Плодові кліщі на садовій ділянці

Перегляди:  85 05.06.2024  

Рослиноїдні кліщі зустрічаються в природі повсюдно і попри свої незначні розміри (дорослі особини сягають завбільшки до 5–6 мм) здатні завдавати значної шкоди садовим і городнім культурам. До того ж вони часто є переносниками небезпечних вірусних і бактеріальних хвороб, що збільшує їх шкодочинність у рослинництві.

 

Згідно із зоологічною класифікацією кліщі, комахи та павуки належать до типу Членистоногих, і  всі вони мають схожі риси у зовнішньому вигляді, через що пересічна людина нерідко може їх сплутати. Але будь-якому садівникові чи городникові з практичних міркувань слід уміти розрізняти кліщів від павуків чи комах, адже засоби, призначені для захисту рослин, мають диференційовану дію.

 

Для знищення шкідливих комах використовують препарати-інсектициди, тоді як у боротьбі з кліщами застосовують акарициди. До того ж серед комах є чимало корисних, а вже павуки практично завжди є нашими союзниками у знищенні шкідників.

 

Представники класу комах відрізняються зовні насамперед будовою тіла. Воно в них поділене на голову, груди й черевце. У більшості видів є складні фасеткові очі, розміщені з обох боків голови, а між ними – від одного до трьох простих очей. У комах завжди шість ніг, за деякими винятками (наприклад, самки одного із злісних шкідників рослин – щитівок – втратили ноги в процесі еволюції, оскільки все життя перебувають на одному місці). Ноги в комах кріпляться до грудей.

 

Павуки – ряд класу павукоподібних. Їхнє тіло поділене на дві частини – головогруди та черевце. Тобто, одразу ж можна помітити відмінність павуків від комах, у яких тіло поділене на три частини. Складних фасеткових очей у павуків немає, натомість є до чотирьох пар простих очей. Ніг у павуків вісім, а кріпляться вони до головогрудей.

 

Кліщі також належать до класу павукоподібних. Підклас Кліщі об’єднує кілька надрядів, найбільші серед яких – акариформні та паразитоформні. До складу обох цих надрядів входять види, що є паразитами і шкідниками.

 

Тіло у кліщів суцільне, несегментоване, за формою нагадує крихітну торбинку. Це їхня головна відмінність від комах і павуків. На передньому кінці тіла у багатьох видів є так звана голівка, яка насправді є апаратом живлення (включно з ротовою порожниною) і не містить ні очей, ні мозку.

 

Кліщі, як і павуки, не мають фасеткових очей, а простих може в них бути до п’яти штук, хоча є серед них види, зовсім позбавлені органів зору. На личинковій стадії у більшості кліщів спостерігаються три пари ходильних ніг, хоча згодом, в усі наступні фази свого розвитку (протонімфа, дейтонімфа, тритонімфа та імаго) вони вже мають чотири пари ніг.

 

Забарвлення зовнішніх покривів дорослих особин різноманітне, але в рослиноїдних видів воно найчастіше світло-зелене, коричнево-жовте або яскраво-червоне.

 

Більшість рослиноїдних кліщів є яйцекладними, рідше – яйцеживородними. За своє життя самка відкладає залежно від виду від 15 до 400 яєць.

 

Перехід кліщів від однієї стадії розвитку до іншої супроводжується періодом спокою і линянням.

 

Зимують шкідники у фазі яйця (червоний і бурий плодові кліщі), у фазі дорослої самки (глодовий кліщ) або у стадії тритонімфи (родина Tydeidae).

 

На відміну від кровосисних кліщів, тривалість життя яких складає 3–5 років, весь життєвий цикл представників рослиноїдних видів займає від 30 до 50 днів. Довше живуть тільки зимуючі особини.

 

Плодові кліщі небезпечні тим, що мають колючосисний ротовий апарат, який дає їм змогу живитися рослинним соком. Внаслідок такого живлення листя рослин зрештою в’яне й опадає, а плоди поступово дрібнішають і стають непридатними до вживання.

 

Плодові кліщі на садовій ділянці

 

Червоний плодовий кліщ 

 

Вид червоний плодовий кліщ (лат. Panonychus ulmi, Koch) належить до родини павутинних кліщів з надряду акариформних. Найвища чисельність червоних плодових кліщів спостерігається в західних регіонах України (особливо в період тривалих опадів), а також у вологих передгірних районах Криму.

 

Кліщі цього виду є поліфагами, що паразитують переважно на рослинах родини Розоцвіті. Вони пошкоджують яблуні, сливи, груші, вишні, персик, абрикос, мигдаль, терен, глід, волоський горіх та інші плодові дерева й чагарники.

 

На поверхні листків, уражених кліщами, здебільшого вздовж жилок, утворюються світло-жовті плями, ніби припорошені рудуватим пилом. У разі масового нападу шкідників пошкоджене листя може втрачати до 38% хлорофілу.

   
  • Опис
 

Червоний плодовий кліщ має овальне тіло завдовжки до 0,45 мм (розмір самців дещо менший – до 0,35 мм). Спина значно опукла, вкрита довгими, конічної форми, опушеними щетинками, що виходять з білих горбків на її поверхні. Перша пара ніг помітно коротша за саме тіло. У самців тіло більш видовжене та звужене в задній частині. 

 

Самки мають вишнево-червоне забарвлення з добре помітними білуватими горбками. Забарвлення в самців  помітно світліше, молоді особини – помаранчево-жовтого кольору. Ротовий апарат, як і в решти представників родини павутинних кліщів – колючосисного типу. Павутини виділяють мало.

 

Яйця червоного плодового кліща зимують на корі пагонів, в місцях розгалуження гілок, а також біля основи плодушок та річних приростів. Такі яйця є надзвичайно стійкими до впливу низьких температур (у приміській зоні Києва внаслідок зниження температури повітря до –27ºС спостерігалась загибель лише 13–37% яєць).

 

Зимові яйця мають яскраво-червоне забарвлення, літні – жовтаво-помаранчеві, як і личинки. За формою вони овальні, з радіальними лініями-реберцями і характерним вигнутим жовтим стебельцем завдовжки як діаметр яйця.

 

Розмір личинки становить до 0,17 мм. Вона має три пари ніг. На початку життєвого циклу личика яскраво-червона, але поступово її тіло темніє і набуває бурого кольору. Німфи на пізніх стадіях розвитку мають вже чотири пари ніг, і довжина їх тіла становить від 0,2 до 0,4 мм.

  Плодові кліщі на садовій ділянці    
  • Фази розвитку
 

Червоний плодовий кліщ зимує у фазі яйця. За високої чисельності популяції яйця можуть розташовуватись у кілька шарів одне на одному. Вкриті ними пагони рослин здалеку видаються яскраво-червоними.

 

Личинки починають виходити з яєць на початку травня, а закінчують у другу половину місяця, з настанням фенофази рожевого бутону та масового цвітіння яблуні. Новонароджені личинки одразу переміщуються до листя і починають живитися його соками. Листки втрачають блиск, тьмяніють, на них з’являються підпалини. За значного ураження листя й пагони рослини засихають і опадають.

 

В момент народження личинки зберігають червоний колір, а з початком живлення буріють.

 

Самки плодового червоного кліща починають відкладати яйця вже через 3–4 дні після свого народження. Тривалість їхнього життя складає від 11 до 30 днів. Плодючість зберігається в межах від 60 до 150 яєць.

 

Загалом цикл розвитку червоного плодового кліща має такі етапи: фаза яйця, що триває близько 2 тижнів, фаза личинки – не довше 3 днів, фаза протонімфи – 3 дні та фаза дейтонімфи (друга фаза розвитку німфи) – 5 днів.

 

Через несприятливі погодні умови розвиток кліщів може дещо змінюватись. Однак закінчення постембріонального розвитку першого покоління і початок відкладання яєць зазвичай збігаються з другою половиною періоду цвітіння яблуні.

 

За один сезон на території України встигають розвинутися від 5 до 8 поколінь червоного плодового кліща.

 

У липні-серпні самки останнього покоління переходять на гілки і частково на плоди, де відкладають зимові яйця. Цей процес триває до завершення вегетаційного періоду рослини, тобто до вересня-жовтня, коли температура довкілля знизиться до +8…10ºС.

 

З настанням перших заморозків кліщі усіх рухомих стадій розвитку гинуть, а яйця, відкладені на деревах і чагарниках, цілком успішно зимують.

 

Плодові кліщі на садовій діляці  
  • Методи захисту від шкідника
 

Щоб ефективно протистояти шкодочинній дії кліщів, важливо пам’ятати, що вони не є комахами, тобто більшість інсектицидів не допоможуть їх позбутися.

 

Навесні, під час фази формування на яблунях квіткових бутонів, або одразу після завершення цвітіння кісточкових культур слід обробити плодовий сад акарицидами. Можна використати такі засоби, як: «Міральд», «Прованто Майт», «Піризокс», «Лонгас», «Санмайт», «Гексоран», «Сінтак» чи будь-який інший препарат з акарицидними властивостями.

 

Якщо в саду спостерігається значна кількість відкладених на зиму яєць кліща, рекомендується провести ранньовесняну (ще до розпускання бруньок) обробку плодових дерев і чагарників препаратом «Днок» (він одночасно діє і на збудників грибкових захворювань, і на комах та кліщів багатьох видів).

 

Влітку обробку саду акарицидами повторюють. Її слід проводити в той же час, що й заходи по знищенню яблуневої плодожерки.

Хороші результати забезпечує своєчасна побілка дерев і чагарників, а також вирощування стійких до цього шкідника сортів.

   

Бурий плодовий кліщ 

 

Бурий плодовий кліщ (лат. Bryobia redikorsevi) належить до підродини Bryobiinae (надрід Акариформні кліщі). В Євразії ареал виду охоплює територію від країн Балтії до країн Центральної Азії, включно з ними. Також шкідник зустрічається в Аргентині, Уругваї і навіть у Південній Австралії. В Україні поширений повсюдно в насадженнях Полісся і Лісостепу. Пошкоджує яблуні, сливи, груші, аличу, вишні, черешні, абрикоси, персики та мигдаль.

 

Плодові кліщі на садовій ділянці

   
  • Опис 
 

Самка бурого плодового кліща сягає завдовжки 0,5–0,6 мм. Тіло в неї широкоовальне, опукле, зеленкуватого або червонувато-бурого забарвлення. Самці дрібніші (їх довжина не перевищує 0,3 мм) і зустрічаються досить рідко (у цього виду переважає партеногенетичне розмноження). Чоловічі особини мають зеленкуватого або бурого кольору тіло витягнутої форми.

 

Яйце округле, часто вкрите восковим нальотом, червоного або темно-червоного кольору, діаметром до 0,15 мм. Вихід личинок припадає на появу зеленого конусу в яблуні. Личинка округла, помаранчево-червонувата, з трьома парами ніг. Довжина її становить приблизно 0,24 мм. Німфа дещо більша за розміром (0,3–0,4 мм) і має вже чотири пари ходильних ніг.

  Плодові кліщі на садовій ділянці    
  • Образ життя
 

Зимує бурий плодовий кліщ у фазі яйця. Наприкінці літа самка відкладає яйця (від 14 до 60 щт.), які мають перезимувати, на корі дерев і чагарників, переважно на нижній частині скелетних гілок і біля основ плодушок.

 

Личинки народжуються навесні, щойно температура довкілля становитиме не нижче +7…8ºС. Зазвичай цей період збігається з фазою розпускання бруньок на яблунях. На території Кримського півострова перші личинки з’являються вже до середини квітня, а в районі Києва – лише ближче до кінця місяця. На листках, в осередках живлення кліщів, з’являються невеличкі світлі цяточки. Якщо кількість кліщів є досить значною, то цяточок утворюється настільки багато, що листя просто знебарвлюється, біліє.

 

Залежно від забезпеченості теплом період розвитку постембріональних стадій одного покоління бурого плодового кліща триває від 20 до 36 днів. Загальний період розвитку складає 24–51 день. Якщо температура повітря сягає вище +10ºС, то процес розвитку личинок відбувається інтенсивніше. І в такому разі їхній життєвий цикл триває близько 16 днів, а розвиток кожної з німфальних стадій займає від 7 до 8 днів.

 

Перші весняні самки з’являються одразу після завершення цвітіння яблуні. Статевозрілі самки другого покоління з’являються в середині червня. Розвиток третього і четвертого покоління спостерігається в липні-серпні. Самки третього покоління вже починають відкладати зимові яйця на поверхні листків, уздовж їхніх центральних жилок, на черешках і продовжують яйцекладку до закінчення вегетаційного періоду. 

 

В умовах України впродовж одного сезону встигають розвинутися від 4 до 6 поколінь бурого плодового кліща.

 

Ознакою присутності шкідника в саду є ушкоджене листя, що набуває бурого забарвлення, але не деформується. Кліщі уникають відкритого впливу сонячних променів, тому зазвичай заселяють середню і нижню частину крони дерев і чагарників.

   
  • Методи боротьби
 

Усі заходи протидії бурому плодовому кліщу аналогічні до наведених вище для червоного плодового кліща.

   

Звичайний павутинний кліщ 

 

Звичайний павутинний кліщ (лат. Tetranychus urticae) є представником родини Павутинний кліщ (надряд Акариформні). Відпочатку був аборигенним тільки в Євразії, але згодом поширився як звичайний шкідник у багатьох сільськогосподарських системах.

 

Нині звичайний павутинний кліщ паразитує в садах Західної Європи (значна його кількість спостерігається на території Німеччини та Голландії), зустрічається в Закавказзі, а також в певних регіонах Центральної Азії, зокрема в республіках Таджикистан та Казахстан. В Україні його можна побачити в Поліссі, Лісостепу і в Криму.

 

Звичайний павутинний кліщ – це поліфаг, який шкодить практично на всіх фазах свого розвитку, окрім яйця і зимуючої самки. Він пошкоджує яблуні, сливи, аличу, виноград, абрикоси, груші, вишні, шовковицю, а також малину, садову суницю та чимало інших плодових і ягідних культур, кількість яких становить понад 200 видів.

 

Пошкоджене павутинним кліщем листя вкривається дрібною павутиною (що й зумовило назву як самого виду, так і всієї родини). Внаслідок нанесених ран поверхня листків знебарвлюється, а ділянки вздовж центральних і бічних жилок буріють. З часом уражене листя деформується, а в разі значної спеки нерідко спостерігається його передчасне опадання.

   
  • Опис
 

Представники цього виду мають надто малі розміри, щоб їх можна було добре розглянути неозброєним оком. Самка звичайного павутинного кліща виростає завдовжки від 0,35 до 0,4 мм. Її тіло вкрите рідкими щетинками. Воно має овальну, стиснуту з боків форму і звужується до задньої частини.

 

Жіночі особини, народжені влітку, мають зеленувато-жовте забарвлення. Самки, що зимують, з кінця літа і до наступної весни забарвлені в помаранчево-червоний або яскраво-червоний колір. 

 

Самець звичайного павутинного кліща набагато менший (його довжина не перевищує 0,29 мм). Тіло чоловічої особини має видовжену форму з вузьким заднім кінцем і забарвлене в зеленкувато-жовтий колір.

 

Яйце сферичне, з гладенькою поверхнею, діаметр його становить приблизно 0,11 мм. На початку воно напівпрозоре і каламутне, але поступово набуває жовто-зеленуватого забарвлення. Личинка має округле безбарвне тіло з трьома парами ніг, яке з подальшим розвитком набуває зеленувато-жовтого кольору. Довжина німф на останньому етапі розвитку сягає від 0,23 до 0,31 мм.

 

Плодові кліщі на садовій ділянці

 
  • Особливості життєдіяльності 
 

Запліднені жіночі особини переживають зиму на штамбах плодових дерев (у тріщинах кори чи під нею) в колоніях спільно з іншими видами кліщів, а також у рослинних рештках, полишених на ґрунті пристовбурного кола. Цей вид доволі чутливий до низьких температур. У разі зниження температури довкілля до –20…–25°С гине до 99% кліщів, що перебувають на скелетних гілках і штамбі.

 

За таких умов виживають лише ті особини, які знаходяться під сніговим покривом. З початком вегетації бур’янів такі кліщі переміщуються на ці рослини і використовують їх як джерело живлення. Найчастіше вони живляться осотом, берізкою польовою та рештою бур’янів, що ростуть у міжряддях саду. Тому в першу половину вегетаційного періоду кліщі практично майже не зустрічаються на плодових деревах.

 

Розвиток кліщів на бур’янах відбувається надзвичайно інтенсивно. Після застосування до небажаної рослинності гербіцидної обробки або механічного способу знищення кліщі, позбавлені корму, в пошуках нового джерела живлення мігрують на дерева. Зазвичай це відбувається в липні-серпні. Плодючість самок, що живляться на деревах, сягає 150–180 яєць на одну осбину, тоді як самки, що живляться на бур’янах, відкладають не більше як по 120 яєць.

 

У разі відсутності взимку критичних для кліщів морозів, самки навесні (одночасно з розпусканням бруньок на об’єкті живлення) переміщуються на крону. Опинившись на листі, вони отримують джерело живлення і впродовж 10–14 днів відкладають яйця з нижньої сторони листків. 

 

У життєвому циклі садового павутинного кліща середня тривалість фази яйця складає до 7 днів, фаза личинки – близько 3 днів, протонімфи – трохи більше 2 днів і дейтонімфи – близько 3 днів. Тривалість життя самок становить від 38 до 53 днів, тоді як самці живуть не більше 2-х тижнів. 

 

Особливістю виду є здатність до розмноження в умовах низької відносної вологості повітря (30–60%) та високої середньодобової температури. За один сезон (вегетаційний період) звичайний павутинний кліщ встигає дати від 5 до 10 поколінь. Що вища температура повітря, то інтенсивніше відбувається процес розвитку кліщів.

  Плодові кліщі на садовій ділянці    
  • Захист рослин від шкідника
 

Заходи щодо захисту плодових і ягідних культур важливо здійснювати з урахуванням специфіки їх розвитку. Навесні протидія звичайному павутинному кліщу полягає у виявленні та знищенні самок, які залишають місця зимівлі.

 

З агротехнічних прийомів рекомендується своєчасно знищувати бур’яни у навколостовбурному колі дерев і чагарників. Обробляти сад акарицидами системної дії потрібно в період формування квіткових бутонів на яблунях або наприкінці цвітіння сливи, груші, персика і черешні.

 

Системні акарициди є достатньо ефективними і в період появи масової популяції кліщів, захищених павутиною. Кількість обприскувань і проміжки між обробками залежать від ступеню токсичної дії препаратів та особливостей конкретної культури. Щоб досягти кращого результату, слід постійно використовувати різні препарати, тобто чергувати акарициди, що різняться між собою механізмом впливу на шкідника.

   

Туркестанський павутинний кліщ 

 

Ще один представник родини павутинних кліщів – туркестанський павутинний кліщ (лат. Tetranuchus turkestani). 

 

Ареал шкідника є доволі значним. Туркестанський павутинний кліщ зустрічається на території Європи (в Болгарії, Угорщині, Югославії, Польщі), у Центральній Азії та в Північній Америці. До того ж нерідко він оселяється в теплицях та оранжереях.

 

В Україні туркестанського павутинного кліща можна зустріти в Київській, Запорізькій, Херсонській та інших областях, зокрема й на території Криму. Шкідник вражає до 48 видів рослин, що належать до 24 родин.

 

Існує декілька споріднених видів кліщів роду Tetranuchus, які за своїми морфологічними ознаками дуже нагадують туркестанського павутинного кліща. Це, зокрема, звичайний павутинний кліщ (Tetranuchus urticae), кліщ павутинний кармінно-червоний (Tetranuchus telarius), трав’яний павутинний кліщ (Tetranuchus similis), кліщ Пржевальського (Tetranuchus przhevalskii).

 

Нефахівцеві з акарології практично неможливо відрізнити їх у польових умовах. Але якщо ви знайшли у своєму саду кліщів, подібних до описаних нижче, то найімовірніше, що вони є представниками туркестанських павутинних кліщів, бо цей вид має найвищий рівень поширення і налічує найбільш чисельну популяцію. Проте точне визначення виду й не потрібне, оскільки методи боротьби з усіма цими шідниками ідентичні.

 

Як і в разі пошкодження звичайним павутинним кліщем, у рослин, заражених туркестанським павутинним кліщем, порушується водний баланс, знижується кількість хлорофілу і призупиняється процес фотосинтезу. Ушкоджене листя вкривається павутиною, жовтіє і всихає.

  Плодові кліщі на садовій ділянці    
  • Опис шкідника
 

Самка кліща виростає завдовжки 0,5–0,6 мм. Тіло в неї яйцеподібне, опукле, напівпрозоре. Забарвлення – зеленкувате. Самки, що йдуть у зиму, мають яскраво-червоний колір. Самець дрібніший: його довжина не перевищує 0,3 мм. Тіло в нього видовжене, світло-зелене. 

 

Яйце має правильну сферичну форму. Воно безбарвне, до 0,13 мм у діаметрі. Личинка округла, до 0,19 мм завдовжки, з трьома парами ніг. На початку життєвого циклу вона має прозоре тіло, але поступово внаслідок живлення набуває блідо-зеленого кольору.

 

Німфи мають розміри від 0,24 до 0,36 мм. Вони також забарвлені в зеленкуватий колір, але в них вже є чотири пари ходильних ніг.

   
  • Особливості життєдіяльності
 

Самки туркестанського павутинного кліща зимують або на деревах у заглибленнях кори, або ховаються в рослинних рештках та опалому листі. Навесні вони залишають свій прихисток і живляться бур’янами, а згодом переходять на культурні рослини. Шкідники оселяються на нижньому боці листя і ховаються під павутиною, що ускладнює їх виявлення і знищення.

 

У Криму масове заселення кліщами плодових дерев і чагарників спостерігається наприкінці червня, а найінтенсивніша діяльність шкідника припадає на липень і серпень.

 

Тривалість розвитку яєць займає близько 8 днів, личинок – трохи більше 3 днів, протонімф – близько 2 днів і дейтонімф – 3–4 дні. За підвищеної температури повітря інтенсивність розвитку кліщів значно зростає.

 

Життєвий цикл самки триває в середньому до 80 днів, її плодючість складає до 390 яєць.

 

На території степового Криму туркестанський павутинний кліщ може давати до 10 (!) поколінь за сезон.

 

Восени, приблизно з середини вересня і до кінця жовтня, самки набувають червоного забарвлення і йдуть на зимівлю.

  Плодові кліщі на садовій ділянці  
  • Методи захисту рослин від шкідника
 

Туркестанський павутинний кліщ здатний швидко створювати численні популяції. Навесні боротьба зі шкідником має бути спрямована на знищення самок, які залишають місця зимівлі. Ефективний агротехнічний прийом – своєчасне видалення бур’янів у навколостовбурній зоні дерев і чагарників.

 

Важливо також проводити у плодових садах весняну обробку рослин акарицидами. Обприскування слід здійснювати у фазі бутонізації яблунь або наприкінці цвітіння персика.

 

У разі появи на листках дерев павутини досвідчені садівники рекомендують застосувати акарициди системної дії, оскільки вони проникають у судинну систему рослин, і кліщі, що паразитують на них, гинуть.

 

Загалом кількість обробок та інтервали між ними залежать як від тривалості дії хімікатів, так і від особливостей конкретних рослин. До того ж кліщ досить швидко адаптується до певного типу отруйних речовин. Щоб підвищити ефективність боротьби з ним, під час використання акарицидів слід застосовувати препарати з різним механізмом дії та періодично змінювати їх.

 

Не варто нехтувати й біологічними методами. У тепличних господарствах надзвичайно результативним в боротьбі з туркестанським павутинним кліщем є використання хижого кліща-акарифага виду Фітосейулюс персиміліс (лат. Phytoseiulus persimilis), одна доросла особина якого здатна за добу знищити від 5 до 20 яєць, личинок чи імаго рослиноїдних кліщів.

   

Глодовий кліщ 

 

Вид кліщ глодовий (лат. Amphitetranychus viennensis) з родини павутинних кліщів зустрічається на території Європи, у Грузії, Вірменії, Азербайджані, Узбекистані та решті країн Азії, зокрема й у Японії, Кореї та Китаї. В Україні постійні осередки популяцій шкідника зосереджені в Одеській, Дніпропетровській, Запорізькій, Донецькій, Київській, Черкаській, Львівській, Закарпатській областях, а також на Кримському півострові.

 

Кормові рослини глодового кліща – це слива, терен, алича, персик, абрикоса, вишня, черешня, глід, айва, волоський горіх, ліщина, інжир, суниці, але перевагу надає яблуні та груші. 

 

Шкідник оповиває густим павутинням листя рослини, яке згодом жовтіє і деформується. У серпні-вересні уражені дерева та чагарники можна легко визначити за оголеними пагонами, на яких висять передчасно дозрілі плоди. Внаслідок живлення паразита значною мірою порушується процес фотосинтезу в рослині, що спричинює зниження її врожайності та зимостійкості.

  Плодові кліщі на садовій ділянці  
  • Опис кліща глодового
 

Довжина самки глодового кліща становить приблизно 0,55 мм. Її тіло має яйцеподібну форму і забарвлене в темно-червоний колір. Довжина самця не перевищує 0,40 мм. Тіло у нього світло-зеленого кольору, видовжене і звужене до задньої частини.

 

Яйця в кліща глодового сферичні за формою, молочно-білі, мають діаметр до 0,15 мм. Зазвичай самки розміщують їх на листі, дуже часто – на павутинні. Личинки, що з’являються з яєць, теж спершу забарвлені в молочно-білий колір, але з початком живлення стають прозоро-зеленкуватими, з чорними цятками на боках. Вони зберігають округлу форму і мають три пари ніг. Довжина личинок становить 0,18–0,24 мм. 

 

Доросліші форми кліща – прото- і дейтонімфи – сягають розмірів від 0,27 до 0,34 мм і мають вже чотири пари ніг. Колір їхнього забарвлення такий самий, як у личинки.

  Плодові кліщі на садовій ділянці    
  • Особливості життєвого циклу
 

Запліднені самки глодового кліща зимують на штамбах дерев, на скелетних гілках, під відлущеною чи відмерлою корою в колоніях, що налічують від кількох особин до декількох сотень шкідників. Цей вид не належить до морозостійких, і в разі зниження температури до –25…–27ºС гине до 95–99% самок. Якщо ж штамб захищений сніговим шаром, то виживаність кліщів зростає вдвічі й навіть утричі. Несприятливий вплив на успішне зимування самок має і низкий рівень відносної вологості. Внаслідок значного зневоднення їх гине до 20%. 

 

В середині квітня – на початку травня, коли покази температури повітря відповідатимуть +10ºС, починається вихід самок з місць зимування, а завершується він перед початком цвітіння яблуні. Кліщі заселяють бруньки, що знаходяться найближче від місця їхнього зимування. З розпусканням листя паразити переходять на нижню сторону листків і продовжують живитися соком рослини, розселяючись по всій кроні.

 

Під час масової яйцекладки на один листок припадає в середньому по 1–3 самки. Їхня середня плодючість становить від 50 до 85 яєць, які вони відкладають впродовж 30–40 днів.

 

Тривалість розвитку всіх фаз кліща значною мірою залежить від метеорологічних умов, зокрема від середньодобової температури і вологості повітря. Розвиток кліща глодового у фазі яйця займає в середньому близько 9 днів, стадія личинки і протонімфи триває трохи більше 3 днів, а дейтонімфа розвивається близько 4 днів.

 

Оптимальні умови для розвитку виду: середньодобова температура повітря +19…22ºС і середня відносна вологість у межах 60–85%. Якщо до того ж самки забезпечені рясним живленням, то їхня плодючість зростає до 150 яєць. Живуть вони в середньому 38 днів. 

 

У серпні з’являються перші самки глодового кліща, що йтимуть у зиму. Їхня головна ознака – яскраво-червоне забарвлення тіла. Масове переміщення до зимових схованок відбувається у вересні, зі зниженням температури довкілля до +10…15ºС.

 

За сприятливих умов на території України розвиваються до 7–9 поколінь глодового кліща. У квітні-травні шкідник не завдає шкоди через незначну кількість самок, що вижили в зимовий період. Але вже наприкінці червня – початку липня популяція відновлює свою чисельність і в липні-серпні її шкодочинність є найвищою. 

 
  • Заходи по захисту рослин від шкідника 
 

Заходи захисту від кліща глодового ідентичні до тих, які застосовуються щодо туркестанського павутинного кліща.

   

Грушевий галовий кліщ

 

Кліщ грушевий галовий (лат. Eriophyes piri) належить до родини галових чотириногих кліщів з ряду акариформних. Кліщі цієї родини, на відміну від типових представників класу павукоподібних, мають не вісім ніг, а лише чотири. Дві задні пари ніг у них редукувалися в процесі еволюції, найімовірніше через малорухомий спосіб життя.

 

Ареал грушевого галового кліща охоплює територію Європи (зокрема, він зустрічається у Фінляндії, Данії, Італії), а також регіони Центральної Азії, деякі країни Північної Америки та Північної Африки. В Україні поширений повсюдно. Втрата врожайності внаслідок шкодочинного впливу цього виду може сягати 95%.

 

Шкідник паразитує на деревах груші, яблуні, айви, глоду, горобини, ірги (кизильника) та ін. Живиться рослинним соком з бруньок, молодих зелених листків і пагонів, а також з плодів. Особливо небезпечний в молодих садах та рослинних розплідниках. 

 

Навесні кліщі проникають усередину рослинної тканини з нижнього боку листків, роблять там ходи, живляться і розмножуються. Про їх паразитування свідчать невеличкі (до 3 мм), округлі гали на поверхні листя, пагонів чи плодів. Напочатку ці бляшкоподібні утворення мають світло-зелене забарвлення, згодом поступово червоніють і зрештою набувають темно-коричневого, майже чорного кольору. Плоди на ураженій груші деформуються і нерідко передчасно опадають.

  Плодові кліщі на садовій ділянці    
  • Опис кліща грушевого галового
 

Жіночі особини кліща поділяються на два типи: літні (протогінні) та зимові (дейтогінні). Дейтогінні самки забезпечують виживання колонії в несприятливий період, а протогінні – відродження популяції у вегатаційний сезон. Тіло у самок циліндричне, червоподібне, завдовжки до 0,22 мм, забарвлене у блідо-рожевуватий колір. Самець дещо менший за розміром: його довжина не перевищує 0,18 мм. Яйце сферичне, діаметром близько 0,05 мм. За вегетаційний період встигають розвинутись три покоління грушевого галового кліща.

   
  • Особливості життєдіяльності
 

Дейтогінні самки зимують колоніями, що налічують до сотні особин, ховаючись у бруньці під першою чи другою покривною лусочкою. Впродовж усього несприятливого періоду вони не живляться, не розвиваються, не відкладають яйця. Наприкінці березня або на початку квітня, коли середньодобова температура становитиме +10°С і розпочнеться фаза розвитку бруньок, самки виходять із стану діапаузи і починають живитись рослинними соками та відкладати яйця безпосередньо в бруньках.

 

Розвиток першого покоління завершується в середині травня, після чого молоді самки утворюють нові гали поруч з материнськими та розпочинають відкладати яйця. Наприкінці червня з’являється друге покоління потомства, серед яких дейтогінні самки становлять приблизно п’яту частину. Середня плодючість однієї жіночої особини складає до 20 яєць. 

 

Третє покоління шкідників складається вже переважно з дейтогінних самок, які через кілька днів після народження переселяються у бруньки, де й зимують. Міграція їх відбувається в другій половині літа. 

 

Вид є доволі чутливим до температурного режиму довкілля. Навесні повний цикл розвитку грушевого галового кліща триває до 36 днів, тоді як влітку – до 20 діб.

 

Грушеві галові кліщі розвиваються як із запліднених, так і з незапліднених яєць. На відміну від багатьох видів, яким властивий партеногенез, у галових кліщів з незапліднених яєць розвиваються не самки, а самці. А оскільки в зиму йдуть запліднені самки, то й навесні з їхніх яєць також з’являються переважно жіночі особини. 

 

Кількість самців у популяції зростає з кожним наступним поколінням. Якщо в першому їх надзвичайно мало, то в другому самці вже становлять приблизно 1,5%, а в третьому – 14%. Такої кількості цілком достатньо, щоб самки третього покоління пішли на зимівлю заплідненими.

  Плодові кліщі на садовій ділянці    
  • Методи захисту від кліща
 

Щоб захистити плодові дерева від грушевого галового кліща, слід своєчасно обробляти сад фосфорорганічними сполуками системної дії та піретроїдами. Кількість обприскувань залежить від щільності популяції, але в середньому проводиться не менше 2–3 разів за сезон (одразу після утворення зав’язі та після збирання врожаю).

 

Хороші результати забезпечує обробка дерев колоїдною сіркою (10 г сірки на 1 л води). Ефективними є біологічні акарициди: «Актофіт»,  «Енвідор», «Димевіт» тощо. Серед препаратів, що допомагають позбутися грушевого галового кліща, слід згадати і такі, як: «Бластер», «Таурус» і «Актарофіт».

   

Яблуневий галовий кліщ 

 

Кліщ яблуневий галовий (лат. Eriophyes mali) – це ще один вид з родини Кліщі галові чотириногі (лат. Eriophyidae). На території Європи, зокрема й в Україні, шкідник зустрічається повсюдно, паразитує на яблуневих деревах. Внаслідок його діяльності на листках, квітах і плодах яблунь з’являються бляшкоподібні утворення – гали – діаметром від 0,5 до 3 мм.

 

Майже весь життєвий цикл кліщів відбувається всередині галів, що напочатку мають жовто-зелене забарвлення, а згодом темнішають до брунатного кольору. За своїми морфологічними ознаками яблуневий галовий кліщ надзвичайно близький до грушевого галового.

 

Проте відрізнити ці два види можна за зовнішніми ознаками їх шкідництва. Якщо грушеві галові кліщі пошкоджують тканини листків вздовж центральної жилки, де й спостерігаються скупчення галів, то гали, утворені яблуневими кліщами, зосереджені на периферії, неподалік країв листкової  поверхні.

  Плодові кліщі на садовій ділянці    
  • Життєвий цикл 
 

Запліднені самки яблуневого галового кліща зимують у бруньках захованими під їхніми покривними лусочками. В одній бруньці може одночасно перебувати до 1000 дорослих особин. Навесні, коли середньодобова температура досягне і перевищить +11ºС (зазвичай це збігається з фазою розпускання бруньок), починається масова міграція шкідників на листя яблуні, де вони проникають з нижньої сторони листка у його внутрішні тканини і активно живляться соками рослини впродовж двох тижнів.

 

У новоутворених галах, на шостий день після заселення, самки починають відкладати яйця, і цей процес триває близько чотирьох тижнів. На 10-й день з початку яйцекладки з’являються вже перші протонімфи. 

 

Самці з’являються в середині літа. Їх небагато: на 100 самиць припадає від 2 до 5 чоловічих особин. А самки одразу після линяння починають відкладати яйця нового покоління. Масова міграція дейтогінних самок у бруньки на зимівлю відбувається з середини до кінця серпня.

 

Одне покоління яблуневого галового кліща розвивається від 25 до 30 днів. Тому за вегетаційний період всигають розвинутись два покоління цих шкідників. 

  Плодові кліщі на садовій ділянці    
  • Методи захисту від шкідника 
 

Оскількі вхідні отвори у гали яблуневих галових кліщів знаходяться на нижньому боці листків, то використання методу обприскування дерев інсектоакарицидними препаратами під час перебування шкідників у галах є малоефективним. Для обробки яблунь системними фосфорорганічними акарицидами або піретроїдами контактно-кишкової дії чи сірковмісними препаратами обирають період масового виходу кліщів із зимових схованок та їхньої міграції на молоде листя дерев (фаза розпукування бруньок). Вдруге яблуні обробляють одразу після завершення цвітіння. І востаннє за сезон кліщів знищують після збирання врожаю, під час їх переміщення до місць зимування.

 

Важливе значення в запобіганні поширення яблуневого галового кліща мають і традиційні агротехнічні заходи: збирання й ретельне знищення опалого листя та рослинних решток у саду; регулярне підживлення дерев комплексними добривами; вирощування сортів, стійких до ураження кліщем; використання тільки здорових пагонів для живцювання; розташування сіянців і молодих саджанців не ближче як за 300–500 м від зараженого саду.

   

Сливовий галовий кліщ 

 

Шкідник, що завдає неабиякої шкоди рослинам роду Слива, зокрема персику, аличі, мигдалю, терену, сливі, ірзі (кизильнику) тощо – кліщ сливовий галовий (лат. Acalitus phloeocoptes). Ареал цього виду охоплює території Західної Європи, Північного Кавказу, Ближнього Східу та Північної Америки. В Україні поширений на території Степу й Лісостепу, а також в Криму.  

 

Сливовий галовий кліщ живиться рослинним соком з бруньок, листків і молодих пагонів. На ушкоджених внаслідок його живлення ділянках, здебільшого біля основи одно- та дворічних пагонів і плодових гілочок, під впливом ферментів паразита утворюються невеличкі горбочки чи пухирці – гали, що можуть мати червонувате, буре або зеленкувате забарвлення. Поступово ці дрібні осередки зливаються і перетворюються на багатокамерні, всередині яких живуть самки, знаходяться відкладені ними яйця та личинки, що з’являються з тих яєць. 

 

У разі масового зараження пагони на деревах припиняють рости і всихають, нерідко спостерігається опадання зав’язі. Якщо ураження рослини кліщами повторюється з року в рік впродовж кількох років поспіль, то плодове дерево може загинути.

  Плодові кліщі на садовій ділянці  
  • Опис шкідника
 

Кліщ сливовий галовий має дуже дрібні розміри. Довжина червоподібного, циліндричної форми тіла самки не перевищує 0,13–0,15 мм. Ротовий апарат у шкідника колючосисного типу. Дві пари ніг розміщуються у верхньому відділі. Забарвлення біло-рожевувате, а в старшому віці – світло-коричневе. Яйце еліпсоподібне, прозоре, развивається всередині материнського гала.

 
  • Особливості життєдіяльності
 

Навесні, з настанням сталого тепла (коли середньодобова температура досягне +15…17ºС), одразу після завершення цвітіння сливи, дейтогінні (зимові) самки сливового галового кліща вибираються з галів, що знаходятся біля основи річних пагонів та плодових гілочок, і прямують до бруньок, де ховаються в лусочках чи складках біля основи, проколюють кору і починають живитися рослинним соком.

 

Весняна міграція шкідника триває близько двох тижнів і закінчується наприкінці травня або на початку червня. Увесь цей час кліщі перебувають у доступній для дії отрутохімікатів зоні, тому доцільно використовувати цей період для знищення паразитів.

 

Десь з початку червня в місцях зосередження кліщів з’являються новоутворення – гали, що мають вигляд невеличких червонуватих горбків. Всередині них знаходяться самки, а згодом і відкладені ними яйця та личинки кліща. До кінця липня гали набувають сферичної форми і збільшуються до 1–2 мм в діаметрі, а ближче до осені їх забарвлення темнішає до кольору кори. За літній період у галах розвивається кілька генерацій сливового галового кліща, а чисельність особин у них може сягати кількох тисяч. 

 

Як і решта галових кліщів, цей вид також використовує два способи розмноження – двостатеве та партеногенез. Із запліднених яєць народжуються самки, а з незапліднених – самці.

 

Шкідник може поширюватись на сусідні, незаражені дерева механічним способом, переноситись вітром, або комахами.

  Плодові кліщі на садовій ділянці  
  • Безпекові заходи
 

Одразу після закінчення цвітіння сливи чи персика, їх потрібно обробити фосфорорганічними препаратами або колоїдною сіркою. Обприскування рослин слід провести двічі: після цвітіння і через 10 днів. Результативними у знищенні кліщів є сірковмісні препарати, а також акарициди на основі спіродиклофену («Енвідор»), абамектину («Ескаліп»), феназахіну («Демітан») тощо.

   

Окрім перелічених видів кліщів, що є найбільш поширеними, зокрема і в нашій країні, небезпеку для плодових дерев і чагарників на території України можуть також становити види, зазначені нижче.

   

Жовтий сливовий кліщ 

 

Вид Кліщ сливовий жовтий (лат. Schizotetranychus prunicola) належить до родини павутинних кліщів, ряд Тромбідіформні кліщі. В Україні цей шкідник паразитує на рослинах сливи, аличі, терну, які ростуть в Криму. В субтропічних умовах Кримського півострова сливовий жовтий кліщ встигає генерувати за сезон до 7–8 поколінь.

 

Навесні, коли середньодобова температура становитиме +10ºС, самки кліща, що перезимували у тріщинах дерев та під відмерлими ділянками кори, переміщуються на молоді листочки, де починають живитися рослинним соком. Шкідники оселяються на нижньому боці листків, заплітають його рідким павутинням, на якому відкладають свої яйця. Плодючість однієї самки жовтого сливового кліща складає до 50 шт. яєць, а тривалість її життя в середньому – до 32 днів.

 

Внаслідок життєдіяльності цього паразита на поверхні листків утворюються світлі цятки, які згодом перетворюються на плями і створюють особливе, «мармурове» забарвлення. Ушкоджені листки припиняють свій розвиток, стають шкірястими, проте не деформуються.

 

Заходи захисту від сливового жовтого кліща аналогічні діям по знешкодженню виду бурого плодового кліща: інсектоакарициди «Вертимек», «Санмайт», «Міральд», «Твікс», «Ніссоран» та ін.

   

Яблуневий повстяний кліщ 

 

Кліщ яблуневий повстяний (лат. Phyllocoptes malinus) є представником родини Eriophyidae галових чотириногих кліщів. В Україні зустрічається на території Полісся.

 

Внаслідок паразитування шкідника на нижньому боці листя яблуні утворюються гали – потовщення, вкриті зверху рудими щетинками, що нагадують повстяні осередки. Ці щетинки насправді є клітинами епідермісу рослини, що патологічно розрослися під впливом ферментів слини кліща. Спочатку такі осередки ураження мають рожеве забарвлення, але поступово набувають помаранчевого або червонувато-коричневого кольору.

 

У разі значного ураження листка, коли гали вкривають усю нижню поверхню, спостерігається його передчасне опадання.

  Плодові кліщі на садовій ділянці    

Сливовий кишеньковий кліщ 

 

Кліщ сливовий кишеньковий (лат. Eriophyes similis) є представником родини Eriophyidae, надродини Eriophyoidea галових чотириногих кліщів. Паразитує на сливі, аличі, абрикосі, черемсі, терені. В Україні зустрічається в Криму, Лісостепу, Степу і на Поліссі. За морфологічними ознаками є дуже спорідненим з кліщем сливовим галовим.

 

Шкодочинна діяльність сливового кишенькового кліща полягає у висмоктуванні рослинного соку з листків та інколи з плодів рослини, на якій він паразитує. Внаслідок ушкоджень листя деформується, на його нижній або верхній поверхні утворюються дрібні світло-зелені вирости – гали, що мають вигляд бородавок. Їх поява спостерігається у травні. Вхідний отвір у гали знаходиться на протилежному боці листка і облямований виростом у вигляді валика.

  Плодові кліщі на садовій ділянці  

Зазвичай гали зосереджуються у зоні по периметру листків, хоча трапляються і на їхніх черешках, а також на пагонах і плодах. Саме всередині галів відбувається розвиток усіх фаз розвитку сливового кишенькового кліща. Залежно від температури довкілля тривалість розвитку одного покоління становить від 15 до 35 діб.   

 

До настання осені дейтогінні самки виходять із галів і мігрують у свої сховки (у бруньки, тріщини в корі тощо), де зимуватимуть аж до весни. З’являться вони лише після завершення цвітіння сливи, коли температура повітря досягне +15…17°С.

  Плодові кліщі на садовій ділянці  

Заходи боротьби з цим видом кліщів полягають у застосуванні інсектоакарицидних препаратів під час масового виходу самок, у своєчасному видаленні уражених частин рослини та негайному їх знищенні, а також у використанні стійких сортів. 

   

Горіховий галовий кліщ 

 

Вид кліщ горіховий галовий або кліщ горіховий бородавчастий (лат. Aceria tristriata) є небезпечним шкідником рослин волоського горіха. Він належить до родини галових чотириногих кліщів. В Україні поширений на Правобережжі (лісова та лісостепова зони), зустрічається в Поліссі та Криму. Внаслідок шкодочинної діяльності кліщів на поверхні листя горіха, а іноді й на плодах утворюються численні, дрібні, округлої форми, темно-коричневі гали, що зовні нагадують бородавки.

 

Горіхові галові кліщі мають мікроскопічні розміри (від 100 до 150 мкм). Самки зимують під покривними лусочками бруньок, у тріщинах чи нерівностях кори на гілках, а з початком вегетаційного періоду рослини переповзають на її молоде листя.

  Плодові кліщі на садовій ділянці  

Заходи захисту: обприскування дерев суспензією колоїдної сірки або інсектоакарицидними препаратами, зокрема такими як «Актеллік», та аналогічними за дією.

   

Горіховий повстяний кліщ 

 

Кліщ горіховий повстяний (лат. Aceria erinea) – ще один з представників чотириногих кліщів. Живиться виключно рослинним соком волоського горіха. У нашій країні поширений на Правобережжі (степова й лісостепова зони), а також  у Криму. 

  Ореховый войлочный клещ (Aceria erinea)  

Внаслідок ураження шкідником на листках з’являються утворення у вигляді невеликих блідо-зелених опуклостей, вкритих повстяним світло-бежевим нальотом. Цей вид кліщів не чинить значної шкоди, але в разі значної чисельності популяції дерева можуть втрачати свою декоративність.



Поділитись в соцмережах:


Текст сообщения:

*

*