Ірга (лат. Amelánchier) – швидкорослий листопадний чагарник (або дерево) родини Трояндові, поширений у Північній півкулі (Північна Америка, Північна Африка, Європа, Японія). Культивувати іргу почали ще в ХVI столітті (переважно для виробництва вина) в Англії та Голандії, звідки ця культура (ірга овальна або круглолиста) поширилась по всій європейській території.
Вирощування її в промислових масштабах розпочалося лише у XIX cтолітті, в США та Канаді. Там же були створені два види ірги (колосовидна та канадська), які нині успішно вирощуються і в наших садках, як плодові культури. А такі крупноплідні сорти як «Форесбург», «Пембіна», «Смоукі» отримали визнання у багатьох садівників світу.
Ірга – маловідома, але дуже перспективна рослина. Вона має високу зимостійкість, відзначається швидким ростом та скороплідністю. Ягоди її достигають вже в червні. До того ж родить вона щорік, стабільно, впродовж 40–50 років, а середня врожайність одного куща (дерева) складає 8–15 кг.
Серед агрономічних переваг ірги – її невибагливість до ґрунтових умов. Вона може рости на землях з різною кислотністю й механічним складом (окрім болотяних та сухих). А ще ірга легко витримує вітрове навантаження, тому зазвичай її садять з навітряного боку ділянки в якості сніго- та вітрозахисного живоплоту. Варто вказати й на таку її позитивну якість, як стійкість до різноманітних захворювань і до ураження шкідливими комахами.
Ірга – дуже красивий декоративний чагарник і, до того ж, чудовий медонос. У травні, під час цвітіння, вона привертає увагу китицями білих ніжних квітів, що з’являються через 10–12 днів після розпускання листя. Рослина самозапильна. Квіти ірги здатні витримати весняні заморозки до –5…–7°С. Восени рослина привертає увагу багряним листям вишуканих відтінків.
Уже в червні з’являються плоди ірги, що зовні нагадують мініатюрні яблука або чорну смородину. У міру дозрівання їх колір змінюється від червоного до темно-фіолетового, майже чорного. Вони дуже смачні і в свіжому вигляді, і сушені, перероблені на варення, джем чи пастилу. Завдяки природному солодкому смаку, вони не вимагають у консервації багато цукру. Для переробки 1 кг ягід його потрібно не більше 300 г.
Окрім цукрів (до 12%), плоди ірги містять органічні кислоти (до 1%, переважно яблучна), пектини, чималу кількість каротину й вітаміну С, фарбувальні та дубильні речовини, вітамін В2. А вітаміни Р і К, що входять до їх складу, надають відновлювальну дію судинам шляхом регулювання проникності капілярів і згортання крові.
Також використовують ягоди для профілактики гіпо- та авітамінозу, лікування очних і стоматологічних захворювань. Відомі ці плоди і як потужний антиоксидант, тому рекомендуються для попередження таких хвороб, як атеросклероз, онкологічні захворювання, хвороба Альцгеймера.
Відвар з листя ірги корисний у лікуванні розладів шлунково-кишкового тракту та як протизапальний засіб (зокрема й для полоскання горла в разі захворювання на ангіну), а настоянка квітів знижує кров’яний тиск, покращує сон і роботу серця.
До протипоказань ірги можна віднести індивідуальну нестерпність організму до цього продукту, знижений кров’яний тиск, а також погане згортання крові (особливо за такого захворювання, як гемофілія). Не рекомендується вона також людям, чия професія пов’язана з підвищеною увагою та обережністю.
Розмножують іргу насінням, прикореневими пагонами або зеленими живцями, діленням куща, а також методом щеплення на рослини глоду. Найефективніший спосіб – розмноження насінням, оскільки сіянці розвиваються добре, що далеко не завжди відбувається у разі застосування вегетативного способу.
Насіння попередньо збирають з великих дозрілих ягід, які легко виділяють сік під час натискання. Свіжозібране насіння висівають улітку (червень – серпень), а стратифіковане – навесні. Насінини заглибюють у ґрунт на 1–2 см, де вони й будуть зростати протягом перших двох років. Періодично сіянці підживлюють азотними добривами, поливають та видаляють бур’яни, а згодом пересаджують на постійне місце зростання. Плодоносіння у молодих дерев починається вже з три-, чотирирічного віку.
Для розмноження зеленими живцями, у першій половині літа зрізають з верхніх гілок п’яти-, шестирічного чагарника ірги посадковий матеріал (довжина живців має становити 10–15 см). Потім видаляють з нижньої частини зрізаних гілочок усе листя, лишивши вгорі тільки одну або дві пари, і ставлять їх на 8–12 годин у розчин стимулятора коренеутворення.
Висаджують, попередньо сполоснувши живці чистою водою, у холодний парник, на відстані 3–4 см один від одного, з нахилом, а потім збризкують водою. Зверху накривають парник плівкою таким чином, щоб висота її над землею становила не менше 30 см. Удень рослини слід провітрювати, знявши для цього плівку. Оптимальна температура у парнику повинна бути +25°С.
Через два-три тижні формування кореневої системи у живців завершується, і з цього часу плівку можна зовсім прибрати. Зміцнілі живці пересаджують для дорощування на підготовлену грядку. Можна провести їх підживлення невеликою дозою аміачної селітри (30 г на 10 л води). Догляд за рослинами полягає у видаленні бур’янів і контролі за достатньою вологістю ґрунту. На постійне місце зростання їх пересаджують через рік, восени.
Ірга легко переносить обрізку. Кущі її розростаються шляхом утворення прикореневих пагонів. Дорослі рослини потребують санітарної обрізки, під час проведення якої видаляється зайва прикоренева парость.
Для омолодження рослини щорічно залишають лише один-два пагони. Залежно від обраного способу формування крони можна вирощувати іргу у вигляді куща або дерева. Іргу нерідко використовують в якості підщепи для вирощування груші, а також айви японської.
Поділитись в соцмережах:
