Усім нам знайомі ті почуття, коли рано восени на лісовій прогулянці вдається знайти ліщиновий кущик з горішками-двійнятами! Ці невеличкі плоди дуже смачні та надзвичайно корисні. Але багато їх у лісі не назбираєш. Можливо, жменьку-дві чи трішки більше… Саме з метою підвищення продуктивності рослини селекціонери створили культурну форму ліщини – фундук.
Де росте і як використовується фундук
Фундук відомий у світі давно. А ось у садах його вирощують здерідка, хоча це абсолютно невибаглива до ґрунтово-кліматичних умов рослина. Горіхи фундука дуже поживні, вони містять 63–72% корисних високоякісних рослинних жирів, від 15 до 23% білка, 6–10 % вуглеводів, чимало вітамінів (А, В ,С, D, Е, К, РР), амінокислоти та мінерали (калій, магній, цинк, фосфор, залізо, марганець, кальцій, натрій). Використовуються як цінний харчовий продукт, а також у фармацевтиці. Горіхи фундука мають тривалий – до трьох-чотирьох років – строк збереження без втрати своїх поживних і смакових властивостей.
Фундук – це листопадний, дерев’янистий чагарник роду Ліщина (Corylus) з родини Березові (Betulaceae). У дикорослій формі поширений по всій європейській території. Кору, листя і навіть горіхову шкаралупу цієї рослини здавна використовують у народній медицині.
Оскільки фундук є однією з небагатьох культур, яким властиве ранньовесняне квітнення, він дуже цінується пасічниками як важливий медоніс саме в період дуже обмеженого цвітіння рослин. Пилок з його суцвіть – перший весняний корм для бджіл.
Завдяки добре розгалуженій, поверхневій кореневій системі, фундук виконує вітрозахисну роль для ґрунтів і перешкоджає їх розмиванню (особливо на схилах).
Поряд з чагарниковими формами існує єдина деревоподібна – вид ліщина велика (Corylus maxima), яку ще називають ведмежим горіхом. Вона має гарну крону і щорічно забезпечує рясні врожаї. Поширена в деяких районах Азії, на Балканах, а також на Кавказі та в Закавказзі, де площі, зайняті ліщиною великою, значно скоротилися через варварську вирубку цих дерев понад 100 років тому. Цінна деревина ведмежого горіха, її оригінальна текстура та надзвичайна міцність стали причиною масового знищення дерев. Сьогодні ця рослина знаходиться в переліку рідкісних видів і тих, що перебувають на межі зникнення.
Попри те, що дикоросла ліщина велика в природному середовищі виростає до 20 і навіть 30 м, у наших умовах вона зазвичай не перевищує 6–8 м. Але здебільшого ці рослини використовують як підщепу для отримання штамбової форми фундука.
Як вирощувати фундук
Для вирощування цієї культури у приватних господарствах, можна обирати такі ділянки, де решта плодових дерев не будуть рости, або ростимуть погано. Втім, якість ґрунту все ж має певний вплив на урожайність фундука, тому на збіднілих землях він потребує і підживлень, і своєчасних поливань.
Висаджувати фундук на присадибних ділянках найкраще у незатребуваних зонах (біля розподільних меж, по закутках двору, на схилах, неугіддях тощо). Рослина має досить високу морозостійкість – його вегетативні органи витримують зниження температури до –30°С. Також фундук майже не пошкоджується комахами-шкідниками.
Варто зазначити, що в рослин одного сорту фаза цвітіння чоловічих і жіночих суцвіть відбувається неодночасно, тому для своєчасного запилення і отримання гідних врожаїв слід висаджувати неподалік одне від одного кілька різних сортів цієї культури.
Розмножується фундук виключно вегетативно: відведеннями (вертикальними, горизонтальними, дугоподібними), живцями, діленням куща, щепленнями. Насіннєвий спосіб не забезпечує передачу сіянцям батьківських характеристик, до того ж погіршуються і сортові показники. Тому найкращі сорти та форми фундука можна отримати лише завдяки вегетативному розмноженню. Такий спосіб гарантує збір перших врожаїв вже на третій-четвертий рік після посадки рослини, а то й раніше.
Щоб створити фундукову посадку, використовують дво- та трирічні саджанці з добре розвиненою кореневою системою. Оптимальний період для висаджування рослин – осінь, не менше ніж за місяць до замерзання ґрунту. Перед посадкою пошкоджені корінці саджанців обережно обрізають секатором.
Розмір посадкової ями має бути таким, щоб у ній вільно розмістилися корені рослини. Технологія саджання фундука аналогічна висаджуванню будь-яких інших плодових дерев. Після присипання коренів ґрунтом, садженець поливають 2–3 відрами води.
Ґрунт у зоні насадження підтримують у чистому від бур’янів, пухкому стані. Перше розпушування міжрядь (на глибину 10 см) здійснюють одразу ж після садіння. Згодом, через 20–25 днів (і надалі з такою ж періодичністю) – на глибину 8 см. Оскільки поверхнева коренева система фундука знаходиться на глибині 10–15 см, така технологія обробки ґрунту забезпечить найкращий результат.
Обрізка та формування крони рослини
Хоча фундук вважають рослиною для лінивих, проте обрізку і формування крони майбутнього куща зробити необхідно. Це допоможе отримати більш ранні, постійні та високі врожаї. Росткові пагони з’являються у рослин через рік, два, три після посадки. Їхня кількісь на одному кущі сягає в середньому від 1 до 10 штук і залежить від сорту та форми рослини. На четвертому році пагоноутворення одразу збільшується до 20 шт. і більше. Така особливість властива сортам «Шедевр», «Косфорд», «Каталонський», «Долинський», «Халле» (Halle) тощо.
Щоб сформувати майбутній кущ, восени, на другий рік після посадки, намічають 8–10 (але не більше 12) найкраще розвинутих і віддалених один від одного росткових пагонів, які надалі стануть основними стовбурами крони. Формують кущ впродовж двох-трьох років, до 4–5 -річного віку рослини, тобто до початку плодоношення. На початку третього року видаляють зайві та невдало розташовані пагони. Доцільно залишати на кущах по 2–3 запасних пагони, які можна буде видалити згодом, якщо вони в подальшому не згодяться.
Мета усіх наступних обрізок – видалення молодих прикореневих паростків і сухих, пошкоджених, зламаних гілок на стовбурах. Вкорочувати річний приріст на рослинах не можна, бо в такому разі видаляться генеративні бруньки, а це негативно вплине на врожайність культури.
Збирання врожаю. Переваги вирощування фундука
Терміни дозрівання фундука значною мірою залежать від його сортових особливостей. Зазвичай масовий збір урожаю відбувається наприкінці серпня – початку вересня. Ступінь стиглості горішків визначають за кольором мереживного воланчика навколо плода – плюски. Якщо плюска набула бурого або жовтого кольору, то плоди вже повністю дозріли. Деякі горішки випадають самостійно, а решту збирають вручну, – струшують або зривають їх з гілок чагарника. Перед зберіганням горішки просушують, для чого розсипають їх у затінку тонким шаром (5–10 см). Через 10–15 днів плюски обсипаються або їх легко відділяють від плодів руками.
Вирощування фундука – це надзвичайно прибутковий бізнес. Рослина доволі невибаглива, легко приживається на непридатних для землеробства чи садівництва землях, не потребує особливого догляду, щорічно плодоносить впродовж не менше 70 років, і з кожним роком врожайність її зростає. Вартість плодів фундука досить висока, тому витрати на придбання посадкового матеріалу, підготовчі земляні роботи та саме висаджування окупаються у перші ж роки з початку плодоношення рослин. Порівняно з прибутками від вирощування волоського горіха, фундук визнано більш рентабельним.
Здавна садівникам відомо про ще одне призначення фундука – декоративне. Крім оригінальної форми крони (плакучої) або гілок (спіральних), листя фундука може бути забарвленим у найрізноманітніші відтінки багряного, аж до надзвичайно темного кольору. Ландшафтні дизайнери використовують деякі різновиди цієї рослини для створення унікальних паркових композицій і як окрасу зелених зон.
Попри свої численні корисні та цінні властивості, фундук, на жаль, не набув у нас належного визнання та поширення. Лишається тільки сподіватися, що в найближчому майбутньому на нього чекає неабияка популярність, і цю рослину вирощуватимуть повсюдно, з використанням малопридатних для землеробства чи садівництва земель, лісопосадок, пустирищ тощо. І фундук віддячить нам за увагу щорічними врожаями смачних, поживних і цілющих горіхів.
Поділитись в соцмережах:
