Надзвичайно корисні та цінні ягоди журавлини (лат. Oxycóccus) – кількох видів рослин з родини Вересові (Ericaceae) – можуть рости не лише в північних широтах на болотистій місцевості, хоча саме такі території з їхніми кліматичними особливостями є звичними для них. Вирощувати журавлину можна навіть на присадибній ділянці, створивши для неї відповідні умови.
Цей вічнозелений, сланкий, трав’янистий чагарничок є довгожителем, у природному середовищі він здатен рости до 100 й більше років. Батьківщиною журавлини вважають Північну Америку, хоча кілька видів є ендеміками євразійських північних та центральних регіонів. Індіанці використовували ягоди журавлини не лише для споживання, а й для консервації сушеного м’яса.
Завдяки унікальному хімічному складу плодів, урожай журавлини можна зберігати від 1-го до 2-х років без будь-яких кількісних чи якісних втрат. Ці ягоди дуже добре впливають на розумову та фізичну працездатність організму, підвищують тонус, надають бактерицидну, ранозагоювальну, протизапальну та освіжаючу дію.
Особливості вирощування журавлини
Вирощування та селекціонування журавлини розпочалось у США (штат Массачусетс) у 1816 році, а через два десятиріччя її культивування досягло промислових масштабів. З того часу ягоди журавлини вважаються національним надбанням американців. Створені сорти великоплідної журавлини (Vaccinium macrocarpon) щорічно забезпечують на плантаціях США і Канади понад 2 мільйони тонн цінних ягід.
Для самостійного вирощування цієї рослини ідеально підійдуть ділянки на берегах штучних боліт чи садових струмків. У такому разі вдасться забезпечити не лише практичну користь (урожай ягід), а й буде отримано декоративний ефект: вічнозелена журавлина додасть неповторності прибережному ландшафту, стане окрасою паркової чи садової зони. За умови правильного формування чагарничків у перші три роки їхнього росту, можна отримати різні композиції або навіть казково прекрасні квіткові килими (у період цвітіння журавлини).
Стебла в журавлини бувают двох типів: сланкі (завдовжки до 1,5–2 м), за допомогою яких рослина розмножується вегетативно, і пряморослі (завдовжки від 5 до 30 см), на яких з’являються квіти, а згодом і ягоди. Задля підвищення врожайності частину сланких пагонів видаляють навесні або восени. Це сприяє стимуляції розвитку вертикальних стебел.
Рослина надає перевагу кислим ґрунтам з високим заляганням підземних ґрунтових вод, тому журавлинник можна облаштувати на понижених болотистих ділянках (з поганим відтоком), землі яких містять небагато мінеральних компонентів і не придатні для вирощування інших культур.
Хоча журавлина зовсім невибаглива до ґрунтів, проте вона дуже залежна від рівня освітлення. Нестача сонячного світла суттєво знижує її врожайність. За недостатньої освітленості ділянки рослини будуть погано розвиватись і плодоносити.
Найважливішою умовою для вирощування цих ягід є присутність у ґрунті симбіотичного грибка, без якого журавлина просто не ростиме. Її коренева система не здатна самостійно добувати з ґрунту поживні речовини. Замість неї це робить грибок.
Мікориза, що виникає внаслідок симбіозу коренів журавлини з грибком, дозволяє обов видам отримувати необхідні поживні речовини у доступній для них формі. Грибок обплітає корені рослини і постачає через них потрібні журавлині розчини солей і мінералів, натомість отримує від неї органічні речовини, які забезпечують його життєдіяльність.
Облаштування грядок
Створення грядки з оптимальними умовами для вирощування журавлини починається з обрання підходящої ділянки. Найбільш зручною для роботи буде грядка шириною 1,4 м і завдовжки не більше 4 м. Рослини журавлини слід убезпечити від бур’янів, тому під час підготовки до висаджування культури необхідно ретельно видалити усі сторонні рослини та їх корені.
Верхній шар землі (25–30 см) знімають, і якщо ґрунт на ділянці недостатньо вологий, на дно вкладають товсту поліетиленову плівку. Зверху формують дренажний шар завтовшки не менше 5 см. Після цього насипають субстрат (50–55 см), що складається з верхового торфу та річкового піску (у пропорції 5:1).
Також можна приготувати суміш з буддь-якого виду торфу, тирси, кори, хвої, лісового перегною та незначної кількості річкового піску, після чого підкислити його, поливши водним розчином (10 л на 1 м2) лимонної або щавлевої кислоти (з розрахунку 1 чайна ложка кислоти на 3 л води). Або ж для приготування розчину використовують оцет (200 мл 9 %-вого яблучного чи столового оцту на 10 л води).
По периметру грядку можна обгородити дошками. Висота такої загорожі має бути на 5–7 см вищою за рівень самої грядки. Це допоможе запобігти вимиванню ґрунту під час рясних опадів. Підготовлену ділянку присипають зверху піском (шаром заввишки 3–5 см) для кращого збереження вологи в субстраті.
Правила висаджування журавлини на грядки. Кращі сорти
З багатьох сортів клюкви найсмачнішою визнана великоплідна садова. Для посадкового матеріалу відбирають живці або саджанці цього сорту. Грядку попередньо розбивають на квадрати 20 × 20 см (для живців) або 25 × 25 см (для саджанців), і в їхніх вершинах викопують лунки завглибшки 10–13 см.
Оптимальна довжина живців становить 15–20 см. Для пришвидшення заростання поверхні грядки можна в одну лунку садити по два чи навіть по три живці. Після посадки рослини рясно поливають і присипать ґрунт піском.
Одне з правил догляду за журавлиною – це недопущення пересихання ґрунту. Підживлюють культуру впродовж перших чотирьох років, в період вегетації рослин, для чого використовують комплексні мінеральні добрива. Плодоношення в журавлини зазвичай відбувається через три-чотири роки після посадки.
Найвідоміші сорти великоплідної журавлини американських селекціонерів: Пілігрим, Vaccinium macrocarpon Pilgrim (врожайність до 3 кг/м2, ягоди діаметром до 24 мм), Стівенс, Stevens (урожайність 1,5–2,0 кг/м2, ягоди діаметром до 2 см), Франклін, Vaccinium macrocarpon Franklin (посухо- і морозостійкий сорт, з винятковими декоративними якостями, урожайність 0,7 кг/м2).
Поділитись в соцмережах:
