У сільському господарстві часто практикується безвідходний виробничий цикл, де універсальним утилізатором різних залишків рослинництва та побічних продуктів переробки технічних культур є тваринницька галузь, особливо її дрібні господарства. Отруєння соланіном – поширена проблема.
Тваринам згодовують пожнивні залишки овочевих культур, некондиційні й ушкоджені яблука, солому, м’яку, дрібну та пошкоджену картоплю, буряковий жом, барду, пивну дробину, мелясу, макуху та багато іншого.
Більшість таких відходів не становлять жодної небезпеки для життя і здоров’я продуктивних тварин. Окрім того, згодовування рослинних залишків та побічних продуктів переробки є одним з ефективних шляхів раціоналізації господарювання. Проте деякі з цих кормів можуть становити небезпеку для здоров’я тварин і навіть призводити до важких отруєнь.
Картопля, як складова тваринницьких кормів, має високу поживну цінність і в деяких схемах годування є важливим компонентом у раціоні свиней та великої рогатої худоби. Найчастіше поголів’ям згодовують некондиційні бульби: дрібні, биті, пошкоджені шкідниками чи навіть нереалізовані надлишки зібраного врожаю.
Проте в деяких випадках ця овочева культура може бути не лише джерелом поживних речовин, макроелементів та енергії, а й стати причиною отруєння. Небезпеку становлять: картопляне бадилля, позеленілі від сонячного світла бульби, проросла та молода картопля, а також картопляна барда, яка є одним з відходів спиртового виробництва.
Біохімічні властивості соланіну
Причиною отруєння є соланін – глікоалкалоїдна токсична речовина, що міститься в усіх рослинах родини пасльонових. Цьому алкалоїду властивий гіркий смак. Соланіну притаманні пестицидні властивості, і він є одним із природних засобів захисту рослин. Природа таким чином убезпечила пасльонові культури від поїдання травоїдними тваринами, а також від ушкодження їх грибками та комахами (за винятком колорадського жука, який в процесі еволюції дістав імунітет від соланіну).
Хімічна формула соланіну має такий вигляд: C45H73NO15.
У звичайній картопляній бульбі сучасних сортів культури міститься трохи більше 0,05% цього алкалоїду. І сконцентрований він, головним чином, у шкірці та безпосередньо в прилеглих до неї тканинах. У товщі дозрілої картоплини концентрація соланіну є дуже незначною, приблизно лише 0,002–0,007%. Така кількість не завдає ніякої шкоди організму тварин, тому можна сміливо згодовувати їм якісні дозрілі бульби в розумній кількості.
У картопляному бадиллі вміст соланіну змінюється залежно від періоду вегетації рослини. У період нарощування зеленої маси його концентрація в картоплі збільшується – від 0,085% після появи сходів до 0,114–0,25% в період цвітіння. Потім вміст соланіну поступово зменшується до 0,037%. У сухому бадиллі його залишається лише 0,01%.
Чимало соланіну знаходиться у квітах (0,73%) та в плодах рослин картоплі (до 1%). Паростки, що утворюються на бульбах, містять близько 0,5% соланіну, а в молодих столонах (нових бульбах під час їхнього формування) кількість цієї токсичної речовини становить приблизно 0,09%.
Збільшується вміст соланіну і в пошкоджених, підгнилих чи підмерзлих картоплинах. Бульба, як живий організм, за допомогою соланіну намагається зупинити процеси гниття чи запобігти зараженню травмованої поверхні грибками.
Вплив на организм
Якщо тваринам згодовують картоплю з високим вмістом цієї небезпечної речовини, в їхньому організмі порушується ціла низка процесів і функцій. Під час дотику до слизових оболонок, соланін негайно викликає їх подразнення, і в ротовій порожнині з’являється неприємне пекуче відчуття. Така реакція перешкоджає подальшому вживанню тваринами токсичного корму і запобігає їхньому отруєнню.
Якщо ж внаслідок якихось причини соланін продовжує й надалі надходити в організм тварини, то виникає запалення слизових оболонок травного тракту. Зазвичай запалення травного тракту спостерігається в тому разі, коли концентрація алкалоїду в картоплі не є значною, але небезпечний продукт продовжують згодовувати тварині впродовж тривалого періоду.
Потрапивши з кишківника в кров’яне русло, соланін руйнує частину еритроцитів і тим самим погіршує газообмін у тканинах та утруднює дихання. Потрапляння соланіну з кров’ю до нервових клітин спричинює спочатку сильне збудження, а затим таке ж сильне пригнічення нервової системи.
Виводиться соланін через видільну систему: нирки та потові залози. Контакт отруйної речовини з цими органами призводить до виникнення нефриту та запалення шкіри.
Ознаки отруєння соланіном проявляються по-різному в різних тварин і в тварин різних видів. Вони залежать від багатьох чинників. Один з найвагоміших – тривалість надходження соланіну та об’єм дози, що потрапила в організм.
Розрізняють чотири форми клінічного прояву отруєння соланіном: шкірна, нервова, шлунково-кишкова та змішана. Найчастіше виникає змішана форма з переважанням однієї з форм прояву.
Шлунково-кишкова форма найчастіше спостерігається у великої рогатої худоби, але трапляється і в інших видів. Вона розвивається внаслідок згодовування зіпсованих чи позеленілих картопляних бульб, або через випадкове поїдання картопляного бадилля.
Отруєні тварини втрачають апетит, у них розвивається атонія рубця, здуття шлунка та кишківника, з’являється пронос, можливе виникнення блювання. Надій у корів скорочується пропорційно до тяжкості прояву симптомів. Прогноз у більшості випадків сприятливий, але у важких випадках тварини гинуть на 2-у – 3-ю добу з моменту початкового прояву симптомів.
Нервова форма частіше трапляється внаслідок вживання пророслих бульб картоплі (із паростками). Ця форма може змінюватись на шлунково-кишкову. Спочатку у тварин спостерігається значне збудження, розширюються зіниці, частішає пульс, вони поводяться неспокійно, а іноді агресивно. Постраждалі особини бігають, натикаются на родичів і різні предмети (годівниці, напувалки, кути приміщення тощо), стають полохливими, дуже реагують на незначні подразники.
Але вже за кілька годин тварини заспокоюються. Їхня хода стає хиткою, вони прагнуть лягти, стають млявими. Також у отруєних тварин спостерігається слабкість, м’язове тремтіння, судоми. Вони впадають у сонливий стан, у важких випадках може статись парез чи параліч задньої частини тіла.
З’являється задишка, синюватість слизових оболонок та шкіри. У вагітних корів трапляються аборти або передчасні пологи. Навіть народжений вчасно молодняк виявляється зазвичай або мертвонародженим, або нежиттєздатним. У важких випадках смерть настає протягом першої доби.
Шкірна форма характерна для свиней у разі хронічного отруєння внаслідок тривалого згодовування корму з незначним перевищенням допустимої кількості соланіну. В отруєних особин з’являються почервоніння на шкірі, висипання, екзема на животі, біля рота, ніздрів, кореня хвоста, на внутрішній поверхні кінцівок, згинів суглобів, на статевих органах та біля ануса. Через свербіння тварини розчісують ці ділянки до крові. Нерідко в отруєних свиней спостерігаються кон’юнктивіт та набряки повік, підгруддя, статевих органів.
Симптоми з’являються через кілька тижнів після початку годування отруйними кормами. Прогноз обережний, ближчий до сприятливого, він залежить від тривалості періоду надходження отрути.
Змішана форма характерна для всіх видів тварин. Вона є комбінацією перелічених симптомів у різних пропорціях. Прогноз обережний. Тварин після одужання краще відбракувати.
Лікування
Специфічної ефективної протиотрути в разі отруєння соланіном не існує. Згодовування сумнівного корму потрібно відразу припинити та відправити його на лабораторне дослідження. При гострому отруєнні слід насамперед очистити шлунок та кишківник від залишків отруйного корму, застосовуючи сольові проносні засоби (глауберову сіль тощо).
Рекомендовано промити шлунок значною кількістю 0,1% розчину перманганату калію чи суспензією активованого вугілля. Внутрішньовенно вводять 10%-ий розчин натрію хлориду дозою 200 мл один раз на день, протягом 2–3 діб.
Для полегшення перебігу парезу та підтримки роботи серця тварині вводять внутрішньовенно 40%-ий розчин глюкози дозою 200 мл і 10%-ий розчин хлориду кальцію дозою 200 мл один раз на добу кілька днів поспіль, до зникнення симптому.
У разі значного пригнічення можна скористатися розчином кофеїну, який вводять підшкірно, з розрахунку 2–3 мл на одну велику тварину (ВРХ чи коня). Якщо виникають судоми, можна ввести внутрішньом’язово препарат «Діазепам» у дозі 0,5 мг/кг живої ваги тварини.
У випадку хронічного отруєння і шкірної форми перебігу уражені поверхні обробляють антисептиками та змащують стрептоцидовою маззю, цинковою, «Лантавет», «Унісан», «Де-Лонг», «Гідрокортизоновою», «Оксикортом» чи іншими препаратами. Внутрішньовенно вводять розчин глюкози з аскорбіновою кислотою та фізіологічний розчин.
Профілактика
Важливе значення має профілактика. Вона полягає в тому, щоб своєчасно унеможливити згодовування отруйного корму тваринам. Сумнівний корм перед згодовуванням слід досліджувати лабораторно. Частка картоплі (навіть доброякісної) не має перевищувати 30% від загальної кількості коренеплодів у раціоні.
Усі позеленілі та підгнилі картопляні бульби перед годуванням тварин відбирають і відкидають, а паростки видаляють. Воду, що залишилась після відварювання картоплі, обов’язково зливають, щоб перешкодити її вживанню тваринами.
Окремо варто зупинитись на отруєнні картопляною бардою
Картопляна барда – це побічний продукт переробки картоплі, що утворюється в технологічному процесі отримання спирту. Її застосовують у раціонах великої рогатої худоби. Крім залишків поживних речовин та інших безпечних сполук, у ній містяться органічні кислоти, сивушні олії, а також може знаходитись і соланін.
Особливо багато його в барді, отриманій внаслідок переробки недоброякісної або пророслої картоплі. Оскільки в тваринника немає можливості відстежити сировину, з якої завод виробляє свою продукцію, то ризик отруєння соланіном з картопляною бардою є досить високим.
Отруєння соланіном може виникати також внаслідок тривалого використанни барди або при разовому випоюванні значної її кількості (по 60–80 літрів на голову за добу) навіть за умови отримання цього продукту з доброякісної сировини.
Зовнішні прояви гострого отруєння соланіном починаються у тварини з ослаблення чи зупинки роботи передшлунків та втрати апетиту. Згодом в неї спостерігається хитка хода і м’язова слабкість.
Лікування в разі гострого отруєння бардою є аналогічним до того, як і у випадку отруєння картоплею.
Але набагато частіше трапляється хронічне отруєння. Його причиною є не лише соланін, а й інші токсичні компоненти, що знаходяться в барді. Хронічне отруєння проявляється ураженнями шкіри та слизових оболонок, порушенням мінерального обміну, запальними процесами в печінці, суглобах та кишківнику.
Ураження зовнішніх покривів виражаються спочатку кон’юнктивітом, стоматитом і почервонінням шкіри на згинах суглобів кінцівок. Пізніше ці почервоніння змінюються локальними запаленнями шкіри, а кон’юнктивіт і стоматит – ерозіями слизових оболонок очей, губ, носового дзеркала, язика та ротової порожнини.
Навколо путових суглобів розвивається дерматит, а потім виникають ерозії, з яких виділяється ексудат. Внаслідок цього з’являється характерний симптом – бражний дерматит (бардяний мокрець). Екземи можуть локалізуватись не лише навколо путових суглобів, але й на животі чи вимені.
Якщо не припинити напування тварин бардою, то на уражених ділянках в них утворюються глибокі тріщини на шкірі, виникає запалення суглобів, що призводить до кульгавості. У важких випадках можуть відмирати невеликі ділянки шкіри, розвивається гепатит чи інші патологічні процеси в печінці. Нерідко у тільних корів трапляються аборти чи мертвонароджений приплід. Тривале використання барди призводить до порушення мінерального обміну та розм’якшення кісток.
Лікування
Насамперед треба виключити барду з раціону. Внутрішньовенно ввести 200 мл 40%-ого розчину глюкози та 200 мл 10%-ого розчину хлористого кальцію. Уражені ділянки зовнішніх покривів промити розчином риванолу або перманганату калію, після чого змастити їх антисептичними та загоювальними мазями.
Глибокі ураження шкіри рекомендується обробити порошком стрептоциду чи йодоформовою присипкою для ран. У разі сильного дерматиту можна застосувати ін’єкційні антибіотики. Слизові оболонки очей, носа, порожнини рота регулярно зрошувати розчинами риванолу.
Профілактика
Щоб попередити можливе гостре отруєння, слід поцікавитись у виробника про походження цього виду корму і не допустити потрапляння до раціону барди, отриманої внаслідок переробки неякісної сировини.
Перед закупівлею та згодовуванням потрібно обов’язково провести лабораторне дослідження проби барди на вміст у ній шкідливих речовин. Використовувати можна тільки свіжу барду або ту, що зберігалась до згодовування не більше двох діб.
Важливо обмежувати максимальний добовий обсяг барди для випоювання (25 л – на одну дорослу тварину ВРХ, 18 л – на дорослого коня, до 5 л – на вівцю) і на період використання барди збільшити в раціоні частку грубих кормів на 25–30% порівняно зі звичайною їх кількістю.
Для профілактики хронічних отруєнь не слід вводити в раціон барду на тривалий час. У разі прояву перших симптомів ураження шкіри випоювання слід негайно припинити.
На час використання барди потрібно збільшити тваринам кількість грубих кормів і додати до раціону кормову крейду (по 30–50 г на голову щодоби) чи трикальційфосфат для попередження розм’якшення кісток (остеомаляції). Молодняку до 12-місячного віку і тільним коровам, жеребним кобилам і суягним вівцям у другій половині вагітності давати барду не можна.
Усі питання з цієї теми, що зацікавили вас, можна задавати під статтею або на нашому форумі після реєстрації.
Віталій Чугуєвець
Поділитись в соцмережах:
