Перед кожним початківцем, що вирішив займатися пасікою, неминуче постає питання вибору породи бджіл. Описів бджолиних порід існує безліч, тому можна знайти чимало інформації про них як в інтернеті, так і в спеціальній літературі.
Але мені хотілося б зупинитися ще раз на цій темі з погляду практика, щоб звернути увагу як на позитивні властивості представників цієї породи, так і на негативні, небажані в наших умовах.
Розглянемо кілька найпоширеніших порід з позиції практикуючого бджоляра, уникнувши повторень неодноразово описаних характеристик і виражених сухими цифрами параметрів комах, що не містять необхідної для пересічного пасічника інформації. Ну, наприклад, до яких висновків можна дійти, якщо знати вагу бджоли та індекси її тіла?
Більшість пасічників не зможе визначити конкретні види культур, на яких бджола здатна збирати нектар, якщо буде поінформована лише про довжину її хоботка. Те саме можна сказати і про інший показник: орієнтовна продуктивність матки цікава для теоретичного порівняння порід. Проте значно важливіше знати, скільки насправді така матка відкладе за добу яєць у вулику. Хто зі звичайних пасічників, не пов’язаних з наукою, може дати відповідь на подібне запитання? Адже цілком можливо, що місцева матка за продуктивністю перевершує породисту!
З огляду на власний досвід та на досвід моїх знайомих пасічників, намагатимусь звернути вашу увагу на найважливіші особливості добре відомих мене порід. І головна порада: як на мене, найкраще обирати ту бджолину породу, яка у вашій місцевості є найбільш поширеною.
Під час практичної діяльності вивчайте цих бджіл, робіть чимало помилок, бо вони траплятимуться обов’язково, як і в решти бджолярів.
Вибір на користь місцевої породи дозволяє істотно заощадити на придбанні перших сімей і отримати цінні поради досвідчених консультантів-практиків в особі місцевих бджолярів. Якщо ви не фахівець, а тільки починаєте свій бджільницький шлях, то перша покупка напевно обмежиться двома-трьома бджолиними сім’ями. У такій ситуації зберегти чистоту придбаної породи в умовах її неминучого контакту з місцевими бджолами буде просто неможливо через загальний трутневий фон вашого регіону. Якщо ж бджолярів у вашій місцевості мало, і панівної породи просто немає, то наведена нижче інформація буде для вас корисною.
Сьогодні найпопулярнішими в нас, напевне, вважаються бджоли італійської породи, відомі ще як італійки або лігурійські бджоли.
Батьківщиною їх є Італія. М’який клімат Апеннінського півострова з нетривалими зимами та короткочасними періодами негативних температур сформував певні особливості цих комах. Італійські бджоли не пристосовані до затяжного безоблітного періоду, який у нашому кліматі часто продовжується майже п’ять місяців. Їхній кишківник не розрахований на таке тривале накопичення екскрементів, і до весни сім’ї помітно слабшають.
Варто зазначити, що італійську породу не можна назвати економною в зимівлі. Чи то через високу продуктивність маток, які вже в лютому-березні починають активно сіяти, чи то через чималий розмір самих бджіл, чи то з якоїсь іншої причини, але меду їм потрібно залишати з осені не менше ніж 30 кг на сім’ю, за умови зимування в приміщенні. На волі вони зимують часто з великими втратами, особливо якщо зима видається суворою.
Ці мої спостереження стосуються саме справжніх породистих бджіл, а не так званих акліматизованих, які насправді є помісями з місцевими трутнями в одному чи навіть декількох поколіннях, що часто формуються навіть без відома самих пасічників. Такі бджоли значно економніші та набагато краще перезимовують.
Значного поширення набули в нас дві лінії італійської породи.
Це лігустика (ligustica) та кордован (сordovan). Розрізняються вони насамперед зовні: кордован мають яскраво-золотисте забарвлення, а лігустика – більш коричневі, навіть із сірим відтінком. До речі, про золотистий колір: ця ознака є генетично рецесивною, і якщо бджоли не чистопородні, то в наступних поколіннях вона швидко втрачається.
Але не тільки колір відрізняє ці дві лінії. Бджоли лігустики розвиваються навесні повільно, але набирають значну силу, добре працюють на середніх і пізніх взятках. Кордовану ж властивий ранній весняний розвиток, що дає можливість використовувати їх на перших цінних взятках, таких як акація.
За сприятливої погоди і достатньо великого масиву акації кожна сім’я здатна зібрати по 15–20 рамок меду. Надалі вони теж підтримують силу сімей на високому рівні й придатні до тривалих сильних взятків, що йдуть один за одним. Сім’ї за таких умов не «просідають». Єдина обов’язкова умова – це достатній об’єм вулика. Якщо бджолам є куди складати принесений нектар, то матку вони не обмежують. Напевно, різниця між лініями зумовлена тим, що над кордованом попрацювали американські бджолярі з властивим їм прагматизмом.
З будь-якою лінією цієї породи потрібно діяти на випередження: розширювати вулик, забезпечувати вощиною, проводити весняне прибирання вуликів тощо краще заздалегідь, ніж із запізненням. Італійську породу можна назвати промисловою. У бджіл спостерігається стійка схильність складати мед у верхній частині гнізда, тому вулик-лежак для них не годиться. У ньому італійська порода не зможе повністю проявити свої продуктивні якості. Італійці потрібен багатокорпусний вулик. І розширювати гніздо потрібно не рамками з вощиною, а цілими корпусами – так буде менше витрачатись сил на догляд за ними, а меду продукуватиметься більше.
Чи роїтимуться італійські бджоли – це залежить від пасічника. За своєю природою вони не схильні до цього. Якщо не запізнюватись з розширенням гнізд і завдяки кочівлям постійно забезпечувати сім’ї роботою зі збирання меду, то не рояться. Італійські матки, мабуть, найпродуктивніші серед усіх порід. Вони здатні відкладати за добу до 3000 яєць, нарощувати величезні сім’ї і підтримувати їх у такому стані протягом усього теплого сезону, що дуже позитивно позначається на медозборі.
Хочу попередити, що розплідну частину гнізда не можна ррзширювати вощиною в центр, а тільки якісною сушшю! Особливістю матки італійської породи є те, що вона не переходитиме через вощину до наступної рамки, а повернеться назад. Помітивши перебої в її роботі, бджоли можуть сприйняти це як сигнал до тихої заміни матки.
Важливим показником будь-якої бджолиної породи є її рівень агресивності до людини.
Італійських бджіл важко назвати миролюбними, хоча скрізь у літературі їх характеризують саме як миролюбних. Вони дійсно миролюбні лише під час сильного взятку, а от навесні, на початку літа та восени під час огляду гнізда вони не сидять на рамках, а доволі активно кидаються на сітку й руки пасічника. І не завжди вдається швидко заспокоїти їх димом.
З восковою міллю та злодійками (осами, чужими бджолами, мухами тощо) італійки розправляються дуже активно, вулики тримають чистими. Прополісу збирають мало, а ось пилку багато. Ну і, звісно, меду ця порода приносить по максимуму! З одного виду взятку на інший переходять швидко, без перебоїв, і до того ж не потребують від бджоляра якихось додаткових заходів. Завдяки чималій довжині хоботка здатні діставати нектар із квітів практично будь-яких медоносів.
У безвзятковий період сильні сім’ї мають схильність до крадіжок у слабших, тому їх потрібно постійно перевозити до медоносів. Ще раз хочу наголосити, що італійські бджоли – це порода для масового виробництва меду. Вона не любить довго залишатися без діла. З цієї причини італійські бджоли – не надто вдалий вибір для бджоляра-початківця.
Ось такі позитивні й негативні властивості цієї породи помічені й випробувані мною на особистому досвіді. Якщо в когось є свої відкриття й спостереження в практиці розведення італійських бджіл, можете поділитися ними в коментарях під статтею.
Вдалого вам бджільництва!
Віталій Чугуєвець
Поділитись в соцмережах:
