Куничник наземний

Куничник наземний, куничник звичайний або куничник чагарниковий (Calamagrostis epigejos) – вид багаторічних трав’янистих рослин з повзучим кореневищем, що належить до родини Тонконогові (Poaceae). Є одним з найпоширеніших на території Євразії та Африки. У регіонах з помірним і вологим кліматом росте повсюдно. У Північній Америці й Сомалі вважається інвазивною рослиною.

Рід Куничник (Calamagrostis) об’єднує від 180 до 230 видів і природних гібридів багаторічних злакових трав, поширених по всьому світу. Більшість з них зустрічається в лісах, на луках і в болотистій місцевості. Росте куничник і в Україні, за винятком території Кримського півострова. Найчастіше його можна побачити в Поліссі, Карпатах і Лісостепу.

Куничник наземний оселяється на сухих, помірно вологих, або навіть перезволожених, багатих на гумус землях. Він зустрічається у листяних і хвойних рідколіссях, на лісових галявинах, узбіччях доріг, у полях, на луках і пасовищах, прибережних дюнах, на вологих берегах річок. Надає перевагу піщано-гравійним суглинкам. Може рости й на солончаках. 

Використання рослини

Куничник наземний відомий своїми лікарськими, кормовими, декоративними, покрівельними, текстильними та фітомеліоративними властивостями.

Висушені волокнисті стебла рослини здавна відомі як матеріал для плетіння циновок, матів, підстилок тощо. З цих волокон виготовляли мотузки, а стеблами вкривали дахи господарських будівель. За механічними показниками волокно куничника перевищує навіть конопляне: виготовлена з конопель мотузка діаметром 1 см витримує навантаження 55–60 кг, а мотузка такого ж діаметру з куничника – до 78 кг.

Квітконоси з сухими суцвіттями, зв’язані в невеличкі, але щільні оберемки, використовуються як вінички для прибирання. Стеблами рослини також прикращають зимові букети. 

У народній медицині корені куничника наземного відомі своїми сечогінними властивостями, а наявні в них слизові речовини допомагають у лікуванні шлунково-кишкових захворювань. Зовні компреси зі свіжого, розтертого кореня рослини застосовують, щоб позбутися виразок та інших шкірних проблем. Кореневий сік куничника тамує зубний біль, зупиняє носові кровотечі.

В Україні з двох диких трав – щучника дернистого (Deschampsia cespitosa) та куничника наземного (Calamagrostis epigejos) – виробляють лікарський препарат противірусної дії «Протефлазід», призначений для лікування грипу та ГРВІ.

Як кормова рослина, куничник наземний має не дуже велике значення. Худоба споживає цю траву лише навесні, на початкових етапах розвитку рослини. Надалі вегетативна частина грубшає, стає жорсткою і малопридатною для корму навіть у вигляді сіна. 

Використовують куничник (його фітомеліоративні властивості) і для попередження ерозійних процесів на піщаних пагорбах, залізничних та автодорожних схилах. 

Декоративність рослини найкраще підкреслюється в сучасних композиціях, виконаних у стилі «Нові багаторічники», одним з авторів якого є голландський ландшафтний дизайнер Піт Удольф. Цей напрямок полягає у створенні зелених зон, садів і парків, що зберігають природний вигляд і не втрачають свою декоративність будь-якої пори року.

Втім, культурних сортів виду Calamagrostis epigejos практично не створено, і рослина використовується здебільшого для рекультивації ґрунтів, а в ландшафтному дизайні – для формування декоративних трав’янистих заростей, що виглядають як дикорослі.

Відомі на цей час культурні форми куничника виведені переважно з природного гібриду, відомого як куничник гостроквітковий (Calamagrostis acutiflora), що виник внаслідок перезапилення куничника наземного (Calamagrostis epigejos) та куничника очеретяного (Calamagrostis arundinacea). Також селекціонерами створено кілька сортів куничника коротковолотистого або діамантового (Calamagrostis brachytricha) та куничника очеретяного (Calamagrostis arundinacea).

Опис рослини

Цей багаторічник виростає заввишки до 80–150 (200) см. Рослина утворює міцні, жорсткі, нерозгалужені, прямостійні, порожнисті стебла з гладкою поверхнею, окрім ділянки безпосередньо під суцвіттям.

На кожному стеблі є по 2–5 вузлів, від яких відходять чергові лінійні (широколінійні) листки сірувато-зеленкуватого кольору. Довжина листкової пластинки становить 40–70 см, а ширина – від 4 до 15 мм. Листя жорстке, гладке, з гострим, зубчастим краєм, з нижнього боку глянсове, на висохлих ділянках скручене. 

Язичок в листка плівчастий, іноді рваний, довжиною від 4 до 14 мм, жовтуватий, часто з пурпуровим відтінком. Листкова піхва видовжена, відкрита й шорстка. Сам листок плаский, часто складений вздовж центральної жилки.

Корнева система мичкувата. Довге, повзуче, міцне кореневище куничника наземного розгалужується на численні тонкі підземні пагони довжиною до 1 м і товсті надземні завдовжки до кількох сантиметрів, завдяки яким рослина розрастається й утворює купини та зарості.

Цвітіння спостерігається у червні – серпні. Суцвіття – вузька, щільна й пухнаста, верхівкова вертикальна волоть з дрібними квіточками. Має насичений колір, який варіюється від відтінків зеленого до пурпурового, і ще довго після завершення цвітіння зберігає свою декоративність. Довжина суцвіття становить від 15 до 30 см, а ширина 2–6 см.

Колосочки – одноквіткові, лінійно-ланцетні, близько 5–7,5 см завдовжки. Вони зібрані в пучки і забарвлені у зелені або рожево-лілові відтінки. Приквітнички остисті, загострені, у верхній частині згорнуті трубочкою і зазвичай вигнуті назовні у формі серпа. Рослина вітрозапильна.

Плоди – довгасті, жовтуваті, вкриті лусочками зернівки завдовжки 1,5 і шириною 0,4 мм.  Дозрівають у серпні – вересні. На одному суцвітті утворюється до 6000 зернівок, які розносяться вітром, водою та, завдяки чіпким остям, поширюються тваринами, людиною на доволі значні відстані. Втім, у природних умовах рослина розмножується переважно вегетативно, за допомогою повзучих кореневищ. 

Куничник звичайний як декоративна рослина

Рослини куничника різних видів і сортів часто використовуються в акцентних самостійних посадках (як солітери), так і в змішаних композиціях, де найчастіше слугують фоном для яскравих квіткових видів.

Вони надзвичайно вдало поєднуються з флоксами, ехінацеєю, айстрами, рудбекією, люпином, кострицею, ситником, дельфінієм та іншими рослинами. Нерідко щільні насадження куничника відіграють роль живоплоту, бар’єру, межі тощо.

Розглянемо деякі з найпопулярніших сортів рослини.

• Куничник гостроквітковий, сорт «Karl Foerster»

Один з найвідоміших сортів у декоративному садівництві. Рослина створена німецьким селекціонером Карлом Форстером і вперше представлена широкій громадськості у 1939 році.

Довжина листків сягає 60 см, висота квітконосів – від 150 до 170 см. У вегетаційний період рослина формує ошатну купину діаметром до 50 см. Окрасою сорту є довге, яскраве зелене листя шириною до 1 см та численні пухнасті волотеві суцвіття. На початку цвітіння вони забарвлені у бежево-пурпуровий колір, а надалі поступово темнішають і набувають вигляду бронзово-золотавого віяла.

Фаза цвітіння триває у «Karl Foerster» в липні-серпні, проте рослина не втрачає своєї привабливості та декоративних якостей навіть узимку. 

Часто використовується у змішаних посадках разом з квітковими багаторічниками, надає рослинним композиціям додаткової легкості, прозорості та природності. Є вдалим варіантом для створення міксбордерів, рокаріїв, альпінаріїв, прибережної облямівки водойм, а також чудово розмежовує садові доріжки від газонів, клумб тощо. 

Сорт «Karl Foerster» є популярним у складанні сухих зимових квіткових композицій, оскільки його суцвіття довго зберігають своє забарвлення і форму.

Рослина волого- та посухостійка, добре розвивається на сонці та у напівзатінку.

• Куничник гостроквітковий, сорт «Overdam»

Сорт «Overdam» виник внаслідок природної мутації. Сталося це в Данії, в розпліднику Overdam Planteskole, звідки й з’явилась назва цих рослин. Вважається компактною та пістряволистою версією сорту «Karl Foerster». Особливістю її  є вузьке, зелене, з кремово-білими (навесні рожевуватими) поздовжніми смугами листя.

Визнання й популярність здобув у 1980-х роках. Перевагами сорту є його неабияка декоративність і ранній початок вегетації. На відміну від решти сортів, куничник «Overdam» починає розвиватись рано напровесні. За вегетаційний період його компактні, зелені кущики з вертикальними стеблами виростають заввишки 120–150 см.

Цвіте рослина з липня до серпня. Напочатку волоті мають рожеве забарвлення, але впродовж сезону поступово темнішають аж до багряного відтінку.

Рослина невибаглива, надає перевагу відкритим і добре освітленим ділянкам, легко витримує спекотний період і посуху, як і підвищену вологість. Висока морозостійкість дозволяє їй переживати зниження температури повітря до –23°С.

Куничник сорту «Overdam» використовують для створення легких та елегантних групових композицій. Він слугує серпанковим фоном для інших видів, а також декоративним живим оздобленням прибережної зони штучних водойм.

• Куничник гостроквітковий, сорт «Avalanche»

Середньорослий сорт заввишки від 120 до 150 см. Довжина листків сягає 50–75 см. Листкова пластинка вузька, зелена, з поздовжніми яскраво-білими смугами в центральній частині.

Квітне в липні. Суцвіття-волоті забарвлені у світло-зеленкуватий чи рожевуватий відтінок, але ближче до зими набувають золотисто-солом’яного кольору.

Надає перевагу сонячним ділянкам з добре дренованими ґрунтом. Має достатньо високий рівень морозо- та посухостійкості, але в посушливі періоди потребує додаткового поливу.

Рослина зберігає декоративність впродовж усього року. Використовують сорт «Avalanche» в солітерних посадках, у міксбордерах, альпінаріях, рокаріях, як акцентну рослину, для оформлення водойм та створення вертикалей в саду.

• Куничник коротковолотистий (діамантовий), сорт «Reed Grass»

Виростає заввишки до 1 м. Діаметр кущика становить від 80 до 100 см.

Листя тонке, довге (до 90 см), яскраво-зелене, фонтаноподібне. Під впливом заморозків міняє колір на бронзовий.

Суцвіття волотеві, густі, пухнасті, сріблястого, з рожево-пурпуровим відтінком кольору. З’являються наприкінці літа.

Рослина невибаглива, добре росте на сонці та напівзатінку. Тип ґрунту не має особливого значення, оскільки куничник коротковолотистий здатен розвиватися на будь-яких, зокрема на важких і глинистих землях. 

Сорт «Reed Grass» використовують переважно в міксбордерах для створення природних садів, альпінаріїв, у зрізаному стані – в сухих зимових рослинних композиціях.

Вирощування та догляд

Куничник наземний і його сорти чи гібриди розмножують як насіннєвим способом, так і вегетативно (поділом дернини на частки). Зазвичай перевагу надають останньому варіанту, оскільки він зберігає материнські ознаки в новостворених рослин, що є важливим для декоративних сортів і гібридів.

Куничник – рослина світло- та вологолюбна, тому для його вирощування підбирають добре освітлену ділянку з достатньо дренованим ґрунтом.

Найкращий час для висаджування рослини – навесні (у травні), або восени, сухої та теплої днини. Насамперед готують посадкові ями, в які додають органічні добрива (перегній або компост), змішані з пухкою, родючою ґрунтовою сумішшю.

Розмір ями повинен значно перевищувати обсяги кореневої системи рослини. Після розміщення коренів саджанця в центрі ями, її акуратно засипають ґрунтом. Потім землю довкола куничника ущільнюють і поливають нехолодною водою.

Відстань між сусідніми рослинами має становити не менше 40–80 см.

Упродовж перших 10 днів слід забезпечити саджанцям рясне поливання (двічі або тричі на тиждень). Дорослі рослини не потребують поливу, за винятком періодів тривалої та значної посухи.

Догляд за рослиною полягає в сезонному підживленні її комплексними мінеральними добривами та весняній обрізці старого листя до 10–15 см. Щоб омолодити насадження, трав’яний кущик (купину) ділять на кілька частин і висаджують їх як нові рослини. Такий поділ бажано здійснювати через кожні 3–5 років.

Куничник наземний і дякі його сорти та гібриди здатні легко й швидко захоплювати нові ділянки, тому важливо контролювати його розмноження й поширення, аби рослина не перетворилась на інвазійну.