На процес вирощування більшості культурних рослин вплливає безліч різноманітних чинників, які обов’язково потрібно враховувати садівникам i городникам. Серед них погодні та кліматичні умови, родючість ґрунту, його вологість, складові характеристики, рівень ґрунтових вод тощо.
Висока лужність ґрунту, як і його надмірна кислотність, також можуть створювати вельми несприятливі умови для росту й розвитку більшості культур, оскільки вони безпосередньо впливають на ступінь проникнення важких металів у внутрішні тканини рослин.
Щоб визначити рівень кислотності ґрунту використовується показник рН (кислотно-лужний баланс), значення якого зазвичай знаходиться у межах від трьох з половиною до восьми з половиною одиниць. Якщо рН грунту має нейтральний показник (тобто дорівнює шести – семи одиницям), важкі метали залишаються хімічно зв’язаними зі складовими частинами ґрунту, і в рослини потрапляє лише незначна кількість цих шкідливих речовин.
Як визначити кислотність ґрунту та покращити його рН, можна дізнатись з цієї статті.
Лужні ґрунти мають низький рівень родючості, оскільки такі землі зазвичай важкі, липкі та в’язкі, вони погано пропускають вологу й бідні на гумус. Їм властивий високий вміст солей кальцію (вапна) і завищене значення показника рН.
З цієї причини знижується доступність для рослин таких необхідних для їх життєдіяльності елементів як фосфор, залізо, бор, марганець. До того ж високий осмотичний тиск ґрунтового розчину, який виникає через надмір солей у ґрунті, перевищує тиск клітинного соку рослин, що перешкоджає надходженню води у їх органи, збільшує випаровування, порушує обмінні процеси. Внаслідок цього рослини висихають і гинуть.
Лужні ґрунти за своїми характеристиками поділяються на чотри основні типи:
• cлаболужні землі (значення рН становить від 7 до 7,5 одиниць);
• помірнолужні або середньолужні (значення рН – від 7,5 до 8 одиниць);
• cильнолужні (значення рН – від 8 до 8,5 одиниць);
• дуже сильнолужні (значення рН становить понад 8,5 одиниць).
До лужних ґрунтів можуть належати різні типи земель: солонці та солончаки, солонцюваті ґрунти, землі, що містять значну частину кам’янистого суглинку, а також важкі глинисті ґрунти. Врешті, всі вони є вапнистими (тобто насиченими лугом).
Щоб переконатися в наявності вапна у ґрунті, потрібно на грудку землі налити трохи оцту. Якщо ґрунт містить у собі вапно, то відбудеться миттєва хімічна реакція – грудочка землі почне шипіти й пінитися.
Найпростіший спосіб визначення точного значення рН – за допомогою лакмусового паперу (спеціально передбачений для цих цілей стандартний індикатор, який показує рівень кислотності). Для цього слід приготувати невелику кількість водного розчину землі у вигляді рідкої суспензії (з розрахунку одна частина ґрунту на п’ять частин води), а потім опустити в розчин лакмусовий індикатор і подивитися, в який колір забарвиться папір.
Про підвищений рівень лужності ґрунту можуть свідчити й деякі рослини. Наприклад, цикорій, дзвоники, чебрець, молочай, мокриця (зірочник середній) оселяються саме на вапнистих землях.
Найчастіше вапнисті землі зустрічаються у південній частині степової та лісостепової зон України. Вони представлені лужними каштановими й бурими ґрунтами з бідною рослинністю. Ці типи ґрунтів мають низький вміст гумусу (не більше трьох відсотків) і незначну вологість, тому для успішного вирощування на таких землях культурних рослин необхідно попередньо провести окислення ґрунту і забезпечити додаткове зрошення.
Стосовно солонців і солончаків, то це вкрай проблемні, неродючі землі, які до того ж мають високий вміст солей. Такі ґрунти характерні для південних степів, вони утворюються на морських узбережжях, зустрічаються і в прибережних територіях великих та малих річок нашої країни.
Способи покращення вастивостей лужних ґрунтів
Нормалізувати й покращити показник рН лужних земель можна за допомогою меліораційних заходів та шляхом внесення в ґрунт сірчанокислого кальцію (сульфату кальцію), відомого ще як гіпс. Цей захід називається гіпсуванням.
Під час внесення звичайного гіпсу кальцій витісняє та замінює собою небажані катіони натрію, що знаходились у ґрунтовому комплексі сполук, внаслідок чого поліпшується структура ілювіального (солонцевого) горизонту: земля починає краще пропускати вологу, і з ґрунту поступово вимиваються надлишкові солі.
Доцільність застосування цього методу визначається рівнем ґрунтових вод: якщо він знаходиться вище 1,2–1,5 м, то продукти обмінних реакцій не зможуть виноситись за межі ділянки, і розсолювання не відбудеться.
Ефект внесення гіпсу не обмежується тільки збільшенням кількості сірки в ґрунті, оскільки першочергово він покращує структуру та якість ґрунту завдяки підвищенню вмісту в ньому пов’язаного натрію.
Відмінним окислювачем ґрунту є також і гранульована сірка, яку слід вносити поступово (близько двадцяти кілограмів на гектар площі), з проміжком у три, а то й більше місяців. Та слід пам’ятати, що результат від внесення сірки можна очікувати лише через рік, або навіть через кілька років.
Поращує властивості лужних ґрунтів і глибока оранка землі, але без додавання меліоративно-активних речовин ефективність її застосування значно менша.
Для нейтралізації лужності, зумовленої присутністю у ґрунті карбонатів і гідрокарбонатів натрію, слід застосовувати слабкі розчини різних кислот, найчастіше сірчаної. Аналогічну дію надають кислі солі, які внаслідок реакції гідролізу утворюють кислоти (наприклад, в якості компонента для меліорації лужних ґрунтів часто застосовується залізний купорос).
Для покращення якостей лужних ґрунтів аграрії на практиці іноді використовують відходи виробництва фосфору, а саме фосфогіпс, який окрім сірчанокислого кальцію містить домішки сірчаної кислоти та фтору. Але останнім часом вчені висловлюють занепокоєння, оскільки фосфогіпс хоч і нейтралізує підвищену лужність землі, але водночас забруднює ґрунт фтором. Рослини можуть по-різному реагувати на дану речовину (наприклад, доведено, що підвищений вміст фтору в рослинах, призначених для годування тварин, може виявитись досить токсичним для худоби).
Структуру родючого горизонту слаболужних ґрунтів покращують за допомогою оранки з внесенням збільшених доз органічних добрив, що підкислюють землю. Кращим з них є перегній, до якого слід додати звичайний суперфосфат (близько двадцяти кілограм на тонну перегною) або фосфорне борошно (близько п’ятдесяти кілограм на тонну перегною).
Для зниження лужності ґрунту в землю також додають сфагнум (торф’яний мох) або болотний торф. Непогано підкислює землю хвоя соснових дерев, яку нерідко застосовують і для мульчування ґрунту. Хороший результат у нейтралізації лужності ґрунту отримують внаслідок додавання в землю компосту з дубового листяного перегною.
У посушливих районах з незначною кількістю щомісячних опадів потрібно забезпечити додаткове зрошення землі.
Посіви рослин-сидератів, які є чудовим джерелом біологічного азоту, значно покращують характеристики лужних ґрунтів. Як сидеральні культури, використовують такі рослини: люпин (містить чимало білкових речовин) та інші трави родини бобових, а також сераделу, конюшину, буркун, білу гірчицю, жито й гречку.
Перед використанням мінеральних добрив слід вибирати серед них ті, які підкислюють ґрунт, але водночас не містять хлору (наприклад, сульфат амонію).
Поділитись в соцмережах:
