Серед численних представників злакових культур існують не тільки добре відомі нам зернові, призначені для отримання харчових продуктів, а й ряд рослин, відмітною особливістю яких є їх висока енергетичність. До них належать міскантус (лат. Miscanthus) та пеннісетум пурпуровий (лат. Pennisetum purpureum).
Ці багаторічні трави поширені в тропічних і субтропічних зонах Азії, Африки, Австралії, але здатні адаптуватися і до більш холодного клімату. Як показує практика, у перший рік життя рослини можуть частково загинути внаслідок дії значних морозів, проте наступного року вони легко відновлюються. До того ж морозостійкі якості рослин після цього зростають.
Міскантус – одна з найпоширеніших декоративних трав, широко застосовувана в ландшафтному дизайні. Його використовують для прикраси паркових і садових зон. Зелені насадження з міскантусу можуть утворювати природні ширми завдяки значній висоті рослини (до 2 м й більше) або слугувати фоном для інших паркових рослин. Часто міскантус висаджують на берегах водойм. Флористи використовують цю декоративну рослину (пухнасті суцвіття) для створення оригінальних сухих композицій.
Особлива увага до міскантусу останніми роками пов’язана з його здатністю швидко нарощувати біомасу, що має високий енергетичний запас. Використання цієї культури як альтернативного палива дозволяє значно знизити економічні витрати на опалення, а також зберегти екологію довкілля завдяки відсутності шкідливих продуктів згоряння. Тонна сухої маси міскантусу в якості джерела енергії замінює 400 кг нафти.
Міскантус зовсім невибагливий і не потребує ретельного догляду. Зростає практично на всіх видах ґрунтів, окрім піщаних і важких глинистих. Рослина світло-, волого- і теплолюбна, тому для її посадки бажано вибирати добре освітлені ділянки з достатньою кількістю вологи. Міскантус цілком може розвиватися і в умовах посухи, але менш інтенсивно.
Ця злакова культура належить до багаторічних рослин, тому врожаї з її насаджень можна збирати щорічно протягом 20–30 років (до 30 т/га) без будь-яких додаткових витрат на посадковий матеріал та на обробіток ґрунту. Міскантус має сильно розгалужену кореневу систему, здатний добре розпушувати і дренувати ґрунт, а добривом служить його опале листя.
У помірному кліматі міскантус розмножують переважно вегетативно. Пов’язано це з тим, що він добре розвивається за температури +25ºС, через що у більш холодних кліматичних зонах сходи міскантусу не встигають зміцніти за короткочасний літній період. До того ж, в умовах помірного клімату цей злак не завжди вступає у фазу цвітіння.
Завдяки добре розвиненому повзучому кореневищу рослина щорічно дає нові прикореневі пагони, тому навесні (переважно у квітні) його розмножують діленням куща. У цей період молоді насадження міскантусу слід регулярно прополювати від бур’янів. Та з подальшим розростанням рослини поступово повністю покривають займану площу і витісняють усі види бур’янів.
Перший врожай збирають на дворічних насадженнях. Надземна частина міскантусу в холодний період висихає і втрачає свою вологість: залишкова кількість вологи в рослинах становить у середньому 17%. Саме в цей час проводять збір врожаю і переробку вже сухої сировини.
Подрібнений та спресований сухий міскантус у вигляді горючих пелетів або брикетів є високоякісним та екологічним біопаливом. У суміші з ферментами він може використовуватись як субстрат для садових рослин, а разом з тирсою утворює шар якісної мульчі.
Міцні сухі стебла міскантусу використовуються в будівництві як утеплювач і наповнювач у стінах для створення легких збірних конструкцій, як укривний та ізоляційний матеріал. У тваринництві суху подрібнену вегетативну масу міскантуса застосовують в якості підстилкового матеріалу.
Не менш цікавою і цінною злаковою рослиною є пеннісетум пурпуровий. Батьківщиною його вважається Африка. У тропічних і субтропічних зонах він відомий як високопродуктивна кормова культура для тварин (з урожайністю до 400 т/га в рік); його плантації використовують як пасовища для випасу худоби; зелену масу переробляють на сіно й силос.
Цей злак надає перевагу відкритим сонячним ділянкам і не любить кислі або заболочені ґрунти. Розмножується, як і міскантус, переважно вегетативним способом (поділом кореневища). Догляд за цими культурами, а також спосіб їх вирощування дуже подібні.
Пеннісетум має потужну кореневу систему, що розвивається вглиб до 4,5 м та високі (до 3–7 м) прямі стебла з вузьким довгим листям, які утворюють густий трав’янистий кущ діаметром до 1 м. Місцеве населення використовує стебла рослини для плетіння огорож, виготовлення легких будівельних конструкцій, а суцвіття пеннісетуму йде на приготування страв.
Окрім того рослина є сировиною для виробництва паперу. Декоративні якості цього злаку значно нижчі, ніж у міскантусу, та все ж іноді він теж використовується у ландшафтному дизайні. Також дуже добре відомі його захисні властивості як рослини, що запобігає ерозії грунтів, а залишки кореневої системи пеннісетуму слугують природним органічним добривом для наступних культур.
Практичне застосування пеннісетуму в якості альтернативного джерела енергії виявилось надзвичайно ефективним. Кущіння і нарощування біомаси рослини після скошування тільки збільшується, що дозволяє багаторазово збирати значний урожай цінної сировини за період вегетації. Використовуючи незайняті та непридатні земельні площі для вирощування енергетичних культур, можна отримати додаткове джерело цінного й екологічно безпечного біопалива.
Поділитись в соцмережах:
