Слово «бур’ян» добре знайоме кожному дачнику. Дикорослі рослини, які раптово виростають серед дбайливо виплеканих помідорів чи кабачків, викликають почуття глибокої ненависті, безпосередньо пов’язаної з мозолями, натертими пухирями на долонях та болем у спині.
Власникам дачних і присадибних ділянок доводиться за будь-якої нагоди нещадно виполювати, зрубувати, виривати, викошувати, викопувати або труїти гербіцидами бур’ян, щоб сантиметр за сантиметром очистити від небажаної рослинності ділянки землі, але все виявляється марним.
Така нелюбов до бур’янів викликана тим, що вони не тільки шкодять культурним рослинам, споживаючи вологу та поживні елементи, але також затіняють підростаючі сходи, створюють сприятливі умови для розмноження шкідників і поширення інфекцій.
Водночас серед багатьох видів бур’янів є не лише їстівні рослини, а й такі, що здатні забезпечити організм цінними поживними речовинами, зокрема вітамінами, макро- та мікроелементами, органічними кислотами, дубильними сполуками, клітковиною тощо. Тому не дивно, що багато рослин, які вважаються в нас бур’янами, в інших країнах цілеспрямовано культивуються. Та й в Україні вони неодноразово рятували населення в періоди війн і голоду, тому вживання таких бур’янів не лише можливе, а й бажане. Особливо важливо додавати дикорослі дари природи до звичних страв напровесні, коли більшість людей відчуває дефіцит поживних елементів, а свіжа городня зелень ще не виросла.
Розглянемо саме ті бур’яни, яким властиві значні поживні й оздоровчі характеристики та які широко застосовуються в народній медицині як лікарський засіб.
· Лопух великий або лопух справжній (лат. Arctium lappa)
Лопух – дворічна трав’яниста рослина родини Айстрові. Широко відомий і поширений бур’ян в Євразії, який також використовують як харчову, лікарську та медоносну культуру.
Заввишки він виростає від 60 до 150 см, хоча трапляються окремі екземпляри, що перевищують 2,5 м.
Корінь у лопуха стрижневий, розгалужений, м’ясистий, виростає до 1 м вглиб.
Листя прикореневої розетки велике (до 50 см завдовжки), серцеподібне, з хвилястими краями, опушене з нижнього боку, має довгі ніжки, розташовується почергово. Верхні листочки – овальні.
Численні прямостоячі, ребристі стебла мають шерстисту, волокнисто-павутинчасту поверхню.
Цвітіння лопуха триває з червня по вересень. Кошики-суцвіття діаметром від 3 до 5 см зібрані в щитки та розташовуються на верхівках стебел. Навколо кожного кошика є обгортка з приквітничків (видозмінених листочків), що мають вигляд колючок з крихітними чіпкими гачечками на вершечках.
Віночок з трубчастих квіточок може бути забарвлений у кольори від червоного до фіолетового.
Корисні властивості рослини
Коріння лопуха містить чималу кількість інуліну – органічної речовини з групи полісахаридів, яка є життєво важливою для людей, оскільки бере активну участь у травному процесі.
Упродовж багатьох сотень років, особливо в голодні роки, корінь лопуха був звичною їжею для значної кількості людей. Його сушили, варили, тушкували, запікали й смажили.
На жаль, нині наш раціоні містить надзвичайно малу кількість інуліну, тому варто згадати про лопух як про корисну овочеву рослину.
З молодого листя лопуха, доки воно не містить гіркоти й не надто грубе, готують «зелені супи» та вітамінні салати, а з висушених, підсмажених та подрібнених коренів заварюють вітамінний напій, що замінює каву.
Свіжі листочки лопуха трохи нагадують за смаком шпинат.
Лопух активно застосовують і в народній медицині. Переважно його використовують як протизапальний, потогінний, жовчогінний і дезінфікуючий засіб.
Проведені в 2010 році дослідження показали, що корінь рослини містить масу антиоксидантів, серед яких такі цінні як кверцетин, лютеолін, фенольні кислоти та інші речовини, які інгібують процеси окислення та уповільнюють розвиток ракових клітин.
Лопух також сприяє виведенню з організму токсинів та очищає кров.
· Зніт вузьколистий або іван-чай звичайний (лат. Chamaenerion angustifolium, syn. Epilobium angustifolium) – багаторічна, трав’яниста, квітуча рослина родини Онагрові.
Червонясті стебла зніту зазвичай прості, нерозгалужені, прямостоячі, гладкі, заввишки 0,5–2,5 м. Чергове листя розташоване по спіралі. Листок має вузьколанцетну форму й нагадує зовні листя верби з зубчастим краєм.Ніжка коротка.
Кореневище дуже розгалужене, повзуче, має багато підземних бруньок, завдяки чому рослина швидко поширюється на значних площах. Вглиб сягає до 1 метра.
Цвіте зніт у другій половині літа. Цвітіння триває близько місяця.
Квіти зібрані у верхівкові суцвіття завдовжки від 10 до 45 см. Віночки мають забарвлення від блідо-рожевого до пурпурового й складаються з чотирьох пелюсток і чотирьох вузьких чашолистиків.
Корисні властивості рослини
Зніт є джерелом корисних елементів і здавна застосовується в народній медицині як універсальний лікарський засіб.
Листя й кореневище рослини містять до 20% дубильних речовин, значну кількість вітамінів, органічних кислот, флавоноїдів, алкалоїдів, цукрів, макро- та мікроелементів.
Зніт здатен надавати протизапальну та ранозагоювальну дію на організм. Він також рекомендується в разі захворювань шлунково-кишкового тракту, допомагає при виразкових хворобах та неврозах.
Із зніту роблять чай, відомий як копорський (за назвою міста Копор’є, де його виробляють з ХІІІ століття). Також використовують зніт як цінну лікарську рослину. Популярність копорського чаю пов’язана з технологією його виробництва, подібною до виробництва звичайного чорного чаю (лат. Camellia sinensis), що надає трав’яному напою насиченого кольору й багатого смаку без кофеїну. Продається копорський чай у суміші з м’ятою, чебрецем, частинками висушених фруктів та ягід.
Знітовий чай багатий на залізо, мідь, калій та кальцій. Він допомагає зміцнити імунну систему, знижує кров’яний тиск та полегшує симптоми лихоманки. Оскільки рівень антиоксидантів уньому досить високий, чай зі знітом також допомагає спалювати жир, відновлює обмін речовин, виводить токсини та важкі метали.
Трава зніту не вважається смачною, проте молоденькі пагони й листя можна приготувати та з’їсти. Вони цілком можуть стати заміною спаржі чи капусти. Напровесні їх використовують для приготування вітамінних салатів або застосовують як один з інгредієнтів у перших стравах. Молоді квіти також їстівні.
Корінь зніту можна підсмажити, попередньо очистивши його від зовнішньої шкірки. Але він часто має гіркий смак. Щоб цього уникнути, корінь збирають до цвітіння рослини та видаляють у нього коричневу серцевину. Центри стебел також їстівні. Одразу після збирання, тобто свіжими, їх можна споживати як чудове джерело вітаміну С та провітаміну А.
· Підбіл звичайний (лат. Tussilago farfara)
Підбіл звичайний (мати-мачуха) – багаторічна, трав’яниста, ранньовесняна рослина родини Айстрові заввишки від 10 до 30 см.
Належить до тіньовитривалих. Завдяки добре розвиненому, потужному, повзучому й розгалуженому кореневищу легко розростається на непридатних для землеробства землях, де часто утворює колонії з кількох десятків рослин.
Цвітіння підбілу звичайного починається наприкінці лютого – у березні, до розпускання листя прикореневої розетки, і зазвичай триває до завершення квітня. Квітконосні пагони рослини сягають до 25 см заввишки. Вони вкриті дрібними червонястими лусочками – видозміненими листочками. Жовті квіти, зібрані в суцвіття-кошики діаметром 20–25 мм, нагадують квіти кульбаби.
Велике листя підбілу звичайного має м’яке опушення з нижнього боку, а зверху лишається голим. Його розміри становлять від 10 до 25 см.
Корисні властивості
Сьогоднішня назва підбілу Tussilago вперше задокументована в «Природничій історії» (Naturalis historia) Плінія Старшого і є похідною від латинського tussis «кашель». Підбіл звичайний добре відомий як один із найстаріших засобів від кашлю. Давньоримський військовий лікар Діоскорид і грецький вчений Клавдій Гален (Гален Пергамський) рекомендують лікувати легеневі захворювання та кашель димом запаленого листя рослини. У наш час екстракт свіжого листя підбілу також використовується для виготовлення льодяників від кашлю.
Квіти та листя підбілу звичайного містять значну кількість біологічно активних речовин, серед яких особливе місце займають ефірні олії, вітаміни, сапоніни, органічні кислоти, сполуки з дубильними властивостями та полісахариди.
Завдяки унікальному набору корисних речовин рослина здатна надавати протизапальну дію та сприяти, зокрема, швидкому загоєнню опіків і ран.
До того ж, підбіл можна використовувати як ефективний жарознижувальний, обволікаючий, потогінний і відхаркувальний засіб.
Відвари та настої з квіток рослини застосовують при ревматизмі та подагрі.
Для приготування салатів зелень підбілу звичайного не використовується.
· Буркун лікарський або буркун жовтий (лат. Melilotus officinalis)
Латинська назва буркуну – дворічної чи багаторічної трав’янистої рослини родини Бобові – складається з двох слів: μελί — «мед» та λοτος — «кормова трава».
Прямі, гіллясті стебла буркуну лікарського виростають заввишки до 0,6–1,5 м.
Корінь стрижневий, може проникати вглиб до 2 м.
Листя трійчасте, ланцетове, зубчасте, має довгі черешки.
Під час цвітіння, яке триває з червня до вересня, буркун утворює дрібні, жовті, запашні (завдяки кумарину) квіточки, зібрані у пазушні суцвіття-китиці. Плоди-стручки зазвичай містять по одній насінині. Насіння буркуну є кормом для диких птахів. Воно може зберігати схожість до 30 років.
Буркун лікарський використовується як природний ароматизатор у виробництві тютюнових та лікеро-горілчаних виробів, а також слугує пряною приправою при виготовленні молочних, м’ясних та рибних продуктів.
Молоді листочки буркуну та суміш з висушених суцвіть і листя рослини додають у вітамінні салати, літні супи, приправи, компоти тощо. М’ясисті частини коренів буркуну варят, смажать чи тушкують та вживають як картоплю.
Корисні властивості рослини
До складу буркуну входить чимало корисних речовин, що мають лікувальну дію.
Серед найбільш цінних компонентів – білок (понад 17%), ефірні олії, органічні кислоти, дубильні речовини, рослинні цукри та вітаміни.
Чимало лікарських препаратів, зокрема й ті, що призначені для боротьби з ревматизмом та судомами, мають у своєму складі буркун лікарський.
Завдяки кумарину, що міститься у листі рослини, сучасна фармацевтика виготовляє з нього препарати для лікування стенокардії та тромбозу коронарних судин.
· Кропива дводомна (лат. Urtica dioica)
Кропива дводомна – багаторічна, трав’яниста, квіткова рослина родини Кропивові заввишки від 0,3 до 2 м.
Має розлоге кореневище, що сягає вглиб до 0,7 м, та столони такого ж яскраво-жовтого кольору, як і коріння. М’яке зелене листя завдовжки від 3 до 15 см розташоване супротивно на прямостоячих, порожнистих і волокнистих стеблах. Цвіте дрібними, зеленими або коричневими, численними квітками в густих пазушних суцвіттях. Цвітіння триває з травня й до глибокої осені.
Листя і стебла рослини густо опушені жалкими волосками, кінчики яких відриваються при дотику, перетворюючи волосок на голку, яка може вводити під шкіру кілька хімічних речовин, що викликають болючі відчуття.
Кропива дводомна – цінна харчова рослина. Молоді листочки вживають як замінник шпинату або додають у вітамінні салати.
У нас неабиякою популярністю користується весняно-літній зелений суп із кропиви. Відомі кілька десятків рецептів приготування цієї страви.
Корисні властивості рослини
Про корисні властивості кропиви можна розповісти дуже багато. У ній міститься цінна мурашина кислота, безліч дубильних речовин, органічні олії, вітаміни, клітковина, макро- та мікроелементи.
Кропива здавна активно використовується в народній медицині, а настій на основі її листя вже протягом кількох століть вважається ефективним кровоспинним і ранозагоювальним засобом.
Листя кропиви застосовують також у лікуванні радикуліту та при хворобах суглобів.
Кропива входить до складу багатьох трав’яних зборів, які використовуютьу разі захворювань шлунково-кишкового тракту та нирок. Добре відома і здатність рослини зміцнювати імунну систему.
Відвари з листя кропиви можна використовувати для оздоровлення волосся та боротьби з лупою.
· Зірочник середній (мокрець, мокринець, мокриця) (лат. Stellaria media)
Це однорічна або дворічна трав’яниста квіткова рослина родини Гвоздикові.
Стебла сланкі, лежачі чи висхідні, дуже розгалужені, завдовжки від 3 до 40 см. З однієї сторони мають ряд волосків, по яким дощова вода стікає в ґрунт. Вся рослина дрібно-запушена.
Листя невелике, супротивне, яйцеподібної форми. Нижі листки мають ніжки, а верхні прикріплені безпосередньо до стебел.
Квіти зірочника середнього схожі на мініатюрні білі зірочки. Перед дощем вони закриваються, завдяки чому цю рослину можна використовувати як надійне джерело для прогнозування опадів.
Квітки складаються з п’яти пелюсток, кожна з яких розділена на дві частини. Цвітіння зірочника відбувається в період з травня по серпень.
Рослина має здатність вбирати воду не лише з ґрунту корінням, але й з повітря – волосками на своїй поверхні.
Зірочник зазвичай вважається бур’яном, проте він не лише завдає шкоди. У садах чи на виноградниках розгалужені, сланкі пагони цієї рослини оберігають ґрунт від висихання влітку та від прямої дії холоду взимку, а ще запобігають ерозійним процесам, тому її корисніть не слід недооцінювати.
Цей вид зірочника використовується як знеболювальний лікарський засіб, вирощується як овочева культура для споживання людиною і птицею та як ґрунтопокривна рослина.
Молода зелень зірочника має смак сирої кукурудзи, і її використовують як інгредієнт у багатьох стравах. Вона придатна для приготування весняних зелених салатів, а ще слугує ароматною заправкою для перших страв та літніх зелених супів.
Корисні властивості рослини
Надземна частина зірочника містить значну кількість вітамінів С, Е і К. Вони беруть участь в обмінних процесах, сприятливо впливають на мозкову діяльність людини, сприяють омолодженню організму.
Зірочник багатий і на макро- та мікроелементи, серед яких такі цінні для організму як мідь, залізо, кобальт, магній тощо. Вони сприяють покращенню обміну речовин, зміцнюють імунну систему, позитивно впливають на процес засвоєння вітамінів.
Окрім того, зірочнику властива седативна, протимікробна, знеболювальна та очищувальна дія.
Щоб покращити стан шкіри, рекомендується приймати лікувальні ванни з відваром квітів зірочника.
· Кульбаба зичайна або кульбаба лікарська (лат. Taraxacum officinale)
Це квітуча, трав’яниста, багаторічна рослина роду Кульбаба, родини Айстрові заввишки від 5 до 40 см.
Корінь стрижневий, вертикальний, малорозгалужений. З нього виростає один або декілька безлистих, порожнистих квітконосів, на вершечках яких розміщуються поодинокі суцвіття-кошики діаметром до 5 см, що складаються з язичкових золотаво-жовтих квітів. Квітне рослина в травні – липні. Листя в кульбаби перистолопатеве або перистороздільне, зубчасте, зібране в прикореневу розетку.
Суцвіття розкриваються вранці, близько півшостої години, а закриваються о третій годині дня. Якщо впродовж цього часу вони залишаються закритими, слід очікувати на дощ.
Усі частини рослини містять білий, густий і гіркий на смак сік.
Плід має вигляд циліндричної сім’янки, розмір якої складає 3 мм. Зверху на ній є чубчик-парасолька, завдяки чому насіння може легко розноситися вітром на значну відстань.
Свіжі молоді листочки кульбаби можна додавати до вітамінних салатів. Їх збирають до утворення квітконосів, оскільки потім листя кульбаби грубшає, втрачає соковитість і позбувається своїх смакових якостей.
Гіркий присмак кульбабового листя можна нейтралізувати, якщо лишити його на півгодини у підсоленій воді.
У давнину молоде листя додавали в перші страви, а з висушеного й розтертого на порошок коріння готували напій, що нагадував каву.
Корисні властивості рослини
Кульбаба здавна використовується народними цілителями як протизапальний, жовчогінний, сечогінний і відхаркувальний засіб.
Добре відома здатність кульбаби сприяти покращенню роботи шлунково-кишкового тракту. Гірке на смак молочко активізує травлення, прискорює вироблення слини та стимулює рясне виділення жовчі й соляної кислоти. Як наслідок, процес перетравлення білків і жирів значно прискорюється.
З квіток кульбаби можна варити мед або робити вино. Один із найвідоміших американських письменників Рей Бредбері зберіг спогади про цей напій в автобіографічному романі «Кульбабове вино».
· Грицики звичайні (лат. Capsella bursa-pastoris)
Однорічна (дворічна) трав’яниста рослина родини Капустяні заввишки від 10 до 50 см.
Стрижневий корінь може заглиблюватись у ґрунт на глибину до 0,9 м. Прикореневе листя вузьке, видовжене, зубчасте, здерідка цільнокрає, зібране в розетку, з якої виростає прямостоячий пагін. Він може бути як простим, так і розгалуженим.
Однією з особливостей рослини є те, що цвітіння й плодоношення відбувається в неї одночасно впродовж усього періоду вегетації, з травня до вересня.
Квіточки непоказні, діаметром близько 2,5 мм, білого кольору, з чотирма пелюстками завдовжки 2–3 мм, зібрані у верхівкову китицю.
Тригранні або серцеподібні плоди-стручки мають дві камери, всередині кожної з яких міститься до 12 насінин.
Цей вид є одним із найбільш пристосованих і життєздатних серед диких трав. За рік продукує до чотирьох поколінь, які своєю чергою забезпечують до 64000 насінин, що зберігають здатніть до проростання впродовж 30 років.
Грицики, зібрані в дикій природі чи культивовані, мають безліч застосувань, зокрема вони використовуються як їстівна рослина, як цінна добавка до тваринного корму, у косметології та в народній медицині (для зупинки кровотечі).
Грицики вирощують як овочеву культуру в Азії. У Китаї, де вони відомі як jìcài (荠菜;薺菜), листя рослини обсмажують з рисовими коржами та іншими інгредієнтами, або готують як частину начинки для вонтонів. Також вони є одним з інгредієнтів символічної страви, що споживається на японському весняному святі Нанакуса-но-секку. У Кореї грицики відомі як наенги (冷が) і використовуються як коренеплід у традиційній корейській страві намуль, а ще їх додають у страви замість щавелю й крес-салату (хріниці сійної). У колоніальній Новій Англії ця рослина слугувала замінником перцю.
Окрім грициків до родини капустяних належать і такі злісні бур’яни як суріпка (суріпиця звичайна), ярутка (талабан польовий) та дика гірчиця (гірчиця польова). Усі ці рослини можна сміливо вживати в стравах, до того ж смак їхнього молодого листя ні в чому не поступатиметься звичній для нас зелені і з легкістю замінить той же салат.
Корисні властивості рослини
З давніх-давен грицики відомі як народний лікарський засіб, оскільки мають потужні кровоспинні та протизапальні властивості.
Примочки з листя рослини надають оздоровчу дію під час лікування ран та забитих місць.
Настоянки з грициків використовують при подагрі, ревматизмі та підвищеному артеріальному тиску. Рослина має також жарознижувальну та очисну дію.
У медицині Тибету листя грициків вважається одним з кращих засобів для лікування блювоти, дизентерії, гастриту та виразкової хвороби.
· М’ята польова (лат. Mentha arvensis)
М’ята польова є багаторічною трав’янистою рослиною родини Глухокропивові заввишки 0,1–0,6 м з довгим (до 1 м), повзучим кореневищем. Листя та верхня частина стебла часто м’яко опушені.
Стебла чотиригранні, розгалужені, зелені. Зустрічаються також різновиди м’яти з червонястими пагонами.
Листя просте, із зазубреним краєм, супротивне.
Цвіте м’ята з травня по жовтень. Квіти розташовуються кільцем навколо стебла, утворюючи псевдоколотівки бузково-рожевого кольору.
М’ята польова використовується в багатьох національних кухнях світу, зокрема у Вірменії, Азербайджані та Грузії.
В Україні листя м’яти нерідко додають у свіже молоко, щоб запобігти його скисанню та продовжити таким чином термін зберігання продукту.
М’ята також використовується як приправа до різних страв, як природний ароматизатор у чайних сумішах та інших напоях.
Корисні властивості рослини
Одна з особливостей м’яти – значний вміст ефірної ментолової олії.
У народній медицині рослина здавна відома як ліки для чималої кількості різноманітних захворювань. Завдяки антисептичним властивостям м’яту використовують для очищення травного тракту та при розладах шлунка.
М’ятну настоянку призначають у разі безсоння та нервових розладів, а також при захворюваннях печінки й жовчного міхура.
· Пирій звичайний або пирій повзучий (лат. Elymus repens)
Багаторічна трав’яниста рослина заввишки від 0,4 до 1,5 м, що належить до родини Тонконогові, добре відома усім дачникам як злісний бур’ян.
Коріння у пирію тонке, повзуче, веретеноподібне. На глибині від 5 до 15 см воно формує міцну дернову сітку, що важко викорінюється.
Рослина має унікальну життєздатність: вона здатна відновлюватись і проростати за наявності хоча б однієї бруньки відновлення чи навіть з мініатюрної часточки корінця завдовжки не більше 2 см.
Листя лінійне, пласке, чергове, сидяче, у нижній частині рослини завдовжки 15–40 см і шириною 3–10 мм, а розташоване вище на стеблі – шириною від 2 до 8,5 мм.
Цвіте пирій з кінця червня по серпень. Суцвіття – прямостоячий складний колос. Плід – лінійнодовгаста зернівка завдовжки до 4 мм. Цвітіння в рослини відбувається лише на другий рік, кількість насінин на ній досягає 50 шт.
Напровесні дуже корисно вживати пирій у вітамінних салатах. З його листя можна також готувати супи й гарніри, а кореневища використовувати для приготування домашнього пива чи напоїв, що замінюють каву.
Корисні властивості рослини
Про те, що пирій містить корисні речовини, свідчить поведінка кішок і собак, які залюбки споживають молоду траву цієї рослини.
У листі пирію є вітаміни, сапоніни, амінокислоти, флавоноїди, дубильні речовини, а також заначна кількість марганцю, кремнію та цинку.
Є багато захворювань, для лікування яких можна використовувати цілющі властивості пирію. Серед інших варто згадати про сприятлий вплив рослини на кров і кровоносну систему. Пирій зміцнює імунітет, покращує стан шкіри, волосся, кісток та органів зору.
Пирій використовують як сечогінний, протизапальний, відхаркувальний і проносний засіб, а відвари і настої допомагають при ревматизмі, подагрі та при захворюваннях нирок.
· Цикорій дикий або петрові батоги (лат. Cichorium intybus)
Багаторічна трав’яниста рослина з родини Айстрові, що досягає у висоту від 30 до 140 см. Має глибокий, стрижневий, м’ясистий корінь.
Стебла слабогіллясті. Прикореневе та нижне стеблове листя пірчасторозділне, з нижнього боку щетинисто-волосисте, завдовжки від 8 до 25 см та шириною від 1 до 7 см. Верхнє стеблове листя має подовжено-ланцетну форму, може бути як пірчастим, так і цілісним, сидяче, без черешка, його основа має вигляд вушок обабіч стебла.
Рослину легко розпізнати за блакитно-синіми (здерідка білими) суцвіттями-кошиками, діаметр яких досягає від 3 до 5 см. Квіти петрових батогів розкриваються вранці, о 5-й годині, а закриваються до обіду, після 10-ї години. Якщо очікується дощ, суцвіття-кошики рослини лишаються закритими. Квітне цикорій з липня до жовтня.
Корисні властивості рослини
Як і в лопуха, коренева система цикорію містить цінну речовину інулін (полісахарид, близький до крохмалю), вміст якого у свіжому корені рослини становить 13–23% від загальної ваги. Інулін сприяє поліпшенню обміну речовин та нормалізує роботу травної системи.
Латексний сок цикорію містить чимало гірких речовин, що мають антимікробну, протизапальну, жовчогінну, сечогінну та в’яжучу дію.
З коренів цикорію традиційно готують сурогатну каву та інші напої, що позитивно впливають на роботу серцево-судинної й травної системи.
Цикорій є одним з найкращих природних засобів, що сприяють підвищенню апетиту. Він використовується у виробництві дієтичного харчування та рекомендований до вживання хворим на цукровий діабет.
Добре відомі й кровоочисні властивості рослини. Цикорій корисний в лікуванні таких захворювань як атеросклероз, ішемічна хвороба серця, він допомагає при анемії (малокрів’ї).
У наш час цикорій використовується як натуральний замінник кави. Сироп з його коренів придатний для виготовлення кондитерських виробів, а також у виробництві консервів.
Прикореневе листя цикорію використовують у салатах та гарнірах. Молоді пагони можна варити, смажити, запікати в тісті.
· Огірочник лікарський (лат. Borago officinalis)
Однорічна чи дворічна трав’яниста квіткова рослина родини Шорстколисті, заввишки від 30 до 60 см.
Корінь стрижневий. Стебло розгалужене, опушене, ребристе. І пагони, і листя вкриті шорсткими щетинками. У нижній частині стебла листки грубі, ланцетної та яйцеподібної форми, завдовжки від 10 до 15 см. Верхні листочки ніжніші, мають приємний смак й придатні до вживання свіжими. При розтиранні все листя рослини виділяє досить сильний приємний огірочний запах
Цвіте огірочник з червня до вересня. Правильні п’ятипелюсткові квіти мають синій, блакитний, рожевий чи білий колір і зібрані в щитоподібні суцвіття.
Традиційно огірочник вирощували задля кулінарних та медичних цілей, хоча сьогодні його культивують у промислових масштабах переважно як олійну рослину. В насінні огірочника цінна олія складає від 26% до 38%. У ній містяться гліцериди жирних кислот з високою часткою ненасичених жирних кислот, особливо гамма-ліноленової. Застосовується олія огірочника лікарського при атопічній екземі (нейродерміті).
Молоде листя огірочника використовують замість свіжих огірків, оскільки воно має дуже схожий смак і аромат. Його додають у вінегрети, салати, гарніри і в перші страви.
Квіти рослини мають солодкий, медовий смак і часто використовуються для прикраси десертів та коктейлів, здебільшого замороженими в кубиках льоду.
Корисні властивості рослини
Листя і квіти огірочника містять значну кількість вітамінів, макро- та мікроелементів, а також органічні солі, слизові речовини, ефірні олії, таніни, сапоніни тощо.
Квіти огірочника продукують багато нектару, що використовується бджолами для приготування легкого й ніжного меду.
У народній медицині рослину застосовують для лікування ревматизму, подагри та як заспокійливий засіб.
Рекомендується вживати огірочник при захворюваннях нирок, печінки та шлунково-кишкового тракту, а також при запаленні жовчовивідних шляхів.
· Яглиця звичайна (лат. Aegopodium podagraria)
Багаторічна трав’яниста, квіткова рослина родини Окружкові заввишки від 30 см до 1 м.
Стебло-квітконіс з’являється наприкінці весни – початку літа. Воно прямостояче, порожнисте, з борозенками, у верхній частині розгалужене. Може бути голим або коротко опушеним.
Кореневище добре розгалужене, повзуче, з численними підземними пагонами.
Листя велике, двічі трійчасте в нижній частині стебла, а ближче до верхівки – трійчасте.
Цвіте яглиця в перші місяці літа (червень-липень). Добре відома як медодайна рослина.
Яглиця звичайна вважається харчовою, лікарською та кормовою культурою. На провесні молоде листя рослини вживають у їжу у вигляді салату, а також використовують як приправу для других страв і гарнірів.
Свіжа яглиця за ароматом і на смак трохи нагадує петрушку. На відміну від більшості видів овочів, вона доступна впродовж тривалого сезону, мало вимоглива до якості ґрунту, води та освітлення, і в скрутні часи (під час світових воєн) забезпечувала чималій частині потерпілого від агресій населення надходження вітамінів та необхідних мікроелементів.
В Україні яглицю використовують для приготування борщів і зелених супів.
Корисні властивості рослини
Молоде зелене листя яглиці містить (у 100 г) близько: 200 мг вітаміну С, 5 мг каротину, 130 мг кальцію, 5 мг магнію, 3 мг заліза і 2 мг міді.
Ніжне листя використовували в давнину і в Середньовіччя як весняний листовий овоч, аналогічно до шпинату. Зазвичай його додавали в супи. Щоб отримувати постійно молоду зелень, яглицю вирощували як горщикову культуру. Найкращий час для збирання – з моменту появи до початку цвітіння, оскільки в пізніший час рослина набуває гострого смаку і має проносну дію. Проте, щоб зберегти смакові якості яглиці, в горщикових рослин можна завчасно зіщипувати квіткові бутони.
У народній медицині яглицю звичайну використовують для лікування подагри, артриту й ревматизму.
На завершення слід зауважити, що в цій статті розглянута лише незначна частина їстівних рослин, які одночасно вважаються злісними бур’янами.
Цей перелік можна продовжувати ще довго, додавши до нього, наприклад, щавель, квасеницю, перстач гусячий, ромашку, коров’як, будяк, лободу тощо. Інформацію про деякі інші види їстівних бур’янів і страв з них можна переглянути тут.
Немає сенсу перераховувати всі рослини, бо важливе інше: не забудьте під час чергової прополки відкласти для своєї кухні свіжий пучок зелені з вищезгаданих бур’янів – і ви отримаєте дуже смачну та вкрай корисну страву.
Поділитись в соцмережах:
