Останнім часом у присадибних господарствах України можна побачити дуже гарних качок з великими чубчиками на голові. Птах виглядає як декоративний. Проте, він не лише прикрашає сільські подвір’я, а й має значні продуктивні характеристики. Чубчик, розміщений на потиличній частині голови птиці, має кулясту форму. Він сформований з пучка короткого пухового пір’я і має діаметр близько 6–6,5 см.
Історія чубатих качок бере свій початок з давніх часів. Ці птахи походять з південно-східної Азії, а саме з територій Індії, Індонезії, островів Малайського архіпелагу, М’янми, Бангладешу. У колоніальний період європейські метрополії, переважно Британія та Голландія, завозили азійських чубатих качок на свої території задля подальшого розведення.
Найбільших успіхів у цьому досягли в Голландії. Тому в Європі чубатих качок стали називати голландськими. Зображення цих екзотичних птахів можна побачити на художніх полотнах нідерландських майстрів XVII ст.
До кінця XVIIІ століття чубатих качок активно вирощували лише в Голландії а з початку ХІХ століття вони поширились і в інших європейських країнах. У ХХ столітті ці пернаті потрапили на територію України, де на їх основі вивели вітчизняну породу – українську чубату качку. Паралельно на інших територіях були також створені башкирська чубата та російська чубата качки.
Назвати ці породи повноцінними можна лише умовно, оскільки при розведенні чубатих качок «в собі» вони не здатні безкінечно відтворювати свою популяцію і давати однорідне потомство. Частина потомства від чубатих батьків гине, частина зберігає свою відмінну ознаку – чубчик, а частина має вигляд звичайних качок без чубчика.
Справа в тому, що ген чубатості в гомозиготному стані є летальним, і ембріони з таким набором гинуть ще в період інкубації. Тобто, якщо ген чубатості дістався зародку і від батька, і від матері, то цей ембріон загине до свого народження. У разі парування обох чубатих батьків спостерігається така ситуація: 25% ембріонів виявляються нежиттєздатними, 50% каченят будуть чубатими, а решта 25% чубчика не матимуть.
При подальшому розведенні цього потомства «в собі», молодняк від обох чубатих батьків розподілятиметься так само, як описано вище (25% загине, 50% матимуть чубчик, а 25% будуть без чубчика), а потомство від обох нечубатих батьків збереже цю особливість у всіх наступних поколіннях.
Щоб уникнути значних втрат ембріонів, рекомендується парувати чубатих особин із нечубатими. В такому разі ген чубатості опиняється в гетерозиготному стані й не призводить до смертності ембріонів. У підсумку, виведення яєць значно зростає, а в потомстві такі батьки дають половину чубатих каченят і половину без чубчика (тобто ми нічого не втрачаємо, а за кількістю нечубатих пташенят навіть виграємо 25%). Весь отриманий молодняк життєздатний, добре росте, нормально розвивається та придатний для подальшого розведення. Отже, створювати батьківське стадо виключно з чубатих особин не можна.
Українську чубату породу створено шляхом парування чубатих голландських селезнів з качками сірої української породи та відбором з їхнього потомства особин бажаного типу для подальшого розведення. Врешті отримали качку з гарним чубчиком, яка зберегла більшість господарсько цінних характеристик і кольори оперення сірої української породи.
Українські чубаті качки мають чималі розміри тіла, значну живу масу та виражені м’ясні характеристики. Дорослі селезні важать 3–3,3 кг, качки – близько 2,8–3 кг. Тіло у птаха велике, широке, з добре розвиненими м’язами. Кістяк легкий, тонкий, міцний. Більшості представників породи властива міцна конституція тіла, хоча трапляються особини зі змішаними типами конституції: міцною-грубою та міцною-щільною.
Забійних кондицій молодняк досягає у віці 2,5–3 місяців. Забійний виход таких птахів за умови гарної вгодованості становить близько 85–88%. При рясному годуванні чубаті українські качки схильні накопичувати значні запаси жиру, що погіршує цінність тушок і знижує репродуктивні здібності батьківського стада.
Голова в української чубатої качки середня за розміром, округла, з увігнутим профілем. Чубчик яскраво виражений, в діаметрі не менше 6 см. Іноді зустрічаються вади чубчика: бічне розташування, порушення симетрії, роздвоєність, недостатня щільність пір’я в ньому. Дзьоб помаранчевий. У селезнів голова масивніша та ширша, ніж у качок-самок. Очі невеликі, круглі, темні.
Шия товста, м’язиста, порівняно довга. У самців шия товстіша й довша, ніж у самок. Груди широкі та глибокі, дуже мускулисті, кіль низький. Живіт підтягнутий. Спина пряма, широка, довга, поперек широкий, крижі рівні, довгі, широкі. Корпус поставлений трохи похило до земної поверхні. Ноги короткі, міцні, цівки та пальці неоперені, оранжевого кольору. Стегна й гомілки мускулисті, наповнені.
Оперення щільне, за кольором ідентичне забарвленню качок сірої української породи. Особливо гарно виглядає поєднання чубка й ошатного оперення у селезнів.
Розмноження в чубатих українських качок сезонне. Вони починають відкладати яйця наприкінці березня або у квітні. Для розведення підходять добре розвинені особини середньої вгодованості, віком не молодше 10 місяців і не старше 5 років. Для максимальної запліднюваності інкубаційних яєць співвідношення самців і самок у батьківському стаді має бути таким: один селезень на двох-трьох качок.
Несучість в українських чубатих качок дещо менша, ніж у вихідної української породи. Кожна качка здатна продукувати від 60 до 80 яєць. Вага одного яйця – близько 75–80 г. У більшості качок є інстинкт насиджування. Але оскільки якість насиджування в самок недостатня для максимального виведення яєць, інкубувати яйця чубатих качок краще штучно. Режим інкубації той самий, що й для звичайних качиних яєць. При правильній комбінації складу батьківського стада та дотриманні оптимального режиму інкубації виведення яєць становить близько 70%.
Каченята швидко ростуть, їх годування та утримання нічим не відрізняються від догляду за звичайними каченятами сірої української породи.
Українські чубаті качки можуть стати окрасою будь-якого присадибного пташника.
Вдалого вам птахівництва!
Віталій Чугуєвець
Поділитись в соцмережах:
