М'ясні породи голубів

Перегляди: 975
08.06.2021
М'ясні породи голубів

Голуби, як і більшість домашньої птиці, мають кілька напрямків продуктивності, в межах яких виведено безліч порід. Незважаючи на те, що голуб – птах порівняно невеликий, завдяки високим смаковим якостям м'яса він має крім інших (спортивного, декоративного) також і м'ясний напрямок продуктивності.


М'ясо голуба з незапам'ятних часів використовувалось людьми як їжа. Його вживали у Стародавньому Єгипті, у Священному писанні є згадки про нього, та й у наші дні не відмовилися від цього продукту. Ставлення до голубиного м'яса в різні часи й у різних народів теж було неоднакове. У середньовічній Англії воно вважалося їжею бідняків і жебраків, тому й ставились там до нього зневажливо. А ось у США вишукані страви з голуб'ятини є делікатесом і цінуються дуже високо.


Історія м'ясного голубівництва почалася давно, в країнах Середземномор'я. Спочатку на голубів просто полювали, як і на іншу дичину. Потім місцеві жителі побудували перші голубники, де голуби жили й безконтрольно розмножувалися, самостійно добуваючи собі їжу, як це роблять дикі птахи.


Пізніше, з розвитком культури сільського господарства, розведення голубів стало здійснюватися більш усвідомлено. З'явилися перші голубині породи, які постійно вдосконалювалися й змінювалися зовні. Ось, наприклад, модена спочатку була поштовою породою, але поступово селекціонери перетворили її на м'ясну, і до кінця ХІХ століття ці птахи стали втрачати здатність до тривалих перельотів.


Уперше виробництво товарної голуб'ятини розпочали американці на початку ХХ століття. А в другій половині ХХ століття в США і Канаді (сумарно) вже виробляли й продавали близько 1,5 млн. голубиних тушок на рік.


Голубине м'ясо

У більшості країн голуб'ятина вважається делікатесом. Її готують у ресторанах високої кухні, а ціна за кілограм патраних, випотрошених і охолоджених тушок становить близько 20 доларів, що значно дорожче вартості м'яса інших видів сільськогосподарської птиці.


Зазвичай у стравах вживають не дорослих птахів, а молодняк віком близько місяця. На цей час пташенята вже добре вгодовані, досягають розміру дорослої особини, але літати поки не можуть, завдяки чому їх м'язи ще не огрубіли.


М'ясо молодих голубів, які ще не літали, відрізняється високими смаковими якостями та ніжною структурою. Воно м'яке, соковите, з солодкуватим ягідним присмаком і багатим змішаним букетом післясмаку, відтінки якого залежать від способу приготування й майстерності кухаря. М'ясо це темного кольору, пісне, але зверху вкрите жирної шкіркою. Майже повністю засвоюється, оскільки містить багато легко засвоюваного білка й мінеральних речовин, доступних для організму людини. Поживність молодої голуб'ятини – близько 294 Ккал у 100 г.


М'ясні голуби представлені кількома поширеними в усьому світі породами й багатьма регіональними, популярність яких обмежується порівняно невеликими територіями.


Римський голуб. Це одна з найстаріших порід голубів. Виведена вона була ще в Стародавньому Римі шляхом тривалої селекції та цілеспрямованого відбору із загальної маси голубів для подальшого розведення особин з максимально розвиненими м'ясними характеристиками внаслідок обґрунтованого підбору пар. Зображення цього голуба є навіть на колонах базиліки Святого Петра у Ватикані.


Римських голубів розводили не лише на території сучасної Італії, але й в Іспанії та Франції. Пізніше ці птахи поширилися по всій Європі, де набули великої популярності серед поціновувачів голубів і кулінарів, а згодом потрапили й до США. В Америці порода була вдосконалена в бік покращення м'ясних характеристик і плодючості з метою її більшої придатності для товарного виробництва голуб'ятини.


Римські голуби

Римські голуби – чималі птахи, з вираженими м'ясними ознаками. Жива вага дорослих самців складає близько 1–1,3 кг, самок – 0,9–1,1 кг, хоча в історії відомі й більші екземпляри. Так, у 1906 році в США Американський клуб аматорів голубів представив голуба цієї породи, що мав вагу 1,8 кг! Це птах розміром з курку яєчної породи!


Довжина тіла від дзьоба до хвоста в римського голуба складає близько 50 см, розмах крил – до 1 м. Тіло масивне, «збите». Відомі два варіанти цієї породи: американський та європейськийАмериканський птах огрядніший, з великою головою, коротким хвостом, короткими крилами й ногами. Європейські римські голуби граціозніші, голова в них менша за розміром, а шия тонша. Крила й ноги пропорційні.


Тіло в обох варіантів породи широке, м'язисте. Ноги широко поставлені, пальці не оперені, лусочки червоного кольору. Грудні м'язи розвинені дуже добре, груди широкі й глибокі, з довгим кілем. Крила й ноги мускулисті, шия відносно коротка. Голова велика, з високою лобової частиною. Дзьоб масивний, злегка зігнутий, його колір залежить від загальної масті конкретної особи. Масть стандартом породи допускається будь-яка, але найпоширеними є голуби сизого забарвлення, коричневі, білі та попелясті.


Статевий диморфізм присутній, проте він слабо виражений. Голуб трохи більший, масивніший за голубку та зазвичай має яскравіше забарвлення. Але основна відмінність між ними полягає в поведінці – самці туркочуть, виявляють більшу активність. Літають ці голуби погано, вони не надто рухливі, легко звикають до людини й характеризуються флегматичним темпераментом.


Статевий інстинкт у молодняка починає проявлятись після досягнення ними 6–7 місяців, але в цьому віці вони ще не готові до вирощування пташенят. Занадто молода пара дасть слабке потомство й не зможе його повноцінно вигодувати. Молодих римських голубів краще допускати до розмноження у віці близько року.


Розмноження парне. У теплому пташнику голуби дають потомство незалежно від пори року. Якщо ж птахів утримують у відкритому голуб'ятнику чи вольєрі з природною температурою довкілля, то розмножуються вони сезонно, лише в теплий період. Зазвичай у гнізді двоє пташенят. Забійних кондицій молодняк досягає в місячному віці, коли його вага становить 600–650 г. Забійний вихід складає 65–68%.


Після відлучення пташенят пара незабаром знову починає розмножуватися. За рік від однієї пари отримують 4–8 товарних пташенят, залежно від умов утримання.


Римських голубів використовують для створення нових м'ясних порід і поліпшення м'ясних якостей безпородної птиці. Самих же римських голубів у ХІХ столітті піддавали впливу породи монтобан.


Кінг – порода м'ясних голубів американської селекції, яка була виведена наприкінці ХІХ століття для отримання якісної голуб'ятини. Вихідними породами слугували римські, мальтійські та поштові голуби. У 1921 році робота над створенням породи кінг завершилася, і був затверджений її стандарт.


Нова порода швидко набула популярності в США та за їх межами і незабаром стала доволі численною. Кінгів почали розводити не лише фермери заради м'яса, як це передбачалося спочатку, а й багато голубівників-аматорів, як декоративну породу. Врешті, після багаторічної селекції, всередині породи з'явилися два типи: виробничий і виставковий.


Голуби породи кінг

Виставкові птахи більші за розміром, вага дорослих голубів становить 1–1,5 кг, але вони й більш пізньостиглі порівняно з виробничим типом. Виробничий тип кінгів рухливіший і активний. Ці голуби швидко набирають вагу та добре розмножуються. Маса дорослих голубів досягає близько 0,9–1,05 кг, молодняка в забійному віці – 800–965 г. За рештою показників обидва типи ідентичні.


Кінги мають масивне тіло з широкими, опуклими грудьми. У них широка, коротка, рівна спина й короткий, піднятий хвіст. Голова велика, з широкою і високою лобовою частиною. Дзьоб середнього розміру, очі великі, круглі. У білих особин райдужна оболонка чорна, а у кольорових – жовта. Шия товста й коротка, високо поставлена. Ноги середньої довжини, широко поставлені, з мускулистою стегновою частиною. Пальці не оперені, червоного кольору. Крила м'язисті, короткі.


Літають кінги погано. До умов утримання невибагливі, але для розкриття породних переваг їм необхідне годування досхочу. Проте, зважаючи на слабку здатність цих птахів до польоту, не варто сподіватися, що частину їжі вони здобуватимуть собі самі, як це роблять безпородні голуби. За умови годування висококалорійним однотипним кормом (наприклад, кукурудзою) кінги схильні до ожиріння. Ожиріла пара зазвичай гірше розмножується.


Зовні ці голуби виглядають незграбними, але мають активний і навіть агресивний характер. 


Колір оперення кінгів згідно зі стандартом породи може бути довільним, але найпоширеніші забарвлення – це стандартне сизе, коричнево-червоне з різними відтінками, чисто біле або біле з несиметричними різнокольоровими мітками, чорне.


Голуби кінги

Для розмноження голуби формують стабільні пари, які залишаються разом дуже надовго, здебільшого назавжди. Для розведення й формування пар відбирають добре розвинених особин не молодше 10–11-місячного віку. Термін репродуктивного використання пари – до 10 років. У теплому, просторому голуб'ятнику пара может давати за рік 5–6 виводків по 2 пташенят у кожному. Забійний вихід тушок молодняка – до 67%. Тривалість життя кінгів в оптимальних умовах утримання та за повноцінного годування може складати до 20 років.


Монтобан – порода, створена у Франції кілька століть тому. Батьківщиною цих голубів вважається місто Монтобан, внаслідок чого порода й отримала таку назву.


Монтобани – це типові м'ясні голуби з масивним тулубом і добре розвинутими м'язами. Жива вага цих птахів складає 830–910 г. Голова в них невеликого розміру, лоб високий. На потилиці є пишний чубчик. Очі круглі, рухливі. У білих особин вони чорно-коричневі, у сизих, блакитних, сірих, жовтих, коричневих, червоних – коричневі з оранжевим відтінком.


Шия довга й товста, високо поставлена. Груди широкі та глибокі. Спина широка, середньої довжини, пряма. Поперек короткий. Хвіст короткий, зібраний. Живіт об'ємний. Ноги середньої довжини, широко поставлені, густо оперені. Крила м'язисті, в розмаху досягають 72–78 см. Кінці складених махових пір'їн лежать на хвості.


Через зачну вагу представники цієї породи малорухливі, погано літають і здебільшого пересуваються по землі. З цієї причини гніздові ящики для них слід розташовувати десь невисоко, щоб птахи могли там розміститися без особливих зусиль.


Голуби породи монтобан

Розмноження парне, в комфортному мікрокліматі можуть давати потомство цілий рік. Молодих особин до розмноження рекомендується допускати не раніше 10–12-місячного віку. В гнізді у пари зазвичай 2 пташенят, яких батьки старанно годують, і в місяць голуб'ята вже важать по 700–750 г. У цьому віці молодняк має найкращі гастрономічні характеристики й готовий до забою. Забійний вихід перевищує 65%. Після відлучення пташенят пара починає новий репродуктивний цикл. За рік від однієї пари отримують 6–7 виводків.


Монтобани мають флегматичний темперамент і схильні до ожиріння, яке може негативно впливати на репродуктивні здібності пари. Для профілактики цієї проблеми один раз на тиждень монтобанам влаштовують розвантажувальний день і залишають їх без корму.


У ХІХ столітті саме монтобанами покращували римських голубів. Зараз цих птахів використовують для схрещування з багатьма іншими породами, щоб отримати помісі більших розмірів та з кращими м'ясними характеристиками.


Модена – одна з найдавніших європейських порід м'ясних голубів, створена шляхом тривалої цілеспрямованої селекції. Перші згадки про неї датуються ХIV століттям (1327 р). Батьківщиною цих голубів вважається Італія, а саме місто Модена, що й зафіксовано в назві породи. У ті часи й до середини ХІХ століття модена була поштовим голубом, але з 1876 року порода почала швидко змінюватися в бік покращення м'ясних характеристик, і поступово вона втратила здатність повноцінно літати.


Це птахи середніх розмірів: вага дорослих особин – до 500 г, зріст – не больше 23 см, довжина тіла від дзьоба до хвоста – 18–20 см.


Тіло у моденських голубів дуже коротке й порівняно високе, через що птахи виглядають дещо неприродно та непропорційно. Голова велика, широка, з коротким тонким дзьобом і великими круглими очима жовто-оранжевого кольору. Шия коротка, товста, дуже високо поставлена. Груди опуклі, широкі й глибокі. Спина дуже коротка й широка, поперек дуже короткий. Хвіст короткий, високо поставлений, піднятий вгору так, що знаходиться на рівні шиї. Ноги довгі, прямі, не оперені в нижній частині. Лусочки червоні. Крила м'язисті, дуже вкорочені, злегка підняті.


Голуб породи модена

Стандарт породи дозвляє будь-які забарвлення оперення. Їх налічується більше 200 варіацій. Зустрічаються однотонні й багатобарвні, лускаті чи зі смужками, що чергуються. Найпоширеніші кольори: сизий, бронзовий, сріблястий, чорний, коричнево-червоний, жовтаво-кремовий та різні їх комбінації.


Розмноження парне. Пари слід формувати з молодняка віком не молодше 10–12 місяців. Для кращої плодючості рекомендується парувати старшу самку з молодшим самцем. За рік пара може давати 4–5 виводків по двоє пташенят у кожному. Забійний вік молодняка – 30–35 днів, коли їхня вага досягне 350–400 г.


Модену використовували для виведення нових порід м'ясних голубів. Існує кілька варіацій модени: англійська (шитті), німецька (ґацці), французька. Ці різновиди зазнали значних змін живої маси (всі вони важать від 700 г до 1,2 кг), але зовнішня будова тіла залишилася такою ж впізнаваною, як і у вихідної класичної форми.


Штрасер – порода, створена в Австрії в ХІХ столітті шляхом схрещування місцевих голубів, представників породи модена і флорентійської. Остання являє собою італійських голубів з білим або сизим кольором оперення. У цих птахів довга шия, а тулуб овальний, широкий і короткий. Ноги довгі, хвіст короткий. Жива маса самця – 800 г, самки – 700 г.


Згодом штрасери потрапили до Німеччини й Чехії, де порода вдосконалювалася за м'ясними якостями та зовнішнім виглядом, через що набула деяких відмінностей, залежно від країни походження. З цієї причини паралельно існують три стандарти штрасерів: австрійський, німецький і чеський. Чеські штрасери (інша назва – моравський пштрос) вперше продемонстровані на виставці в Ґановері в 1903 році .


Німецький (баварський) штрасер – чималий птах, його вага складає близько 700–900 г. Має чіткі колірні межі в забарвленні оперення та білі кінчики махових пір'їн на крилах.


Чеські штрасери менші, їхня вага не перевищує 500–600 г, оперення дуже густе, щільно прилягає до тулуба, має яскраво виражений глянсовий зблиск. Райдужні оболонки очей і повіки – яскраво червоні.


В австрійських штрасерів будова тіла й вага близькі до німецького різновиду (до 1000 г вага самця та до 700 г вага самки), але очі оранжевого кольору, а повіки світло-червоні.


Тіло в усіх штрасерів масивне. Його довжина від дзьоба до хвоста – 36–40 см. Голова кругла, велика. Лобна частина висока, широка. Шия товста, середньої довжини, високо поставлена. Груди широкі й глибокі, опуклі, з добре розвиненими м'язами. Спина рівна, широка й коротка. Ноги міцні, середньої довжини, широко поставлені. Їх нижня частина і пальці не оперені, лусочки червоні. Крила середньої величини, широкі. Хвіст середньої довжини, вузький, складається з 12 пір'їн, на ньому лежать кінці махових пір'їн крил.


Штрасери

Відповідно до стандарту породи, оперення має симетричний малюнок: низ тулуба, шия, груди та стегна білі, а голова, крила і хвіст кольорові. Забарвлення кольорових ділянок найчастіше сизе, чорне, коричневе, червоне, жовте. Сизі птахи мають чорні поперечні смужки на крилах і кінчику хвоста.


Літають представники цієї породи погано. Штрасерам властива висока плодючість. За рік від пари можна отримати 5–6 виводків, у підсумку це 10–12 пташенят вагою по 670–700 г кожний. Забійний вихід – близько 65%. Для досягнення таких результатів батьківське стадо має бути віком від 1 до 6 років. У старших птахів плодючість знижується, і вони дають потомство з меншою енергією росту. Помісі штрасерів з іншими м'ясними породами можуть бути як більш, так і менш продуктивними.


Тексан – американська порода м'ясних голубів, створена в штаті Техас у середині ХХ століття. М'ясне голубівництво на той час розвивалося в країні дуже швидко, і зростаючий попит на голуб'ятину вимагав збільшення виробництва. Метою виведення нової породи було отримання невибагливих птахів з хорошими м'ясними характеристиками і з більшою за існуючу на той момент плодючістю. У 1955 році таку породу було створено, а її стандарт затверджено.


Тексани – це гармонійно складені голуби середнього розміру, живою вагою від 700 г (самки) до 900 г (самці). Більшість птахів характеризуються міцною конституцією. Голова невелика, кругла, пропорційна до розмірів тіла. Дзьоб невеликий, середньої довжини, у самців світлий, у самок темніший, з невеликою, припудреною восковицею. Очі в голуба сріблясті або рожеві, у голубки помаранчеві. Шия середньої товщини, відносно довга, високо поставлена, трохи вигнута.


Груди широкі, м'язисті, з довгим кілем. Верхня частина опукла. Живіт невеликий, підтягнутий. Спина широка, середньої довжини, поперек вузький, довгий, плавно переходить у хвіст. Хвіст середньої довжини (близько 15 см), зібраний, вузький. Крила пропорційні до тіла, середнього розміру, з довгими маховими перами. Їх кінці частково прикривають хвіст. Ноги міцні, широко поставлені, середньої довжини, їх нижня частина і пальці червоного кольору, не оперені, кігті світлі. Стегнова частина мускулиста, добре наповнена.


Тексани

Оперення гладке, щільне, у самців з глянцевим полиском на шиї та грудях. Колір оперення залежить від статі. Голуб світлий, майже білий, а на шиї й грудях оперення має або темні цятки, або жовтий чи злегка бурий відтінок. Голубка забарвлена темніше: тулуб бежевий, сірий або попелясто-блакитного тону, груди зазвичай темніші від спини, крила світло-коричневі, бежеві або бежеві з коричневими смужками-поясами. 


Така відмінність між статями спрощує голубівникові формування пар. Відмінності в забарвленні особин різної статі присутні у тексанів змалечку. Самки, які щойно вийшли з яєць, темніші й мають на дзьобі темну пляму, самці – світлі й слабше опушені.


Коли залишений на розплід молодняк досягне п'ятимісячного віку, самців і самок бажано розділити й до 10 місяців вирощувати одностатевими групами окремо. Це допоможе уникнути занадто раннього початку гніздування. Формувати пари потрібно з урахуванням походження, щоб не допускати близькоспорідненого спаровування, яке веде до погіршення продуктивних характеристик і зниження життєздатності отриманого від родинних пар потомства.


За умов повноцінного годування, підтримки комфортних для розмноження параметрів мікроклімату й правильно організованої технології можна отримати за рік від однієї пари 16–20 пташенят. Забійних кондицій молодняк досягає у віці 4 тижнів, його вага на цей час становить 600–750 г. Забійний вихід – до 65%.


Тексани миролюбні, але надзвичайно активні. Вони рухливі й добре літають.


Карно. Ця порода голубів виведена в першій половині ХХ століття на півночі Франції. Метою французьких голубівників було створення м'ясної птиці, добре пристосованої до клітинного або вольєрного способу утримання, що б сприяло підвищенню ефективності використання простору при інтенсивному виробництві голуб'ятини.


Голуби карно не потребують багато простору. Для однієї пари достатньо 1 м3 клітки. Порода придатна для утримання на фермах з автоматизацією обслуговуючих процесів.


Це птахи середнього розміру, їх жива маса становить 600–700 г. Довжина тіла від дзьоба до краю хвоста – 38–40 см. Голова у представників породи невелика, з опуклою лобовою частиною. Дзьоб довгий, трохи вигнутий вниз, світлий, з серцеподібною восковицею. Шия коротка, товста, вигнута, високо поставлена, плавно переходить у тулуб.


Тулуб овальний, м'язистий. Груди опуклі, широкі й глибокі, з добре розвиненими м'язами. Спина широка, середньої довжини. Поперек короткий, широкий. Живіт об'ємний, підтягнутий. Хвіст порівняно короткий, його основу прикривають кінці махових пір'їн крил. Ноги середньої довжини, з мускулистою стегновою частиною. Плюсни й пальці не оперені, червоного кольору. Кігті короткі, світлі.


Оперення щільне, блискуче. Стандарт дозволяє безліч забарвлень, та найчастіше зустрічаються коричневі, чорні, сизі, білі, бежеві голуби.


Карно

Представники породи карно досить скоростиглі, але до розмноження слід допускати їх добре розвинений молодняк не молодше 10-місячного віку. Розмноження парне, пари дуже стійкі. Період інтенсивного репродуктивного використання становить близько 6–7 років. Старші птахи дають меншу кількість виводків за рік. В умовах правильної організації процесу можна отримати від кожної пари за рік до 16 пташенят. 


Відлучення молодняка здійснюють у місячному віці, коли вага пташенят становитиме 500–550 г. Забійний вихід тушок молодняка – до 67%.


Порода карно, завдяки своїм продуктивним характеристикам, швидко набула популярності серед голубівників у всьому світі.


Мальтійська порода – ще одна з найдавніших голубиних порід. Їхніх предків у XVI–XVII століттях купці завезли з Південної Азії до Італії. Згодом мальтійські голуби поширилися з Італії по всій Європі, а в ХІХ столітті потрапили до США. У США їх покращували за м'ясними якостями, і в ХХ столітті стали розводити на великих фермах як «американських господарсько-мальтійських куроподібних голубів».


Мальтійські голуби

Цей варіант мальтійської м'ясної породи має вкорочені ноги й шию, довший тулуб та значну живу вагу. В Америці мальтійську породу розводять по декількох лініях, що відрізняються між собою плодючістю та ступенем розвитку м'ясних якостей.


Мальтійські голуби – це птахи середніх розмірів. Жива вага дорослих особин складає від 550 г (самки) до 700 г (самці). Тіло видовжене, присадкувате. Голова овальна, вузька, з високим лобом. Очі в білих птахів чорні, в голубів з іншим забарвленням – жовто-оранжеві. Дзьоб середнього розміру, колір його залежить від тону основної масті. Восковиця невелика, світла. Шия довга, вигнута, порівняно тонка, високо поставлена.


Груди широкі й дуже глибокі, м'язисті. Живіт об'ємний, злегка відвислий. Спина коротка, широка, увігнута. Поперек короткий. Крила короткі та дуже широкі, кінці махових пір'їн дістають до основи хвоста. Хвіст короткий, широкий, зібраний, піднятий. Ноги м'язисті, довгі, нижня частина й пальці не оперені, червоного кольору.


Пір'яний покрив щільний, гладкий, у самців з глянцевим полиском. Забарвлення може бути різним, найчастіше зустрічаються білі, чорні, сіро-блакитні, попелясті, коричневі, червонуваті птахи. Допускаються темні смужки-пояси на кінчику хвоста та крилах, а також окремі пір'їни відмінного від основного фону кольору.


Дефектами вважаються: коротка й товста шия; коротка, завелика або пласка голова; надто тонкий чи довгий клюв; невідповідний колір очей; широкий вилкоподібний хвіст; роздвоєні або викривлені груди.


Розмноження парне. Пари дуже стабільні. Оскільки ця порода погано літає і переважно переміщується по землі, то гніздові ящики для них слід встановлювати на підлозі або на невеликих підвищеннях. За рік мальтійська пара може дати до 5 виводків. Американські лінії в умовах відповідної технології та за правильного годування дають 6–7 виводків. 


Молодняк досягає забійних кондицій у 30–35 днів. Забійний вихід їхніх тушок становить 62–64%. Тривалість репродуктивного використання пари у звичайних умовах розведення – 7–8 років. В умовах інтенсивної технології – 5–6 років.


Французький монден (мондайн). Ця порода була виведена внаслідок складного схрещування декількох старовинних французьких голубиних порід на півдні Франції, поблизу міста Мон-де-Марсан, що й вплинуло на її назву.


Представники французького мондена – це досить великі птахи. Маса самців становить близько 1–1,3 кг, самок – не менше 850 г. Вони мають міцне, присадкувате тіло та спокійні на вдачу. Голова у цих голубів маленька, округла, з високим чолом. Очі круглі, невеликі, темно-коричневого кольору. Дзьоб середнього розміру, з білою або світлою восковицею невеликого розміру. Шия товста й коротка, майже вертикально поставлена, з незначним вигином.


Груди широкі, м'язисті, опуклі. Спина широка, коротка, рівна. Поперек короткий, звужується до хвостової частини. Хвіст короткий, зібраний, вузький, піднятий. Крила широкі, короткі, але махові пера довгі. Їх кінці лежать на хвості, майже досягаючи його краю. Живіт об'ємний. Ноги темно-червоні, короткі.


Оперення густе, м'яке, прилягає нещільно. У більшості представників породи воно сріблясто-сіре або світле, але може бути також чорним, темно-сірим, бежевим, жовтим, попелястим, червоним з різними відтінками. Через велику вагу та масивне тіло ці голуби погано літають.


Французький монден

Молоді особини скоростиглі й здатні до розмноження вже після шестимісячного віку, але формувати пари рекомендується не раніше, ніж коли їм виповниться 10–11 місяців. Тому до цього віку краще розділити молодняк за статтю й утримувати окремо.


Розмножуються ці голуби парами, які за сприятливих обставин зберігаються на все життя. У виводку зазвичай по двоє пташенят. За рік в умовах теплого голубника й повноцінного годування пара дає 5–6 виводків. 


Забійних кондицій пташенята досягають у віці від 26 до 35 діб. У 26 днів вага молодняка складає 450–470 г, у 30 днів – 500–550 г, у 35 днів – до 700 г. М'ясо ніжне, дрібноволокнисте, темного забарвлення. Забійний вихід – близько 61%. Частка їстівного м'яса в тушці самця становить не менше 82%, в тушці самки – приблизно 81%.


Пієштянський велетенський голуб. Порода створена у ХХ столітті в Словаччині, під керівництвом професора А. Бодю, в місті Пієштяни (Piešťany), що розташоване на відстані 80 км від Братислави. В якості вихідних порід використовували угорського велетня, французького мондена, чеського багдета, римського голуба, ганацького поутера (дутиша), моравського пштроса. Стандарт породи до цього часу не затверджений.


Голуби, яких отримав професор А. Бодю, мають довжину від дзьоба до хвоста 40–42 см і вагу до 900 г. Розмах крил у цих птахів – близько 90 см. Тіло велике, пропорційно складене. Голова середньої величини, вузька. Очі круглі, глибоко посаджені, червонувато-оранжеві. Дзьоб відносно довгий, біля основи широкий. Восковиця біла, добре розвинена, але не масивна. Шия коротка, середньої товщини.


Пієштянський велетень

Груди широкі, з добре розвиненою мускулатурою. Спина широка, рівна, поперек середньої ширини, довгий. Живіт підтягнутий, компактний. Хвіст складається з 12 рульових пір'їн, продовжує лінію спини, поставлений злегка похило. Крила широкі, середньої довжини, сильні, щільно притиснуті до тіла. Ноги відносно короткі, не оперені, з червоними лусочками.


Оперення щільне, гладке. Забарвлення допускається будь-яке, але найчастіше зустрічаються строкате, чорне, біле, сизе, бежеве та коричнево-червоне.


Дефектами вважаються: дрібний розмір, оперення на ногах, рихла конституція, пласка голова.


Розмноження парне, в м'якому кліматі цілорічне. У виводку зазвичай по 2 пташенят. Кількість виводків залежить від умов утримання й віку молодняка на момент відлучення. У місячному віці пташенята важать близько 700 г і вже повністю готові до забою.


Представнкии породи добре літають, надзвичайно рухливі, мають миролюбний характер.


На особливу увагу заслуговують породи, що відрізняються від більшості м'ясних порід  здатністю самостійно добувати собі корм, як це роблять дикі птахи. Ці породи невибагливі та вигідні для утримання.


Бенешовський голуб. Ця порода створена в Чехії у першій половині ХХ століття шляхом цілеспрямованої селекції місцевих домашніх голубів за обмеженої участі інших порід в якості покращувачів. Інформація про схему створення породи не збереглася.


Метою чеських голубівників було створення породи, невибагливої до умов утримання та якості кормів, яка б добре літала, могла самостійно добувати собі корм на полях і водночас мала великий розмір, хороші м'ясні характеристики й виражену прив'язаність до голубника (щоб птахи не дичавіли і не відлітали назовсім).


Бенешовський голуб

На перше місце були поставлені господарсько цінні ознаки, а не зовнішній вигляд голуба. Внаслідок  тривалої роботи була отримана порода, представники якої зовні схожі на дуже великого безпородного або дикого лісового голуба припутня (лат. Columba palumbus) з вираженими м'ясними формами. Перша назва породи, під якою її зареєстрували в 1947 році, була «Бенешовські польові голуби», але згодом, у 1948 році, слово «польові» прибрали.


Спочатку чистопородні бенешовські голуби мали тільки синьо-сизе, однотонне, без якихось відмітин чи малюнка на оперенні забарвлення. Така ознака була одним з основних маркерів чистопородності під час оцінки голубів. Але пізніше, зі зростанням популярності породи і в міру її поширення за межі Чехії, стали з'являтися птахи й іншого кольору.


Бенешовський голуб

Поява інших забарвлень відбулася частково внаслідок навмисного відбору голубівниками таких особин, що випадково з'явилися серед чистопородних птахів, для виведення нових колірних форм, а частково через безладне схрещування чистопородних бенешовських голубів з поутерами (дутишами), кінгами, штрасерами, поштовими та іншими породами.


Потрапляючи до інших країн, порода набувала нових особливостей, але назва зберігалась: французька Pigeon de Benesov, німецька Beneschauer Taube, англійська Benesov Dove.


Зовні бенешовські голуби схожі на звичайних домашніх голубів, проте вони набагато продуктивніші за них. Це великий птах, який у дорослому віці важить близько 800–850 г. Самки не дуже відрізняються від самців за размірами. Довжина тіла від дзьоба до кінчика хвоста – 34–38 см. Тулуб нахилений, дуже мускулистий, але без ознак рихлості, огрядності чи незграбності. Конституція в більшості птахів міцна. Навіть зовні помітно, що цей голуб має високу життєстійкість і хорошу здатність до літання.


Бенешовський сизий

Голова у представників бенешовської породи середня за величиною, округла, пропорційна до розміру тіла. Лоб високий, без чубчиків чи капюшонів. Очі великі, у білих птахів вони карі, у голубів з іншим забарвленням – червоно-оранжевого кольору. Дзьоб біля основи широкий, середній за довжиною, з трохи загнутим кінцем. У темних особин він темний, у світлих – рожевий. Восковиця невелика, біла, щільно прилегла. Шия середньої довжини, порівняно товста, високо поставлена.


Груди широкі й глибокі, опуклі, дуже м'язисті. Спина довга, широка. Поперек вузький, довгий. Хвіст довгий і вузький, зібраний. Живіт підтягнутий. Ноги середньої довжини, міцні, широко поставлені, плесна й пальці не оперені, червоного кольору. Кігті короткі, їх колір відповідає тону оперення. Крила довгі, сильні, щільно притиснуті до тіла. Махові пера прикривають частину хвоста. Махові пера крил і рульове оперення хвоста за тоном трохи темніші від основного забарвлення тіла голуба.


Оперення щільне, гладке, блискуче. Його забарвлення переважно однотонне, без поясів-смуг на основному фоні. Найпоширенішим і бажаним є синє або синьо-сизе забарвлення, хоча зустрічаються білі, жовті, бежеві, чорні, червоні та інші птахи.


У частини поголів'я можуть траплятися дефекти будови, що неприпустимі для особин, призначених для племінного і репродуктивного використання, і які можуть стати причиною вибракування: занадто великий чи занадто маленький тулуб, пухка або груба конституція, різнокольорові, з перлинним полиском чи інші (не червоно-оранжеві) очі, білий дзьоб, масивна восковица, фіолетовий глянець на шиї.


Бенешовський чорний

Розмноження парне, сезонне. Цінність цієї породи полягає в здатності птахів самостійно годуватися, використовуючи природну кормову базу тієї місцевості, де знаходиться голубник. У пошуках корму ці голуби можуть відлітати від свого житла на відстань 6–8 км, тому размножуються бенешовські голуби лише влітку.


Первше потомство отримують від пар, що досягли віку близько 9–11 місяців. Перебуваючи в неопалювальному голубнику, птахи й самі не будуть гніздитися раніше, ніж настане теплий сезон, тому розділяти їх за статтю немає сенсу.


Якщо голубівник не планує займатися племінною роботою, а утримує цих птахів як продуктивних, то штучно формувати пари не потрібно. Молоді особини самі виберуть собі пару й почнуть розмножуватися. Сформовані пари дуже стабільні.


У гнізді зазвичай 2 пташенят. Кількість виводків у бенешовських голубів залежить від кормової бази та тривалості теплого сезону. У країнах з м'яким кліматом вони встигають привести за рік до 7–8 виводків, якщо забирати пташенят у місячному віці. За умови достатньої кормової бази місячний молодняк важить по 700–750 г і має напрочуд високі м'ясні характеристики.


Ця порода потребує багато простору, вона якнайкраще підходить для утримання в умовах приватного господарства, до того ж обмежується мінімальним доглядом і участю в своєму житті людини.


Кобурзький жайворонок – це м'ясна порода голубів, яку вивели на початку ХІХ століття в центральній Німеччині, у федеральній землі Тюринґія, на території колишнього герцогства Саксен-Кобург-Гота, що й пояснює її назву.


Внаслідок тривалої селекції порода об'єднала в собі цінні продуктивні характеристики та зберегла господарсько вигідні видові властивості, а саме: виражені м'ясні якості, міцне здоров'я, невибагливість до умов утримання, хороші льотні здібності й уміння самостійно добувати корм на полях, високу плодючість і батьківські якості.


Згадані особливості породи забезпечують її представникам високу продуктивність і зручність в утриманні цих голубів, внаслідок чого кобурзький жайворонок швидко здобув популярність серед голубівників того часу. А це своєю чергою сприяло його поширенню не лише по всій Німеччині, але й за її межами. Особливо популярною порода стала в Чехії.


Кобурзький жайворонок

Кобурзький жайворонок – це великий голуб, що має живу вагу не менше 800 г і розмах крил до 75 см. Для більшості представників характерна міцна конституція. Голова у цих птахів невелика, пропорційна, вузька, з низьким чолом, без чубчика. Очі червоно-жовті. Дзьоб прямий, довгий. Восковиця невелика, біла. Шия середньої довжини, не товста, високо поставлена.


Корпус не масивний, але м'язистий, нахилений. Груди глибокі, проте не широкі, з добре розвиненими м'язами. Живіт компактний, підтягнутий. Крила сильні, довгі, вони повинні щільно прилягати до тулуба і не схрещуватися на хвості. Хвіст вузький і довгий, зібраний. Ноги середньої довжини, в нижній частині здебільшого не оперені.


Оперення гладке, щільно прилягає. Забарвлення оперення світло-сіре, з синім відливом і плавним переходом у різні відтінки, на шиї – в матово-зелений, без блиску. Крила крапчасті. Махові пера першого порядку темніші за решту й утворюють смугу. Хвіст сірий, за тоном однаковий з кольором голови, з широкою темно-сірої поперечною смугою.


Є сріблястий різновид забарвлення. У таких голубів основний тон забарвлення сріблясто-сірий, який не переходить у білий, без смуг чи крапчастості на крилах і хвості.


Розмноження сезонне. Нові пари з молодих птахів формуються самостійно наарикінці зими або навесні наступного року після року народження. Пари залишаються разом до смерті одного з партнерів. Залишившись без пари, птах знову знаходить собі партнера. За один цикл пара вирощує двох пташенят.


Забійних кондицій молодняк досягає у віці 30–35 днів. У цей час вага пташеняти складає близько 85–90% ваги дорослого голуба й залежить від забезпеченості кормовою базою. Забійний вихід тушок – 59–62%. Упродовж теплого сезону пара встигає виростити 3–4 виводки.


У кобурзьких жайворонків деколи зустрічаються наступні дефекти, неприйнятні для птахів племінного призначення: малий розмір, оперення на плеснах, широка голова, безбарвні чи сіро-білі (так звані перлинні) очі, загнутий дзьоб, велика восковиця, довгі або вкорочені ноги. Істотним недоліком є синій, коричневий, жовтий, іржавий колір оперення, глянсовий блиск пір'я на шиї, шийна складка.


Кобурзькі жайворонки зручні для утримання в селянських господарствах як додаткове джерело якісного, але дешевого (за собівартістю) м'яса. Вони не вимагають від господарів багато часу на обслуговування.


Польська рись, як свідчить назва, походить із Польщі. Ця порода була добре відома ще в Речі Посполитій, а в ХІХ столітті голубівники Кракова вдосконалили її. Точне походження достовірно невідоме. За припущенням голубівників, предками польської рисі були звичайні домашні голуби, сизі з біло-рябим оперенням і нині вже втрачений сілезький поутер (дутиш).


Красиве оперення, невибагливість і цінні господарські характеристики сприяли поширенню породи як на її батьківщині, так і за межами Польщі. Особливо популярною польська рись стала в Словаччині.


Представники породи – це голуби середнього розміру з добре вираженими м'ясними рисами. Жива вага дорослого птаха становить 600–700 г. Тулуб м'язистий і короткий, груди широкі, опуклі, спина широка, коротка, пряма, без вигину. Поясниця коротка, звужується в напрямі до хвоста. Хвіст короткий, зібраний.


Голова чимала, широка (завширшки 27–28 мм, розмір від кінчика дзьоба до потилиці – 60–63 мм, з яких на дзьоб приподає 27–28 мм; ідеальна довжина дзьоба має дорівнювати ширині голови), очі оранжеві. Шия товста, середньої довжини. Крила сильні, довгі. Ноги короткі, широко поставлені, в нижній частині без оперення. Лусочки червоні, кігті короткі, світлого забарвлення.


Польська рись

Оперення щільне, гладке, з металевим полиском і кольоровими переливами. Забарвлення складне. Основний колір: сіро-синій, червоний, жовтий, чорний, сизо-синій, а пір'я на крилах біле, з чорною облямівкою, що створює ілюзію лусочок або рисячого окрасу. Через таку подібність порода й отримала свою назву. Перші махові пера повинні бути білими або кольоровими, але однотонними.


В умовах теплого голубника ці голуби здатні розмножуватись цілорічно. Пари формуються на довгий час і залишаються стабільними. Молодняк починає розмноження навесні наступного року після народження. У гнізді по 2 пташенят, якими батьки дуже опікуються. Завдяки цьому молодняк швидко росте, і в місячному віці вже має вагу до 550 г, тобто голуби цілком готові до забою. За рік пара може дати 6–7 виводків.


Голуби польської рисі дуже добре літають і здатні долати в повітрі багато кілометрів без відпочинку. У сільській місцевості, за умови утримання у відкритому голубнику, ці птахи самостійно знаходять корм на полях. У містах випускати їх на пошуки підніжного корму небажано, оскільки вони схильні шукати поживу в сміттєвих баках. Голуби породи польська рись дуже невибагливі. Їх можна годувати будь-яким кормом. Вони добре витримують несприятливі погодні умови й не схильні до хвороб.


Дефектами, які є причиною вибракування, можуть бути: дрібні розміри й маса менше 500 г; оперення на плюснах і пальцях; довгі ноги; довгий хвіст; довга спина; вузькі груди зі слаборозвиненими м'язами; різниця в кількості махових пір'їн на лівому і правому крилі, більша за два пера; нечистий колір; смуги-пояси на крилах і хвості, забарвлені в іржавий колір; нечіткий (розмитий) малюнок лусочок на крилах; менше шести білих махових пір'їн.


Прахенський каник. Порода голубів виведена на півдні Чехії та зареєстрована офіційно в 1941 р. У її створенні використовувалися звичайні домашні голуби, чеська чайка, віденський курячий голуб і флорентійський голуб. Робота над породою тривала досить довго.


Прахенський каник – це невибагливий голуб з вираженими м'ясними якостями. Жива вага дорослих птахів – близько 600–750 г. Тулуб округлий, порівняно короткий, груди широкі й глибокі, спина рівна, широка, средня за довжиною, поясниця коротка. 


Прахенський коник

Голова невелика, очі оранжевого кольору, дзьоб середнього розміру, морквяно-червоний. Шия середньої довжини й товщини, майже вертикально поставлена. Крила сильні й довгі, щільно притиснуті до тіла. Ноги широко поставлені, середньої довжини, нижня частина ніг і пальці не мають оперення. Лусочки червоного кольору. Хвіст зібраний, короткий, частково прикритий маховими пір'їнами крил.


Оперення щільне, густе, гладке. Забарвлення дуже ошатне: на чисто-білому тлі чорні голова та крила.


Представники породи дуже плодючі. Для розмноження можна використовувати молодняк від 10–11-місячного віку, з добре розвиненим тілом. Розмноження парне. В утепленому голубнику можуть давати потомство цілий рік. Зазвичай у гнізді знаходиться двоє пташенят. За рік пара дає 5–7 виводків. Їх кількість залежить від віку батьківської пари, технології утримання та віку відлучення пташенят, годування, мікроклімату в голубнику.


Пташенята досягають забійних кондицій у віці 32–35 діб. У цей період вони важать понад 500 г. М'ясо ніжне, з жирною шкіркою. Тушки молодих голубів цієї породи мають високі смакові якості та кулінарну цінність.


У прахенських каників зустрічаються наступні дефекти: довге тіло; дрібні розміри; довгі, тонкі ноги; піднятий хвіст; неоднотонний, довгий чи тонкий дзьоб; довга шия з виступаючим кадиком; коричневе забарвлення очей або темні ділянки на райдужній оболонці; кольорові махові пера серед білих, кольорові плями на білому тлі чи навпаки, порушення малюнку вкрапленнями білого кольору – білість на рульових перах, окрім крайніх, неоднотонність забарвлення.


Окрім вищезгаданих, суто м'ясних голубів, існує ще велика кількість інших голубиних порід, представлених птахами значної ваги (800 г – 1,2 кг), які спочатку використовувалися як м'ясні, проте в наш час завдяки своїй привабливій зовнішності та яскравому оперенню в гастрономічних цілях не вирощуються, а розводяться голубівниками як декоративні.


Індійський лахор

Використовують у їжу зазвичай тільки тих особин, які не придатні для розведення. Такими декоративно-м'ясними породами можуть вважатися: угорський велетень, магнані, соттобанка, калина, індійський лахор та інші.


Угорський велетеньЦя порода була створена кілька століть тому на території сучасної Туреччини, а трохи згодом потрапила до Угорщини, колишньої на той час частини Османської імперії. В Угорщині порода набула великої популярності завдяки своїм надзвичайно великим розмірам і привабливому зовнішньому вигляду. Там турецькі голуби були вдосконалені місцевими голубівниками, і зараз порода називається угорською.


Угорський велетень – це чималі птахи з розмахом крил близько 80 см і живою вагою 1200 г (самці) та 900 г (самки). Через значну масу представники породи не здатні до тривалих польотів. 


Угорська порода голубів

У них великий, мускулистий тулуб. Овальна, масивна голова з широким, опуклим чолом. На потилиці є чубчик середньої величини, який проходить у формі півкола від вуха до вуха. Дзьоб великий, трохи загнутий донизу. Колір дзьоба залежить від кольору оперення. Якщо оперення темне або чорне, то й дзьоб має темне забарвлення, у світлих або строкатих голубів дзьоб світло-рожевий.


У голубів білого та світлого забарвлення очі темні, у решти – оранжеві. Шия коротка, товста, високо поставлена, без вигину. Груди широкі, опуклі, високі. Живіт підтягнутий. Спина широка, довга, рівна. Поперек середньої ширини, довгий. Хвіст середньої довжини, продовжує лінію спини, зібраний, вузький. Крила довгі, кінці махових пір'їн прикривають хвіст майже на всю довжину. Ноги міцні, м'язисті, короткі, оперені.


Оперення м'яке, найчастіше трапляється забарвлення: однотонне біле, синє, чорне, жовте, бежеве, коричневе чи пістряве, плямисте різного кольору.


Через обмежену здатність до літання ці голуби не можуть самостійно знаходити собі корм у полях, тому годування має бути повноцінним і достатнім. За надмірного годування угорські велетні можуть жиріти. Ожиріння погано позначається на їхньому здоров'ї та якості молодняка, тому норму кормів потрібно контролювати.


Розмножуються угорські велетні парами, формувати які з молодих птахів бажано не раніше 10-місячного віку. Гніздові ящики слід розміщувати так, щоб голуби могли в них потрапити не злітаючи. У гнізді вирощуються двоє пташенят, а за сезон пара може дати 5 виводків. Пташенят, призначених на м'ясо, можна відправляти на забій у місячному віці, за умови досягнення ними ваги 700–750 г.


Однак на даний час цих голубів рідко використовують на м'ясо, а утримують переважно як декоративних. Якщо пташенят не забирати в місячному віці, то зменшиться й кількість виводків на рік, оскільки батьки продовжуватимуть піклуватися про перший виводок і не починатимуть наступний репродуктивний цикл. Тривалість репродуктивного використання пари цієї породи становить близько 10 років, середня тривалість їхнього життя – понад 16 років.


Певні м'ясні породи, що були колись досить поширеними, з різних причин втратили свою популярність і виявилися нечисленними, рідкісними або навіть на межі зникнення. Така доля спіткала іспанського гомера, породу кошу та деякі інші.


На нашому форумі можна обговорити питання за темою цієї статті, або поділитися власним досвідом з розведення голубів.


Віталій Чугуєвець


Поділитись в соцмережах:

Текст сообщения*
Защита от автоматических сообщений