Щур водяний або водяна полівка

Щур водяний, водяна полівка або нориця водяна (Arvicola amphibius) – вид тварин роду Щур (Arvicola) з родини Хом’якові (Cricetidae). З близько 10 (разом з викопними) видів роду Arvicola до наших днів збереглося лише три, два з яких – щур водяний та щур гірський (Arvicola scherman) – зустрічаються і в Україні. 

Ареал виду охоплює більшу частину Палеарктики, від Великобританії до річки Лєни та озера Байкал у Сибіру. Залежно від чисельності популяції тварини обирають різний спосіб існування. Переважно вони живуть у воді – на річках, струмках чи болотах. Але є й ті, хто оселяється на суші – у садах і городах, на луках, рідше – у лісових масивах. Водні популяції зустрічаються на висоті від рівня моря до 3200 м, тоді як наземні популяції – на висоті до 2500 м. Вид не знаходиться під охороною, оскільки немає загрози його існуванню.

Водяні щури, які живуть на берегах водойм, не завдають великої шкоди, оскільки пошкоджують переважно деревні та чагарникові породи, здебільшого верболіз. Однак на луках і пасовищах ці гризуни не лише знищують культурну рослинність, а й руйнують дерновий шар ґрунту під час будівництва своїх нір. 

Також водяний щур є переносником небезпечних захворювань, зокрема туляремії, лептоспірозу та інших небезпчних для людини хвороб.

У Поліссі за масового розмноження гризун переселяється з лісових масивів на сільськогосподарські угіддя, де ушкоджує плодові сади, ярі хлібні злаки, городні культури. І не лише на полях, а й у місцях їх зберігання. Найбільших збитків він завдає на ділянках, що знаходяться поблизу річок, озер чи ставків.

У Степовій зоні України водяний щур зазвичай населяє болотисті нижньодніпровські плавні та долини невеликих річок.

• Опис щура водяного

Цей гризун є близькоспорідненим з такими тваринами, як ондатра, хом’як, полівка (сіра нориця). Серед представників інших видів роду Arvicola щур водяний поступається розмірами лише натуралізованій ондатрі. До того ж представники його водних популяцій значно більші й важчі за тих водяних щурів, що ведуть переважно наземний спосіб існування.

Дорослі тваринки виростають завдовжки від 14 до 21 см. Довжина хвоста в них сягає 9–14 см. Голова велика, з тупою, заокругленою мордочкою, а вушка коротенькі, майже повністю вкриті хутром.

Хутро шовковисте, темно-коричневе, іноді майже чорне, з густим підшерстком, який допомагає взимку зберігати тепло.

На відміну від своїх найближчих родичів, водяний щур ніколи не пересувається стрибками і навіть у разі небезпеки завжди тікає підтюпцем.

• Спосіб існування

Водяні щури активні вночі та в сутінках, рідше – вдень. Вони добре плавають і пірнають. Попри те, що на лапках дорослих тваринок відсутні перетинки, утримуватися на воді гризунам допомагають довгі та жорсткі волоски на краях лапок.

Живуть водяні щури як поодинці, так і групами. Гнізда свої облаштовують у прибережній зоні. Нори гризунів можуть мати різну будову, що залежить від умов їхнього проживання, але вхідний отвір завжди знаходиться над або під водою. Основна частина підземних ходів, разом з гніздом і коморою, знаходиться у товщі берега.

Глибина нір рідко перевищує 15 см, але їх довжина може сягати від трьох до декількох десятків метрів і мати чимало виходів на поверхню. Усередині гніздо зазвичай вистелене сухою травою, листям очерету або інших водних рослин.

У вологих районах, коли рівень води високий, водяні щури будують гніздо над землею, наприклад, у чагарниках осоки, або ж воно вільно плаває.

Крім основних нір, водяні щури споруджують і комори (нори без гнізд), де зберігається невеликий запас харчів, а саме: цибулини стрілиці звичайної (стрілолиста), кореневища рогозу, очерету, осоки, рдесника, хвоща та інших прибережних, водяних та болотних рослин. 

Раціон водних популяцій переважно рослинний, у його основі лежать водні рослини, тоді як раціон наземних популяцій переважно складається з коренів, цибулин і бульб. У разі нестачі водної рослинності водяні щури живляться бруньками та насінням деревних порід, обдирають кору з молодих дерев і чагарників. Іноді кормом для цих тварин слугують молюски, п’явки, личинки та комахи різноманітних водних комах, дрібна риба тощо.

З першими заморозками гризуни масово залишають водоймища та переселяються на луки, сільськогосподарські угіддя, а також заселяють городні ділянки.

На території України водяні щури розмножуються у теплу пору року (з квітня до початку листопада). Самки мають високу плідність, але цикл розмноження звірків тісно пов’язаний із сезонними змінами та доступністю корму. У разі неврожайного сезону плодючість жіночих особин знижується до мінімуму. А за достатньої кількості кормової бази чисельність популяції виду різко зростає.

Самки виношують дитинчат впродовж близько 20 днів. Кількість щуренят в одному гнізді може сягати до 14 голів, але зазвичай не перевищує 6–9. Молодняк росте швидко і вже через півтора-два місяці стає статевозрілим і здатним до розмноження.

У дикій природі водяні щури живуть у середньому близько 5 місяців. Максимальна тривалість життя у неволі для них становить 2,5 роки.

Істотною перешкодою, що обмежує розвиток популяції водяних щурів, є осушення боліт та освоєння річкових заплав.

• Заходи протидії щуру водяному

Щоб захистити дачну ділянку від водяних щурів (а також від пацюка сірого), досвідчені садівники викопують на території ями-пастки (до 1 м глибиною) або розставляють дерев’яні ящики, під якими залишають отруєні приманки.

Важливо пам’ятати, що використання отрутохімікатів може негативно вплинути на стан грунту, живих організмів, які його населяють, та інших тварин.

Щоб захистити дерева плодового саду, навколо молодих саджанців викопують неглибокі (до 7-8 см) рівчачки, наповнюють їх торф’яною крихтою або золою, просоченою 10% розчином креоліну (концентрованою водною емульсією мильного емульгатора з мастильними фракціями), гасу чи лізолу.

Можна також захистити саджанці, якщо обгорнути їхні штамби ялиновими гілочками зі спрямованими вниз голками. Можна також обв’язати навколо дерев якийсь дуже міцний, цупкий і щільний матеріал.

У разі знаходження на ділянці нір, гризунів можна відлякати різким запахом (наприклад, законопатити вхідні отвори ганчіркою, змоченою машинним мастилом).

Деякі садівники використовують для лову водяних щурів звичайні мишоловки та кротоловки.

Хорошим рішенням є ультразвукові відлякувачі, які працюють за принципом генерації неприємних для гризунів акустичних коливань. На відміну від шкідників, людина не відчуває впливу такого пристрою.