Герефордська порода великої рогатої худоби

Перегляди: 983
07.10.2019

Ця популярна порода м'ясного напряму продуктивності має багатовікову історію. Своїм походженням герефордська худоба зобов'язана місцевим поголів'ям дуже великих тварин, яких розводили англійські селяни у графстві Херефордшир та прилеглих до нього землях. Порода формувалася методом народної селекції протягом досить тривалого періоду. В результаті чисто практичного підходу були створені дуже невибагливі та витривалі тварини.


Довгий час бики-герефорди використовувалися переважно як робоча худоба, а корів розводили для отримання молока. У ті часи герефорди представляли собою універсальну породу. Пізніше, наприкінці ХVIII  початку XIX століття, брати Хьюер і Бенджамін Томкінс зайнялися породою цілеспрямованіше. Вони закріпили однорідний тип масті й зробили молодняк більш скоростиглим. У 1817 році герефордська худоба потрапила до США та Канади, де її стали розводити як м'ясну, одночасно продовжуючи удосконалювати породу в цьому напрямку. 


Предки герефордів

У 1846 році заснували племінну книгу герефордів. Тварини легко акліматизувалися за межами своєї батьківщини і, показавши хорошу продуктивність, завоювали симпатії багатьох фермерів по всьому світу. У 1889 році, в Айові, в результаті випадкової мутації з'явилися безрогі герефорди, яких стали розводити окремо, в результаті чого отримали комолий різновид породи. А в 1910 році навіть була заснована Американська Асоціація Комолих Герефордів. Ці тварини набувають все більшої популярності серед фермерів. У наш час герефордська порода  найчисленніша, в світі налічується близько 200 мільйонів голів герефордів.


Герефорд

Сьогодні типові представники герефордської породи  це масивні тварини добре вираженого м'ясного типу. Загальна геометрія їх тіла нагадує прямокутник. Передня частина часто ширша, ніж решта корпусу. Дуже добре розвинене підгруддя, воно завжди виступає за лінію передніх ніг. Живіт підтягнутий, грудна клітка дуже глибока (у дорослих особин  близько 70 см) і широка. Тулуб довгий, бочкоподібний, загривок і спина  широкі, поперек короткий та широкий. Крижі широкі, окости прямі, з добре розвиненою мускулатурою. Шия дуже масивна, м'язової тканини багато, також добре обмускулені й передні ноги. Голова середньої величини, пропорційна розмірам тіла.


Комолий герефорд

У рогатих тварин роги товсті, білі, середньої довжини, спрямовані вниз. Шкіра дуже товста, особливо у статевозрілих биків, але при цьому еластична, вкрита густою шерстю середньої довжини. Масть червоно-коричнева, темна, з обов'язково білою головою і нижньою частиною тулуба: передня сторона шиї, підгруддя, живіт. Ноги і довге волосся хвоста теж білого кольору. Носове дзеркало світло-рожеве, копитний ріг міцний, світлого тону, часто білий. Відмітною ознакою герефордської породи вважається біла смуга, що тягнеться від потиличної частини до загривку по верхній стороні шиї.


Герефордська корова

Тварини ці дуже витривалі і мають флегматичний характер (позначилося їх походження від робочої худоби), здатні на тривалі перегони з пасовища на пасовище. Важливу роль при цьому відіграють міцний копитний ріг і добре розвинена мускулатура. Крім того, герефорди добре адаптуються майже до будь-яких кліматичних умов: вони однаково добре дають прирости як у спекотному південному кліматі, так і в умовах холодної тривалої зими. Відомі випадки зимівлі стада під навісами і в загонах на товстій підстилці, без теплих приміщень. В таких умовах у тварин відростає більш щільна і довга шерсть. Щоб досягти хороших продуктивних показників, молодняк герефордів, що має величезний потенціал зростання, потрібно і годувати відповідно. Але дорослі тварини в годуванні невибагливі і можуть обходитися лише травою з пасовища.


Корова з телятком

Разрізняють два типи породи: угорський та американо-канадський. Угорські герефорди дрібніші та більш скороспілі. Вага дорослих биків досягає 750 – 800 кг, а корови після першого отелення важать 490 – 500 кг. Молочність корів невисока, надої за 305 днів лактації складають 2500 – 3000 кг. Але герефордів, як і усю м'ясну худобу, не доять, а утримують телят на підсосі. Малята цілодобово знаходяться поряд з матерями. 


Герефорди

Такий метод вирощування дає можливість забезпечити хороші прирости підсосного молодняку. Так, до часу відлучення телят, вага їх (у шестимісячному віці) становить не менше 200 кг. При подальшому достатньому годуванні молодняк здатний дати близько одного кілограма приросту на добу! Тварини характеризуються міцною та міцно-грубою конституцією з добре вираженими м'ясними ознаками. Жива маса бичків у 18 місяців  близько 509 кг, забійний вихід  до 59%.


Герефорд

Герефорди американської та канадської селекції більш розповсюджені у світі, вони крупніші: мінімальна вага дорослих биків – 950 кг, а в 3-и – 4-річних тварин вона складає 1100 – 1350 кг. Корови після першого отелення важать не менше 650 кг, але після декількох отелень часто мають до 800 – 850 кг живої маси. 


Телята герефордів народжуються чималими – понад тридцять кілограмів. Варто пам'ятати, що крупноплідність – це спадкова риса герефордів, в результаті якої після покриття безпорідних корів биками-герефордами (для покращення м'ясних якостей молодняка) нерідко виникають складні пологи. Молочність герефордських корів достатня для того, щоб телята при відлученні у шестимісячному віці вже мали живу масу 220 – 240 кг. 15-місячний молодняк важить вже 430 – 460 кг. 


Бички герефорда

Середньодобовий приріст породистих бичків на випасі становить 0,8 – 1 кг. При цьому витрата корму на 1 кг приросту складає близько 7 – 8 кормових одиниць. Кращі бички герефордської породи на 1 кг свого приросту потребують 5,3 – 6,2 кормових одиниці та, при середньодобовому прирості 1300 – 1450 г, у 15 місяців важать 510 – 550 кг. Такі результати молодняк демонструє при звичайному утриманні на пасовищах. За інтенсивної відгодівлі високобілковим кормом бички у 15-місячному віці нарощують живу масу до 500 кг, а вже у 18 місяців важать 600 кг. Забійний вихід таких тварин складає 60 – 62 %. 


М'ясо герефорда

Особливої уваги заслуговує якість м'яса, отриманого від герефордів. Цей продукт добре відомий як «мармурова яловичина» завдяки візуальній подібності м'ясного зрізу з видом полірованого мармуру. Подібний ефект досягається за рахунок безлічі тонких прошарків жиру між м'язами, рівномірно розташованих по всій товщі шматка. Страви з такого м'яса після кулінарної обробки виходять соковитими та ніжними.


Якщо у вас винкнуть якісь питання за цією темою, їх можна поставити на нашому форумі.


Чугуєвець Віталій



Текст сообщения*
Защита от автоматических сообщений