Рід Енотера (Oenothera L.) з родини Знітові або Онагрові (Onagraceae L.) об’єднує від 120 до 200 видів трав’янистих квіткових рослин, раніше поширених лише в помірних та тропічних регіонах Америки.
У XVII столітті деякі з цих видів, завдяки своїм чудовим ароматним і яскравим квітам, потрапили до Європи як декоративні рослини. З того часу вони успішно натуралізувались та отримали статус неофітів центральноєвропейської флори.
Загальний опис енотери
Назва роду Oenothera вперше офіційно була опублікована в 1753 році, у праці Species Plantarum шведського натураліста Карла Ліннея. Наукова назва, використана Ліннеєм, імовірно походить від грецьких слів οίνος θήρα (oinos thera), що можна перекласти як «шукач вина». Можливо, це пов’язано зі споживанням їстівного кореня Oenothera biennis як смакової добавки до вина. Ще давньогрецький філософ Теофраст (IV–III ст. до н. е.) писав, що oinothêras у поєднанні з вином робить думки приємними і радісними.
Усі види енотери доволі різноманітні. Серед них зустрічаються як невисокі, до 10 см заввишки трави (наприклад, вид Oenothera acaulis, що росте в Чилі), так і триметрові гіллясті чагарники з мексиканських рівнин (Oenothera stubbei). Деякі з видів енотери є однорічними рослинами, інші належать до дворічних чи багаторічних.
Органами поширення в одних є кореневище, в інших – вусики, сланкі пагони тощо. Енотера у своєму видовому різноманітті може мати як прості цілокраї листки, зібрані в прикореневу розетку, так і лопатеве листя, розміщене почергово по спіралі довкола стебла.
Квіти можуть розташовуватись поодинці, парами або в суцвіттях, а їхнє забарвлення варіює від білого, жовтого, рожевого, блакитного, їх відтінків та поєднань до фіолетового. Розкриваються після заходу сонця плавним рухом за лічені хвилини. У Центральній Європі енотера вважається лідером за швидкістю розкривання квіток.
Одразу після розкриття квітка енотери зазвичай ще не має запаху. Лише приблизно через 20 хвилин або півгодини її аромат стає настільки солодким, що видається приторним, але тоді на нього реагують комахи-запилювачі.
Квіти більшості видів енотери розкриваються лише один раз у житті, з настанням сутінків, іноді – за похмурої чи дощової погоди. Вранці вони зазвичай в’януть, а натомість розкриваються наступні. Однак у деяких рослин вони можуть квітнути ще й впродовж усього дня. Та загалом цей процес триває не довше 24 годин.
Основний період цвітіння більшості видів припадає на літні місяці – липень і серпень. А квітнення пізніх видів енотери можна спостерігати аж до настання заморозків. Більшість представників роду Oenothera запилюються комахами (нічними метеликами, бджолами) та колібрі.
Плід – коробочка з сотнями дрібних насінин всередині, які розлітаються від найменшого подиху вітру відразу після розкривання насіннєвої камери. Насіння енотери багате на поліненасичені жирні кислоти. Є у ньому вітамін Е, лінолева кислота (60–80%) та гамма-ліноленова кислота (приблизно 9%), що має протизапальні, антиоксидантні та імуномодулюючі властивості.
Хімічний склад енотери надзвичайно цінний. Вона містить значну кількість сапонінів, флавоноїдів, стероїдів, каротиноїдів, дубильних речовин, органічних кислот і вітамінів, мікро- та макроелементів, зокрема калій, кальцій, натрій, залізо, цинк, марганець. Впродовж століть рослину та її насіння корінні американці використовували у вигляді гарячих компресів для загоєння ран, лікування шкірних захворювань і навіть астми.
Частини деяких рослин з роду Oenothera їстівні. Чималий стрижневий корінь молодих однорічних рослин певних видів енотери має гоструватий смак. Кореневище містить значну кількість цукрів та смоли. Викопують його в жовтні або трохи пізніше, і лише в тих рослин, які не цвіли, оскільки з появою квітів корінь дерев’яніє. Їдять його сирим, як овоч, але найчастіше чистять і готують аналогічно технології приготування скорцонери іспанської (Scorzonera hispanica).
Колись вирощування енотери було доволі поширеним, осільки в ті часи ця багата на крохмаль дика трава була замінником м’яса. Під час приготування біла м’якоть коренів стає рожево-коричневою і набуває присмаку копченого м’яса. Через таку особливіть страву ще називають «шинкою садівників».
Навесні листя енотери можна збирати для салатів, або готувати як шпинат. Їстівні солодкуваті квіти також споживають як гарнір до салату.
З насіння енотери отримують шляхом холодного віджиму цінну олію, надзвичайно багату на незамінні жирні кислоти (НЖК). 3–6 г цієї олії містять приблизно 270–540 мг НЖК. Щоб отримати 1 г олії, потрібно близько 10 000 насінин. Випускають її у формі капсул. Призначають для профілактики атеросклерозу, алергії, артриту та кишкових розладів. Чай із сушеного листя енотери допомагає в лікуванні діареї, шлунково-кишкових і травних проблем.
Найвідоміші види енотери
· Енотера дворічна (Oenothera biennis)
Наукову назву виду Oenothera biennis дав шведський біолог і натураліст Карл Лінней у своїй публікації Species Plantarum (1753 р.). Енотера дворічна, батьківщиною якої є Північна Америка, потрапила до Центральної Європи близько 1620 року завдяки торговельному мореплавству.
Рослина легко адаптувалася до нових умов, і на цей час зустрічається на всіх материках, за винятком Антарктиди, та на багатьох островах. Росте переважно на сухих, щебнистих і кам’янистих ділянках, практично на всіх типах ґрунтів, часто обабіч доріг, на узбережжях річок, у промислових зонах, на схилах тощо.
За перший рік свого розвитку енотера дворічна утворює прикореневу розетку листя на висоті кількох сантиметрів від землі та м’ясистий стрижневий корінь білуватого забарвлення, що глибоко проникає у ґрунт. Наприкінці теплого сезону вегетативна часина відмирає. На поверхні лишаються тільки бруньки, які зимують під захистом зів’ялого листя та снігу.
І лише наступного року в рослини з’являється жорстке прямостійне стебло заввишки 80–150 см (інколи навіть до 1,8–2 м). Воно зазвичай просте, негіллясте, здерідка малорозгалужене, має зелене, з червонуватим відтінком біля основи забарвлення, і досить густо опушене м’якими та шорсткими волосками.
Довжина прикореневих (розеткових) листків сягає від 10 до 30 см, а їх ширина становить від 2 до 5 см. Стеблове листя – ланцетної або видовжено-еліптичної форми, з загостреним вершечком. Розміщується вздовж стебла почергово, сидяче або на коротких черешках. Ці листки мають довжину від 5 до 22 см і ширину 1–6 см. Краї в них зубчасті або майже гладкі. Забарвлення – зелене, з червонястою центральною жилкою.
Квітнення рослини триває весь теплий сезон – з травня по вересень. Великі квітки зібрані в густі верхівкові суцвіття. Вони розгортають свої пелюстки лише увечері (вночі), а вдень лишаються закритими. Сам процес розкривання квітки відбувається настільки швидко, що можна спостерігати його в реальному часі впродовж лічених хвилин.
Квітка має чотири яскраво-жовті пелюстки завдовжки 1,5–3 см і вісім тичинок. Вночі продукує сильний і ніжний аромат. Запилюється нічними метеликами виду Schinia florida, які живляться нектаром енотери дворічної і відкладають там свої яйця.
Недозрілі плоди-коробочки вигнутої циліндричної форми, довжиною від 2 до 4 см і діаметром від 4 до 6 мм, вкриті загостреними волосками. Насіння розміром від 1,1 до 2 мм забарвлене в коричневий або майже чорний колір і має нерівномірно зернисту поверхню.
З нього отримують цінну рослинну олію, що містить незамінні жирні кислоти (гама-ліноленову кислоту), крохмаль, фітостерин, мінеральні солі, білкові речовини, вітаміни. Тригліцериди γ-ліноленової кислоти, олеїнової і пальмітинової кислоти, які є в цій олії, життєво необхідні для організму людини.
Енотера дворічна добре відома як цінна медодайна (дає пізній взяток), кормова (її молоді стебла охоче поїдає худоба), олійна (насіння містить до 20% рослинної олії), харчова (як овочеву рослину, її вирощують ще з середини ХVІІ ст.), лікувальна та декоративна культура.
Олію з насіння енотери дворічної вживають для лікування гіпертонії, зниження рівня холестерину при атеросклерозі та цукру при діабеті, для лікування серцево-судинних захворювань, у разі отруєнь, передменструального синдрому, від різних алергічних захворювань (астма, атопічний дерматит), у разі порушення обміну речовин, захворювань нервової системи.
Цей продукт допомагає без виснажливих дієт зменшити масу тіла, усуває запалення суглобів, уповільнює прогресування розсіяного склерозу та знімає похмілля. Також він сприяє процесу оновлення шкіри. Косметична промисловість додає олію енотери в засоби для догляду за сухою, запаленою шкірою. Завдяки вмісту гамма-ліноленової кислоти її використовують і як допоміжний засіб у лікуванні екземи.
Молоде листя, пагони, зелені стручки та коріння енотери дворічної слугують сировиною для приготування корисних і смачних страв. Вони мають гострий смак, містять чималу кількість γ-ліноленової кислоти й слизу. Коріння енотери доволі смачне, якщо нарізати його шматочками і приправити оцтом та оливковою олією. Квіти додають у салати.
У декоративному садівництві енотера дворічна поступово втратила свою популярність, поступившись більш привабливим великоквітковим сортам.
· Енотера чарівна (Oenothera speciosa)
Ця багаторічна трав’яниста квіткова рослина відома ще як рожева примула або примула вечірня. Видовий епітет «speciosa» в перекладі з латинської означає «ефектний», «чарівний», «елегантний», що вказує на красу квітки.
Перший опис виду Oenothera speciosa (1821 р.) зробив англійський ботанік і зоолог Томас Наттолл. Того ж року науковець опублікував його в Журналі Академії природничих наук Філадельфії.
У дикій природі Oenothera speciosa росте у рідколіссях, кам’янистих преріях, на рудеральних територіях, схилах, на пасовищах та узбіччях доріг. Займає насамперед теплі, сонячні ділянки з добре дренованими, легкими піщаними чи кам’янистими ґрунтами. Природний ареал рослини охоплює площі від південного заходу США (штати Індіана, Іллінойс, Канзас, Міссурі, Небраска, Оклахома, Арканзас, Луїзіана, Техас) до півночі Мексики (штати Чіуауа, Коауїла).
Oenothera speciosa виростає заввишки від 10 до 50 см, має гладкі чи щетинисті, похилі або пряморослі стебла. Кореневище добре розвинене, складається з численних дерев’янистих підземних пагонів. Листя опушене, довжиною від 2,5 до 8 см. У молодих рослин воно зібране в прикореневі розетки, а з подальшим розвитком розміщується на стеблі почергово.
Листок з’єднаний із стеблом дуже коротким черешком, або ж є безчерешковим (сидячим), тобто листкова пластинка прилягає безпосередньо до стебла. Форма листка варіюється від видовженої до еліптичної, краї – рівні або хвилясті.
Період цвітіння в Oenothera speciosa доволі тривалий. Її ароматні квіти з рожевими, черепашкової форми пелюстками квітнуть все літо, аж до початку осені. На відміну від більшості видів енотери, що традиційно цвітуть саме вночі, квітнення рослин Oenothera speciosa можна спостерігати в будь-який час доби, хоча найчастіше її квіти розкриваються на світанку і згортають свої пелюстки під впливом яскравого сонячного світла. Кожна з квіток швидко відцвітає.
Розташовуються вони по одній у пазухах верхнього листя, і верхівка стебла під їхньою вагою іноді нахиляється. Квіти в Oenothera speciosa радіально-симетричні, чотирипелюсткові, діаметром 4–5 см. Чотири частково зрощені чашолистки завдовжки 1,5–3 см після розкриття квітки відгинаються назад.
Напочатку пелюстки квітки забарвлені в білий колір і мають рожеві прожилки, але надалі їх забарвлення змінюється, і вони стають рожевими або рожево-фіолетовими. Напрочуд інтенсивний аромат квітів приваблює комах-запилювачів – бджіл та нічних метеликів. Та для метеликів виду Язикан звичайний (Macroglossum stellatarum) з родини Бражникові вони є пасткою. Подібно до колібрі, метелик зависає над квіткою, щоб дістати нектар, і його довгий хоботок застрягає у вузькій трубочці чашечки. Намагаючись звільнитися, комаха знесилюється і гине.
Плід Oenothera speciosa – чотирилопатева коробочка довжиною 10–25 мм, наповнена численним насінням розміром близько 1–1,5 мм.
Вирощують вид Oenothera speciosa у помірних зонах з теплими зимами як декоративну ґрунтопокривну культуру, що здатна прикрасити розміщені на схилах ділянки, рокарії та посушливі місцини. Втім, рослина вимагає контролю, оскільки легко захоплює нові території та поводиться як інвазивна завдяки активному розмноженню кореневищем і насінням.
Зелені частини в Oenothera speciosa їстівні. Їх збирають і готують з них різні страви, найчастіше салати. Збирати рослину слід до появи квітів, тоді вона має дуже приємний смак і ніжну текстуру.
Відомі й лікарські властивості енотери чарівної. У народній медицині її використовують для лікування шлунково-кишкових розладів, порушень серцево-судинної системи та як заспокійливий засіб. Олію з насіння цієї рослини застосовують у косметології для покращення стаану шкіри, її зволоження та регенерації. Відвари з коріння допомагають при туберкульозі, астмі, нирковокам’яній хворобі.
Для вирощування Oenothera speciosa обирають сонячну ділянку з нейтральним, пухким, водо- та повітропроникним ґрунтом. Попередньо видаляють там бур’яни. Вносити органічні добрива не слід, бо рослина негативно реагує на них, особливо на перегній. Навесні, з настанням тривалого тепла, насіння енотери висівають на глибину не більше 0,5–1 см.
Також використовують і вегетативний спосіб розмноження. Для цього кореневище енотери ділять на кілька частин і висаджують їх на нову ділянку. Бажано робити такі пересадки через кожні три-чотири роки, аби час від часу оновлювати насадження.
Серед популярних сортів енотери Oenothera speciosa найбільш відомими є: «Рожевий оксамит», «Пінк Б’юті», «Alba» (з білими квітами), «Siskiyou», «Rosea».
· Енотера червоночашечкова (Oenothera glazioviana)
Це дворічна або багаторічна трав’яниста рослина заввишки від 0,8 до 1,80 м. Її стебло і квітконоси вкриті численними залозками та опушені безліччю волосків з темно-червоною, горбкуватою основою, що здалеку виглядають, як червоні цятки. Але на тлі червонястої верхньої частини стебла чи квітконоса ці цятки стають непомітними.
Довгасте (до 15 см завдовжки), ланцетної або видовженої еліптичної форми листя енотери червоночашечкової розташовується на пряморослому стеблі почергово. Нижнє листя зібране в прикореневу розетку. Ширина листка становить 2,5–4 см. Його поверхня не має опушення і забарвлена у світло-зелений колір.
Перший опис виду Oenothera glazioviana зробив у 1875 році швейцарський ботанік Марк Мікелі. Батьківщиною її вважається Бразилія. Згодом рослина натуралізувалась у багатьох країнах, де отримала різні синонімічні назви: Oenothera lamarckiana, Oenothera blandina, Oenothera erythrosepala, Oenothera gigas, Onagra erythrosepala.
До Європи (у Ботанічний сад Падуї) потрапила в 1614 році. Приблизно з 1800-х років енотеру червоночашечкову, завдяки неабиякій декоративності та характерному вечірньому цвітінню, стали активно культивувати в приватних і громадських садах. Сьогодні Oenothera glazioviana є найпоширенішою рослиною серед решти видів енотери у Великій Британії та Ірландії.
Енотера червоночашечкова має надзвичайно високу здатність до адаптації. До того ж, вона легко поширюється підземними пагонами та займає нові території, тому її дикорослі екземпляри можна побачити вздовж струмків, на відкритих сонячних місцинах з багатим на азот ґрунтом, обабіч доріг, на рудеральних землях тощо. У деяких країнах вважається інвазивним видом.
Серед решти видів енотери саме червоночашечкова має найбільший розмір квіток, діаметр яких сягає від 3,5 до 9 см. Вони зібрані у верхівкові колосоподібні суцвіття. Бутони мають добре помітні довгі червоні чашолистки, з чим пов’язана і одна з назв виду – Oenothera erytrosepalis.
Під час цвітіння кожна квітка розкриває чотири яскраво-жовті пелюстки розміром до 5 см, які згодом набувають помаранчевого або червоного відтінку. Довжина трубки чашечки квітки становить від 3,5 до 5 см.
Квіти розкриваються у сутінках. Це відбувається раптово, за лічені секунди, а наступного ранку вони вже втрачають свою свіжість і в’януть. Надвечір того ж дня розкриваються нові квіти. Кожне стебло несе на верхівці значну кількість конусоподібних бутонів, з яких щовечора розкриваються два-три нижніх.
Рослина належить до самозапильних. Запилення відбувається у бутонах, ще до розкривання квітки.
Плід – довгаста, списободібна коробочка завдовжки 2–3,5 см. Насіння дрібне: вага 1000 шт. становить близько 0,5 г. Воно містить цінну жирну гамма-ліноленову кислоту (ГЛК), що має важливе значення для багатьох функцій організму. Добувають її методом холодного віджиму, завдяки чому отриманий продукт зберігає усі корисні властивості та важливі поживні речовини.
Кореневище енотери червоночашечкової їстівне. Раніше його часто використовували для ароматизації вин.
Oenothera glazioviana легко вирощується з насіння. Ділянка для рослини повинна повністю освітлюватись сонцем, а також мати добре дренований, з середнім рівнем вологості ґрунт.
· Енотера різноколірна (Oenothera versicolor)
Цей вид квітучих рослин походить з Південної Америки, де росте на території від Перу та Еквадору до Болівії та Північної Аргентини. Енотера різноколірна менш поширена в культурі, ніж решта представників роду, але її популярні сорти, зокрема «Sunset Boulevard», вирощують повсюдно в помірних кліматичних зонах, оскільки рослина витримує зниження температури до –10°C.
Автором першого наукового опису виду Oenothera versicolor (1855 р.) є німецький ботанік, натураліст, фізик, ентомолог Йоханн Георг Христіан Леманн (Johann Georg Christian Lehmann).
Енотера різноколірна – багаторічна трав’яниста рослина, що виростає заввишки до 1–1,2 м. Прикоренева розетка утворена з вузьколанцетних листків завдовжки 20–25 см і шириною близько 1,5–3,5 см. Стебло пряморосле, не розгалужене, з верхівковим суцвіттям.
Довжина листків, що ростуть на стеблі, становить 8–12 см, а ширина – від 0,6 до 2 см. Вони можуть мати короткий черешок, але зазвичай в основі щільно прилягають до стеблової поверхні. Краї в листків червонуваті. як і бутони на межі з’єднання чашолистків з віночком.
Цвіте рослина все літо і на початку осені. Чотирипелюсткові квіти червоно-помаранчевих відтінків зібрані в колосоподібні суцвіття на верхівках квітконосів. Діаметр кожної квітки становить близько 8–6 см. Пелюстки широкі, оберненояйцеподібні, 1,2–2 см завдовжки. Їхнє забарвлення може бути частково жовтим з червоною основою та прожилками, або повністю червоним. На тичинкових нитках довжиною 6–10 мм знаходяться пиляки розміром 5–8 мм. Висота зав’язі – близько 8–10 мм.
Якщо в більшості видів енотери квіти розкриваються увечері чи вночі, то квітнення енотери різноколірної можна спостерігати і вдень.
Насіння енотери різноколірної утворюється в плодах-коробочках, що в міру дозрівання набувають темного кольору. Розміри плоду: близько 1,5–3 см завдовжки та 5–9 мм завтовшки. Саме насіння дрібне, овальне, довжиною трохи більше за 1 мм.
Вирощують енотеру різноколірну на сонячних ділянках з хорошою водо- та повітропроникністю.
· Енотера Друммонда (Oenothera drummondii)
Рослина родом з атлантичного узбережжя Північної Америки (Мексика та південний схід США), де займає території на прибережних дюнах та інших порушених піщаних ділянках, що знаходяться не вище 400 м над рівнем моря. Перший опис виду (1834 р.) належить видатному англійському ботаніку-систематику Вільяму Джексону Гукеру (William Jackson Hooker).
Нині зустрічається у багатьох частинах світу, зокрема на атлантичному узбережжі Європи та Середземномор’я. Поширена на узбережжях Піренейського півострова. В Іспанії Oenothera dummondi вважається інвазивною рослиною прибережних районів і становить небезпеку для природних популяцій місцевих видів флори, що ростуть на дюнах.
Рослина невисока (30–60 см заввишки), з глибокою кореневою системою. Має вигляд приземкуватого трав’янистого чагарника з блідо-зеленим листям, вкритим сіруватими щетинками. Енотера Друммонда має високу посухостійкість і росте на бідних, сухих, іноді напівпустельних ґрунтах.
Це багаторічна рослина з тривалим літнім періодом цвітіння (з кінця березня до початку жовтня). У літні місяці ароматні квіти розкриваються на заході сонця, по одній на стеблі-квітконосі, але частина з них – також і на світанку. Процес розгортання пелюсток відбувається надзвичайно швидко, протягом кількох хвилин. Віночок квітки складається з чотирьох жовтих, шовковисто-глянсових пелюсток, діаметр його становить 5–7 см.
Зелені плоди з’являються у травні, а достигають – з середини червня до кінця жовтня. Розмножується цей вид енотери виключно насінням.
Квіти Oenothera drummondii мають надзвичайну здатність уловлювання звуків, що дозволяє рослині за вібраційною сигнатурою (частотою і ритмом) помаху крил відрізняти запилювачів від решти комах. Під час проведення дослідного експерименту рослини енотери, що зазнали впливу звукових частот свого запилювача, менш ніж за 6 хвилин збільшили в своєму нектарі концентрацію цукру приблизно на 20%. Така реакція значно підвищує ймовірність відвідування квітів запилювачами, а подібна адаптація дозволяє рослинам заощаджувати свої ресурси і не витрачати їх на інших комах.
Розмножується енотера Друммонда посівом насіння у відкритий ґрунт (у квітні-травні). Цей вид достатньо морозостікий, посухостійкий і невибагливий щодо догляду, який обмежується розпушуванням поверхневого шару ґрунту та поливанням у разі значної посухи. Вирощується енотера Друммонда зазвичай групами на газонах, в міксбордері, на бордюрах, клумбах і в квітниках. Після появи молодих сходів із двома-трьома справжніми листочками, рослини слід прорідити.
· Енотера великоплідна або міссурійська (Oenothera macrocarpa syn. Oenothera missouriensis)
Цей вид квітучої рослини з родини Онагрові (Onagraceae) росте на північному сході Мексики і в південно-центральній частині США (в Арканзасі, Іллінойсі, Канзасі, Міссурі, Небрасці, Оклахомі, Теннессі, Техасі), де обирає вапнякові ділянки серед прерій, галявин, поблизу урвищ, кар’єрів та обабіч доріг.
Вперше науковий опис рослини з’явився у 1813 році. Автором його став Томас Наттолл, англійський ботанік і зоолог, що тривалий час жив і працював в Америці.
Енотера великоплідна або міссурійська – це трав’яниста багаторічна рослина з розлогим, розгалуженим, опушеним стеблом червонуватого кольору (іноді вкритим червоними цятками), яке може стелитись по землі на висоту до 0,6 м. Листя довге і вузьке (близько 15 см завдовжки і до 3 см завширшки), ланцетної або видовженої овальної форми, з дуже світлими прожилками. На стеблі розміщується почергово. Краї в листка рівні або рідкозубчасті, поверхня – опушена.
У центрі листкової розетки розташовуються квітконоси, які до кінця літа можуть досягати 1,5 м. Квіти з’являються з травня (червня) до вересня (жовтня). Мають дуже приємний, легкий цитрусовий аромат. Розкриваються рано ввечері і в’януть пізно вранці наступного дня. З настанням вечірніх сутінок квітка розгортає свої пелюстки за лічені хвилини. Цвітіння кожної квітки триває лише один день.
Квітки в енотери великоплідної чималі порівняно з рослиною (у діаметрі сягають від 10 до 13 см), мають чашечку, вкриту червоними цятками, віночок з 4 жовтого кольору пелюстками, одну маточку з чотирма довгими ниткоподібними приймочками і численні тичинки. Кожна квітка має дуже довгу квіткову трубку завдовжки до 10–11 см. Запилюється переважно нічними метеликами з родини Бражникові (Sphingidae).
Плоди – великі, декоративні, чотирикрилі насіннєві коробочки довжиною 52–75 мм. Їх часто використовують у квіткових композиціях.
Квіти в Oenothera macrocarpa добре відомі як їстівні. Їх використовують у фітотерапії, для прикрашання певних страв в кулінарії і навіть як інгредієнт у кремових молочних десертах, яким вони надають свій неповторний, солодкий і ніжний аромат.
Культивується енотера великоплідна як декоративна рослина – переважно задля квітів та плодів. Як грунтопокривну культуру, її вирощують на бідних кам’янистих ґрунтах з низьким рівнем вологості та повним сонячним освітленням (в альпінаріях, садах у природному стилі тощо). Плодами часто декорують «сухі» букети.
Енотеру великоплідну легко виростити з насіння після його попередньої стратифікації. Ділянку для неї слід обирати на сонячному місці. Рослина потребує малородючого, добре дренованого супіщаного ґрунту. Є достатньо посухо- та морозостійкою (витримує зниження температури до –20°C), але боїться перезволоження і погано переносить пересадку.
· Енотера багаторічна (Oenothera реrennis)
Вид низькорослих, багаторічних, квіткових, трав’янистих рослин, природним ареалом яких є території на північному сході Північної Америки (США та Канада), де вони зустрічаються на сланцевих схилах, зрошуваних або сухих полях, пасовищах, узбіччях доріг тощо. Описаний Карлом Ліннеєм у 1753 році.
Корені в Oenothera perennis мочкуваті. Стебла зазвичай прямостійні або трохи полеглі, нерозгалужені чи малорозгалужені, заввишки від 15 до 30 см, опушені. Дрібне ланцетове листя забарвлене у світло-зелений колір. Воно просте, цілокрає і має в середньому довжину 3–7 см.
Цвітіння енотери багаторічної триває з кінця травня до серпня (вересня). Квіти невеличкі, діаметром до 1,5–2,5 см, розкриваються на світанку і закриваються з настанням ночі. Вони майже не пахнуть. Розміщуються на верхівках стебел, у пазухах листя. Кожна квітка має чотири яскраво-жовті пелюстки з зубчастим верхнім краєм та з прожилками, що розходяться від основи.
Плід – коробочка булавоподібної форми завдовжки 4–10 мм. У стані повної стиглості вона розтріскується, і насіння, що знаходиться всередині, легко висипається на землю. Довжина насінини становить 0,7–0,8 мм, а товщина – від 0,2 до 0,3 мм.
Культивують енотеру багаторічну як декоративну та медодайну рослину. Для її вирощування обирають сонячну ділянку з добре аерованим і помірно вологим ґрунтом. За сприятливих умов вона легко розмножується самосівом. У разі надмірного заростання ділянки, рослини проріджують. Це допомагає покращити циркуляцію повітря, уникнути можливих захворювань і оптимізувати умови для подальшого розвитку й рясного цвітіння енотери. Рослини цього виду є достатньо посухо- та морозостійкими.
· Енотера чотирикутна (Oenothera tetragona)
Квіткова рослина з прямими, сильнорозгалуженими стеблами, що утворюють трав’янистий чагарник. Виростає заввишки до 50–70 см. Листя овальне, зубчасте, синьо-темно-зелене, з легким темно-фіолетовим відливом. Восени може набувати червонуватого забарвлення. Довжина листка сягає близько 8 см.
Поширена у східній частині Північної Америки, де заселяє вологі луки, лісові масиви, береги струмків, річкові узбережжя, кам’янисті ділянки тощо. Кулльтивується у Великобританії, Німеччині, Чехії та інших країнах Європи й Азії. Найбільш відомий у квітковому садівництві сорт енотери чотирикутної – «Glaber».
Квітнення починається у червні і триває до початку осені. Чотирипелюсткові квіти з’являються з червонястих бутонів. Деякі з них розкриваються впродовж дня, інші – лише у вечірніх сутінках. Віночки квіток забарвлені в насичений золотаво-жовтий колір. Їх діаметр сягає близько 2,5–5 см. Квіти енотери чотирикутної ростуть густо в пазухах листя на верхівках стебел і мають дуже приємний аромат.
Для вирощування цього виду потрібно обирати ділянку з помірно родючим, добре дренованим, без надмірного зволоження ґрунтом, розташовану на відкритому сонці. Нетривалий затінок також не завдасть рослинам шкоди. Слід уникати перезволоження ґрунту, оскільки це призводить до загнивання коренів та подальшої загибелі рослини. Однак у тривалі посушливі періоди рекомендується помірний полив (вранці або ввечері).
Зазвичай енотеру висаджують групами, по 6–12 рослин на м2. Вона майже не потребує догляду та практично не хворіє. Щовесни ґрунт на ділянці з рослинами трохи удобрюють, аби стимулювати їх зростання і квітнення.
Після завершення фази цвітіння багаторічник слід обрізати приблизно на висоту 10–15 см над поверхнею землі. Це покращує його розвиток у наступному сезоні, а також запобігає надмірному самосіву. Для культивування зазвичай обирають такі найпопулярніші сорти: «High Light» (світло-жовті чималі квіти рослини у сутінках створюють ефект світіння), «Sonnenwende» (має золотаво-жовті квіти і червонясте листя), «Golden Crick» (низькорослі чагарнички, вкриті численними дрібними квіточками).
· Енотера чагарникова (Oenothera fruticosa)
Енотера чагарникова або енотера вузьколиста – багаторічна трав’яниста квіткова рослина, що росте на більшій частині східної території Північної Америки, де займає відкриті площі, зокрема сухі ліси, скельні виходи та вологі савани. Цей вид був вперше описаний шведським науковцем-натуралістом Карлом Ліннеєм у його праці «Species Plantarum».
Oenothera fruticosa досягає висоти 40–90 см, інколи виростає до 120 см. Просте, опушене, темно-зелене, ланцетної форми листя розташовується на стеблі почергово. Його довжина становить від 5 до 7,5 см. Краї листка бувають як цілими, так і з нечастими зубцями. Стебло пряме, опушене, червонувато-зеленого кольору. Цвітіння енотери чагарникової відбувається наприкінці весни та влітку.
Жовті блюдце- або чашоподібні квіти діаметром до 5 см мають приємний аромат. Вони зібрані у верхівкові суцвіття. Залежно від сорту, можуть розкриватися як увечері, так і вранці. Віночок квітки складається з чотирьох округлих пелюсток довжиною від 2 до 5 см.
Найбільш поширеними запилювачами Oenothera fruticosa є бджоли, зокрема представники видів Melissodes frimbriatus та Lasioglossum oenothera. Окрім них, ці духмяні, яскраво-жовті квіти приваблюють також співочих птахів, колібрі та різних комах.
Плід в енотери чагарникової – чотиригранна коробочка булавоподібної форми, звужена біля стебла, розміром близько 2,5 см. Всередині знаходяться насінини довжиною від 1 до 3 мм, які слугують кормом для деяких видів птахів, зокрема Zenaida macroura та Carduelis tristis.
Розмножувати Oenothera fruticosa можна верхівковими живцями, зрізаними з дорослих рослин. Найкраще це робити на початку вегетаційного періоду (весною) або під час його завершення (восени). Насіння теж слід висівати навесні чи восени.
У своєму природному ареалі енотера чгарникова найчастіше зустрічається на трав’янистих галявинах, луках і вздовж доріг. Найкраще росте на сонячних ділянках з переважно кислими ґрунтами та хорошою повітро- й водопроникністю (піщані ґрунти). Рослина є доволі стійкою щодо впливу екстремальних спекотних і посушливих умов, затінку та змін рН ґрунту.
Створено чимало сортів енотери чагарникової, які вирощуються у декоративному садівництві. У ландшафтному дизайні її найчастіше використовують як бордюрну рослину, або для облаштування живоплотів. Також цей вид висівають на присадибних ділянках, у плодових садах, в альпінаріях, на клумбах і в міських парках, щоб привабити запилювачів та прикрасити пейзаж золотаво-жовтими, яскравими квітами.
Хоча в наш час енотера чагарникова є переважно садовою рослиною, у себе на батьківщині індіанські племена (черокі, ірокези, оджибве) використовували її для лікування багатьох хвороб. Вона допомагає усунути проблеми з шлунком, втратою ваги, загоїти синці та вилікувати геморой. Останнім часом вивчається можливий позитивний вплив Oenothera fruticosa у лікуванні раку молочної залози.
Вирощування розсади
Вирощування енотери через розсаду забезпечить більш раннє цвітіння рослини, що потішить садівників-квітникарів. Зазвичай насіння сіють у ящики (контейнери) у березні, попередньо змішавши його з річковим піском через дрібні розміри. Ящики попередньо наповнюють вологою та родючою ґрунтовою сумішшю.
Після загортання насіння на глибину до 1 см, ґрунт обприскують з дрібнодисперсного розпилювача і накривають поліетиленовою плівкою або звичайним склом.
Довколишня температура в приміщенні має становити +20°…21°C. Бажано забезпечити рослинам додаткове штучне розсіяне освітлення.
Ґрунт у контейнерах з розсадою необхідно збризкувати водою, щоб він зберігав достатній рівень вологості. Також слід забезпечити щоденне провітрювання приміщення.
З появою перших проростків розсади плівку чи скло прибирають, а надмірно загущені сходи проріджують.
Вирощування енотери з насіння
Вирощувати енотеру можна і насіннєвим способом, для чого насіння рослини одразу висівають у відкритий ґрунт. Робити це слід після того, як земля достатньо прогріється, тобто наприкінці квітня або на початку травня. Через дрібний розмір насінин, їх попередньо змішують з річковим піском.
Насіння висівають прямо на поверхню ґрунту завчасно підготовленої ділянки, а потім акуратно присипають його тоненьким шаром землі (до 1 см).
Висаджування розсади у відкритий ґрунт
Ділянку під розсаду слід підготувати ще з осені. Для цього землю глибоко перекопують і водночас додають у ґрунт до 3 кг перегною або компосту і пару склянок нітрофоски на 1 м2. На важких глинистих землях, щоб ґрунт був пухким і розсипчастим, додають невелику кількість великозернистого піску, а в разі високого розташування ґрунтових вод грядку бажано підвищити.
Пересджують рослини у відкритий ґрунт лише після того, як земля достатньо прогріється. На грядках облаштовують індивідуальні лунки (дистанція між сусідніми лунками має бути не менше 20–30 см), у які акуратно поміщають розсаду разом з грудкою землі навколо кореневої системи. Потім нижню частину рослин присипають землею, ґрунт трохи ущільнюють і поливають.
Енотера легко розмножується самосівом і в деяких теплих країнах вважається інвазивною культурою.
Розмноження багаторічної енотери поділом куща
Зазвичай до три-чотирирічного віку енотера значно розростається. Активне нарощування зеленої маси негативно впливає на її квітнення: воно стає менш рясним, та й самі квіти дрібнішають. За такого розвитку подій енотеру проріджують і водночас розсаджують на більших площах частками від поділу кореневища материнської рослини.
Здійснюють цю процедуру навесні, до початку активізації росту (у травні), або ж восени (у вересні). Напередодні рослину рясно поливають, а коли ґрунт трохи підсохне, акуратно викопують кущ і ділять його на кілька частин, кожна з яких повинна обов’язково мати точки росту.
Місце для пересадки рослини має відповідати певним вимогам: воно повинно добре освітлюватись, або частково знаходитись у напівзатінку. Значна затіненість може перешкодити енотері сформувати бутони. Ґрунт повинен мати нейтральну кислотність.
Посадкову яму готують заздалегідь. На її дно висипають шар компосту або перегною. Пересаджують рослину весною або восени. В обох випадках вона встигає добре вкорінитися до завершення сезону.
Першого тижня молоді та щойно висаджені рослини необхідно поливати щодня. Також слід систематично розпушувати ґрунт і знищувати бур’яни, поки коренева система енотери не зміцніє. Стосовно поливу потрібно зауважити, що дорослі рослини, особливо багаторічні, нетерпимі до надмірної кількості вологи. Так само погано вони реагують і на пересихання ґрунту.
У деяких багаторічних видів енотери спостерігається надмірне розростання кореневої порослі. Обмежити неконтрольоване поширення рослин можна листами шиферу чи металу, вкопаними по периметру ділянки на глибину приблизно до 25 см.
Енотера є достатньо життєздатною і морозостійкою культурою, але молоді рослини до настання зими бажано замульчувати. Для цього зазвичай використовують природні матеріали: опале листя, солому, тирсу, хвою, торф, перегній тощо.
Підживлення енотери
Для підживлення сходів цілком достатньо полити їх комплексом мінеральних добрив, або внести в ґрунт суперфосфат і сульфат калію (по столовій ложці кожної речовини на 1 м2).
Підживлюють енотеру до початку її цвітіння.
Обрізка рослини
Відцвілі квіточки енотери акуратно прибирають, щоб вони не псували привабливий вигляд рослини.
У високорослих кущів не зайвим буде підв’язування стебел.
З настанням осені, коли енотери вже відцвітуть, їх надземну частину слід зрізати під корінь.
Хвороби та шкідники
Енотера є достатньо стійкою до ураження грибковими захворюваннями, проте в разі виявлення перших ознак інфікування хворі стебла слід негайно видалити, а всю рослину обробити фунгіцидом.
З комах-шкідників найбільшої шкоди рослинам енотери завдає попелиця. Аби убезпечити від неї енотеру, слід використати інсектицидний засіб.
Поділитись в соцмережах:
