У природі насіння рослин за період від свого дозрівання й до моменту проростання піддається дії багатьох чинників, а саме: впливу різних температур (внаслідок змін пір року), механічним пошкодженням (удари й тертя об ґрунт внаслідок поривів вітру), атмосферним явищам (дощ, сніг, град, ожеледь тощо), впливу хімічного середовища (мінералів, що містяться в ґрунті, чи інших активних речовин), а також біологічній дії (мікроорганізмів, а іноді й кишкового тракту птахів або тварин). Природа передбачила всі ці небезпеки, тому помістила зародки рослин у достатньо міцну оболонку, здатну захистити їх від несприятливих умов.
Але як же діяти у випадку, коли дозріле насіння одразу ж збирають і зберігають у сухому, теплому й абсолютно безпечному місці аж до посіву? Чи добре це для майбутніх рослин, адже насіння перебуває у стані повного спокою й комфорту? Як примусити його прокинутись і розпочати свій розвиток?
Щоб стимулювати проростання насіння, застосовують декілька способів. Найпростіший з них, дуже м’який та щадний – це імпакція. Вона призначена для незначного порушення цілісності оболонки насіння з метою збільшення можливості потрапляння до зародків вологи.
Для проведення імпакції в домашніх умовах потрібна скляна чи пластикова посудина з кришкою. Всередину неї висипають насіння. Щоб досягти кращого результату, можна додати туди трохи піску. Потім посудину слід закрити кришкою і впродовж якогось часу струшувати задля перемішування вмісту.
Внаслідок ударів насінин одна об одну та тертя з піском відбувається пошкодження їхніх оболонок, проте цілісність зародків повністю зберігається. Здебільшого імпакцію застосовують для стимуляції до проростання насіння рослин родини бобових (квасолі, сої, люцерни, гороху, конюшини тощо).
Але цей метод не забезпечить потрібного результату, якщо його використовувати для стимуляції насінин з міцною та товстою оболонкою-шкаралупою (зазвичай це усі кісточкові культури). У цьому разі застосовують скарифікацію (латиною це слово означає дряпати, надрізати). Вона полягає у жорсткішому, дієвішому методі руйнування твердої оболонки насінин і стимулює пришвидшене проростання зародків. За способом дії скарифікація буває механічною, хімічною та термічною.
У першому випадку надто міцне насіння обережно надпилюють напилком, що полегшити доступ всередину нього вологи й повітря і цим забезпечити прискорену появу паростків. Як варіанти, з цією метою використовують гострий ніж, наждачний папір, точильний камінь. Або ж за допомогою піску та каміння перетирають оболонки насіння, поки в них не утворяться тріщини.
Хімічна скарифікація для отримання того ж результату (руйнування насіннєвої оболонки) передбачає використання певних кислот (2–3% сірчаної або соляної кислоти), під дією яких оболонка пом’якшиться. Цей метод майже не застосовується, оскільки в разі передозування пов’язаний зі значними ризиками як для людини, так і для майбутніх рослин.
Щоб провести термічну скарифікацію, необхідно покласти оброблюване насіння у водопроникний мішок і почергово опускати його на секунду-дві у посудину з гарячою водою, а потім занурювати в холодну. Процедуру повторюють тричі. Чим більшою є різниця температур, тим кращий результат отримують. Ті з насінин, оболонка в яких лусне, готові до посадки. Решту ж продовжують і далі обробляти, поки не досягнуть аналогічного наслідку.
Стратифікація – ще один з методів стимуляції проростання важкосхожого насіння. Він полягає у зберіганні посівного матеріалу за низьких температур упродовж тривалого періоду (від кількох тижнів до року) у вологому, продезінфікованому піску або торф’яній суміші.
У природі насіння, посіяне в передзимовий період, проходить природну стратифікацію в ґрунті під снігом, і до весни воно вже цілком придатне до проростання. А от насіння, що весь холодний період року зберігалося в теплі, потребує стимуляції проростання, тому його піддають штучній стратифікації.
Для цього насамперед насіння замочують у воді (воду постійно змінюють) на дві доби (для зерняткових) або на 5–7 діб (для кісточкових). Потім його обробляють дезинфікуючим засобом (розчином марганцевокислого калію) для запобігання ураженням різними захворюваннями.
Невисокий знезаражений контейнер наповнюють субстратом, що складається з прожареного піску або торфу, моху, добре зволожують (його вологість має становити до 60%), а наступним шаром укладають насіння (на одну частину насіння необхідно три частини субстрату), яке зверху присипають невеликим шаром вологого субстрату. Після цього контейнер накривають плівкою і переносять у приміщення з температурою від +2°С до +5°С.
Періодично насіння оглядають, суміш струшують і за необхідності зволожують. Як тільки з’являться крихітні паростки, контейнер накривають кришкою і виносять на холод (до 0°С). Перед посадкою насіння тримають від 5 до 10 діб у теплому приміщенні, у жодному разі не допускаючи його висихання.
«Домашній» варіант стратифікації здійснюється за спрощеною схемою. Субстратом слугує чистий, промитий і прожарений грубозернистий пісок, хоча можна використати і звичайну торфову суміш для кімнатних рослин після її попереднього прожарювання.
У невелику посудину (пластиковий контейнер, квітковий горщик тощо) насипаємо невисокий шар добре зволоженої торф’яної суміші, а потім насіння, і так чергуємо їх пошарово. Упаковуємо посудину у звичайний поліетиленовий пакет з проробленими в ньому вентиляційними отворами і розміщуємо на нижній полиці холодильника.
З наближенням посівного періоду посудину з насінням переносимо в тепле і світле місце. А з початком проростання насіння поступово збільшуємо рівень освітлення.
Застосування всіх цих стимулюючих методик дає змогу істотно збільшити схожість насіння, його проростання і розвиток, що важливо для отримання гарного врожаю на наших садово-городніх ділянках.
Поділитись в соцмережах:
