз сходів, насіння, а також кореневі гнилі. У разі сильного зараження насіння проростає і загнивається. Уражені проростки розвиваються повільно, часто до виходу на поверхню гинуть. При появі сходів з ураженого насіння на сім’ядолях розвиваються великі вдавлені бурі виразки зі спороношенням на поверхні. Розвитку хвороби сприяють зниження температури та ущільнення ґрунту. Уражені рослини відстають у рості, знижують продуктивність. Захворювання може прогресувати на насінні, якщо врожай зберігають у приміщеннях з підвищеною вологістю.
Аскохітоз. Збудник вражає сходи, листя, стебла й листя, стебла і боби. На уражених рослинах з’являються великі округло-білуваті плями з темним обідком. Трохи пізніше в центральній частині плями утворюються темні плодові тіла – пікніди, що містять всередині спори. Зазвичай вони розташовуються концентричними колами (ознака захворювання). Коли через стулки бобу гриб проникає до насіння, воно загниває й вкривається грибницею. Розвитку захворювання сприяє підвищена вологість та загущення посівів.
Гниль біла або склеротиніоз. Збудник – сумчастий гриб Sclerotinia sclerotiorum. Біла гниль вражає стебла, бокові пагони, боби, насіння або ж усю рослину. Хворі рослини в’януть і засихають, тканина в місцях ураження знебарвлюється, загниває й руйнується. Боби трухлявіють, насіння загниває. В уражених рослин руйнується паренхімна тканина, серцевина, первинні серцевинні промені. За формою склероції бувають округлими, подовженими або червоподібними.
Церкоспороз. Збудник – церкоспора. На сім’ядолях проявляється у вигляді коричневих поверхневих плям або наскрізних коричневих виразок з темно-бурим обідком. На поверхні листка виглядає як сіруватий наліт спороношення гриба. На листках утворюються округлі білі-сірі плями з різко виділеним коричневим обідком, на їх нижній стороні можна побачити темно-сірий наліт. Плями на стеблах витягнуті, фіолетово-червоні, що поступово темніють, з сіруватим центром і коричневим обідком, зі слабким спороношенням. При ураженні церкоспорозом стулок бобів, на них розвиваються такі ж плями, як і на листі. На зараженому насінні утворюються неправильно-округлі, опуклі або поверхневі жовтуваті плями різної величини з чітким коричневим обідком, або ж плями без ясно вираженої облямівки, темно-коричневі, з розпливчастими краями. Спороношення відбувається тільки при збільшенні насіння. При сильному розвитку церкоспорозу плями зливаються, листя опадає, знижується схожість насіння на 12–55%, вміст жиру – на 2–7%, протеїну – на 4–5%.
Пероноспороз, несправжня борошниста роса. Збудник – гриб пероноспора. Одне з найпоширеніших захворювань. На уражених сім’ядолях з верхньої та нижньої сторін утворюється ніжний, швидкозникаючий наліт спороношення гриба. На нижній стороні листка розвивається сірувато-фіолетовий повстяний наліт, який утворюється локально, або ж суцільно вкриває поверхню листка. На верхній стороні листя, в місцях ураження, тканина спочатку має світло-зелене забарвлення, а згодом буріє та розривається. Усередині хворих бобів розвивається рясний сірувато-фіолетовий наліт. На насінні утворюється кремова плівка із зооспор гриба, яка легко зішкрябується. Найактивніший розвиток несправжньої борошнистої роси спостерігається в період наливу бобів (середина серпня). Сорти з жовтим та зеленим насінням уражаються більше, ніж з чорним або бурим.
Мозаїка належить до вірусних захворювань. У випадку ураження на листі рослин спостерігається мозаїчне забарвлення і його деформація. Хворі рослини відстають у рості, зав’язь засихає й опадає, іноді відбувається скручування ураженого листя вниз і всередину, пізніше воно стає шкірястим і вкривається хлоротичними плямами, які поступово збільшують свої розміри. Жилки на таких листках буріють.
Заходи по знищенню шкідників і збудників хвороб
Щоб зменшити пошкоджуваність сої шкідниками та ураженість хворобами, її посіви розміщують після кращих попередників (пшениці, кукурудзи, озимого жита, овочевих), на відстані не ближче 500 м від посівів бобових культур і насаджень білої й жовтої акації. Оранку під сою проводять на глибину 28–30 см. Для сівби використовують великі, здорові зерна імунних сортів. Перед сівбою насіння завчасно обробляють фентиурамом (4–6 кг/т), 80%-ным ТМТД (6–8 л/т) або препаратом ХіСтік Соя (3–4 кг/т). У період формування й наливання бобів посіви через кожні 10–12 днів обробляють ядами системної дії. Протягом періоду вегетації уражені рослини видаляють з посівів. Після збирання насіння очищують, сушать і зберігають в оброблених складах.
Збирання сої
Від правильного та своєчасного збирання сої залежить кінцевий результат вирощування цієї культури: кількість і якість продукції. Погане та несвоєчасне прибирання культури може призвести до значних втрат врожаю і зниження його якості.
Показниками для збирання більшості сортів сої є пожовтіння й опадання листя на рослинах, пожовтіння та побуріння стебел і бобів. При струшуванні рослин достиглі зерна в бобах створююють шум. Насіння набуває властивого даному сорту забарвлення й форми. Збирання сої проводять комбайнами при повному дозріванні бобів.
Соя, якій властива значна гігроскопічність, дуже чутлива до зміни відносної вологості повітря протягом дня. При цьому в сухостої вона висихає значно легше, ніж після збирання. Вологе зерно швидко псується. Це треба брати до уваги, оскільки збирання соєвого врожаю зазвичай відбувається в більш вологий (пізній) період року, ніж, наприклад, збирання колосових культур. Зерно сої дуже легко розколюється в дотичній між сім’ядолями площини і значно сильніше подрібнюється від механічного впливу.
Щоб прискорити дозрівання сої рекомендується застосовувати хімічну дефоліацію посівів. Обробіток сої дефоліантами проводять у різні строки: у фазі зелених бобів з показником вологості зерна 76–78%, у фазі жовтих бобів і на початку їх побуріння, при вологості зерна 63%. Після ранньої химічної дефоліації вже на сьомий день після обробітку опадає до 86% листя.
Дефоліація посівів у пізні строки прискорює підсихання й опадання листя. Обробіток посівів сої в фазі зелених бобів при вологості зерна 76–78% пришвидшує їх дозрівання на 14–15 днів, але знижує врожайність. Дефоліація в фазі зелених бобів при вологості зерна 70% пришвидшує дозрівання на 12–13 днів без зниження врожайності. Обприскування посівів у фазі жовтих бобів і на початку їх побуріння також прискорює їх дозрівання без будь-яких втрат врожаю.
Також можна проводити хімічну десикацію посівів сої, що сприяє прискоренню дозрівання на вісім-десять днів. Після застосування десикації швидше підсихають і обпадають листя, дозрівають насіння, зберігаючи при цьому посівні та врожайні якості.
Тривалість збирання сої не повинна перевищувати 15 днів. Комбайни, які викорисовуються на жнивах соєвих посівів, мають відповідати таким головним вимогам:
– зрізати рослини сої не вище 5–7 см від поверхні землі;
– забезпечувати збирання врожаю за умови змінювання вологості зерна протягом дня в межах 12–16%;
– допускати мінімальне дроблення зерна при обмолоті;
– добре розділяти купи сої та повністю видаляти зерно з якнайменшою його засміченістю.
Поділитись в соцмережах:
