Гісоп лікарський (лат. Hyssópus officinális, родина Глухокропивові) – це багаторічний (у теплому кліматі) трав’янистий напівчагарник заввишки до 0,5–0,7 м, здавна відомий як обрядова рослина у християнських ритуалах. З античних часів він широко застосовувався в медицині як антисептичний, заспокійливий, протикашльовий засіб, а також для відновлення діяльності шлунково-кишкового тракту.
Дикорослий гісоп і нині зустрічається у Середземномор’ї, на Близькому Сході та в Прикаспійському регіоні, звідки він поступово поширився на всій території Західної, Центральної та Східної Європи, Азії, Африки, а також був натуралізований у Північній Америці.
На європейській території країн пострадянського простору гісоп вирощують на присадибних ділянках, дачах, у фермерських господарствах. Завдяки невибагливості та високим декоративним якостям рослину використовують у садово-парковій архітектурі та в ландшафтному дизайні, для оформлення альпійських гірок, створення бордюрних насаджень, формування невисоких живоплотів.
Пишні зелені кущики гісопу, уквітчані колосоподібними суцвіттями синього, фіолетового, білого чи рожевого кольору, виділяють приємний аромат, створюють святкову атмосферу та відчуття затишку.
Окрім своєї офіційної назви гісоп ще відомий як священна трава, синій звіробій або бджолина трава, що пояснюється його цілющими властивостями, а також значною кількістю в його квітках пилку й нектару. Оскільки період цвітіння гісопу є досить тривалим (близько 70 днів, з кінця травня до початку вересня), і протягом усього цього часу рослина активно продукує нектар, – її дуже цінують бджолярі. Бджоли охоче збирають мед саме на плантаціях гісопу: середній вміст цукру в кожній квітці рослини досягає 0,25–0,27 мг.
Продукування нектару й пилку гісопом збільшується щороку. Так, з 1 га плантації дворічних рослин можна отримати близько 270 кг нектару, трирічний гісоп з такої ж площі дає вже до 400 кг цілющого продукту, а чотирирічний – не менше 800 кг. З огляду на те, що гісоп може рости на одному місці від 10 до 20 років, ця медоносна й ефіроолійна культура заслуговує на більшу увагу та популяризацію. Мед гісопу відомий як один з кращих та найцінніших сортів цього продукту. Він має приємний, ледь гіркуватий смак і надає значну лікувальну дію.
Усім частинам гісопу властивий сильний і приємний аромат, тому в якості приправи його широко використовують у східній кулінарії та в кухнях деяких європейських країнах (Франції, Італії, Іспанії тощо), нарівні з такими пряно-ароматичними культурами, як кріп, м’ята, базилік, фенхель, часник, майоран, петрушка, імбир. Свіжим листочкам гісопа притаманний інтенсивний запах м’яти та легкий терпко-гіркий смак. Якщо їх недовго пожувати, у роті з’являється відчуття тепла.
Молоді пагони, листя, квіти цієї рослини використовують для ароматизації перших, других страв і холодних закусок. Особливо добре гісоп поєднується зі стравами з квасолі, бобів, гороху. Верхні трав’янисті частини стебел рослини додають у соління (до огірків, томатів, маслин) і в маринади.
Також гісоп – обов’язкова складова трав’яної суміші для приготування лікерів («Шартрез» та ін.). У деяких країнах з рослини готують тонізуючі й освіжаючі напої для людей похилого віку. Свіжі пагони і молоді листочки використовуються в салатах, м’ясних і овочевих стравах. Вони збуджують апетит і сприяють кращому травленню.
Цілюща дія гісопу пояснюється його багатим і різноманітним хімічним складом. У рослині міститься ефірна олія (близько 1%), яка наполовину складається з оксигенованого монотерпена ізопіноканфону, аскорбінова кислота, флавоноїди, тритерпенові кислоти (у т. ч. урсолова та олеанолова), смоли, гіркоти, пігменти, камедь, дубильні речовини, олеїнова кислота та інші біологічно активні сполуки.
Народна медицина застосовує гісоп у вигляді відварів, настоїв, присипок з сухого подрібненого листя рослини. Свіже розтерте листя використовують для компресів.
В офіційній медицині гісоп (олія, отримана з насіння рослини) відомий як антисептик з яскраво вираженою протистафілококовою дією. У фармацевтиці рослину включають до складу препаратів-біостимуляторів і ноотропів, які поліпшують пам’ять, активізують розумові процеси, допомагають концентрувати увагу.
Антидепресанти на основі гісопу надають м’яку заспокійливу дію, що не викликає сонливості. Поряд з численними перевагами застосування гісопу має деякі обмеження: препарати, до складу яких входить ця трава, не рекомендуються вагітним, матерям у період лактації та в разі індивідуальної нестерпності організму до цієї рослини.
У наш час вирощування гісопу, як лікарської рослини, набуває все більшої популярності. Розмножують його як насінням, так і вегетативно (поділом куща, зеленими живцями, частинами коренів). Гісоп дуже невибагливий, легко переносить посуху, має високу холодо- й морозостійкість (насіння здатне проростати при +2°С), тому його можна вирощувати у регіонах з обмеженою кількістю опадів та в умовах холодної зими. Гісоп залюбки росте на сонячних ділянках з низьким рівнем ґрунтових вод та з легким, добре дренованим, родючим, нейтральним або слаболужним ґрунтом.
Насіння висівають у відкритий ґрунт наприкінці квітня – початку травня, коли мине загроза пізніх заморозків. Насінини розміщують у борозенках глибиною 1–5 см і засипають землею. За сприятливих умов перші паростки з’являються через 12–15 днів. Варто знати, що рослини, які виросли з насіння у відкритому ґрунті, починають цвісти лише на другий рік життя. При вирощуванні ж ісопу розсадним способом, він зацвітає вже першого літа.
Догляд за культурою полягає в регулярному видаленні бур’янів. Поливи бажані лише в разі сильної посухи. Також необхідно уникати надмірної щільності рослин в насадженнях і вчасно попереджувати їх сильне загущення.
Проріджування здійснюють під час збору трави, який проводять двічі або тричі за сезон, наприкінці весни та у середині літа. При цьому зрізують до 20 см верхньої частини стебла разом з суцвіттям. Висушують заготовлену сировину в сухому приміщенні з хорошою вентиляцією. Зберігають у паперових пакетах не довше 1,5–2 років.
Поділитись в соцмережах:
