Ялівець звичайний (лат. Juníperus commúnis, родина Кипарисові) – один з численних представників роду Ялівець, що об’єднує до 75 видів реліктових хвойних вічнозелених рослин кущоподібної або деревовидної форми. Також відомий під назвами божевельник, боровиця, верес, джарап, яловець та ін.
У дикорослому вигляді рослина зустрічається в соснових лісах і рідколіссях, на кам’янистих схилах, вересових пустках, піщаних, глинистих, заболочених територіях, в гористій місцевості, де ялівець може рости на висоті до 4050 м над рівнем моря. Ареал його природного зростання охоплює більшу частину Північної півкулі (Європа, Мала, Центральна, Східна і Північна Азія, Північна Африка та Північна Америка).
Ялівцям властиве відносно повільне зростання і вражаюче довголіття – вони можуть досягати віку 600 років і більше. Самі ж рослини існують на нашій планеті близько 50 мільйонів років. В Атлаських горах (північний захід Африки) до теперішнього часу збереглися реліктові популяції цієї культури.
Ялівець добре пристосовується до несприятливих умов навколишнього середовища. Для нього характерна висока морозостійкість, невимогливість до ґрунтових характеристик, посухостійкість. Потужна коренева система, що йде вглиб на десятки метрів, дозволяє рослині справлятися з тривалими безопадовими періодами. Ялівець досить світлолюбний, але може рости, хоч і не так успішно, у затінку. Також він погано переносить високий рівень загазованості, кіптяву та пил, тому не завжди приживається в міських умовах. Небезпечні для нього і холодні сухі вітри.
Листя у ялівцю виростає завдовжки 8–10 мм. Воно колюче, хвоєподібне, вкрите зверху восковим нальотом, а знизу яскраво-зелене. Зберігається на гілках протягом 4-х років. Містить аскорбінову кислоту (близько 0,25–0,27%), ефірну олію з фітонцидами, дубильні та фарбувальні речовини, смоли. Рослини ялівцю переважно дводомні (здерідка однодомні). Цвіте ялівець наприкінці весни – у середині літа, його квіти мають вигляд жовтих шишечок. Рослина запилюється вітром. Перше плодоношення відбувається у ялівцю не раніше, ніж у п’яти-, а то й в десятирічному віці. Максимальні врожаї досягаються на третій – п’ятий рік з початку плодоношення і складають понад 50 кг/га ягід.
Плоди ялівцю – м’ясисті, ягодоподібні шишки, так звані шишкоягоди, які дозрівають лише на другий рік (протягом 18 місяців) або третій рік після запилення. У достиглому стані мають вигляд ягід кулястої форми, діаметр яких сягає 4–12 мм. Вони складаються з трьох або шести лусочок, що розрослися і зімкнулися одна з одною, всередині яких знаходяться тригранні, жовтувато-бурі насінини в кількості трьох, іноді двох штук. Темна, майже чорна шкірка покрита зверху сизим нальотом, через що колір ягід близький до синього чи сіро-блакитного. Збирають їх восени, в суху погоду, збиваючи з колючих гілок, а потім висушують у приміщенні з хорошою вентиляцією, за температури не вище +30°С. Висушену сировину зберігають у щільній тарі, здатній захистити ягоди від молі та гризунів.
У плодах ялівцю виявлено ефірну олію (0,5 – 2%), до складу якої входять монотерпенові вуглеводні (α-пінен, β-пінен, мирцен, сабінен, лімонен, камфен, терпінолен, борнеол, ізоборнеол, юніперкамфора та ін.), смоли (близько 9%), органічні кислоти (зокрема мурашина, гліколева, оцтова, яблучна), цукри (30 – 40%), віск (0,6 – 0,7%), дубильні речовини, пектини, пентозани (близько 6%), спирт інозит, пігменти, необхідні елементи (алюміній, калій, марганець, залізо), фітонциди.
Ялівець унікальний своїми надзвичайними бактерицидними властивостями. Протягом доби він виділяє ефірні масла, які насичують повітря величезною кількістю фітонцидів. У цьому ялівець перевершує не тільки листяні породи дерев (у середньому в 15 разів), але і всі хвойні (у 6 разів і більше). Ця властивість здавна використовувалося індіанськими племенами для лікування бронхо-легеневих захворювань і всіх форм туберкульозу. В Європі гілки ялівцю приносили в будинок і обкурювали ними приміщення, рятуючись таким чином від смертоносних епідемій.
Ялівцевий гай площею 1 га виділяє за 24 години близько 30 кг летючих речовин, насичених фітонцидами, завдяки яким кількість хвороботворних мікроорганізмів у навколишньому середовищі зменшується більш ніж у 200 разів! Ялівець не тільки вбиває шкідливі бактерії, але і уповільнює процеси старіння організму, нормалізує роботу травної, серцево-судинної, нервової систем, благотворно діє на психіку людини.
Застосування препаратів ялівцю в народній медицині налічує не одне тисячоліття. Ялівець звичайний відрізняється легким ступенем токсичності, тому важливо дотримуватися точного дозування при його вживанні. Використовують для лікування стиглі (сухі або свіжі) ягоди, з яких готують відвари, настойки, есенції. Крім ягід лікувальну дію мають хвоя, коріння і молоді стебла рослини.
У науковій медицині застосовують переважно плоди та одержувані з них ялівцеві олію, спирт, настоянки, які допомагають в лікуванні хронічних запальних процесів верхніх дихальних шляхів, а також інфекційних захворювань травної та сечостатевої системи, активізують утворення шлункового соку і поліпшують перистальтику кишечника, нормалізують обмінні процеси, регулюючи водно-сольовий обмін, мають знеболюючу дію при ревматизмі та подагрі. Добре відомий ялівець і як жовчогінний, протизапальний, діуретичний засіб.
У той же час не можна забувати і про обмеження: вживання шишкоягод протипоказано при вагітності і в разі гострих запальних захворювань нирок (нефрит, нефрозонефрит).
Окрім медичного застосування ялівець здавна використовують в кулінарії. Його ягоди є популярною спецією в багатьох європейських кухнях, в тому числі в альпійських країнах, де вони зустрічаються повсюдно. Наприклад, ягоди ялівцю разом з кмином сприяють активному процесу молочнокислого бродіння при квашенні капусти. Через в’яжучий та гіркий смак сирі ягоди не їдять, але в сушеному і подрібненому вигляді їх часто додають в якості спеції до м’ясних (особливо з дичини), овочевих, рибних, грибних страв, в консервації, соусах, начинках.
Смакові якості ялівцевих ягід досить сильні й яскраві, надлишок такої приправи може зіпсувати страву, тому слід обмежувати її кількість і застосовувати в розумних межах. Ялівець в кулінарії добре поєднується з перцем, майораном і лавровим листом, а також з деякими цитрусовими та фруктами.
Крім харчового призначення ялівець виконує функцію відмінного консерванту, оберігаючи продукти від псування. За старих часів з ялівцевої кори в деяких країнах робили посуд для зберігання м’ясних і молочних продуктів. У Скандинавії й до сьогодні з цією метою використовують деревину ялівцю. З неї виготовляють невеликі контейнери для зберігання масла та сиру, роблять дерев’яні ножі для масла.
Гілки ялівцю (а іноді й ягоди) традиційно використовуються у Скандинавії для ароматизації та збереження пива. Їх застосування в пивоварінні практикувалося на більшій частині північної Європи впродовж дуже тривалого часу. Джин, один з найвідоміших у світі міцних алкогольних напоїв, зобов’язаний ялівцю навіть своєю назвою: в перекладі з французької (genievre) воно означає ялівець. Саме ялівцеві ягоди визначають характерний смак цього напою.
Чималою цінністю є й деревина ялівцю. Вона дуже стійка до атмосферних впливів, характеризується високою біостійкістю, міцністю, має досить щільну структуру (в середньому 0,55 г / см3), красиву текстуру і довго зберігає свій приємний аромат. З неї отримують коричневий і червоний барвники. Природні запаси деревини незначні і не дозволяють використовувати її в промисловому виробництві, але вона знайшла застосування у виготовленні невеликих меблів, токарній обробці і різьбі по дереву (сувеніри, іграшки, столові предмети, тростини тощо). Також завдяки своїм якостям ця деревина часто використовується в суднобудуванні.
В культурних насадженнях ялівець вирощують як лікарську рослину і як декоративну культуру в зелених зонах, ботанічних садах, садово-парковій архітектурі. Його використовують для озеленення парків, скверів, міського ландшафту, для створення оздоровчих алей і гаїв на санаторно-курортних територіях. Різноманітність видів і сортів рослини дозволяє застосовувати ялівець в якості культури для створення зелених огорож (чагарники з вузькою пірамідальною або колоновидною кроною), міксбордюрів, альпійських гірок, рокаріїв (низькорослі карликові й ґрунтопокривні чагарники), алейних посадок (деревовидні сорти з компактною формою крони) тощо.
Красива темно-зелена хвоя ялівцю слугує контрастовим тлом для яскравих ошатних клумб, строкатолистяних рослин, квітучих кущів. Особливою прикрасою садово-паркових насаджень є сорти ялівцю, що вирізняються яскравою жовтою, коричневою, кремовою, сизо-зеленою, сріблястою, сіро-блакитною хвоєю, а також незвичайними, пониклої форми пагонами. Усі ці численні різновиди рослини, її невибагливість у догляді та високі адаптаційні властивості дають можливість використовувати ялівець в якості універсальної декоративної культури.
Розмножується ялівець насінням, відводками (в основному, ґрунтопокривні види), живцями і щепленням. Насіння перед посадкою необхідно стратифікувати протягом не менше 5 місяців. Рослина світлолюбна, хоча може рости і в легкому затіненні. Карликові форми ялівцю і бонсай можна вирощувати в кімнатних умовах. Для рослини сприятливі легкі, родючі, багаті вапном грунти. Всі форми ялівцю добре реагують на обрізку і формування крони.
Поділитись в соцмережах:
