Один з біологічних методів природного захисту культур ґрунтується на використанні корисних комах, які є природними ворогами фітопатогенних організмів, їх вивченні та залученні до культурних насаджень, створенні привабливих умов для оселення у садах та на присадибних ділянках.
Корисні комахи
Сонечко семикрапкове
Сонечко семикрапкове (Coccinella septempunctata) – один з найвідоміших видів жуків родини сонечок – комах, які є надзвичайно корисними в садівництві та городництві, оскільки знищують значну кількість попелиці, трипсів, яйця лускокрилих, щитівок, кліщів та інших шкідників.
Довжина імаго жука сягає 5,2-8 мм. Він має трішки видовжене округле та опукле тіло. Надкрила червоні, з трьома чорними плямами на кожному. Сьома чорна пляма, обрамлена попереду двома білими трикутними цятками, знаходиться біля щитка. Передньоспинка чорна, за винятком білих передніх куточків, від яких тягнеться біла вузька облямівка аж до нижньої сторони передньоспинки. На чорній голові, з внутрішньої сторони чорних складних очей, є дві білі плями.
Загалом у нас зустрічається близько 70 видів сонечок, серед яких близько 50 видів живляться листковою попелицею, а решта – іншими видами попелиць та павутинними кліщами. Це одна з головних комах, що використовуються для біологічної боротьби зі шкідниками і є найважливішими помічниками рослинників.
Зимують сонечка колоніями у відкритому ґруниі, серед моху, трави чи опалого листя. Однак вони часто потрапляють і в оселі, де зазвичай гинуть через надто сухе й тепле середовище. Навесні, після парування, запліднені самки відкладають близько 400 яєць на уражені попелицею частини рослин (переважно з нижнього боку листків, на стеблах чи в тріщинах покривного шару). Зазвичай вони формують їх групками по 20 штук. Яйце в сонечка має форму, схожу на загострене зернятко, а його довжина становить близько 1,3 мм. Забарвлення може варіювати від майже білого до жовтого та помаранчевого.
Відроджені личинки завдовжки 1–2 мм мають матовий чорний колір та блідо-коричневу смугу вздовж спинки. У них є три пари ніжок. Під час свого розвитку личинки проходять чотири стадії розвитку. Їхнє забарвлення стає свинцево-сірим, на тілі з’являються яскраві помаранчеві та чорні плямки з щетинистими горбками.
Спосіб існування личинок схожий з існуванням дорослих особин (імаго). Вони живляться попелицями або іншими яйцями з кладок комах. Загалом за час свого розвитку одна личинка з’їдає близько 400 попелиць. Личинки не перезимовують, а за кілька тижнів заляльковуються на пагонах, стеблах рослин тощо. Лялечка має жовте забарвлення. Після виходу з лялечки імаго набуває свого повного забарвлення лише через 2–3 дні.
Повний цикл розвитку жука становить від 30 до 60 днів, тому за рік зазвичай розвивається два покоління комахи. Тривалість життя сонечка становить близько 12 місяців.
Сонечко семикрапкове знищує в день до 150 попелиць, дрібніші види – до 60. У стадії личинки комаха здатна з’їсти вдвічі більше попелиць, ніж імаго. Самка жука за своє життя знищує до 4 тисяч дорослих попелиць.
У разі використання сонечок для захисту рослин, слід враховувати періоди стадій його розвитку.
Стеторус
Ще один жук з родини Сонечка (Coccinellidae) – стеторус (Stethorus), що об’єднує до 40 видів активних ліквідаторів павутинних кліщів. Це крихітна (розміром від 1 до 1,5 мм), надзвичайно рухлива комаха з блискучими чорними надкрилами та опуклою формою тіла. Личинка маленька, сіра, дуже рухлива. І дорослі жуки, і личинки стеторуса живляться кліщами та їх яйцями. За своє життя вони знищують від 800 до 2000 особин шкідників.
Побачити імаго стеторуса можна в місцях скупчення павутинного кліща, найчастіше на малині, з нижнього боку листків, а також на на фруктових деревах, виноградниках, польових культурах тощо. Траплялися випадки, коли за значного зараження насаджень малини (навіть у промислових масштабах) павутинним кліщем, ця хижа комаха за кілька днів повністю знищувала шкідників, і потреба в хімічній обробці плантації зникала.
Умови на присадибній ділянці є достатньо сприятливими для стеторуса, тому в разі виявлення на малині павутинного кліща слід уважно придивитись, чи не знаходяться там ще й крихітні чорні жучки. Якщо вдалося їх помітити, то хвилюватися не слід – стеторус виконає свою місію бездоганно. Цей ентомофаг швидко й ефективно звільнить рослини від павутинного кліща.
Як сонечко семикрапкове, так і стеторус будуть бажаними мешканцями у вашому саду та на городі. Тому можна їх збирати десь в іншому місці і випускати на власній ділянці, – вони чудово адаптуються на нових територіях.
Осмії
Ці пухнасті бджоли-одинаки не становлять загрозу для людей, а користь від них у саду – величезна. Осмії збирають нектар і водночас запилюють культури навіть за таких температур, коли звичайні медоносні бджоли навіть не вилітають з вуликів.
Якщо на вашій ділянці немає будівель з солом’яним дахом, радимо облаштувати житло для осмії самостійно. Для цього згодяться не лише порожнисті стебла болотяних рослин, а й нетовсті гілочки листяних дерев з просвердленими вздовж серцевини отворами. Також можна використовувати гілки бузини з попередньо видаленою м’якою серцевиною. Довжина таких трубочок має становити від 10 до 25 см, а діаметр – від 7 до 12 мм. Їх зв’язують акуратними оберемками і підвішують під дашками або навісами.
Осмії можуть оселятись у найнесподіваніших місцях – в отворі з-під витягнутого гвіздка, у різних щілинах, тріщинах тощо. Якщо ж облаштувати для них «будиночок», вони залюбки поселяться у ньому. І тоді ваш сад завжди буде ретельно запилений та тішитиме вас щедрими врожаями.
Бджоли
Бджоли – незамінні помічники садівників та городників, користь від них на присадибній ділянці є неоціненною.
Оскільки переважна більшість сортів яблуні, груші, сливи, вишні, малини, аґрусу запліднюються внаслідок перехресного запилення, бджоли, збираючи нектар, водночас переносять пилок з однієї рослини на іншу. Саме медоносна бджола є одним з найважливіших запилювачів господарсько цінних культур.
Джмелі
Джмелі – це одні з найбільш холодостійких комах, добре пристосовані до життя в суворих умовах півночі, де решта запилювачів або не зустрічаються, або період їх функціонування обмежується коротким часом.
Завдяки своєму довгому хоботку вони можуть збирати нектар навіть на квітах, що мають віночки з довгими, вузькими трубочками. Для таких рослин джмелі лишаються єдиними запилювачами.
Джмелі збирають з квітів не лише нектар, а й пилок, який переносять до гнізда у спеціальних заглибленнях на гомілках своїх задніх ніжок. Частина пилкових зерен, що лишаються на черевці комахи, переносяться на іншу квітку, і таким чином відбувається процес перехресного запилення.
Джмелі збирають пилок і нектар з надзвичайно швидко. За продуктивністю вони перевершують медоносних бджіл мало не в 25 разів. До того ж, ці комахи лишаються активними навіть в умовах туману та більш низьких температур. Один польовий джміль за час свого польоту відвідує від 1000 до 2000 квіток конюшини, тому цілком справедливо вважається кращим запилювачем цієї цінної кормової рослини.
Галиці
Родина Галиці (Cecidomyiidae) об’єднує до 6000 видів різних дрібних комашок, відомих ще як галицеві комарики або цецидоміїди. Більшість з них завдають значної шкоди сільськогосподарським культурам. Проте є деякі види, личинки яких є природними ворогами інших шкідників садових та городніх рослин, зокрема попелиці, павутинних кліщів, щитівок, білокрилки та трипсів.
Оскільки личинки галиці не здатні переміщатися на значні відстані, самки відкладають яйця поруч зі значними скупченнями дрібних шкідників, що стануть потенційною поживою для відроджених личинок Cecidiomyiidae.
Вид Aphidoletes aphidimyza є одним з найбільш важливих організмів у програмі біозахисту тепличних культур. Цих комах вирощують в інсектаріях для біологічної боротьби зі шкідниками в тепличних господарствах. Личинки Aphidoletes aphidimyza живляться більш ніж 80 видами попелиць.
Самки цього виду, завбільшки 2–3 мм, живуть приблизно 1 тиждень. За цей час вони відкладають приблизно 50–60 яєць поряд з колонією попелиць. На 4-й – 7-й день з яєць з’явлються яскраві, червоно-помаранчеві личинки й одразу шукають поживу. Виявивши попелиць, вони кусають жертву і впорскують їй у суглоби ніг паралізуючий токсин, після чого висмоктують вміст комахи через прокушену грудну клітку.
Личинки Aphidoletes aphidimyza з’їдають попелиць, які значно перевищують їх розміром. Ще більшу кількість шкідників вони просто знищують, якщо популяція попелиць є досить чисельною. Одна доросла личинка розміром до 3,2 мм за день ліквідує від 4 до 65 попелиць.
Завершивши свій розвиток (приблизно через 2 тижні), повністю сформована личинка падає на землю і заляльковується. Через 3 тижні з коконів з’явлється друге покоління галиці, чиї личинки після заляльковування лишаються зимувати в коконах на землі, а навесні з них відроджуються вже дорослі особини (імаго).
Туруни або жужелиці
Родина турунів (Carabidae) об’єднує переважно хижих жуків. Їх можна часто помітити на присадибних ділянках у період з ранньої весни и до пізньої осені завдяки швидким переміщенням поверхнею ґрунту. Туруни знищують яйця, личинок (гусениць), лялечок та імаго багатьох шкідників саду й городу. Одна доросла особина туруна знищує за добу від 3-х до 5-ти личинок аґрусової вогнівки (Zophodia grossulariella), до 10-ти псевдогусениць пильщика (Tenthredinidae), до 100 личинок галиці (Cecidomyiidae).
Дорослі особини та личинки турунів живуть у ґрунті, в опалому листі або ведуть активний спосіб життя на землі. Деякі види пересуваються по кущах та інших рослинах. Полюють переважно вночі. Більшість турунів вважаються корисними комахами. Зимують у ґрунті.
Личинки туруна
Самки туруна відкладають по 40–60 яєць в неглибокі ямки, вириті в землі. Через кілька днів з них вилуплюються личинки. Личинки туруна живляться яйцями плодових мух, дрібними комахами та їх личинками, черв’яками, слимаками тощо. Досягши свого повного розвитку, личинки заляльковуються, і через 2–3 тижні з них відроджуються дорослі комахи (імаго).
Дорослі туруни живляться дрібними комахами, хробаками, тому оселяються поблизу органічних решток, що розкладаються. Наприклад, в компості. Аби привабити їх на свою ділянку, достатньо забезпечити жуків місцями для сховків на відкритому ґрунті. Це можуть бути купки опалого листя чи тирси, деревної стружки, невеличкі гірки з дрібних камінців тощо.
Використання хімічних засобів захисту рослин на ділянці є згубним для турунів, тому слід уникати обробки кулльтур токсичними препаратами.
Повисюхові мухи
Повисюхові мухи мають неабияке значення для садівництва, оскільки їхні личинки знищують чимало шкідників. Розвиваються личинки в різних умовах – у ґрунті, гноївці або на рослинах. Дорослі особини зовні схожі на маленьких ос, бджіл або джмелів. Їх довжина в середньому становить від 8 до 15 мм.
Свої яйця (видовжені, білого кольору, розміром близько 1 мм) повисюхові мухи відкладають серед колоній попелиці. Личинки, що з’являються з яєць, не мають ніжок і пересуваються як слимачки. Вони забарвлені в білий або жовтий колір і нагадують личинок мух. Повний розвиток личинки (до стадії лялечки) триває 2 тижні. За цей час вона з’їдає до 700 попелиць.
Личинки повисюхових мух активні переважно вночі і виходять на полювання лише з настанням сутінок. Щоб впіймати попелицю, вони використовують свої гачкоподібні щелепи, якими міцно утримують здобич, поки висмоктують її нутрощі.
Стадію лялечки повисюха переживає у краплеподібній оболонці, прикріпленій до листка, або розміщеній на землі, поблизу колонії попелиць. Окремі види встигають забезпечити кілька поколінь за сезон, більшість – до 5 за рік.
Окрім квіткового нектару, повисюхи можуть живитися як рослинною паддю, так і солодкими секреторними виділеннями попелиць. Найбільш полюбляють ділянки з жовтоквітковими квітучими рослинами (але не доглянуті газони).
У деяких видів повисюхових мух зимувати можуть і самки, – так само, як личинки або лялечки. Щоб допомогти комахам пережити холодний період, на ділянці чи в саду їм залишають невеличкі дерев’яні ящички, наповнені сухою травою або деревною стружкою.
Павуки
Усі павуки об’єднуються в найбільший за різноманітністю і чисельністю видів ряд Павуки (Araneae) з класу Павукоподібні (Arachnida), типу Членистоногі (Arthropoda). Зустрічаються по всьому світу, крім Антарктиди, і оселяються майже в усіх наземних середовищах і локаціях.
Павуки є хижими тваринами (за винятком виду Bagheera kiplingi), що живляться переважно дрібними членистоногими та комахами. Вони полюють на здобич різними способами, зокрема з використанням сплетеної павутинної сітки, яка в кожного виду має інші характеристики та свої особливості. Часто павуки очікують на жертву в укриттях біля павутиння (нірках чи інших сховках).
Є також чимало видів павуків, які постійно знаходяться в пошуку здобичі і ловлять її, наздоганяючи швидким бігом або стрибками. Павуків можна знайти і в землі, під опалим листям, на трав’янистих рослинах, чагарниках і на деревах. Інколи павутину павука плутають з павутиною, залишеною звичайним павутинним кліщем.
Трихограма
Трихограма – ефективний біологічний засіб захисту рослин від небезпечних комах-фітофагів як у відкритому, так і в закритому ґрунті. Ця дрібна осоподібна комаха розміром 0,4–0,9 мм, забарвлення якої варіює від жовтого до чорного кольору, паразитує виключно на яйцях комах-шкідників.
Самка трихограми відкладає сотні своїх яєць у яйця шкодочинних видів (совок, плодожерок, метеликів), внаслідок чого всередині них починають розвиватися личинки трихограми, знищуючи ембріони шкідника. Зрештою з цих яєць виходять нові дорослі трихограми, готові до подальшого розмноження.
Через 2–3 години після парування самка починає шукати яйця шкодочинних комах, а знайшовши, проколює їх яйцекладом і відкладає всередину власне майбутнє потомство. Залежно від розміру яйця-господаря, у ньому може розвиватись від 1 до 60 яйцеїдів. Тривалість їхнього розвитку залежить насамперед від температурного режиму і становить до 8 діб за температури +30ºС, 11 діб – за температури +25ºС, до 53 діб – за температури +11ºС. Тривалість життя дорослого ентомофага залежить від температури, вологості та вуглеводного живлення. (2–5 діб без живлення, до 7–15 діб з підживленням).
Трихограма паразитує на яйцях понад 60 видів шкодочинних метеликів: совок (Noctuidae), біланів (капустяного, ріпакового, жилкуватого, бруквяного); вогнівок (кукурудзяного стеблового та лугового метеликів), листокруток, плодожерок тощо.
Золотоочка та її личинки
Золотоочки, як і жучки сонечки, є найголовнішими ворогами попелиць. У наших садах найчастіше можна побачити вид золотоочки звичайної (Chrysoperla carnea), що має зелене забарвлення, великі, прозорі, помережані сіточкою крильця та жовтого кольору очі. Розмах крил в дорослої особини сягає до 3 см. Золотоочка складає їх дашком над видовженим тільцем.
Більшість видів Chrysopidae ведуть нічний спосіб існування і живляться виключно пилком, нектаром та камеддю, проте деякі з представників цієї родини, а також майже всі личинки є хижаками. Вони полюють на дрібних комах і членистоногих, кліщів, попелиць. Впродовж свого життя і личинки, і дорослі особини золотоочок з’їдають значну кількість шкідників саду й городу, тому є корисними у сільському та лісовому господарстві.
Самка комахи відкладає вночі від 100 до 200 яєць зеленкуватого кольору поодинці або групкою на корі чи листках рослини, поблизу колонії попелиць. Кожне з яєць прикріплюється до поверхні тоненькою ниточкою. Залежно від кліматичних умов, відроджені з яєць личинки розвиваються протягом 2–3 тижнів. Довжина їх сягає до 7 мм. Щелепи в личинок довгі, загострені, вигнуті серпоподібно, що допомагає їм вдало полювати на здобич, зокрема на попелиць. За час свого розвитку одна личинка золотоочки здатна знищити до 500 особин попелиці. Така продуктивність посприяла виникненню у неї додаткової назви – «тлевий лев».
Через 18 днів личинки ховаються у захищене місце і заляльковуються. Надалі лялечка розвивається у білому, округлої форми коконі. Після виходу імаго з кокона починається розвиток наступного покоління золотоочки. Загалом за рік комахи можуть продукувати до 2-х поколінь. Зимує доросла особина в затишних місцях, тому іноді її можна виявити і в житлових приміщеннях.
Використання золотоочок задля цілеспрямованого біологічного захисту рослин у теплицях та на захищеному ґрунті виявилося доволі ефективним і забезпечило гідні наслідки. Ця технологія передбачає розміщення по 20 шт. яєць золотоочки (їх можна придбати у спеціальних біолабораторіях) на кожному квадратному метрі ґрунтової поверхні.
Їздці-іхневмоніди
Їздці-іхневмоніди (Ichneumonoidea) утворюють чисельну групу паразитичних комах, відомих ще як паразитичні оси. Їхні личинки паразитують на певних видах комах, найчастіше на метеликах, пильщиках, жуках тощо. Їздці-іхневмоніди мають неабияке значення для садівництва, оскільки знищують гусінь метеликів, личинок мух, попелиць, кліщів та інші дрібні шкодочинні організми.
Комахи полюбляють селитися на рослинах родини Окружкові, таких як кріп, коріандр, кмин, бугила лісова тощо. Через необхідність щоденного споживання води, їх найчастіше можна помітити біля водойм, у вологих місцинах, поблизу якихось водних джерел, у зонах з рясними опадами чи активним росоутворенням. Частина видів іхневмонід активізуються у сутінках і вночі, а частині властивий денний спосіб існування.
Імаго паразитичних ос живляться переважно пилком, нектаром, паддю або іншими виділеннями рослин. Деякі види поглинають біологічні рідини своїх господарів після укусу. Більшість їздців літають без дзижчання, у стані нерухомості чи переміщення багато з них вібрують вусиками. Існують також безкрилі форми їздців (рід Gelis), що нагадують мурах. Зимують іхневмоніди у стадії личинки, лялечки чи імаго.
Зовні їздці-іхневмоніди нагадують ос. Забарвлення в них переважно темне, іноді з жовтими мітками, або різноколірне. Величина в різних видів неоднакова, може сягати від 6 до 17 мм, але в середньому становить 10 мм.
Паразитичні оси, залежно від виду, можуть вражати свою жертву на різних стадіях її розвитку. Скажімо, вид їздця-іхневмоніди Apanteles glomeratus паразитує на гусеницях білана капустяного (Pieris brassicae), тоді як інший, Pteromalus puparum – на її лялечках.
Представники Ichneumonoidea вдаються переважно до однієї з двох основних форм паразитування: або вони є ендопаразитами, тобто розвиваються всередині організму-господаря, який продовжує існувати, живитися, розвиватися та линяти, або вони – ектопаразити, що розвиваються поза організмом-господарем, тобто зовні.
Самки-іхневмоніди відкладають свої яйця на тіло комахи, її личинки, гусениці, лялечки. Або за допомогою спеціального жала, що блискавично протикає тіло жертви, поміщають їх всередину організму комахи-шкідника. Згодом з яєць відроджуються личинки їздця і висмоктують нутрощі свого «господаря».
У гусеницю білана капустяного самка за один раз відкладає близько 30 яєць. Загалом же вона здатна відкласти їх до 200 штук. Після появи личинок оболонка тіла в гусениці розтріскується, і личинки виходять на зовні, а згодом заляльковуються.
Види іхневмонід, що паразитують на попелицях, відкладають яйця всередину їх тіл. Після відродження личинки паразитичної оси активно живляться внутрішнім вмістом шкідників і повністю висмоктують попелиць зсередини, після чого заляльковуються в коконі з тонкої павутини.
Одна самка їздця заражає до 200 особин попелиці. Розвиток комахи від стадії яйця до стадії лялечки триває близько 10 днів, тому за сезон їздці-іхневмоніди встигають забезпечити до кількох поколінь. Уражена їздцем попелиця набуває специфічного мідного кольору, а форма її тіла стає циліндричною.
Рівень паразитування їздців-іхневмонідів у довкіллі може сягати від понад 50 до 80 і навіть до 90%, особливо в періоди масового зростання чисельності популяції виду-господаря. За таких умов паразитичні оси виконують важливу функцію природних ворогів багатьох видів шкідників і забезпечують баланс між корисними та шкодочинними організмами в царстві рослин.
Деякі види паразитичних ос вирощуються лабораторно і використовуються для біологічної боротьби зі шкідниками. Наприклад, для скорочення популяції турунів (Carabidae), а також для знищення зернової молі (Sitotroga cerealella), цибулевої молі (Acrolepiopsis assectella), платяних (сукняної, шубної, килимової) молей, стеблового (кукурудзяного) метелика (Ostrinia nubilalis) та різних шкідників деревини.
Вуховертка звичайна
Вид вуховертка звичайна (Forficula auricularia), відомий ще як щипавка звичайна або хохолаз, належить до родини Справжні щипавки (Forficulidae) з ряду Вуховертки або шкірястокрилі (Dermaptera) класу Комах (Insecta). Зустріти цю комаху можна практично скрізь, де вона знаходить собі сховки, зокрема під листям, у тріщинах і щілинах, під корою і мертвою деревиною, під камінням, в опалих плодах тощо.
Садівники та городники також добре знають вуховертку. Довжина її разом з клешнями обмежується параметрами 10–24 мм, хоча для більшість особин становить від 14 до 17 мм. Самець трохи більший за самицю. Голова і черевце мають темне червоно-коричневе або темно-коричневе забарвлення.
Передньоспинка – темно-коричнева, зі світло-коричневими або жовтими бічними краями. Надкрила теж світліші. Задні крила, складені під надкрилами, трохи виступають з-під них. Трапляються і безкрилі форми вуховертки. Ноги в комахи жовтуваті або оранжеві. Вусики коричневі. У задній частині черевця знаходяться міцні клешні (церки), темніші на кінчиках і світліші біля основи. У чоловічих особин вони вигнуті гачкоподібно, тоді як у жіночих значно рівніші, тонші та коротші.
Полює вуховертка переважно в сутінковий час та вночі, а вдень ховається у темних вузьких щілинах. Імаго вуховертки здатні літати, але роблять це дуже рідко. Вони всеїдні, їдять частини рослин, плоди та насіння, інших безхребетних та нерозкладені органічні рештки рослин і тварин.
У ситуаціях, коли комахи змушені захищатися, вони випорскують із залоз на черевці секрет, запах якого схожий до аміаку. Цей секрет також має антибактеріальні, протигрибкові та нематоцидні властивості.
Хоча інколи вуховертки можуть завдавати шкоди злакам та іншим рослинним видам, проте вважаються корисними, оскільки поїдають чимало найрізноманітніших шкідників, зокрема попелиць та їхні яйця. Вуховертка звичайна використовується як біологічний засіб для протидії шкодочинним комахам.
Наприкінці літа – початку осені, після парування, самки відкладають кілька десятків білих, округлих яєць (до 60 шт.) у гніздову камеру виритої самостійно нірки. Надалі турбуються і дбають про своє потомство (личинок, що мають вигляд мініатюрних дорослих особин, але безкрилих) аж до проходження ними останнього (четвертого) линяння. Період повного розвитку (до стадії імаго) триває в личинок-німф кілька місяців і завершується навесні.
З першими осінніми холодами і заморозками (приблизно в жовтні) вуховертки зариваються в землю, ховаються в тріщинах кори дерев, у щілинах будівель, де впадають у сплячку. Більшість самців вуховертки гинуть узимку, перезимовують лише цьогорічні самки.
Щоб створити вуховерткам сприятливі для оселення і комфортні умови, можна використати перевернуті старі квіткові горщики, наповнені деревною стружкою, мохом чи сіном. Їх розміщують між овочевими культурами чи в саду, поблизу дерев. Час від часу такі «житла» звільняють від старих залишків матеріалу і наповнюють новим.
Шматки необробленого дерева, покладені у вологих місцях, тех слугуватимуть вуховерткам прихистком.
Клопи-хижаки
Хижі клопи або редувіїди (Reduviidae) – родина комах, що належить до ряду Напівтвердокрилі (Hemiptera) з класу Комахи (Insecta). Поширена по всьому світу і налічує близько 7000 видів. Усі вони мають між собою суттєві відмінності за розміром, забарвленням, формою тощо.
Представники цієї родини оселяються на землі, траві, квіткових рослинах, на кущах та деревах. Деякі види живуть у будинках, коморах, на горищах. Довжина комах становить від 2,5 до 50 мм, самиці дещо більші за самців і мають ширше черевце.
Голова в хижих клопів часто видовжена і звужена в ділянці між очима або позаду них, де утворюється задній відділ шийки. Завдяки цьому вона легко і вільно рухається. Спостерігати за довкіллям клопам допомагають великі складні очі. Комахи мають вигнуті вусики. Крім того, у всіх довгокрилих форм позаду вусиків є два вічка.
Хоботок (рострум) у хижих клопів короткий, тричлениковий, міцний і майже напівкруглий, загнутий вниз. У стані спокою він не прилягає до тіла. Коли вони жалять свою здобич, виділяється слина, яка паралізує або вбиває жертву. Живляться ці комахи-хижаки виключно різними дрібними членистоногими.
Полювання в них відбувається активно: у пошуках їстівного об’єкту комахи перміщуються серед рослинності, або ж очікують у засідці на квітах, щоб упіймати дрібних запилювачів. Ноги в клопів-хижаків зазвичай дуже довгі. Передні кінцівки часто виконують хапальну роль, ними комаха ловить і утримує свою здобич. Для саду корисними є види редувіїдів, що живляться попелицями, а також павутинними кліщиками.
Група дрібних хижих клопів, що живуть на квітах і живляться шкідниками рослин, відомі ще як квіткові клопи – це невеликі комахи розміром 3–4 мм. Вони є бажаними мешканцями саду й городу, оскільки допомагають знищувати небезпечних комах-фітофагів, що загрожують знищенням врожаю.
Аби привабити квіткових клопів на ділянку, потрібно вирощувати на ній такі культури як кріп, деревій, мальви, ромашка, дика морква тощо.
Як привабити корисних комах у сад
Якщо просто випустити в сад чимало корисних комах, то отримаємо лише короткочасні наслідки їх допоміжної діяльності. Значно важливіше створити такі умови, щоб вони самі там оселилися і прижилися. Насамперед слід забезпечити корисних комах кормовою базою, місцями-сховками для облаштування житла та розмноження.
Щоб створити на ділянці (в саду) умови для розмноження та збільшення видового складу корисних комах, зокрема й хижих (ентомофагів), слід зважати на їх певні особливості, а саме:
– хижих комах приваблюють квітучі рослини, а не шкідники (фітофаги);
– хижі комахи використовують для розмноження і знищують той вид «господаря»-шкідника, на якому відбувся їх власний розвиток.
Тобто саме нектароносні квіткові рослини, що ростуть в саду чи на ділянках, полях навіть у незначній кількості, забезпечать хижим комахам додаткове живлення на різних стадіях розвитку. Деякі ентомофаги здатні ефективно розмножуватись тільки на змішаному живленні, що складається з нектару та паді, а також з комах-жертв. Тому квіткові види бур’янів на полях з cільськогосподарськими культурами, за умови, що їх кількість не перевищує економічну межу шкодочинності, збільшують ефективність хижих комах у протидії шкідникам, і їх наявність вважається доцільною.
У саду завжди має бути певна кількість різних шкідників, щоб виживали корисні комахи.
Спеціалізовані ентомофаги знаходять свого «господаря», тобто комаху-шкідника, за будь-якої чисельності його популяції. Тому в саду завжди має бути хоч якась кількість різних шкідників, як це не парадоксально.
Зазвичай довкола саду чи ділянки висаджують рослини, на яких розвиваються шкідники та виживають хижі комахи. Тільки за таких умов ентомофаги запобігатимуть неконтрольованому розмноженню шкодочинних комах. Багатоїдні хижі комахи виявляють інтерес до того чи іншого виду шкідників лише за високої їх чисельності, тому такий захист є запізнілим.
Отже, для стабільного регулювання чисельності шкідників потрібна різноманітність видів хижих комах. А щоб поповнити видовий склад та створити умови для розмноження хижих комах, слід висівати їх кормові рослини-нектароноси. До них належать представники родин Айстрові, Окружкові, роду Гортензія, чимало невеликих квіткових нектароносних рослин, які разом створюють привабливу для корисних комах, зокрема бджіл і метеликів, кормову галявину.
Рослини, що приваблюють корисних комах
Пижмо (Tanacetum)
Пижмо – багаторічна отруйна трав’яниста квіткова рослина, поширена в помірному кліматі Євразії. Успішно адаптувалась і на інших континентах (в Австралії, Північній Америці). Як лікарська рослина, вирощувалась у Стародавній Греції. Здавна відомі її інсектицидні властивості.
Через значний вміст ефірної олії листя і квіти пижма мають сильний запах і містять неприємні для окремих видів комах речовини. Додана в компост зелень рослини запобігає розвитку там личинок хруща та капустянки.
У минулі часи її розкладали на ділянці для відлякування шкідників. Пижмо висаджували поряд з городами, щоб обмежити кількість колорадського жука на грядках. Згідно з дослідженнями, це мало позитивні наслідки: ураження пасльонових культур колорадським жуком зменшувалось на 60–100%.
У бджільництві сухі частини пижма використовують як фумігант. А деякі сорти рослини вирощують з декоративною метою.
Ця рослина також є репелентом. Її запах відлякує мурах, моль, бліх, клопів, довгоносиків, колорадського жука, листовійку свинцевосмугасту, північноамериканського метелика, личинки якого завдають шкоди кущам троянд і багатьом плодовим деревам родини трояндових, вогнівку Acrobasis advenella, жука Aethina tumida, шовкопряда непарного (Lymantria dispar), який є проблемним шкідником у деяких листяних лісах північної півкулі, особливо в дубових гаях тощо.
З часів Середньовіччя пижмо використовувалось у кулінарії як пряно-ароматична культура. Згодом воно втратило свою популярність, хоча практика додавати сухе подрібнене листя у випічку, ароматизувати гілочками рослини алкогольні напої ще збереглася в деяких країнах та регіонах. Відвари з листя та квітів пижма містять чимало різних вітамінів, ефірних речовин, покращують смак квасу, тіста, з його квітів варять варення.
Пижмо можна вирощувати на присадибних ділянках як супутню рослину, а також для біологічної протидії шкідникам саду й городу.
Роман (Ánthemis)
Рід, що складається з близько 180 видів одно- або багаторічних трав’янистих квіткових рослин родини Айстрові. Найвідомішим серед них вважається роман фарбувальний (Cota tinctoria), яскраво-жовті квіти якого приваблюють чимало комах, зокрема ос і мух.
Рослина поширена в помірній кліматичній зоні Європи та Азії, натуралізована у Великобританії, скандинавських країнах, Північній Америці, на Канарських островах. Здавна вирощувалась як фарбувальна культура, з якої отримували жовті, темно-жовті та золотисто-помаранчеві барвники для текстильних виробів.
Як декоративна рослина, роман красильний зустрічається в садах, на клумбах, у кам’янистих ландшафтних парках. Легко вирощується, невибагливий до ґрунтових умов та кліматичних впливів, за винятком високої вологості, що зумовлює надмірне листкоутворення за рахунок зменшення кількості квітів.
Найкраще росте на сонячній ділянці з добре дренованим ґрунтом. Його можна вирощувати з насіння, або розмножувати поділом кореневища восени чи навесні, а також живцями, зрізаними влітку. Цвіте роман красильний у другій половині літа. Після цвітіння відцвілі суцвіття обрізають, а восени зрізають всю вегетативну частину рослини. Весною вона відновлюється з підземних кореневищ.
Чорнобривці (Tagetes)
Рід Чорнобривці з родини Айстрові (Asteraceae) об’єднує до 60 видів одно- й багаторічних трав’янистих квіткових рослин, що походять з Південної і Північної Америки. У нас вони відомі переважно як невибагливі декоративні квіти з лікувальними властивостями.
В європейських країнах чорнобривці висівають як ґрунтопокривну культуру на площах, де вирощують овочі або полуницю, для біологічної боротьби з нематодами.
У городах і садах вони виконують роль супутньої допоміжної рослини. Посіяні поруч з грядкою полуниці, чорнобривці посилюють аромат плодів цієї ягідної культури та водночас захищають сусідні рослини від ушкодження слимаками. Але не слід вирощувати їх поряд з бобовими, оскільки корені чорнобривців виділяють у ґрунт тіофени – органічні сполуки, що мають антибактеріальну дію.
Цвіте рослина з червня до жовтня. Квіти чорнобривців приваблюють комах і членистоногих (мух, ос, павуків тощо). Іноді аграрії практикують облаштування квітучих дикорослих масивів з додаванням чорнобривців. Це дає змогу забезпечити прихисток і корм дрібним диким тваринам. Частка чорнобривців на таких полях має бути невисокою, щоб запобігти отруєнню звірят.
З комерційною метою чорнобривці вирощують задля отримання з їх квітів цінного жовтого пігменту лютеїну (у харчовій промисловості відомий як Е161b).
Переважна більшість чорнобривців добре ростуть практично на будь-якому ґрунті. Садові сорти найкраще розвиваються на землях з хорошою водо- й повітропроникністю, а деякі з них ще й мають високу посухостійкість. Розсаду висаджують у ґрунт лише після того, як мине загроза пізніх заморозків.
Кмин звичайний (Carum carvi)
Цю дворічну трав’янисту рослину з родини Окружкові (Apiaceae) вирощують у багатьох країнах Європи як овочеву зелень, коренеплідну та пряну культуру.
Надзвичайно запашні, нектароносні квіти кмину приваблюють дрібних клопів, павуків, невеликих ос, повисюхових мух та золотоочок. Запилювачами рослини є мухи та жуки.
Листя кмину має м’який смак, його додають у салати, рагу, супи. Як і листя петрушки, вживають у сирому, сушеному або термічно обробленому вигляді. Корінь у деяких країнах готують і споживають як зимовий коренеплід, подібно до пастернаку. Насіння кмину використовується в кулінарії, а також для приготування лікарських препаратів та лікерів.
Рослина вважається слаботоксичною або зовсім нетоксичною, проте викликає подразнення шкіри через вміст у ній ефірної олії, основними складовими якої є карвон та лимонен. Алергічні реакції на олію кмину фіксувалися неодноразово. Вони підтверджують дослідження щодо наявності у кмині природних речовин-пестицидів.
Рослина надає перевагу теплим, сонячним ділянкам з добре дренованим, багатим на органічні речовини, достатньо вологим і водопроникним ґрунтом. У теплих регіонах кмин висівають узимку як однорічну культуру, а в помірному кліматі виращують як одно- або дворічну. Грядки під кмин слід попередньо збагатити азотними сполуками.
Кріп запашний (Anethum graveolens)
Кріп – однорічна трав’яниста рослина з роду Кріп (Anethum) родини Окружкові (Apiaceae), яку вирощують як приправу через високий вміст ефірної олії, що робить надзвичайно запашними її листя та насіння. Кріп приваблює в сад і на ділянку сонечок, повисюхових мух, дрібних ос і павуків.
Ця культура любить сонячні місця і добре дреновані ґрунти. Боїться надмірної вологості. Після плодоношення рослини кропу відмирають. Може самосіятись, але для того, щоб постійно мати свіже листя, необхідно висівати його з інтервалом у 2 місяці від початку квітня.
У спільних посівах його використовують для відлякування шкідників, особливо в поєднанні з морквою, огірками та салатом.
Як рослина-компаньйон, кріп приваблює чимало корисних комах. Найкраще впливає на вирощування огірків та броколі. Для молодих рослин томатів кріп теж відіграє позитивну роль, оскільки відлякує від них шкідників і приваблює запилювачів. Проте в цьому разі слід вчасно зрізати його на зелень (до початку цвітіння), інакше він може уповільнити чи навіть зупинити розвиток томатів.
Гісоп (Hyssopus officinalis)
Нектароносні рослини, що ростуть поблизу грядок чи садових ділянок, приваблюють туди чимало необхідних для запилення комах. Однією з таких рослин є гісоп. Його охоче відвідують не лише медоносні бджоли, але й повисюхові мухи, сонечка, хижі клопи та інші корисні комахи.
Цей невисокий трав’янистий чагарничок чи напівчагарничок добре відомий людству ще з античних часів. Культивувати його як лікарську та пряну рослину почали в Європі ще в ХVІ сторіччі. Бджолярі використовують поля гісопу для своїх пасік. Рослина є чудовим постачальником нектару, з якого медоносні бджоли роблять цілющий і запашний мед. За один сезон цвітіння гісопу (з липня до жовтня) бджолам вдається зібрати з 1 га від 500 до 800 кг нектару.
Він належить до зелених овочевих культур, оскільки його вегетативна частина (молоді пагони, стебла, листя, суцвіття) у подрібненому вигляді є приправою для багатьох страв, ароматизатором лікеро-горілчаних напоїв і пива, м’ясних фаршів, випічки тощо.
У традиційній фітотерапії ефірну олію, отриману з трави гісопу, використовують завдяки її антисептичним, відхаркувальним та протикашльовим властивостям. Але вона має ще й нейротоксичну дію, тому вимагає обережності у застосуванні.
У Центральній Європі гісоп росте переважно на вапняних або лужних, пухких, сухих, кам’янистих, неглибоких ґрунтах. Зустрічається на пагорбах і схилах, кам’янистих пустирищах, узбіччях доріг. Для заселення обирає сонячні та сухі ділянки.
М’ята кучерява (Mentha spicata)
Ця багаторічна травяниста рослина вирощується як пряно-ароматична культура. Росте у достатньо вологих, сонячних або напівзатінених місцях. Надзвичайно морозостійка, не потребує особливого догляду. Є чудовою нектароносною рослиною, зокрема її полюбляють бджоли. Також м’ята кучерява приваблює мух і павуків.
У традиційній кухні часто використовується для приготування чаю, надання аромату соусам та для декору страв. Листочки м’яти кучерявої, зібрані до початку цвітіння, консервують у цукрі, солі, цукровому сиропі, олії чи спирті.
Рослина є сировиною для отримання цінної ефірної олії, яку використовують як ароматизатор для зубної пасти і кондитерських виробів, а також іноді додають у шампуні та мило. М’ята кучерява добре відома в народній і традиційній медицині завдяки своїй протизапальній, антимікробній та седативній дії.
Має інсектицидний вплив на комарів та дорослих метеликів. В органічному землеробстві рослинні рештки м’яти кучерявої слугують джерелом цінних елементів для відновлення роючості ґрунту.
Здатність приваблювати корисних комах мають і чимало видів бобових культур, зокрема різні види конюшини, вика тощо. Вони забезпечують цінний корм худобі, зберігають вологу, а також збагачують ґрунт азотом.
Щоб квітнення рослин, привабливих для корисних комах, тривало безперервно впродовж сезону, слід висаджувати культури з різними періодами цвітіння. Скажімо, спершу зацвітає гречка, а на зміну їй прийде пахучий кріп. Навесні потрібно одразу посіяти чорнобривці та нагідки лікарські, цвітіння яких припадає на середину літа. Не зайвим буде вирощувати на ділянці або поблизу неї пижмо, буркун, роман, квітнення яких триває майже впродовж усього літа.
Використання корисних комах не має на меті повне знищення шкідників. Завдання цього біологічного методу полягає в контролі їх чисельності. У разі створення умов зі сприятливим середовищем для ентомофагів та водночас привабливим естетичним виглядом ділянки, можна досягти природного балансу у співвідношенні чисельності шкідливих і корисних комах.
Поділитись в соцмережах:
