Одна з традиційних, здавна відомих в Україні культур, яку вирощували в Київській Русі ще з ХІ століття – це аґрус (лат. Ríbes úva-críspa), багаторічна, листопадна, колюча, чагарникова ягідна рослина роду Порічки родини Аґрусові. Крона аґрусових кущів сягає заввишки 1–1,5 м.
Батьківщиною рослини вважається територія Північної Африки, Кавказу та Західної Європи. Також аґрус натуралізований у Північній Америці. У дикій природі він росте в помірно сухих і вологих місцях, багатих на поживні речовини та з домішками вапняку. Добре переносить тінь, зустрічається в чагарникових заростях, у каньйонах, гірських і листяних лісах, у заплавах річок, на узліссях.
Ще у XVI cтолітті в Європі (Франція) непримітний та невибагливий аґрус вирощувався повсюдно в живоплотах і цінувався як плодова культура (у виноробстві слугував сировиною, а ще був смаковою приправою у складі перших страв і соусів).
Завдяки кліматичним особливостям Британських островів та багаторічній роботі з аґрусом, здійсненій англійськими селекціонерами, там були створені його великоплідні сорти, що отримали високу оцінку і на континенті. У ХІХ столітті вирощування аґрусу стало надзвичайно поширеним. Сьогодні ж цю рослину культивують практично на всій території Європи, в Азії, Північній Америці, Північній Африці та інших регіонах світу.
Нові сорти аґрусу, покращені шляхом селекції, здобули неабияку популярність у багатьох країнах завдяки ранній вегетації, рясному плодоносінню, високій врожайності (до 20–30 кг ягід з одного дорослого куща), поживній цінності та смаковим якостям.
Плодоносіння в аґрусу починається вже на другий-третій рік після висаджування і може тривати до 25–30 років. Найвища його продуктивність спостерігається в період від 4–5 років і до десятирічного віку. В подальшому врожайність аґрусу дещо зменшується.
Аґрус можна вирощувати у формі чагарника або сформувати його у вигляді штамбової рослини. Створені також нові сорти, що не мають колючок. Оскільки цвітіння культури відбувається на початку квітня, вона належить до цінних ранніх медодайних рослин. І хоча аґрус є самозапильним, комахи сприяють кращому утворенню зав’язі та підвищують урожайність рослини.
Залежно від сорту ягоди аґрсу можуть бути округлої, кулястої, видовженої або грушоподібної форми. Вони мають приємний кисло-солодкий смак і своєрідний аромат. Шкірка в аґрусу буває жовтого, зеленого, червоного та майже чорного кольору. Достигають ягоди в червні – серпні.
Спілі плоди виростають завбільшки до 12–40 мм. Вони придатні до вживання на всіх фазах стиглості. Для переробки використовують зелені плоди аґрусу, а повністю достиглі ягоди, смак яких є значно солодшим, вживають свіжими.
З аґрусових ягід готують вино, наливки, сік, варення, джеми, пастилу, мармелад, начинки для цукерок, млинців, варять компоти, киселі, конфітюр, соуси, використовують у випічці пирогів. Свіжі ягоди дуже корисні завдяки вмісту в них цукрів (до 14%), пектинових речовин (більше 1%), органічних кислот (лимонної, яблучної, фолієвої та ін.), вітамінів (А, В, С, Р), мінералів (заліза, калію, натрію, фосфору, кальцію, магнію, міді, йоду, цинку).
Вони добре зберігаються в сушеному, консервованому, замороженому, маринованому, солоному та сирому (перетерті з цукром) вигляді. Цікава закономірність: у зелених ягодах кількість дубильних речовин значно переважає їх вміст у стиглих плодах, тобто під час дозрівання плодів концентрація цих речовин зменшується. А от з кількістю вітаміну С спостерігається зворотна залежність: чим стигліші ягоди, тим вони багатші на аскорбінову кислоту.
Аґрус рекомендується вживати для попередження авітамінозу, атеросклерозу, в разі порушення обміну речовин та ожиріння (калорійність продукту становить 44 ккал/100 г). Він надає жовчогінну, сечогінну та проносну дію, допомагає зміцнити стінки кровоносних судин, сприяє поліпшенню процесу кровотворення.
Завдяки значному вмісту пектинових речовин, ягоди аґрусу мають здатність виводити з організму токсини, шлаки, солі важких металів, а також підвищують опір онкозахворюванням, що зумовлено наявністю в них серотоніну.
Як дієтичний продукт, аґрус рекомендований дітям, вагітним, людям похилого віку та тим, хто страждає від надмірної ваги. Водночас слід з обережністю вживати ягоди тим, хто страждає на цукровий діабет, виразкову хворобу чи має проблеми ШКТ, хронічні захворювання нирок та сечовивідних шляхів. Не рекомендується аґрус і в разі індивідуальної непереносимості.
За своєю поширеністю на присадибних ділянках серед ягідних культур аґрус поступається тільки смородині та полуниці. І хоча показники посухо- і морозостійкості у різних його сортів можуть значно відрізнятися, аґрус належить до вологолюбних рослин.
Для рослини небажаною є надмірно спекотна погода, аґрус боїться посухи, тому краще росте і плодоносить за достатньої вологості ґрунту. Поливи мають бути частими та помірними, особливо в період цвітіння та дозрівання плодів.
Потрібно враховувати, що аґрус різною мірою схильний до згубної дії борошнистої роси. Це грибкове захворювання на початку ХХ століття призвело до значного знищення аґрусу на чималих територіях. З метою профілактики зараження культури застосовують обприскування кущів аґрусу бордоською сумішшю, обробляють рослини фунгіцидними препаратами, використовують «гарячий душ» тощо. Оскільки надмірна вологість також може сприяти ураженню аґрусу борошнистою росою, не можна заливати рослину.
Ця культура може рости майже на всіх типах ґрунтів, проте надає перевагу глинистим, суглинковим, супіщаним ґрунтам з нейтральною чи слаболужною реакцією. Негативно позначаються на розвитку аґрусу недостатній рівень освітлення, близьке розташування ґрунтових вод, заболоченість ділянки, глинисті кислі або холодні ґрунти, тому необхідно обирати для посадки сонячне місце. Супіщаний і піщаний ґрунт слід завчасно збагатити шляхом внесення у кореневмісний шар органічних добрив (компосту, гною, перегною) з розрахунку 2–4 кг/м2, виклавши попередньо на дно посадкової ями шар глини (5–7 см).
На глинистих ділянках рекомендується часте розпушування ґрунту та облаштування дренажного шару з гравійного річкового піску. Оптимальний розмір посадкових ям для аґрусу становить 40 х 50 (см), з глибиною 30–40 см. Також у кожну яму можна додати в невеликих кількостях: деревного попелу (100 г), хлористого калію (15–20 г), сечовини (20–30 г), суперфосфату (30–50 г).
Садіння проводять як навесні, так і восени, проте кращим часом для цього вважається період з кінця вересня до початку жовтня. Тоді до настання холодного, зимового сезону рослини встигнуть зміцніти і вкоренитися, а навесні вони зможуть вчасно вступити у вегетацію.
Якщо передбачається висаджування кількох рослин в одному ряду, відстань між ними має складати не менше 1–1,5 м. Саджанці обрізають таким чином, щоб на них лишились пагони завдовжки до 20 см, з 4–5 бруньками. Коренева шийка рослин після посадки повинна розташовуватись трохи в заглибленні, на 5–6 см нижче рівня землі. Але у разі садіння аґрусу на ділянці з важким глинистим чи суглинистим ґрунтом такий метод неприйнятний.
Землю навколо кожного саджанця ущільнюють, аби запобігти утворенню повітряних камер та пустот, а потім поливають з розрахунку 1 відро (10 л) води на кожну рослину. Щоб уникнути значних втрат вологи, навколостовбурову ділянку мульчують (сухими рослинними рештками, хвоєю, торфом, тирсою чи перегноем).
Щорічно аґрус потребує санітарної та формуючої обрізки, тому напровесні на кущах видаляють усі слабкі пагони та розгалуження, лишивши на гілках по 2–4 добре розвинених бруньки. Щоб омолодити плодоносні рослини, на них видаляють 6–8-річні гілки. Загущені кущі проріджують.
Поділитись в соцмережах:
