Айва звичайна (лат. Cydōnia oblonga, родина Трояндові) – багаторічне листопадне дерево (іноді чагарник) з привабливими, духмяними плодами, схожими трохи на яблука, а трохи – на груші. Родом ця культура зі Східного Кавказу та Закавказзя, але завдяки людській діяльності айва поширилась на території Туреччини, Ірану, Туркменістану, Сирії, Афганістану та інших країн.
Нині її вирощують в Європі та Азії, у Північній і Південній Америці, в Африці, Австралії. Втім, порівняно з іншими фруктовими деревами частка айви у світовому садівництві зовсім незначна, попри те, що вона відома в культурі вже понад 4000 років. У нашій кліматичній зоні побачити ці дерева вдається дуже рідко, оскільки, як і всі південні рослини, вони надають перевагу теплу та сонцю.
Опис айвового дерева
Айва – це невелике листопадне дерево або чагарник заввишки від 5 до 8 м і шириною крони від 4 до 6 м. Культура доволі витривала, посухостійка, здатна рости на різних ґрунтах з низьким і середнім рівнем рН. Легко сприймає як затінок, так і пряме сонячне проміння, але для утворення великих квітів і дозрівання плодів їй необхідна достатня кількість сонця.
Особливого догляду айва не потребує і може роками обходитись без обрізки. Також вона майже не вражається шкодочинними комахами і хворобами.
Молоді пагони айви мають повстяно-опушену поверхню. Кора на них вирізняється пурпуровим відтінком. З часом, внаслідок старіння гілок, вона стає коричнево-фіолетовою та гладкою. Бруньки – невеликі, пухнасті, захищені лише кількома лусочками. Листя чергове, просте, темно-зелене, довжиною 6–11 см і шириною до 5 см, має округлу, яйцеподібну або еліптичну форму. Його верхня сторона майже гладка, а знизу та по краю листка є опушення.
Квітнення в айви розпочинається доволі пізно, коли решта фруктових дерев вже відцвіли, тому в цей період дерево є важливим медоносом для бджіл. Нектар прозорий, з неповторним ніжним ароматом. А за своєю красою під час цвітіння айва не поступається таким культурам, як персик чи мигдаль. Її великі (діаметром 4–5 см) біло-рожеві квіти є неймовірно пахучими.
Запилюють айву переважно дрібні джмелі та бджоли. І хоча більшість сортів цієї культури самозапильні, перехресне запилення зазвичай значно покращує продуктивність зав’язування плодів.
Як і яблуня та груша, айва дає зерняткові плоди – айву. У недостиглому стані вони зовні зелені та пухнасті. На початку осені, внаслідок достигання, плоди більшості сортів втрачають свій пухнастий наліт і набувають золотаво-жовтого забарвлення. Стигла айва сягає завдовжки 7–12 см, а її діаметр становить 6–9 см. Плоди дуже пахучі.
Айвові дерева можуть жити до 50 років. Порівняно з яблунями та грушами це зовсім небагато.
Айвове дерево надзвичайно стійке до запиленості, диму, газу, тому його можна висаджувати в екологічно забруднених зонах. Завдяки своїй декоративності воно також використовується в ландшафтному дизайні, паркових насадженнях, міських садах і скверах.
За показниками морозостійкості айва мало відрізняється від персика. Зони їх вирощування обмежені середньорічними температурами +8…9°С і допустимою мінімальною –15°С. Але останніми десятиліттями завдяки плідній роботі селекціонерів морозостійкі сорти айви успішно перезимовують і в балтійських країнах, і в північних регіонах Європи.
Корисні властивості айви
За вмістом вітамінів плоди айви перевершують яблуню і грушу. Вони – джерело біологічно активних речовин, необхідних для нормальної життєдіяльності людини. Пектинові речовини, на які багата айва, здатні зв’язувати радіоактивні елементи та виводити їх з організму. Водний настій з листя рослини знижує кров’яний тиск і допомагає припинити напад бронхіальної астми.
Дубильні речовини в листках і плодах айви зумовлюють і бактерицидні властивості рослини, а вітамін Р зміцнює стінки кровоносних судин, тому айва цілком справедливо вважається однією з найбільш вагомих культур у «лікувальному садівництві».
Айву часто використовують як підщепу для груш та декоративних дерев.
Айва належить до самозапильних, скороплідних культур, що родять щорічно. Найбільш вдалий період для посадки рослини – весна. Перші плоди на дереві з’являються через чотири-вісім років після його посадки.
Серед популярних сортів айви звичайної можна зазначити наступні: «Академічна», «Золотиста», «Кримська рання», «Соковита». Вони здатні витримувати короткочасне зниження температури до –30…–35°С, посухостійкі та постійно забезпечують рясні врожаї.
Посадка айви
Щоб створити саджанцю оптимальні умови, необхідно насамперед попередньо збагатити ґрунт. За кілька діб до висаджування слід внести добрива на ділянці землі, де буде рости майбутнє дерево. З цією метою використовують суперфосфат (50 г/1м2) та калійну сіль (20 г/1м2), після чого ділянку перекопують і поливають.
Розміри посадкової ями зазвичай не перевищують 35–40 см в глибину та 50–60 см у діаметрі. Якщо ґрунт піщаний або супісок, на дні потрібно облаштувати спершу глиняний шар, а зверху (не більше третини глибини ями) насипати суміш землі з суперфосфатом (150 г) і деревним попелом (50 г).
Для висаджування культури найкраще обирати однорічні саджанці айви, які після посадки вкорочують обрізкою до 70–80 см.
Саджанець розміщують у центрі ями та фіксують вертикально, прив’язавши стовбур вільно до кілочка. Після цього присипають ґрунтом його кореневу систему. Землю трохи ущільнюють. На завершення рослину рясно поливають нехолодною водою.
Догляд за айвою
Вирощують айву у формі штамбового дерева. Залежно від сорту, висота його може становити від 1,5 м (карликові сорти) до 5 м і більше.
Життєвий період триває в айви приблизно 50–70 років. Вона надзвичайно невибаглива щодо догляду, легко витримує як посуху, так і тривалу повінь. Але якість ґрунту, як і нестача вологи, позначається на врожайності дерева та смаку його плодів, тому підживлення мінералами і органічними добривами, а також підтримання достатнього рівня вологи в ґрунті сприятливо впливатимуть на рослину. Плодоношення айви відбувається вже на третій-четвертий рік після посадки.
Догляд за цим плодовим деревом полягає також у видаленні хворих, слабких, сухих пагонів та гілок. Найкраще проводити цю процедуру навесні, до початку сокоруху, або восени, під час підготовки саду до зимового періоду.
Окрім санитарної обрізки слід також видаляти ті пагони (гілки), які ростуть усередину крони чи вертикально вгору. Це забезпечить правильне формування крони дерева та полегшить збирання врожаю.
Навесні, водночас із санітарною обрізкою, проводять і підживлення рослин. Під час перекопування ґрунту в навколостовбурній зоні, до нього додають комплексне мінеральне добриво нітрофоску (не більше 50 г). Восени, після збирання врожаю, айву підживлюють органічними речовинами (не щорічно, а лише через рік) та суперфосфатом з калійною сіллю (по 20 г).
І хоча її нові сорти вирізняються підвищеною холодостійкістю, та все ж узимку, для захисту дерева від сильних морозів, стовбур айви обмотують руберойдом або агроволокном, а потім присипають снігом.
Залежно від сорту та зони вирощування плоди айви достигають у вересні – листопаді. Головною ознакою їх стиглості є повне або часткове зникнення опушення на зовнішній шкірці.
Більшість сортів айви дають плоди, що потребують попередньої термічної обробки, оскільки м’якоть у них доволі терпка, суха та жорстка. Останніми десятиліттями створені також сорти з солодкими, соковитими плодами. Та попри все, ці фрукти лишаються цінним харчовим продуктом із лікувальними властивостями в будь-якому вигляді.
Поділитись в соцмережах:
