Слово «каша» першої ж миті в багатьох асоціюється з традиційною «манкою», і лише слід за нею спадають на думку гречана, вівсяна, перлова, пшоняна, кукурудзяна, пшенична, рисова… Ось, власне, й увесь перелік круп’яних страв з нашого повсякденного раціону. Ці продукти є цілком звичними, буденними, вони створюють основну модель харчування більшості людей.
Однак у світі існує багато й інших, маловідомих чи навіть зовсім невідомих нам круп. І більшість каш, приготованих з них, ми ніколи не куштували, та навіть не можемо собі уявити їхній смак. Йтиметься саме про них.
Каша амарантова
Треба зазначити, що жодна з традиційних злакових культур не здатна зрівнятися з амарантом за кількістю корисних речовин і оздоровчих властивостей. Не дарма слово «амарант» дослівно перекладається як «нев’янучий» або «той, хто не гине». Можливо, це пов’язано також з тим, що колір рослини зберігається навіть після висихання. Вчені довели, що за вмістом білка і мінералів амарант перевершує більшість вирощуваних у світі зернових.
Амарант містить чималу кількість поліненасичених жирних кислот, вітаміни (групи В, Е, А, С, РР), макро- і мікроелементи, зокрема залізо, калій, магній, фосфор, кальцій та багато інших біологічно цінних компонентів.
Цікаво, що в ХVI столітті рослина перебувала під забороною церкви, а інтерес до цієї культури відродився лише в другій половині минулого століття. Зараз же амарант знаходиться на піку популярності через свою високу поживну цінність. А каша з його зерен дуже корисна і смачна.
Корисні властивості амарантової каші
Каша з амаранту містить надзвичайно цінні амінокислоти, серед яких особливе місце займає лізин, що надає антивірусну дію та сприятливо впливає на роботу серцево-судинної системи, а також метіонін, що допомагає виведенню з організму солей важких металів, радіонуклідів і токсинів. Крім того, амінокислота триптофан, яка входить до складу амаранту, чинить позитивний вплив на нервову систему людини, стимулюючи утворення серотоніну (гормону щастя), що перешкоджає розвитку депресії, покращує настрій і зміцнює сон.
Цінною складовою амарантового крупи є сквален – унікальна біологічно активна сполука, яка запобігає виникненню дефіциту кисню в організмі, ефективно впливає на ендокринну систему, допомагає при цукровому діабеті, сприяє швидкому загоєнню ран і навіть протистоїть утворенню ракових пухлин. Ця речовина навіть здатна уповільнювати процеси старіння.
Способи приготування амарантової каші
Приготувати смачну амарантову кашу (а готують її зазвичай із шліфованої крупи) нескладно. Для цього слід засипати одну частину зерен у три частини окропу і варити протягом 20 хвилин, оскільки насіння амаранту досить тверде. Якщо варити кашу на молоці, то необхідно витримати співвідношення частин один до п’яти. Під час варіння насіння необхідно періодично помішувати, щоб воно не прилипало до ємності та краще вбирало воду.
Каша з амарантової крупи смачна і як гарнір, і як десерт, якщо зварити її в молоці.
Каша арнаут
Арнаут – це органічна крупа, отримана шляхом подрібнення (величина фракцій помолу може бути як достатньо великою, так і дрібною) очищеного від оболонки й зародків зерна ярої пшениці однойменного сорту. Високоякісні, тверді, скловидні зерна мають високий вміст білка (клейковини), клітковини, каротиноїдів. Отримана крупа майже прозора, золотаво-жовтуватого кольору.
Походження назви крупи пов’язане з турецьким ентонімом православної групи албанців – арнаутів (з турецької).
Майже в усіх народностей світу пшениця здавна вважається символом багатства й достатку. Навіть у стародавніх описах міститься опис каші з ярого зерна. У ті далекі часи страви з арнаутської крупи можна було побачити і серед повсякденної їжі, і на святковому застіллі.
Археологічні знахідки підтверджують, що вирощування пшениці розпочалось приблизно в 9600 році до н. е. у східній частині Середземномор’я, ймовірно в південно-східній частині Турції. Згодом культура поширилася по всьому світу. Нині пшениця є одним з найбільш вживаних і популярних злаків серед усіх, які вирощуються у світі.
Що таке яра пшениця?
Окрім офіційно відомих 28 видів пшениці існує ще багато її підвидів, селекційних форм, а також гібридів. Усі ці культури поділяються за строками посіву на дві основні групи: яра та озима пшениці.
Яра пшениця
Висівають навесні (з березня по травень) і того ж року (наприкінці літа) отримують урожай. Повний вегетаційний період складає 90–120 днів. Яра пшениця є більш холодостійкою і має кращі хлібопекарські властивості (вищий вміст білка і клейковини), ніж озима. Завдяки значному вмісту каротину крупа, яку виробляють з цієї пшениці, має приємний жовтуватий відтінок.
Озима пшениця
Висівають восени, а урожай отримують лише наступного року. Повний вегетаційний період озимої пшениці складає 190–210 днів, зате вона має високу стійкість до посухи і забезпечує більш високу врожайність. Крупа, отримана з озимої пшениці, відрізняється сіруватим забарвленням та, зазвичай, дрібнішим помолом.
Крім цієї класифікації всі сорти пшениці можна ще поділити на дві великі групи: м’які та тверді.
Крупа арнаут, як, зрештою, більшість круп’яних та макаронних продуктів, виробляється з пшениці твердих сортів.
Корисні властивості пшеничної каші
Каша з арнаутської крупи надзвичайно багата на вуглеводи, вміст яких у цьому продукті може досягати 70%. Також вона містить значну кількість макро- й мікроелементів, вітамінів, амінокислот, білка й клейковини. Усі ці речовини в комплексі становлять основу здорового й корисного харчування.
Пшенична крупа регулює обмінні процеси, підвищує рівень гемоглобіну, зміцнює кістки і сприятливо діє на шлунково-кишковий тракт, покращуючи процеси травлення.
Завдяки вмісту різних мінералів (калію, фосфору, магнію, бору, селену, кремнію, цинку, молібдену тощо) і вітамінів, що входять до складу каші, цей продукт чинить позитивну дію на імунну систему, підвищує життєстійкість організму, покращує діяльність серцевого м’яза та мозку, уповільнює процеси старіння.
Регулярне вживання пшеничної каші покращує стан нігтів, волосся та шкіри. Арнаутська каша також чудово очищає організм, позбавляючи його від солей важких металів та інших токсинів. Крім того, завдяки високим поживним властивостям, вона добре насичує організм і заряджає енергією на весь день.
Способи приготування каші арнаут
Крупу більш грубого помолу слід варити близько тридцяти хвилин, попередньо ретельно промивши її чистою, холодною водою. Співвідношення інгредієнтів: одна частина зерен на чотири частини води.
Для крупи дрібнішого помолу пропорція складає 1:2. Готувати кашу можна на воді, або використовувати замість води свіже молоко. В обох випадках вона буде смачною та поживною.
Варто зазначити, що попри здатність до швидкого насичення організму, пшенична крупа має невисоку калорійність, тому рекомендована людям, які страждають від надмірної ваги.
Каша булгур
Булгур або бургул – це неочищене зерно твердих сортів пшениці, оброблене певним чином. Зібраний врожай попередньо пропарюють окропом, після чого висушують і подрібнюють.
У давнину пшеницю після термічної обробки водою сушили на сонечку, після чого зерна лущили й подрібнювали до стану крупи. Саме процес пропарювання й подальшої сушки зерен зумовлює утворення специфічного аромату та особливого смаку булгуру.
Булгур є однією з найбільш ранніх круп, відомих людству. Це підтверджують археологічні знахідки, датовані періодом 6000 до н. е. Про нього згадується в Біблії. Булгур і нині лишається надзвичайно популярною стравою в країнах Близького Сходу, Центральної Азії, Середземномор’я, Кавказу, Індії та ін.
Існує також цільнозерновий різновид булгура. Пропарені зерна пшениці після висушування набувають коричневого відтінку. Оскільки верхня оболонка насіння при варінні зберігається, то така каша містить дуже багато корисних речовин й мінералів.
Властивості каші булгур
Пшенична крупа належить до групи продуктів, які добре засвоюються організмом людини. Вона дає відчуття ситості, але водночас не викликає тяжкості в шлунку. У цій крупі міститься чимало необхідних для людини ненасичених жирних кислот, зольних речовин, клітковини, а також значна кількість вітамінів, макро- і мікроелементів.
До складу булгуру входять бета-каротин, вітаміни (групи В, К, Е та інші), різноманітні мінерали (кальцій, натрій, фосфор, марганець, цинк, мідь, залізо тощо). Можна без перебільшення стверджувати, що зерна пшениці містять ледь не всі елементи з таблиці Менделєєва, тому регулярне споживання каші з пропареної та висушеної пшениці дарує людям здоров’я, життєву силу і зміцнює імунітет.
Булгур також сприяє нормалізації процесів обміну, відновлює функціонування травної системи, покращує стан серцево-судинної і стабілізує роботу нервової систем, позитивно впливає на самопочуття.
Вживання пшеничної каші забезпечує здоровий зовнішній вигляд – чудовий колір обличчя, ідеальну шкіру й гарне волосся. А природний слиз, що міститься в продукті, при щоденному вживанні здатен захистити організм від виразки та гастриту.
Способи приготування каші булгур
Як вже зазначалось, кашу булгур можна готувати не лише із цільнозернової пшениці, а й також використовувати крупу дрібного чи середнього помолу.
У давні часи з крупи готували популярні пшеничні перепічки. Проте звична для нас пшенична каша є чудовим гарніром і прекрасно поєднується з м’ясом, рибою, грибами та овочами.
Варять пшеничну крупу близько двадцяти хвилин. Щоб отримати розсипчастий варіант булгура, крупу попередньо слід замочити у воді. Це скоротить час готування, а клейковина всередині зерен краще розкриє свої властивості.
Каша камут
Ще один різновид пшеничної каші – це славнозвісний камут. Площі вирощування цієї ярої зернової культури займають лише 6500 га в усьому світі, тому якогось важливого значення для світового продовольчого забезпечення вона не має. Перший опис рослини створений у 1921 році англійським ботаніком, генетиком, селекціонером, агрономом і видатним вченим Джоном Персівалем (1863–1949 рр).
Сама назва «камут» – це староєгипетське слово, яке фермери штату Монтана (США) використали як товарний знак для реєстрації (1990 р.) власної торгової марки органічно вирощеної пшениці сорту хорасан (технічна назва QK-77).
Як одна з найдавніших вирощуваних людиною зернових культур, хорасанська пшениця має набагато нижчу врожайність, ніж сучасні сорти. Вона менш вимоглива до рівня вологості та краще протистоїть хворобам і шкідникам. Але оскільки пшениця хорасан практично не реагує на штучні добрива, сорт ніколи не був цікавий для традиційного землеробства.
Проте ця культура ідеально підходить для органічного вирощування. Потрібно тільки враховувати, що вона зростає в теплому і сухому кліматі, а забезпечення цього сорту достатньою кількістю поживних речовин досягається відповідними сівозмінами (за рахунок сидератів).
Точне походження хорасанської пшениці невідоме, хоча з цього приводу існує кілька красивих легенд. За однією з них американський пілот Ерл Дедман, що перебував у 1949 році в Португалії, надіслав своєму батькові, фермеру з невеличкого містечка Форт-Бентон (штат Монтана, США), 36 зерен незвичайної пшениці. Як повідомлялось у статті, опублікованій в газеті Great Falls Tribune of Montanа, зерна нібито були знайдені в єгипетській гробниці під час розкопок неподалік від Дашіра.
І хоча єгипетське місто Дашір, згадане в цій легенді, поки що не вдалося знайти ні в одному атласі, а походження сорту з Єгипту спростовується аналізом ДНК, та й пшениця зберігає свою життєздатність максимум 200 років, ця історія продовжує циркулювати в інтернеті.
Зерна пшениці сорту хорасан схожі на сучасну пшеницю, але приблизно вдвічі більші. Використовують так само, як і звичну для нас пшеницю твердих сортів – їх можна вживати цілими або подрібнювати на борошно. Крім своїх поживних якостей, пшениця хорасан відома своєю гладкою текстурою та горіхово-масляним смаком. Камут додають у хліб, хлібні суміші, пластівці для сніданку, печиво, вафлі, млинці, випічку, макарони, напої, пиво тощо.
У 1977 році фермер з Монтани Мак Куїн отримав банку пшениці цього сорту з Форт-Бентон і почав її вирощувати. Коли його син Роберт Куїн взявся продовжувати справу батька, він зауважив, що попит на органічно вирощене зерно з 1984 року почав невпинно зростати. І вже у 1987 році це фермерське господарство повністю спрямувало свій бізнес на розвиток органічного землеробства, отримавши патент на вирощування саме камуту.
Нині вирощування камуту (або пшениці сорту Q-77) здійснюється в США виключно під торговою маркою компанії Kamut International Ltd. Звідти зерно експортують по всьому світу. Половина продукції реалізується в Італії, другою за об’ємом споживання є Німеччина.
Корисні властивості камута
На відміну від звичайної пшениці камут (можливо, завдяки значним розмірам зерна) містить удвічі більше білка, а також велику кількість амінокислот, вітамінів (зокрема групи В і Е), чимало макро- та мікроелементів, серед яких особливе місце займають цинк і магній.
Способи приготування каші з камуту
Ніякого особливого рецепту приготування каша з камуту не потребує. Зерно вариться досить швидко (близько 10 хвилин), хоча пшеницю перед варінням бажано замочити на ніч у воді.
Кашу камут вживають як чудовий гарнір до овочів і грибів, а ще із зерен випікають хліб або готують крекери.
Каша кускус
Кускус є північноафриканською стравою, що готується на водяній парі з невеликих (діаметром близько 3 мм) кульок подрібненого зерна твердих сортів пшениці (манної крупи) або проса. Назва має берберське походження і перекладається як «гарно сформований, округлений».
Ймовірно, кускус, як продукт, був створений берберськими племенами Алжиру в період між ХІ–ХІІІ століттями. У Франції він став відомим у ХVI столітті, але лише на початку ХХ століття здобув популярність. В арабській кулінарній книзі ХІІІ століття є три рецепти приготування кускуса.
Кускус – один з екзотичних різновидів крупи. Приготування її було справою досить кропіткою та трудомісткою. Традиційно кускус готують з нерозмелених часточок зерна твердих сортів пшениці, які не перетворились на борошно після проходження крізь жорна.
Манну крупу збризкують водою і розкатують між долонями, щоб сформувати маленькі кульки. Потім присипають їх сухим борошном і просівають. Якщо гранули кускусу занадто малі, вони падають крізь сито. Тоді їх знову посипають сухою манною крупою і розкочують у гранули.
Цей трудомісткий процес триває до тих пір, поки вся манна крупа не перетвориться на крихітні гранули кускусу. Зазвичай для приготування кускусу залучалися групи людей, щоб зробити великі партії продукту протягом декількох днів. Готову крупу висушували на сонці і споживали протягом декількох місяців.
На відміну від манки, крупа кускус має пухку, розсипчасту консистенцію і приємне золотаве забарвлення.
У наш час для приготування кускусу використовують спеціальне технологічне обладнання, і його за бажання можна придбати в різних куточках світу. Цей продукт також готують із зерен проса, рису, ячменю чи пшона.
Страви з оригінальної та екзотичної крупи кускус користуються чималим попитом у багатьох країнах світу.
Корисні властивості каші кускус
Каша кус-кус є доволі калорійним продуктом (її енергетична цінність складає 376 кілокалорій), оскільки містить значну кількість рослинного білка, жирів та вуглеводів.
У крупі знаходиться чимало калію, який сприятливо діє на роботу серцевого м’яза. А фосфор, що входить до її складу, швидко відновлює кісткову тканину та зміцнює мускулатуру, тому ця каша надзвичайно корисна для людей, які активно займаються спортом.
Крім перерахованих вище корисних мінералів, що знаходяться в крупі, кускус містить ще й мідь, концентрація якої в продукті досить висока. Також там присутня значна кількість вітамінів (групи В і А), тому страви з кускусом є дуже поживними і корисними.
Каша добре засвоюється організмом, підвищує рівень гемоглобіну в крові та допомагає при захворюваннях суглобів. Вона сприяє зміцненню і покращує стан імунної та нервової систем. Кускус допомагає позбутися безсоння, пришвидшує одужання після захворювань шлунково-кишкового тракту, завдяки клітковині відмінно очищає кишечник від шлаків і корисна при лікуванні закрепів.
Кускус рекомендується вживати й діабетикам. Унікальний набір вітамінів і мінералів уповільнює процеси старіння в людей похилого віку.
Способи приготування каші кускус
Кускус не потрібно варити як звичайну кашу. Найкращим способом приготування, який запобігає розварюванню крупи та зберігає в ній максимум корисних речовин, вважається термічна обробка водяною парою. Але якщо пароварки немає, то зазвичай кускус просто заливають крутим окропом, потім щільно накривають кришкою і залишають «доходити» до готовності.
Коли крупа набрякне й стане пухкою, до неї слід додати трохи вершкового масла і спецій за смаком.
Можна готувати кашу і в мультиварці, додавши замість води курячий бульйон. Поживна страва з неповторним смаком буде готова вже через 5 хвилин.
Готову кашу також споживають як гарнір до овочів, грибів, м’яса, риби. Вона чудово поєднується з морепродуктами. А ще її використовують як складову десертів та солодких страв.
У багатьох ресторанах східної кухні кускус подають як окрему фірмову страву, що є різновидом традиційного плову.
Каша кіноа
Кіно́а, відома ще як квіноа або кінва – це псевдозлакова культура, яка є однорічною рослиною з родини амарантових. Батьківщина її – Південна Америка, де кіноа зростає на схилах Кордильєрів.
Вважається, що природній ареал цієї рослини знаходиться саме на берегах відомого озера Тітікака, де зустрічаються дикорослі трав’янисті зарості кіноа. Разом з маїсом і картоплею ця культура складала колись основний раціон в харчуванні місцевого населення.
Стародавні інки прирівнювали кіноа до божества, оскільки воно було найважливішою їжею для місцевих індіанців, які називали цю культуру «золотим зерном». Насправді ж рослина є родичкою звичайної лободи (рід дводольних, родина амарантових).
Зовні зернята кіноа нагадують дрібнесеньке насіння гречки. Залежно від різновиду вони мають різне забарвлення (червонувате, коричневе, чорне, біле, жовте та ін.). Оболонка зерна гірка на смак, тому індіанці попередньо промивали насіння чистою водою, позбавляючись таким чином від сапонінів (речовин, які надають рослині гіркоту). Та саме завдяки природним сапонінам кіноа практично не вражається шкідниками, тому з року в рік ця культура демонструє високу врожайність.
Корисні властивості кіноа
Рослина має дві великі переваги: у її зерні міститься значна кількість рослинного білка (за своїм складом наближеного до тваринного), і водночас у ньому повністю відсутній глютен, властивий переважній більшості злакових культур. Тому сьогодні багато хто з аграріїв розглядає кіноа, зважаючи на простоту її вирощування і високу врожайність, як одну з найперспективніших рослин, здатних у майбутньому вирішити продовольчу проблему в країнах третього світу.
У наш час, коли кількість прихильників здорового харчування постійно збільшується, зростає й популярність страв з крупи кіноа. Особливо це стосується вегетаріанців і тих, хто з якихось причин відмовляється вживати продукти тваринного походження. Показово й те, що все частіше страви з цього зерна можна побачити в меню дорогих і престижних ресторанів світу.
Окрім значної кількості природного білка, наближеного за складом до молочного, кіноа містить багато амінокислот (близько 20 видів), багато вітамінів, жири, вуглеводи, клітковину, а також макро- та мікроелементи. Наприклад, за складом мінералів насіння кіноа нічим не поступається морській рибі, оскільки в ньому знаходиться приблизно така ж кількість фосфору, кальцію і заліза.
Способи приготування кіноа
Особливо cмакує кіноа як гарнір до різних страв. Готується він за тією ж технологією, що й звичайні круп’яні каші. Перед приготуванням зерна ретельно промиваються чистою, холодною водою, потім висипаються в каструлю з підсоленою водою у пропорції одна частина зерен на дві частини води і варяться протягом 15 або 20 хвилин. За бажанням додаються сіль, вершкове масло, спеції. Смачниий гарнір готовий.
Хоча кіноа є псевдозлаковою культурою, зерно під час варіння змінюється так само, як і крупи традиційних злаків, – поступово стає напівпрозорим і майже вчетверо збільшує свої розміри.
Насіння киноа часто використовується в кулінарії як замінник традиційного рису та булгура, оскільки вважається більш корисною і здоровою їжею.
Страви з крупи кіноа мають приємний горіховий присмак, а структура в них ніжна й зерниста.
Каша з тефа
Теф або тефф (абіссинська трава) – однорічна пізня ярова злакова культура, здебільшого високогірна (зростає на висоті від 1000 до 3000 м над рівнем моря), з дуже дрібним насінням. Вважається однією з перших окультурених людиною рослин (приблизно між 4-м і 1-м тисячоліттям до н. е.). Її батьківщиною є територія, яку займають країни Еритрея та Ефіопія, хоча вирощують цю рослину і в інших тропічних та субтропічних зонах (Індії, Австралії, США, Іспанії, Нідерландах, Німеччині).
У перекладі з семітського наріччя слово «teff» означає «загублений». Є багатоцільовою культурою: зерно використовується як цінний харчовий продукт, з якого готують борошно, крупи, каші, дитячі поживні суміші, закваску для пива та інших напоїв; трава скошується на корм худобі та йде на заготівлю сіна, сінажа й силоса; змішані з глиною частини рослини застосовують як будівельний матеріал для штукатурення стін зерносховищ тощо.
Насіння тефа надзвичайно дрібне, розміром не більше 1 мм. Тисяча зерняток важать близько 0,3 г. Зверху насінинки вкриті тоненькою захисною плівкою. Колір оболонки зерен, в залежності від різновиду тефа, може бути від світлого до темного або червонувато-коричневого.
Останнім часом, завдяки неабияким смаковим якостям і високій поживності, ця культура стає все більш відомою. За попитом вона навіть починає випереджати такі популярні донедавна в усьому світі булгур та кіноа.
До того ж теф є дуже невибагливим. Йому властиве швидке зростання та короткий період вегетації, завдяки чому він може давати кілька врожаїв за сезон. Саме тому цю рослину все частіше використовують в якості кормової бази для домашніх тварин.
На відміну від сучасних злакових культур, теф є однією з найдавніших зернових рослин, які не піддавалися генетичному коригуванню та модифікації, тому він зберіг свій первісний вигляд. Зерна тефа містять унікальний набір макро-, мікроелементів, вітамінів та інших поживних речовин. Смак у насінин ніжний, з приємною кислинкою.
Нині в Ефіопії майже 40% населення живе за межею бідності, і поповнення державного бюджету країни практично повністю залежить від цієї культури, тому вирощування тефа забезпечує людям не тільки харчовий продукт першої необхідності, а й дає їм роботу.
Корисні властивості тефа
Зернята тефа не містять глютену, а також вони багаті на незамінні жирні кислоти. За вмістом легкозасвоюваних білків, вуглеводів і мінералів теф є лідером серед злакових культур. Наприклад, концентрація заліза в зернах цієї рослини майже вп’ятеро вище, ніж у звичайній пшениці. Завдяки цьому вживання продуктів, приготованих з тефа, сприяє покращенню складу крові та допомагає боротися з анемією. Місцеве населення практично не страждає від цієї хвороби, на відміну від європейців.
До складу зерен тефа входять вітаміни: Е, В1, В2, В3, В6, а також деякі мінерали, зокрема фосфор, калій, цинк, магній тощо, тому страви з насіння цієї культури надзвичайно корисні та поживні. Зазвичай із зерен готують кашу або гарнір, а з борошна випікають традиційні перепічки – інжери – та млинці.
Кама або каша з толокна
Цій стародавній їжі вже понад п’ять тисяч років. Ще й донині вона зберігає популярність у народів Прибалтики, Закавказзя та Центральної Азії. Кама – традиційна каша на сніданок. Якщо додати до неї йогурт, мед, сухофрукти, горіхи чи ягоди, можна отримати не менш смачний і корисний десерт.
Кама або толокно – це товчені зерна (вівсяні, житні, ячмінні, горохові), які попередньо пропарюють, висушують, потім обсмажують та очищують. Деколи вівсяні зерна замінюють на пшеничні або додають товчену чорну квасолю чи боби. Оскільки борошняна суміш вже обсмажена, додаткової випічки вона не потребує.
У давнину застосовували кілька різних методів приготування ками. Один з них полягав у тому, що спочатку зерно насипали в мішки, які на цілий день занурювали у природну водойму. Після цього набрякле зерно висипали на решето тонким шаром, щоб позбутися від зайвої вологи, а потім розкладали на деку, поруч з розігрітою піччю, і гарненько просушували. Внаслідок цього зерно не тільки висихало, а ще й підрум’янювалось.
Наступний етап – зерно товкли у ступах, потім просівали, знову товкли і знову просівали. Операція повторювалася кілька разів, поки усі часточки зерна не проходили крізь сито. Врешті, отримували дуже якісну борошняну суміш приємного коричневого кольору. Серед росіян і білорусів кама відома як толокно.
Товчена борошняна суміш не утворює клейковину, швидко набрякає у воді та миттєво загусає. Популярна в дієтичному та дитячому харчуванні.
В Естонії, Карелії, Фінляндії каму готують з молоком, кефіром або йогуртом, розмішуючи в них 3–4 столові ложки товченої борошняної суміші. Сіль чи цукор додають за смаком. Тюркські народи готують цю кашу з маслом або сметаною. У киргизів традиційно використовують ячмінне толокно, до якого підмішують тертий сухий сир або кисле молоко.
Раніше виробництво толокна було вкрай трудомістким і вимагало багато часу. Але, на відміну від звичайного борошна, в якому обдирні часточки йдуть у відходи, отриманий продукт зберігав усі свої корисні та поживні компоненти, оскільки містив усі фракції подрібненого зерна.
Використання сучасних технологій дозволяє значно прискорити виробничий процес і зробити його більш ефективним, що допомагає зберегти в зернах ще більше корисних речовин.
Корисні властивості ками
Кама містить значну кількість корисних і поживних речовин: жири, вуглеводи, мінерали, вітаміни (А, К, Е і D).
У зернах є багато флавоноїдів (сполук, що мають високу антиоксидантну активність), котрі сприяють зміцненню серцево-судинної системи. Вони також перешкоджають утворенню злоякісних пухлин, допомагають регенерації клітин і виведенню з організму токсинів та радіонуклідів.
У камі міститься багато лецитину, який є природним енергетиком для нервової системи і перешкоджає безсонню, дратівливості й депресії. Завдяки лецитину відбувається краще засвоєння рослинного білка.
Каму рекомендується вживати при хворобах нирок і печінки, туберкульозі, у разі проблем з травною системою, при порушенні обмінних процесів в організмі.
Способи приготування ками
Приготування толокняної каші не вимагає особливих знань чи навичок. Потрібно лише залити борошняну суміш гарячою водою (чи киплячим молоком), ретельно перемішати й залишити на певний час. Вже через кілька хвилин каша буде готова до вживання.
Круп’яна каша є традиційною національною стравою в Україні. Вона здавна вважалася запорукою здоров’я, добра й достатку. Крупи варили і для повсякденного споживання, і для святкового столу. Каша з крупи завжди посідала, посідає і ще довгий час буде посідати одне з найважливіших місць у харчуванні жителів нашої країни.
Поділитись в соцмережах:
