– Я мав не надто прибутковий бізнес – шукав, чим зайнятись. Одного разу друг сказав: «Якось я вирощував у підвалі гливи. Непогано так продавались». Приходжу додому, відкриваю Гугл. Випадково побачив фото ерінги. Думаю: ось який гарний гриб, хочу такий вирощувати. Подивився, що ніхто в Українї його не культивує. Вирішив спробувати, – розповідає
Національному грибному агентству UMDIS Кирило Вітряков, влаcник компанії ПП «Естетик Фудс» – єдиний, хто займається промисловим вирощуванням ерінги в Україні. Його гриби можна побачити на полицях супермаркетів «Сільпо» та інших мереж роздрібного продажу.
Про те, як вирощувати ерінги, інформації в Інтернеті практично немає. На той час, коли Кирило стартував, її було ще менше. Постачальників сировини – і поготів. Спершу бізнесмен планував налагодити виробництво за зразком комплексу для печериць – працювати на привозному компості чи міцелії.
– Купив у когось готовий компост. Прийшов увесь зелений, – пригадує Кирило. – Зрозумів, що потрібно працювати самому. Тоді замовив у двох постачальників в Україні через Інтернет зерно, нібито заражене міцелієм ерінги. Обладнав камеру. Зробив субстрат, засіяв. З частини зараженого зерна не виросло нічого, з другої полізли гливи. Вирішив: все, досить. Поїхав навчатись до Китаю.
Особливості вирощування ерінги суттєво відрізняються від виробництва як печериць, так і гливи. Головна відмінність – стерильність технології вирощування. Субстрат стерилізують в автоклаві. Щоб помістити міцелій у стерилізований субстрат, залучають двох працівників. Працюють вони в лабораторії одягненими у спеціальні продезинфіковані костюми. Під потоком очищеного повітря один з них відгвинчує кришку, яка закриває мішок із субстратом, інший вводить заражений міцелієм носій – і тоді перший загвинчує кришку назад.
– Сам спроектував нашу першу ламінарну шафу, яка видимає чисте повітря, – пригадує бізнесмен. – Ще придбав тоді маленький лабораторний автоклав. Місяць тому запустили новий, на 17 кубів, його об’єм – 3000 мішків субстрату.
Підприємство охоплює повний цикл виробництва ерінги: від виробництва міцелію в пробірці до упакованого гриба. Міцелій тут також роблять самостійно, для чого обладнано лабораторію. Кирило Вітряков каже, що вирощувати еринги доцільно лише в тому випадку, якщо виробник готовий орієнтуватися на повний цикл виробництва.
– Спочатку наповнюємо блоки, потім розміщуємо їх в автоклаві для стерилізації. Коли вистигнуть, заражаємо міцелієм, відправляємо на місяць до інкубатора. Потім до камери, де вже розвиваються плодові тіла. Якщо мішок субстрату 1,1 кг, хороший вихід – 450 г. Трапляється й 300 г.
Бізнесмен розповідає, що наступного року планує збільшити обсяги виробництва до тонни на день. Наразі купує та встановлює обладнання для механізації, облаштовує камери. Каже, що пропозиція на цей час не може перевищити попит. Справжній обсяг підприємства покриває близько 20% того, що може продати кожна з торгових мереж з огляду на невисоку ціну, за якою відпускають еринги в супермаркетах. Наприклад, мережа «Сільпо» зараз готова відкрити для позиції «ерінги» наступний РЦ, або свої мережі «Фоззі» чи «Фора». Не робить цього через недостатній обсяг продукту. «Сільпо» за тиждень продає близько 1,5 тисяч лотків ерінги – 600 кг. Також продають ерінги у «Варусі» та «Кишені».
– Працюємо переважно на Київ та Дніпро, – пояснює бізнесмен. – Напряму або через посередників продаєм гриби кільком ресторанам. «Бебиків» (маленькі гриби, які зрізають під час проріджування, або з другої хвилі врожаю) продаєм на місцевий ринок по 40–50 гривень. Обрізки, що лишаються після підрівнювання зрізаного гриба – по 25 гривень. Лоточники продають їх по 35. Це дуже дешево. У Черкасах навіть пенсіонери вживають ерінги. Якщо припустити, що в мене вистачає обсягу задовольнити попит не лише мереж, а й місцевих точок продажу, вся Україна на даний момент, гадаю, зможе за день перемолотити тонни дві ерінги.
Вартість однієї упаковки (400 г) цих грибів у супермаркеті «Сільпо» – близько 60 гривень.
– Ерінги надзвичайно легко готувати, – ділиться Кирило Вітряков. – Можна варити, тушкувати, смажити на сковорідці. З друзями їзжу на шашлики. Якщо приїзжаю – в усіх свято. Замочую ерінги у соняшниковій олії й соєвому соусі, кружальцями нанизую на шампури. Що б там не було на столі – їх завжди з’їдають першими.
Фотографії з facebook сторінки Кирила Вітрякова.
Поділитись в соцмережах:
