Повій звичайний (лат. Lýcium bárbarum, родина Пасльонові), відомий ще як дереза чи люція – багаторічний квітучий листопадний чагарник заввишки до 1,0–3,5 м, з колючими дугоподібними гілками довжиною до 1,5 м й більше, батьківщиною якого є територія Південно-Східної Європи та Азії, звідки ця рослина поширилась по всьому світу. Перша згадка про Lycium barbarum з’явилася в публікаціях відомого шведського натураліста Карла Ліннея 1753 року.
Де культивують повій звичайний
Повій звичайний вирощують з комерційною метою на півночі центральних і в західних провінціях Китаю, переважно в автономному окрузі Нінся Хуей. Плантації рослини існують там вже понад 600 років і охоплюють до 46% посівних площ країни. Також повій культивують у Монголії, Тибеті, Гімалаях, а останнім часом і в інших країнах, зокрема в США та Австралії, де створено чимало його нових сортів. Нерідко трапляються і здичавілі зарості рослини.
Меліоративні властивості рослини
Рослина надзвичайно невибаглива, морозостійка (здатна витримувати зниження температур до –25°С). Схильна до активного розростання кореневища, завдяки чому легко заселяє нові території, особливо на відкритій місцевості, де витісняє місцеву рудеральну рослинність, тому потребує облаштування стримувальних навколокореневих бар’єрів. Повій має неабиякі меліоративні властивості – запобігає ерозії ґрунтів і відновлює зневоднені, пустельні землі. Але він не росте на засолених і забруднених солями важких металів ґрунтах.
Період цвітіння і достигання плодів повою звичайного
Повій звичайний є самозапильною культурою, але часто запилюється комахами, зокрема бджолами, які залюбки збирають нектар і пилок на квітах рослини в ранковий і вечірній час. Його цвітіння в умовах помірних широт триває з червня до вересня. Невеликі лілово-рожеві або фіолетових відтінків квіти розташовуються поодиноко, інколи групами (до 3 шт.) у пазухах сіро-зеленого, довгастого, ланцетоподібного листя. Плоди дозрівають, залежно від кліматичних особливостей, у серпні – жовтні. У теплому кліматі повій зберігає своє листя, а його цвітіння і плодоношення триває цілорічно.
Опис ягід ґоджі та норма їх вживання
Ягоди повою забарвлені в яскравий помаранчево-червоний колір, мають еліпсоїдну форму, в діаметрі сягають 1–2 см. Всередині плодів міститься дрібне, трохи вигнуте жовтувате насіння завдовжки близько 2 мм и шириною не більше 1 мм. Кількість насінин в одній ягоді становить від 10 до 60 шт., залежно від сорту й розміру плоду.
Зазвичай ягоди повою споживають сушеними або в’яленими, помірними дозами (6–15 г ягід за один раз). Хоча сам продукт не є токсичним, все ж сирі ягоди можуть спричинити алергічні реакції, тому краще попередньо обробляти їх термічно. До того ж, не всі сорти повою забезпечують солодкі ягоди, часто трапляються й дуже кислі.
Протипоказання до вживання ягід ґоджі
Протипоказаннями у вживанні ягід ґоджі є індивідуальна непереносимість, вагітність, годування груддю, прийом лікарських засобів, загострення хронічних запальних процесів в організмі, дитячий вік.
Збирання врожаю повою звичайного
У Китаї врожай повою збирають вручну, з використанням захисних рукавичок. Зірвані ягоди висушують у спеціальних лотках на сонці. Застосовують й інший спосіб збереження врожаю – в’ялення ягід за невисокої температури протягом двох-трьох діб.
Збирають і листя рослини, з якого потім готують тонізувальний чай або цілющий відвар з сечогінними та проносними властивостями. Молоде листя повою місцеве населення вживає як листовий овоч.
Лікувальні властивості ягід ґоджі
На початку ХХІ століття плоди повою набули неабиякої популярності. У світі вони стали відомими під назвою ягоди ґоджі. З давніх-давен їх застосовували в тибетській і китайській медицині як засіб для зміцнення імунітету, підвищення гостроти зору, запобігання цукровому діабету. Помічений також і позитивний вплив ягід на стан нервової та кровоносної систем, внаслідок чого нормалізується артеріальний тиск в організмі. Вони додають бадьорості, покращують роботу печінки та нирок.
Хімічний склад ягід ґоджі
Після детального вивчення хімічного складу рослини, у її ягодах знайдено полісахариди і складні білки протеоглікани, які разом становлять до 23% сухої маси плоду. А ще в них містяться каротиноїдні пігменти, вітаміни (зокрема рибофлавін, тіамін, аскорбінова кислота), макро- та мікроелементи, флавоноїди (мірицетин, кверцетин, кемпферол), насичені й ненасичені жирні кислоти (міристинова, лінолева, гексадеканова), від 1 до 2,7 % вільних амінокислот (пролін, бетаїн) і чимало інших біологічно активних речовин.
Які корисні речовини містяться у листі повою
Листя повою містить флавоноїди (кверцетин, рутин, ізокверцетин), ефірну олію, холін, скополетин, органічні кислоти (ванілінову, нікотинову, саліцилову) тощо. У квітах знайдено стероїдні речовини фітогормональної дії: діосгенін, β-ситостерин і ланостерин. Сполуки, присутні в коренях рослини, вивчені менше, але серед них є бетаїн, холін, олігопептиди, що містять цінні амінокислоти, лінолеву кислоту та ін.
Харчове та декоративне значення повою, способи вирощування
Крім медичного призначення, яскраво-червоні або помаранчеві плоди рослини традиційно використовуються в національних китайських стравах. У Японії та Китаї популярними є напої, приготовані з ягід і листя повою, зокрема й алкогольні.
Рослина добре сприймає обрізку, тому часто зустрічається в декоративних насадженнях, нерідко виконує роль живоплоту, використовується в садово-парковій архітектурі.
Вирощують повій з насіння або ж вегетативним способом (діленням кореневища, або вкоріненням пагонів, живців).
Поділитись в соцмережах:
