Тетрадіум Деніела або еводія корейська чи еводія медова (лат. Tetradium daniellii), відома ще в світі як бджолине дерево – це квіткова деревна рослина з родини Рутові (лат. Rutaceae) роду Тетрадіум (лат. Tetradium), що походить з території північно-східного Китаю (провінції Аньхой, Ганьсу, Хубей, Хунань, Ляонін, Шаньдун і багато інших), Тибету та Корейського півострова.
У дикій природі еводія найчастіше росте в лісах, на лісових галявинах та трав’янистих схилах гірських ландшафтів, висота розташування яких не перевищує 3200 м над рівнем моря. В Європі з’явилася в 50-х роках ХХ сторіччя. У наш час поширена по всьому світу як декоративна культура.
На території України еводія медова майже не зустрічається, оскільки традиційними медоносними деревами в нас є липа та акація, проте її можна побачити в ботанічних садах Києва, Дніпра та інших обласних центрів.
Перший опис цього виду (як Zanthoxylum daniellii) здійснив у 1862 році англійський ботанік Джон Джозеф Беннетт. У 1908 році рослину визначили як Euodia hupehensis. Надалі різні ботаніки класифікували цей вид під різними іншими назвами, і нарешті в 1981 році американський натураліст Томас Гордон Хардлі відніс його до роду Tetradium як Tetradium danielli. Присвійний прикметник у своїй назві вид отримав на честь Вільяма Фрімена Деніела (William Freeman Daniell, 1818–1865), сержанта британської армії і ботаніка за покликанням.
Еводія медова – це швидкоросле листопадне дерево (або високий чагарник) заввишки від 5 до 20 м, що є неперевершеним медоносом. Належить до дводомних культур. У перші роки розвиток рослини відбувається стрімко – річний приріст сягає 1,5–2 м. Та назвати її довгожителем не можна, бо тривалість життя цього дерева обмежується в середньому 40-річним віком, хоча окремі екземпляри здатні рости до 60 років.
Стовбур в еводії здебільшого неправильної форми, гіллястий, з розлогою кроною завширшки до 5 м. Кора на ньому сіро-чорна, гладенька, нагадує кору бука. На гілках вона червонувато-коричнева, бородавчаста, а кора молодих пагонів має сірувате забарвлення. Діаметр стовбура у старих дерев може перевищувати 1 м.
Листя складне, перисте, з супротивним розташуванням, зовні нагадує листя волоського горіха. Довжина його становить від 20 до 40 см. Кожен листок складається з маленьких короткочерешкових листочків (від 5 до 11 штук) завдовжки 5–13 см, що мають видовжену еліптичну, із загостреним вершечком форму та дрібні зубчики по краям. Поверхня листової пластинки гладка, темно-зелена, зі зворотного боку – світло-зелена з блакитним відтінком. Листя виділяє сильний аромат, якщо його розтерти між пальцями або зламати. Восени воно жовтіє й опадає.
Зацвітає еводія медова наприкінці червня. Цвітіння в неї рясне й щорічне. Невеличкі (діаметром близько 3–4 мм) білі, рожевуваті або кремові квітки, що мають сильний медовий аромат, утворюють верхівкові суцвіття розміром до 15–25 см.
Період цвітіння в еводії досить тривалий. Через розбіжності у строках початку розпускання квіток всередині самого виду (до 5–15 діб) він завершується аж у серпні. Тобто в загальному ці дерева дають можливість збирати з них мед упродовж близько 45 днів.
Це надзвичайно зручно для бджолярів, які завдяки насадженням екодії (у нашій країні – лише посадженої ними власноруч) можуть забезпечити свої пасіки достатньою кількістю нектару й пилку практично впродовж усього літа.
Молоді саджанці еводії починають гарно цвісти вже на 4-й – 5-й рік після посадки. Численні суцвіття формуються на верхівках пагонів. Найбільші з них налічують до 2000 бутонів. Кожне суцвіття цвіте впродовж декількох днів.
Плід еводії складається з п’яти маленьких грушоподібних листянок з дзьобиком на вершечку, всередині кожної з яких міститься по дві глянсові чорні насінини (одна з яких зазвичай є стерильною), що дозрівають у вересні. Забарвлення плодів в міру їх дозрівання змінюється з темно-рожевого чи червоного на брунатне.
У минулому з насіння еводії добували олію, якою заправляли лампи, використовували для змащення волосся, знищення паразитів. А ще взимку цим насінням дуже полюбляють ласувати птахи.
Вирощують еводію медову як декоративну та медодайну культуру. Вона не вимоглива до ґрунту як за значенням pH, так і за текстурою, хоча найкраще розвивається на сухих та піщаних землях. Легко адаптується практично до будь-яких типів ґрунтів, може рости навіть на бідних чи вапняних, проте надає перевагу нейтральним і дренованим ділянкам.
Згубним для цієї рослини є надлишок і застій води в ґрунті. Також варто подбати про захист еводії від панівних вітрів, оскільки її гілки є досить тендітними і можуть ламатися внаслідок їх руйнівної дії.
Еводію можна висаджувати як на похилих, так і на рівнинних сонячних чи напівзатінених місцинах. Це геліофіт, який не потребує особливих умов вирощування. Вона успішно росте в зонах, де середньорічна мінімальна температура повітря становить від –18°С до –15°С. Рослина стійка до міських умов і забруднення повітря, тому останніми роками її все частіше висаджують вздовж трамвайних колій, на узбіччях доріг, у загазованих районах, захисних лісосмугах тощо.
Саджанці після вкорінення демонструють значний щорічний приріст, але протягом перших п’яти років лишаються вразливими до холоду й нестачі чи надлишку води, тому в цей період слід подбати про їх захист від морозів та забезпечити правильний режим поливання. Дорослі дерева є досить витривалими, вони здатні витримувати зниження температури до –25°С і добре протистоять посухам.
Еводія медова чудово розмножується насінням чи живцями. Насіння її не потребує попередньої стратифікації і легко проростає навесні. Але молоді пагінці рослини припали до вподоби слимакам і равликам, тому нерідко проростки еводії потерпають через неабиякі апетити цих молюсків.
Загалом же листя, квіти, пагони еводії медової лишаються невразливими до дії грибків, черв’яків, комах, попелиць, їх не пошкоджує навіть гусінь американського метелика. Така особливість зумовлена сильним запахом листя, який відлякує шкідників. Навіть потрапивши у ґрунт, листя еводії не втрачає своєї інсектицидної дії.
Деревина в цієї рослини досить гладка, без сучків, тому є цілком придатною для промислового використання. Вона легко обробляється і може використовуватись у меблевій промисловості та для виготовлення декоративно-ужиткових предметів (кільця деревини на зрізі майже білі). Целюлоза з еводії може слугувати чудовою сировиною для виробництва високоякісного паперу.
Унікальна властивість рослини продукувати під час цвітіння значну кількість нектару і пилку робить еводію важливим медоносним видом. З 1 га її насаджень отримують від 500 до 1000 кг меду. Кожна квітка забезпечує до 0,2 мг нектару, визнаного серед інших медодайних культур одним з найбагатших на цукор (від 44 до 64%). Пилок еводії також є не менш цінним джерелом живлення для бджіл.
Мед з еводії має світле забарвлення, він ароматний і довго не кристалізується. Відомо також, що його широко застосовують у фармакології. Смак у меду, зібраного наприкінці сезону, дещо терпкуватий, але для пасічника це не матиме вирішального значення, оскільки бджоли використовуватимуть такий продукт як зимовий запас.
З огляду на свою неабияку пилкову та нектаропродуктивність еводія медова заслуговує на більш уважне ставлення до неї працівників лісгоспів, зеленбудівців та й самих бджолярів. Це досить продуктивна культура, здатна не лише прикрасити ландшафтні зони, парки, алеї та вулиці міст, але й також досить тривалий період слугувати важливим джерелом живлення для бджіл і забезпечити пасічників цінною медовою продукцією.
Виростити саджанці еводії з насіння для створення в подальшому декоративних насаджень можна за 1–2 роки. Насіння закладають у ґрунт рівновіддалено, з дотриманням дистанції по 40–50 см між рядами та між саджанцями. Згодом підрослі рослини пересаджують на постійне місце, забезпечивши їм відстань між рядами та деревами 4–5 м. Втім, на думку фахівців, варто садити еводію трохи густіше, щоб дерева утворювали більше квітів під час цвітіння, і щоб сам період цвітіння тривав довше.
Поділитись в соцмережах:
