Шовковиця (лат. Morus, родина Шовковицеві або Тутові), відома ще як морва чи тутове дерево – це рід багаторічних, листопадних, плодових рослин, поширених у зонах помірного клімату по всьому світу. Вважається довгожителем, оскільки може рости до 200, 300 і навіть більше років. На території Ботанічного саду в Києві можна побачити шовковицеві дерева, посаджені на початку ХVIII сторіччя. І хоча вік цих рослин сягає понад 250 років, вони ще зберегли свою міць і життєздатність.
Історія культивування шовковиці розпочалася в Китаї, де листя цих дерев стало сировиною для отримання за допомогою гусені (личинок метелика) шовковицевого (або тутового) шовкопряда – єдиного виробника натурального шовку – надзвичайно красивої, легкої та водночас міцної тканини, «гідної самого імператора».
Нині це дерево впевнено поширилось не лише на південних територіях, але й у північних регіонах майже всіх континентів. Його плоди відомі чудовими смаковими якостями, а також мають чимало корисних властивостей завдяки вмісту значної кількості заліза, цукрів, рутину, пектинових речовин, органічних кислот, глікозиду, білків та жирів, а також вітамінів В, Р і групи С.
Поширені види шовковиці
У Європі найбільш поширеними є три види шовковиці – біла (Morus alba) і чорна (Mórus nígra), які походять з Азії, та червона (Morus rubra), що потрапила до нас з Північної Америки. Попри назву, плоди на білій шовковиці в різних сортів можуть мати не лише біле, кремове, рожевувате забарвлення, а й фіолетове та чорне, тоді як чорна шовковиця утворює лише темно-фіолетові та чорні ягоди.
Розрізняють усі три види за кольором кори. Найбільш морозостійка, з найкращою адаптаційною здатністю та найпоширеніша в Україні – шовковиця біла. Дерева чорної шовковиці є більш волого- та теплолюбними, хоча останніми роками в цього виду з’явилось і чимало зимостійких сортів.
Як біла, так і чорна шовковиці належать до швидкорослих, посухо- та морозостійких рослин. У дикій природі їхня крона може сягати до 35 м заввишки, тому для культивування цих дерев на присадибних ділянках варто обирати низькорослі сорти, кущоподібні форми, або ж регулярно формувати й обрізати рослини так, щоб їхня висота не перевищувала 2–3 м.
Шляхом обрізки гілок крону шовковиці роблять кулястою або чашоподібної форми. Процес обрізки, до того ж, сприяє пришвидшенню плодоношення дерева. Вже на п’ятий рік після посадки шовковиця починає давати врожай, а щеплене дерево – навіть раніше.
Шовковицеве дерево є світлолюбною рослиною. Доволі невибагливе до ґрунтових умов, хоча надає перевагу пухким, супіщаним і суглинковим землям. У разі високого розташування на ділянці ґрунтових вод або заболочування ґрунту шовковиця гине, але рослина здатна рости на солончаках. Втім, її врожайність значною мірою залежить від якості грунту. Садити шовковицю можна восени (у жовтні) або ж весною (у березні, квітні).
Розмноження шовковиці
Розмножують шовковицю як насіннєвим способом, так і вегетативно, щепленням (окуліровка вважається для неї найбільш результативним методом). До насіннєвого розмноження шовковиці вдаються з метою отримати підщепи.
Зазвичай для посіву обирають попередньо стратифіковане (від одного до двох місяців, у вологому піску, за температури 0…+5°С) насіння білої шовковиці. Якщо ж використовувати нестратифіковані насінини, то перед посівом їх слід витримати у воді 2–3 дні.
Висівають насіння наприкінці лютого або напровесні. Для цього обирають легкий тип ґрунту та забезпечують у приміщенні температуру +20…22°С. Глибина закладання насінин – 1 см. Як тільки вони проростуть, сходам забезпечують хороше освітлення, а температуру знижують до +18°С. Поливати рослини слід часто, але в міру.
З настанням сталого тепла, зазвичай у червні, сіянці висаджують на підготовлену та підживлену грядку. Завдяки інтенсивному зростанню саджанцям вдається збільшити свою висоту до осені на 50 см. А через рік їх вже можна пересаджувати в сад, на постійне місце, з дотриманням дистанції між рослинами не менше 5–6 м. Такі деревця також вже придатні для щеплення на них сортових живців.
Окуліровку проводять або напровесні, з початком сокоруху, для чого використовують пробуджену бруньку цьогорічного вегетативного пагона, або ж улітку, в період від середини червня до середини серпня, але вже зі сплячою брунькою.
Багато хто з садівників радять проводити зелене живцювання шовковиці, як найбільш продуктивний спосіб її вегетативного розмноження. Для цього також використовують зелені, нездерев’янілі пагони поточного року. Найбільш вдалим варіантом є одночасне проведення заготівлі живців і планового обрізання дерева.
Найсприятливіший період для зеленого живцювання – червень. Живці нарізають з середньої частини молодих, неушкоджених пагонів, на них мають лишатись дві або три життєздатні бруньки. Нижні листочки потрібно видалити, а в решти лишити тільки половину листкової поверхні.
Потім живці висаджують на глибину 3 см в імпровізовану тепличку, під поліетиленову плівку (можна розмістити їх і на сонячному підвіконні), де створюють тепле, вологе середовище, сприятливе для їх якнайшвидшого вкорінення. Поява на живцях нових пагонів свідчить, що вони вкорінилися вдало.
Зазвичай цей процес триває приблизно місяць. Перевага такого способу полягає в тому, що отримані рослини повністю зберігають материнські властивості, тобто садівники вже знають, які характеристики матиме дерево, коли виросте.
У наш час шовковиця є рослиною, яка цікавить не лише садівників, а й ландшафтних дизайнерів. Поряд з її плодовими різновидами не меншою популярністю користуються і декоративні форми культури. Дерево має гарне мереживне листя та густу крону, що створює чудовий затінок спекотної літньої днини. Є доволі витривалим до впливу атмосферних забруднень (пилу, газів), тому його використовують для озеленення міських парків і вулиць.
Завдяки своїм лікувальним властивостям, надзвичайно корисним і смачним ягодам, чудовим декоративним якостям, шовковицеве дерево стане надбанням і окрасою будь-якої садиби.
Поділитись в соцмережах:
