Іржа на груші

Іржа груші – грибкове захворювання, спричинене фітопатогеном виду Gymnosporangium sabinae (syn. Gymnosporangium fuscum) з ряду Pucciniales, родина Пукцинієві (Pucciniaceae). Цей біотроф паразитує на двох різних культурах. Його первинною, зимовою рослиною-господарем є різні види ялівцю, найчастіше це ялівець козацький (Juniperus sabina), а влітку він оселяється на груші звичайній (Pyrus communis) та її різноманітних сортових формах.

Ареал поширення Gymnosporangium sabinae – переважно територія Європи, але відомі також окремі випадки ураження іржею груші в Африці (Марокко, Лівія), Північній Америці (США) та Азії (Китай).

В інфікованих рослин знижується врожайність, оскільки на них не завжди формується повноцінна зав’язь. Але навіть якщо плоди утворюються і дозрівають, вони мають дрібніші розміри, втрачають товарні та смакові властивості.

У хворих рослин порушується процес фотосинтезу. Як наслідок, їхня імунна система слабшає, знижується рівень зимостійкості, і в найбільш несприятливі роки (значні мінусові температури впродовж тривалого часу тощо) вони можуть загинути. Найчастіше таке трапляється з молодими рослинами за відсутності належного догляду та своєчасного лікування.

Через ураження грибком Gymnosporangium sabinae втрати врожаю груш становлять в середньому 20–30%, хоча за певних обставин цей показник може бути значно вищим.

Іноді схожі ознаки іржі можна помітити на айві, яблуні, глоді та інших культурах, але їхніми збудниками є близькоспоріднені види іржастих грибів.

• Ознаки зараження іржею

На листках груші іржа стає помітною зазвичай одразу після завершення цвітіння. Осередки уражень мають вигляд яскраво-жовтих, помаранчевих чи коричневих плям, іноді з темними цятками (пікнідами гриба) усередині. За сприятливих для грибка умов переважна частина листя на груші може бути інфікована вже на початку літа.

Ще одна ознака хвороби – утворення з нижнього боку листків темно-іржавих потворних наростів (спорангіїв гриба), усередині яких розвиваються спори збудника. З подальшим розвитком хвороби листя, заражене грибком, передчасно опадає.

Інфіковані Gymnosporangium sabinae пагони також поступово всихають. Заражені плоди вкриваються рудими плямами, втрачають привабливість і сортовий смак.

На ялівці іржа має вигляд яскраво-помаранчевих желеподібних наростів (телій) на пагонах, що стають особливо помітними з настанням весни.

Спори грибка іржі легко поширються довкола вітром, внаслідок чого від однієї хворої рослини в саду патоген може швидко потрапити на сусідні екземпляри. Зараженню сприяють механічні пошкодження та рани на деревах.

• Цикл розвитку збудника іржі

Для розвитку й поширення збудника іржі груші оптимальними є температура повітря в межах +10…25°C та підвищена вологість. Також зона ураження патогеном значно збільшується в умовах надмірно загущених насаджень.

Gymnosporangium sabinae постійно вражає чутливі до його дії різні види ялівцю і спричинює утворення на гілках цих рослин вузлуватих потовщень, здуттів або галів (цецидій). Там він і зимує (під епідермісом рослини або на його поверхні) у вигляді телії – плодового тіла, що формується на третій стадії розвитку гриба (теліостадії) ще восени.

Спершу грибниця розвивається на ялівці, який виконує функцію базової рослини-господаря. Навесні, після дощу, густого туману чи рясної роси, на галах утворюються крихітні темні рогоподібні нарости, які невдовзі вкриваються помаранчево-коричнюватою, драглистою споровою масою. Залежно від вологості й кількості опадів вони набрякають або стискаються.

Масове дозрівання теліоспор спостерігається вже за температури +7…8°С. З появою на них базидій та утворенням базидіоспор патоген отримує можливість поширення на вторинний (літній) об’єкт живлення – грушу. Вітер, опади, запилювачі здатні переносити базидіоспори збудника іржі на відстані від 500 до 1000 м, а іноді й до 6–10 км.

Потрапивши на рослинну тканину груші, базидіоспори починають активно проростати. Приблизно через 2–3 тижні у місцях їх проникнення з’являються дрібні яскраво-жовті осередки, що нагадують цятки іржі. Згодом вони збільшуються, їх забарвлення стає помаранчевим, а пізніше – червонястим. Найбільш активний розвиток патогена відбувається за температури +13…16°С.

Влітку з нижнього боку заражених листків груші з’являються бородавчасті пухлини, які з часом розростаються і зрештою набувають конічної, гратчастої (ниткоподібної) форми та порохнистої структури. Ці конічні нарости містять спори гриба Gymnosporangium sabinae, відомі як еціоспори, які поширюються вітром і своєю чергою заражають сусідні рослини ялівцю (але не грушу).

Тобто лише поєднання цих двох культур, груші та ялівцю, є необхідною умовою для забезпечення повного циклу розвитку патогена Gymnosporangium sabinae.

Перенесення іржі з груші на грушу, як і з ялівця на ялівець неможливе. Після опадання листя груша відновлюється, доки не відбудеться її повторне зараження спорами іржі з ялівцю. Уражене іржею листя груші можна компостувати без будь-яких побоювань.

• Заходи протидії

Найбільш радикальний і продуктивний захід щодо захисту груш від Gymnosporangium sabinae – це знищення рослин ялівцю, що ростуть неподалік від грушевих дерев. Обрізання та утилізація всіх заражених гілок і пагонів ялівцю взимку чи напровесні також допомагає зменшити поширення збудника іржі.

Вразливість грибка полягає у його неспроможності повторно заразити грушу без участі ялівцю. Тобто для цього патоген має знову перейти з груші на первинну рослину-хазяїна.

Також у разі виникнення ризику зараження вдаються до обприскування грушевих дерев фунгіцидом навесні й улітку (зазвичай системним, сертифікованим засобом, який здатен протидіяти іржі), хоча часто це вважається недоцільним.

Отже, контроль за іржею груші має проводитись за двома напрямками. Насамперед це зимове знищення збудника на ялівці, а саме ліквідація гілок, пагонів з місцями скупчення спорових мас, що полягає у видаленні уражених ділянок. Іноді варто вдатися до викорчовування значно уражених рослин (зазвичай ялівцю китайського (Juniperus chinensis) та козацького (Juniperus sabina)) з наступною їх заміною на достатньо стійку гібридну форму рослини Juniperus hetzii, або на вид Juniperus communis, що має високий рівень спротиву. 

Наступний крок – обробка літньої рослини-господаря (груші) фунгіцидами, що містять міклобутаніл («Камелот», «Корвізар М», «Амікон», «Артіс Плюс» тощо). Найкраще використовувати такі засоби у фазу спороношення Gymnosporangium sabinae. 

Профілактичні заходи

Під час закладання грушевого саду не варто облаштовувати його поблизу рослин ялівцю. А в разі вибору посадкового матеріалу слід надавати перевагу найбільш стійким до ураження іржею сортам груш, таким як «Лісова красуня», «Говерла», «Весільна», «Смерічка», «Осінь Буковини», «Дельбар’ю» тощо.

Восени в саду необхідно зрізати усі пагони з ознаками іржі на 5–10 см нижче від межі осередка ураження. 

Загальні рекомендації полягають у хорошому догляді за рослинами, а саме систематичному видаленні бур’янів, своєчасному й достатньому поливанні, а також у підживленні дерев.

З ефективних препаратів, що протидіють подальшому розвитку іржі груші, використовують фунгіциди, до складу яких входить мідь. Найбільш популярні серед них: «Купроксат», «Топсін-М», «Хорус» і «Скор».

Навіть у разі повного зникнення ознак іржі після обприскування дерев, не варто припиняти сезонну обробку саду впродовж щонайменше трьох років. 

Обробку груш фунгіцидами проводять до початку цвітіння, а після його завершення обробляють дерева повторно. Наступне обприскування роблять восени, за 1–2 тижні до початку листопада.

Традиційне обприскування дерев напровесні розчинами мідного купоросу чи бордоської рідини не забезпечує потрібного результату, оскільки збудник у цей період лишається невразливим до цих речовин.  

Збереження грушевого саду залежить від своєчасного виявлення ознак хвороби та подальшого здійснення комплексу ефективних заходів протидії збуднику іржі.