Навіть у людини, не пов’язаної з сільськогосподарською діяльністю, перша згадка про цю рослину миттєво викликає безліч негативних емоцій, оскільки серед злісних бур’янів саме пирій є найпоширенішим і створює серйозну проблему як на полях, так і на приватних ділянках та городах.
Пирію властива неймовірна живучість і плодючість за рахунок активного розмноження не лише насінням, а й вегетативно, за допомогою кореневища. Його дуже важко видалити з саду, оскільки тонкі кореневища заплутуються між коренями чагарників і дерев, а кожна відрізана частка кореневища починає розвиватися в нову рослину.
Недарма назва цієї рослини з латини перекладається як «раптовий», «несподіваний». Пирій здатен рости практично на всіх типах ґрунтів, хоча надає перевагу збагаченим азотом землям. Насіння його проростає з глибини 5 см, а підземні кореневі пагони легко долають перешкоди у вигляді дошок чи асфальтового покриття. Корені пирію виділяють ексудат, який пригнічує зростання й розвиток сусідніх рослин.
Відпочатку пирій використовували як цінний корм для худоби та для боротьби з ерозією ґрунтів. Але він швидко розповсюдився майже по всьому світу, і на сьогодні визнаний інвазивною рослиною.
У наш час відомо близько сотні видів цих багаторічних, трав’янистих рослин. Лише на території Азії нараховується до 50 видів пирію. Однак найбільш відомим серед них вважається саме пирій повзучий або пирій звичайний (лат. Elytrigia rеpens) –представник роду Пирійник, родини Тонконогові.
Походить рослина з Євразії та Північної Африки, де вона зустрічається переважно на рівнинах або в середньому гірському поясі (в Альгейських Альпах пирій росте на висоті 1150 м).
Окрім садів, полів та городів пирій оселяється на солонцях, пустирях і звалищах, заливних луках, уздовж автомобільних доріг і залізничних колій, коло заплав і дамб, на трав’янистих схилах. За сприятливих умов одна рослина здатна за рік захопити площу до 10 м2.
Розмножується пирій блискавично, оскільки навіть невелика часточка його кореневої системи, що потрапила у зволожений ґрунт, негайно починає рости та формувати нові кореневища й пагони. Головна умова – на цій часточці корінця має бути хоча б одна здорова ростова брунька. Якщо ж верхня брунька раптом виявилася пошкодженою, зростати одразу же починає наступна за нею.
Найбільш відчутні збитки пирій звичайний спричинює посівам озимої пшениці – він поглинає з ґрунту втричі більше вологи й поживних речовин, ніж ці злаки, тим самим пригнічуючи їх і виснажуючи родючий кореневмісний шар землі.
У давнину пирій мав неабияке продовольче значення. Його вживали як їжу: молоді кореневі пагони рослини збирали восени або навесні, поки вони ще не проклюнулись і не зійшли. Коріння пирію також збирали до появи трави й висушували, потім подрібнювали та перемелювали на борошно. Рано навесні молоду зелень пирію (паростки), збагачену корисними речовинами, вживають свіжою в перших весняних вітамінних салатах або додають у супи.
У 100 г пирію пирію містяться: білок (від 5 до 6%), цукор (від 30 до 40%) і полісахариди (до 10%), вітамін С (близько 150 мг), каротин (до 6 мг), деякі інші органічні речовини (тритицин та інозит, схожі з інуліном), а також незначна кількість сапонінів.
З давніх часів також відомі технології переробки коренів пирію для виробництва сиропу. А ще їх обсмажували та подрібнювали, щоб отримати замінник кави. Пирій (колоски з зернятами) використовували для виробництва алкоголю. На початку ХІХ століття в Німеччині з його коренів варили пиво.
Про оздоровчу дію пирію звичайного люди знали ще з античних часів. Перський науковець-енциклопедист, філософ, лікар, хімік, астроном Ібн Сіна (Авіценна) у своїй всесвітньовідомій праці «Канон лікарської науки» писав про пирій звичайний наступне: «Він корисний для свіжих ран, якщо його прикласти до них, особливо його корінь, здатний заживляти».
Навіть наші домашні улюбленці з настанням весни охоче вживають насамперед молоду й соковиту зелень пирію. Крім того, ця рослина є дуже важливим кормом для рослиноїдних тварин. Навіть гусінь метеликів родини Головчаки (лат. Thymelicus lineola), використовує надземні частини пирію як кормову рослину до настання метаморфозу. Люблять ласувати насінням пирію деякі птахи, особливо зяблики й вівсянки.
Завдяки сучасній генній інженерії вченим вдалося отримати, внаслідок схрещуванню пирію звичайого і пшениці, гібриди злаків, які окрім високої врожайності мають унікальну стійкість до вимерзання, вимокання та впливу інших стресових ситуацій. Водночас ці рослини здатні до вегетативного розмноження за допомогою кореневища.
Опис рослини
Пирій повзучий має довге, розгалужене, шнуроподібне кореневище, яке не утворює дернину. Розміщується воно в ґрунті горизонтально, на глибині від 5 до 15 см. Молоді кореневі багони забарвлені в білий колір, але з часом поступово жовтіють і набувають коричневого відтінку.
Приблизно від середини літа коренева система рослини поступово потовщується та заглиблюється, формуючи бульбочки, необхідні пирію для успішного зимування. Одна з захисних властивостей пирію полягає в тому, що в його кореневищі міститься речовина агропірен, завдяки якій рослина взимку не вимерзає навіть внаслідок дії дуже сильних морозів.
Прямостояче стебло пирію виростає заввишки від 0,3 до 1,2 (1,5) м, на ньому розташовуються віт трьох до п’яти вузлів. Міжвузля – порожнисті. Листки чергові, лінійні, пласкі, завширшки від 0,3 до 1 см і довжиною від 15 до 40 см, знизу гладенькі, зверху шорсткі.
Період цвітіння триває з червня по серпень. Суцвіття – колос. Дрібні, непоказні квітки зібрані в колоски завдовжки від 1 до 2 см, які утворюють один складний, довжиною до 15 см колос.
Плід у пирію – зернівка, що зовні нагадує зерно пшениці.
За певних умов, на пухкому, родючому ґрунті з достатньою кількістю вологи, пирій здатний розмножуватися виключно вегетативним шляхом, не обтяжуючи себе цвітінням. У цей період загальна маса його кореневищ, зібраних з одного квадратного метра, може становити до 2,5 кілограмів.
З початком весни бруньки на кореневищі пирію прокидаються і починають рости. Вони мають таку життєву силу, що здатні проростати крізь цілу картоплину чи навіть старі дошки завтовшки до 3 см.
Проте, в умовах посушливого літа чи на виснажених ґрунтах бур’ян починає активно цвісти й давати насіння. Одна доросла рослина з розгалуженими пагонами здатна продукувати до 10 тисяч насінин, які зберігають високий рівень проростання впродовж наступних 12 років.
Склад і корисні властивості
У сучасній медицині пирій належить до лікарських рослин, оскільки його стебла та кореневища застосовуються як ефективний кровоочисний, сечогінний, потогінний і відхаркувальний засіб.
Вирощування пирію здавна має важливе значення. Заготівельні господарства, орієнтовані на отримання цінної рослинної сировини, які знаходяться в Полтавській області, щорічно збирають до 33 центнерів пагонів цієї рослини. Забирають пагони восени, до замерзання ґрунту, та навесні, поки кореневища ще не проросли. Найвищий урожай становить 2,5 кг/м2.
Висушені кореневища й корінці використовують як сировину для приготування лікувального трав’яного чаю. Вони реалізуються у вигляді готового лікарського засобу. Пирій здавна використовувався в народній медицині для очищення крові та лікування порушень роботи травної системи.
Відвари з кореневища пирію надають заспокійливу дію при інфекційних захворюваннях сечовивідних шляхів, циститі (запаленні сечового міхура), уретриті (запаленні уретри) і простатиті (запаленні простати). Завдяки здатності зміцнювати судини і сечогінним властивостям пирій корисний при каменях чи піску в нирках. Також його використовують як складову протиревматичних рослинних сумішей.
Пирій допомагає в лікуванні органів дихання, при застудах, бронхіті та запаленні легенів. Також рослина надає легкий послаблюючий ефект.
Відвари, настої, свіжий сік з листя пирію вживають при остеохондрозі, ревматизмі, подагрі, нирковокам’яній хворобі, захворюваннях печінки та жовчовивідних шляхів (гепатит, ліподистрофія, цироз).
Цілющі ванни з цією рослиною допомагають у лікуванні діатезу, золотухи, геморою й рахіту.
Методи боротьби з пирієм
На жаль, механічні способи виведення пирію, що полягають у своєчасному боронуванні та прополюванні, не дають бажаних результатів, тому боротьбу з бур’яном необхідно вести комплексно.
Серед агротехнічних методів боротьби застосовують осінній обробііток ґрунту, що складається з двох етапів:
· Дискування (на глибину до 12 см)
· Глибока зяблева оранка (до 27 см)
Через два тижні слід провести повторну обробку ділянки дисковими лущильниками.
З настанням весни поле слід оробити культиватором (безпосередньо перед посівом), леза якого не тільки підрізають кореневища пирію, а й частково виносять їх на поверхню землі.
Регулярне підрізування кореневої системи і подрібнення кореневища культиватором поступово виснажують бур’ян, внаслідок чого він згодом гине. Насіння пирію, опинившись у ґрунті на глибині 7 см і більше, неспроможне вже прорости.
Для боротьби з пирієм зазвичай застосовують гербіциди, які містять гліфосат. Серед них найбільш вживаними є: «Напалм», «Харума», «Рим», «Мусон» (Defenda), «Раундап» (Monsanto), «Ураган Форте» (Syngenta).
На невеликих ділянках можна застосовувати традиційне ручне перекопування ґрунту вилами, але з обов’язковим видаленням кореневищ, оскільки без контакту з ґрунтом вони швидко засихають і гинуть.
Якщо перекопувати землю лопатою, то коріння пирію перерізатиметься, але залишатиметься в ґрунті й за сприятливих умов дасть нові сходи.
Досить вдалим методом є застосування мульчі на грядках. З цією метою використовують різні матеріали: торф, перегній, солому, хвою, тирсу, агроволокно, темну поліетиленову плівку тощо. Додатково зверху можна постелити листи картону, руберойду, фанери чи шиферу.
На значних посівних площах можна позбутись пирію завдяки сівозміні. Такі культури як овес, гречка та деякі інші є антагоністами цього бур’яну. Висівання їх на засмічених пирієм землях призводить до пригнічення та поступового зникнення небажаної рослини.
Поділитись в соцмережах:
