Серед людей будь-якого віку, незалежно від їх соціального становища та місця проживання, гриби завжди користуються неабияким попитом і популярністю. Смачні та корисні, вони будуть доречними і на урочистому банкеті, і як звичайна домашня страва.
Гриби – це цінне джерело білків, вітамінів та мінералів. Останніми десятиліттями поширюється тенденція самостійного вирощування грибів за перевіреними та відомими технологіями. Таке заняття знаходить дедалі більше прихильників.
З їстівних грибів для домашнього вирощування обирають один з чотирьох видів: печериці, гливи, шіїтаке чи опеньки.
У природних умовах гриби гливи, – з науковою назвою плеврот черепичастий (Pleurotus ostreatus), – ростуть на деревах. Саме деревина є для них джерелом живлення. Щоб виростити гливу самостійно, потрібно придбати або приготувати спеціальний субстрат. Готується він з соломи, кукурузних стебел, соняшникового та гречаного лушпиння, деревної стружки листяних порід, сіна конюшини або люцерни. Усі ці складові ретельно подрібнюються до розмірів 5–10 см і термічно обробляються. Обов’язкова умова: всі складові субстрату не повинні мати цвілі чи гнилі.
Гідротермічна обробка призначена для насичення субстрату достатньою кількістю вологи, а також для дезінфекції. Найбільш поширений спосіб – це обробка субстрату окропом (проварюванням) під гнітом впродовж години-двох. Використовувати для проварювання річкову чи озерну воду суворо заборонено. Придатною для обробки є лише питна.
Після проварювання воду виливають, а субстрат лишають остигати до температури +25…28°С, вологість його після охолодження не має перевищувати 70%. Щоб перевірити оптимальність рівня вологості, субстратну масу стискають у руці. Якщо вона є пружною і з неї не витікає вода, то субстрат придатний до використання. В іншому разі необхідно почекати, поки стече зайва вода.
Наступною умовою вдалого вирощування гливи є придбання якісного міцелію. Якісний посадковий матеріал повинен бути яскравого помаранчевого кольору, де-не-де з незначними домішками жовтого. Пакувальний пакет, у якому знаходиться міцелій, перед розкриттям необхідно продезінфікувати. Бажано, щоб перед посадкою температура субстрату та температура міцелію були приблизно однаковими.
На чисту, продезинфіковану поверхню висипають субстрат і ретельно розім’яту грибницю, добре перемішують. Кількість посівного матеріалу має становити від 3 до 5% маси субстрату. Норма для посадки з комерційною метою складає 8 кг міцелію на 1 тонну субстрату.
Далі отриману суміш із субстрату та грибниці необхідно засипати в чисті, продезінфіковані поліетиленові мішки так, щоб вага повного мішка сягала 5–10 кг. Суміш періодично ущільнюють.
Також використовують спосіб пошарового заповнення мішків. За такої технології на дно мішка насамперед насипають 5–6 см субстрату, а зверху – 0,5 см міцелію. Так шари чергують аж до повного заповнення мішка. Останнім повинен бути шар субстрату.
Мішок щільно зав’язують, сплющують з боків і перфорують. Надрізи роблять у шаховому порядку, на відстані 10–15 см один від одного, розмірами від 0,5 до 1 см. Щоб отримати «ніжки» менших розмірів, роблять невеличкі хрестоподібні надрізи (0,2 × 0,2 см), або надрізи у вигляді маленьких «галочок».
Вибір технології цілорічного вирощування глив передбачає наявність просторого, вологого, з хорошою вентиляцією приміщення. Саме в таке приміщення переносять мішки, де вкладають їх на стелажі вертикально, на відстані не ближче 5 cм між ними.
Температура в приміщенні має бути не вище +25°С, а вологість – у межах від 85 до 95%. Для підтримки високого рівня вологості можна розпиляти воду на стіни приміщення (процес туманоутворення). Протягом перших трьох днів грибниця інтенсивно розростатиметься у субстраті. Крізь поліетилен можна спостерігати розростання і поширення тонких білих ниток по всьому субстрату.
У цей час важливо не допустити підвищення температури всередині мішка вище за +30°С, бо в такому разі грибниця може загинути. Для охолодження використовують вентилятори. Появу перших грибів стимулюють зниженням довколишньої температури. Штучно створюються умови, наближені до осінніх кліматичних.
Через два тижні після посіву починається період плодоношення грибів. Сухий полив слід здійснювати двічі в день. Для цього теплу воду (до +25°С) розпилюють зверху на шапинки грибів. У цей час приміщення потрібно добре провітрювати, щоб гриби встигали підсохнути між поливами. Надлишок вологи спричинює деформацію капелюшка гриба та жовтизну на пластинках.
Після першого врожаю мішки ретельно оглядають, а рештки ніжок акуратно зрізують. У разі виявлення на мішку цвілі чи плісняви, його негайно видаляють з приміщення. Згодом його можна використати на садово-городній ділянці як органічне добриво. Аби запобігти потраплянню в приміщення грибних мушок, вентиляційні отвори ізолюють москітною сіткою.
Через два-три тижні очікується другий урожай гливи. За правильного догляду гриби можуть плодоносити до півроку.
Інший спосіб вирощування глив використовують для отримання сезонного врожаю. У цьому разі гриби ростуть просто неба, в природному середовищі. Міцелій поміщають у спеціально висвердлені отвори на дерев’яних обрубках чи пеньках. Потім ці заготовки закопують горизонтально або вертикально в ґрунт, але так, щоб отвори з міцелієм знаходилися на поверхні. Можна також використовувати замість дерева поліетиленові ящики, мішки, наповнені зволоженим та знезараженим субстратом.
На жаль, цей метод менш продуктивний і значною мірою залежить від кліматичних умов. Урожай можна збирати лише раз на рік. Якщо посів міцелію відбувався наприкінці квітня – у травні, то гриби з’являться у вересні – жовтні.
Вирощені вами гриби завжди будуть незрівнянно смачнішими за придбані у торгівельній мережі. Приготовані за улюбленим рецептом, вони неодмінно порадують вас і ваших близьких!
Поділитись в соцмережах:
